| Лекція 4. Емоції і здоров'я |
|
Лекція 4. Емоції і здоров'я 1. Поняття про емоції Поширена ранiше фраза «всi хвороби вiд нервiв» трансформувалась у «всi хвороби вiд стресiв». I не без пiдстав. За даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я, 45% всiх захворювань пов’язано зi стресом, а деякi спецiалiсти вважають, що ця цифра в 2 рази бiльша. Але ось iнший факт: 30-50% вiдвiдувачiв полiклiнiк — це практично здоровi люди, якi потребують лише деякої корецiї емоцiйного стану. Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє вважає, що стрес може бути корисний, сприяючи пiдвищенню адаптивних можливостей органiзму, i навiть називає його «гострою приправою до повсякденної їжi життя» стверджуючи, що лише за певних умов стрес є хвороботворним. В останньому випадку психiчнi переживання, пов’язанi зi стресом, можуть привести до патологiчних змiн в органiзмi i в результатi — до захворювань внутрiшнiх органiв або, як їх ще називають, психосоматичних хвороб («сома» — по латинi «тiло»). Однак психiка людини може бути як причиною виникнення стресiв, так i найсильнiшим проти них захистом. В цьому планi хотiлося б видiлити три думки. Перша. Здоров’я — фiзичне i психiчне — пов’язане iз свiтовiдчуттям, «настроєм» i способом життя. Те, що ми думаємо, вiдчуваємо, робимо, до чого прагнемо, визначають наше здоров’я не менше, нiж здоров’я визначає наше життя. Друга. Людина вiдповiдальна за своє життя i своє здоров’я не менше, нiж за життя, здоров’я i благополуччя своїх близьких. Розумiння цiєї вiдповiдальностi може багато змiнити в життi. Оздоровлюючись ми даруємо радiсть життя i оточуючим. Третя. Збереження або здобуття здоров’я неможливе без вiдповiдностi наших можливостей нашим бажанням. Як говорив Станiслав Єжи Лец: «Пiднiмайся над собою, але не втрачай себе з виду». В перекладi з англійської слово «стрес» означає тиск, натяг, зусилля, а також зовнiшнiй вплив, який створює цей стан. Вперше це слово з’явилося в 1303 роцi у вiршах поета Роберта Маннiнга: «...ця мука була манною небесною, яку господь послав людям, якi перебували в пустелi 40 зим i знаходились у великому стресi». У лiтературу з медицини i психологiї слово «стрес» попало пiвстолiття назад. В 1936 роцi в журналi «Nature», в роздiлi «Листи до редактора» було опублiковане коротке повiдомлення канадського фiзiолога Ганса Сельє (тодi ще нiкому невiдомого) пiд назвою «Синдром який викликається рiзними пошкоджуючими агентами». Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що рiзнi iнфекцiйнi захворювання мають схожий початок: загальне нездужання, втрата апетиту,температура, озноб, ломота i болi в суглобах. Експерименти пiдтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише iнфекцiї, але й iншi шкiдливi фактори (охолодження, опiки, рани, отруєння i т.п.), поряд iз специфiчними для кожного iз них наслiдками, викликають комплекс однотипних бiохiмiчних, фiзiологiчних i поведiнкових реакцiй. Сельє припустив, що iснує спiльна неспецифiчна реакцiя органiзму на будь-яку «шкiдливiсть», направлена на мобiлiзацiю захисних сил органiзму. Цю реакцiю вiн назвав стресом. Iнакше кажучи, Сельє припустив, що будь-яка потреба в перебудовi вимагає неспецифiчної «адаптацiйної енергiї» подiбно до того, як «рiзнi побутовi предмети — обiгрiвачi, холодильники, дзвiнки чи лампи — які дають вiдповiдно тепло, холод, звук i свiтло, залежать вiд спiльного фактору — електроенергiї». Сельє видiлив три стадiї розвитку стресу. Перша — реакцiя тривоги, яка виражається в мобiлiзацiї всiх ресурсiв органiзму. За нею наступає стадiя опору, коли органiзму вдається (за рахунок попередньої мобiлiзацiї) успiшно справлятися з шкiдливими впливами. В цей перiод може спостерiгатися пiдвищена стресоопірнiсть. Якщо ж дiю шкiдливих факторiв тривалий час не вдається усунути, подолати, наступає третя стадiя — виснаження. Пристосувальнi можливостi органiзму знижуються. В цей перiод вiн гiрше захищений вiд нових шкiдливостей, збiльшується небезпека захворювань. Поняття «стрес» з часом стало бiльш широким. Слово «стресор» стало означати не лише фiзичний, але й «чисто» психологiчний вплив, а слово «стрес» — реакцiю не лише на фiзично шкiдливi впливи, але й на будь-якi подiї, якi викликають негативнi емоцiї. Вiдомо, що емоцiї можуть бути позитивними — приємними або негативними-неприємними. Розрiзняють емоцiї вищi, такi як естетичнi, етичнi, творчi і нижчi, пов’язанi iз потребами органiзму у водi, їжi, продовженні роду i т.iн. Позитивнi i негативнi емоцiї супроводжують нас у всiх сферах життя. В побутi, пiд час навчання, на виробництвi наша дiяльнiсть супроводжується емоцiями, якi вiдображають вiдношення до цiєї дяльностi. Сила прояву емоцiй, їх направленiсть i вплив на психiку людини iндивiдуальнi. Однi i тi ж явища викликають у людей рiзнi емоцiї. Те, що одному приносить радiсть, може бути неприємним iншому. Але спiльним є те, що негативнi емоцiї пригнiчують психiку, подавлюють творчу активнiсть, знижують працездатнiсть. Пiзнiше Сельє запропонував розрiзняти стрес i дистрес (англ. distress — виснаження, нещастя). Сам по собi стрес Сельє став розглядати, як позитивний фактор, джерело пiдвищення активностi, радостi вiд зусилля i успiшного подолання. Дистрес наступає лише при дуже частих або надмiрних стресах, в такому поєднаннi несприятливих факторiв, коли переважає не радiсть подолання, а почуття безпомiчностi, усвiдомлення надмiрностi, непосильностi i небажаностi потрiбних зусиль. Виникаючi при стресi складнi фiзiологiчнi i бiохімiчнi зсуви — це прояви древньої, сформованої в ходi еволюцiї оборонної реакції, або як її називають «реакції боротьби і втечі». Ця реакцiя миттєво включалась у наших предкiв при найменшiй загрозi, забезпечуючи з максимальною швидкiстю мобiлiзацiю сил органiзму, необхiдних для боротьби з ворогом або втечi вiд нього. Успадкована вiд тварин, вона включається у людини при будь-якiй загрозi органiзму зовнi. В цьому — одне iз основних джерел хвороботворностi стресiв. Матерiальною основою психiки людини є нервова система, яка включає декiлька взаємопов’язаних систем. У пристосуваннi органiзму до змiни середовища iснування визначальну роль грає центральна (ЦНС) i периферична нервова система. В найбiльш загальному виглядi до ЦНС вiдноситься головний мозок i спинний мозок. Головний мозок людини є вищим вiддiлом ЦНС. Кора головного мозку (зовнiшнiй шар) складається iз бiльше 14 млрд. високодиференцiйованих нервових клiтин, якi забезпечують процес мислення. Симетричнi пiвкулi головної кори у людини виконують рiзнi функцiї. Звичайно права пiвкуля здiйснює операцiї iз чуттєвими образами об’єктiв, а лiва iз знаками (мовними i iншими). В глибинi мозку розмiщенi бiльш древнi по часу формування вiддiли, якi забезпечують дiяльнiсть вегетативної нервової системи. Тут же розмiщується спецiальний утвiр — лiмбiчна система з ретикулярною формацiєю, яка забезпечує прояви емоцiй (почуттiв). Видалення або подразнення окремих дiлянок лiмбiчної системи приводить до появи емоцiй лютi, страху, задоволення i т.iн. Лiмбiчна система зв’язана iз центрами вегетативної регуляцiї i має двостороннiй зв’язок з корою головного мозку. Вегетивна нервова система здiйснює регуляцiю роботи внутрiшнiх органiв, процесiв обмiну, кровообiгу, травлення, дихання, видiлення. Дiяльнiсть вегетативної нервової системи направлена на збереження сталостi внурiшнього середовища — гомеостазу. В нiй є двi пiдсистеми: симпатична i парасимпатична. Активнiсть симпатичної нервової системи направлена на мобiлiзацiю ресурсiв органiзму, на пiдвищення його готовностi до дiї: частiшають i посилюються скорочення м’язу серця; глюкоза звiльняється i видiляється в кров, де служить готовим «пальним» для м’язевої активностi; кровопостачання шкiри i внурiшнiх органiв зменшується (блiдiсть обличчя при хвилюваннi), а м’язiв i мозку — збiльшується. Крiм того, зростає здатнiсть органiзму до заживлення ран, вiдновлення тканин у боротьбi з iнфекцiями.  Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпатичної системи — ацетилхолiн.  Таблиця 1 Вплив вегетативних нервів та внутрішні органи
Стрес викликає перш за все активацiю симпатичної нервової системи — саме вона є посередником мiж зовнiшнiми впливами i станом внутрiшнiх органiв. Така активацiя вiдбувається регулярно при будь-якому емоцiйному збудженнi, не обов’язково негативному. Однак саме по собi подiбне збудження немає хвороботворної дiї, оскiльки резерви медiаторiв в нервових закiнченнях при тривалому подразненнi швидко виснажуються. Для розвитку стресу необхiдне включення головної фiзiологiчної i бiохiмiчної ланки стресу — «реакцiї боротьби або втечi». При такiй реакцiї вiдбувається рефлекторна активацiя кори наднирникiв i «вторинний» потужний викид в кров адреналiну i норадреналiну. Стан, який виникає при пiдвищеннi рiвня вмiсту цих речовин в кровi, схожий iз станом збудження пiд впливом зовнiшнiх емоцiйних подразникiв пiдвищується АТ, звужуються судини, частiшає пульс i дихання, пiдвищується рiвень холестерину. Часте повторення таких реакцiй може призвести до розвитку гiпертонiї, виразки шлунку i iнших пошкоджень внутрiшнiх органiв. Але й цим шкiдлива дiя стресу не вичерпується. При достатньо сильних i частих стресах в реакцiю додатково втягуються iншi вiддiли ендокриної системи, дiя яких є бiльш тривалою i може негативно впливати на внутрiшнi органи. Все це можна зобразити у вигляді схеми (мал.29). Нервова система, як i iншi системи органiзму, має захиснi механiзми, якi оберiгають її вiд перевантажень. Це в першу чергу реакцiя гальмування нервових центрiв мозку. Психiчна перевтома веде до зниження активності нервової системи iз-за виснаження її фiзiологiчних ресурсiв, що приводить в кiнцевому рахунку до гальмування i сну. Пiсля вiдпочинку активнiсть нервової системи вiдновлююється. Емоцiйнi перевантаження можуть привести до явища, зворотнього гальмуванню — психоемоцiйного (нервового) перенапруження. Це стан органiзму мiж нормальними i патологiчними реакцiями, тобто функцiонування на межi норми адаптацiї, коли мобiлiзуються всi резерви системи.  Проблема психоемоцiйного перенапруження загострились в останнi десятирiччя у зв’язку iз змiнами в способi життя i трудовiй дiяльностi, якi викликанi наслiдками науково-технiчної революцiї. Факторами, якi зараз впливають на виробничу дiяльнiсть людини, є: 1) зростаюча iнтелектуалiзацiя професiйної дiяльностi при поступовiй лiквiдацiї фiзичної працi; 2) замiна багатьох видiв неквалiфiкованої працi квалiфiкованою; 3) збiльшення ролi мислення, дiяльностi, яка вимагає пiдвищеної уваги, активного спостереження i контролю, переробки поступаючої iнформацiї i прийняття рiшення в умовах гострого дефiциту часу; 4) рiст iнформацiйного перевантаження людей багатьох професiй; 5) непомiрно зрослi вимоги, пов’язанi з iнтенсифiкацiєю професiйної пiдготовки. В результатi цього механiзми адаптацiї в нових умовах вiдстають вiд вимог життя. Психоемоцiйне перенапруження характеризується тим, що в екстремальних умовах вiдбувається не гальмування, а збудження нервових центрiв, яке приймає застiйний характер i пiдтримується емоцiйними переживаннями. Реакцiя конкретної людини на негативнi емоцiї iндивiдуальна i визначається як фiзiологiчними особливостями функцiонування нервової системи, так i особливостями її психiки, силою волi. Психоемоцiйне перенапруження включає цiлий комплекс реакцiй нервової системи i всього органiзму. Зокрема, велику роль в пiдтримцi стану перенапруження грає те, що поряд iз збудженням в корi збуджуються пiдкорковi системи, якi забезпечують додатковi енергетичнi ресурси для дiяльностi кори головного мозку. Велику роль у пiдтримцi цього стану вiдiграє робота в нiчний час i мала рухливiсть (гiпокiнезiя). Багато дослiдникiв пiдкреслюють, що причини виникнення стресу характеризуються не стiльки зовнiшнiми ситуацiйними умовами, скiльки станом психоемоцiйних характеристик людини. Непiдготовленiсть до дiяльностi, невпененiсть в своїх силах, деякi риси характеру посилюють можливiсть виникнення стресу. Зараз обгрунтована можливiсть впливу через кору головного мозку на будь-який внутрiшнiй орган, а змiна дiяльностi внутрiшнiх органiв впливає на дiяльнiсть кори. Зв’язок соматичних захворювань з нервовими хворобами помiчений давно. Вiдмiчається, що у людей, схильних до вiдчуття страху, внутрiшньо напружених, частiше спостерiгаються хвороби серця, у схильних до гнiву — хвороби печiнки, у людей з пониженим настроєм, апатичних — хвороби шлунку i кишечника. Хронiчнi хвороби коронарних судин, такi як стенокардiя, iнфаркт мiокарда в 3-7 разiв частiше зустрiчаються у людей надмiру честолюбивих, якi нетерпимо вiдносяться до iнших. По вiдношенню до iшемiчної хвороби серця (IХС) клiнiцисти розрiзняють два типи особистостi. Тип А, схильний до IХС, характеризується: поквапливiстю, тривожнiстю, тягою до конкуренцiї, пiдвищеним почуттям обов’язку. Вони звичайно мають успiх в дiлах, беруться за декiлька справ одночасно, вiдрiзняються чiткiстю i чеснiстю у виконаннi своїх обов’язкiв. У них вiдмiчається пiдвищена активнiсть симпатичної нервової системи. Тип Б, не схильнi до IХС, байдужi до роботи, не перевантажують себе, не бажають змагатися, чергують роботу i вiдпочинок, неконфлiктнi. Параметри вегетативної нервової системи у них врiвноваженi. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
