|
Лекція 3. Етапи психофізичного розвитку дитини 1. Особливості розвитку дитини в перший рік життя.
2. Шляхи вирішення проблем “хочу” і “не хочу”.
3. Особливості психофізичного розвитку дитини в 3-4 роки.
4. Особливості психофізичного розвитку дитини в 5-6 років. Твердження, що виховання починається з колиски - не порожні слова. До 5-5,5 років воно вже формує фундамент особистості і її психічне здоров’я. Те що закладається до 5-5,5 років, закладається міцно. І виховання до цього віку повинно бути узгоджене з вродженою індивідуальністю дитини і таким, що розвивало б закладені в кожному можливості.
Якщо прийняти за 100% рівень розумового розвитку 18-20 річного, то 20% його має дитина в 1 рік, 50% - 4 річна, 60% - 6 річна. І Л.М.Толстой впевнено відмічав: “Від 5-річної дитини до мене один крок”.
Дитина емоційна з народження і в 3-4 роки стиль її емоційного реагування закріплюється у формі, притаманній даній дитині, як і характер, основи якого складаються до 5-6 років. В 5-6 років дитина повністю починає розуміти свою біологічну стать.
В 5-6 років дитина фізично досконала.
В 5-6 років дитина або вихована, або потрібно починати важке перевиховання.
Вона гармонійна або дисгармонійна, як особистість, що формується.
З великою долею вірогідності можна прогнозувати, як вона буде вчитися і що її чекає в майбутньому.
Втратити у вихованні перші роки дитинства - до 5 років - не можна. Це період закладки фундаменту до всього майбутнього дитини.
Взаємовідносини в системі батьки-дитина складні з перших місяців життя. Індивідуальні особливості проявляються вже в першому крику дитини після народження. Один закричав жалібно, скривджено, другий - сердито.
Дитина перестає кричати, якщо її взяли на руки з перших днів життя. Є підстави вважати, що вона вловлює дискомфорт і крик - сигнал матері, вимога усунути незручність. З крику людина не лише починає життя, вдихнувши і видихнувши вперше, але ним ще й сповіщає матір, що родилася, спонукуючи до догляду за нею і захисту її.
Але потреба в криці у людського дитяти, що має психіку, яка стрімко розвивається, може вийти за рамки необхідного і призвести до поневолення матері. Відповідно і материнський інстинкт може перейти грань необхідного. В системі мати-дитина емоційність може перемогти розум матері. Відповідальна і розумна мати, люблячи свою дитину, утримується на грані необхідного. Зневажати криком голодної, зляканої, що лежить в мокрих пелюшках - означає виростити неспокійну, боязливу, а, отже, й ще більш крикливу дитину.
Дитина може й перестати кричати, не отримуючи ніякого відгуку. Таке буває - дитина захлинається від крику, а мати “виховуючи”, не реагує, і добивається бажаного: “Він у мене тепер спокійний, я залишаю його, а він мовчить”. Однак він замовчав так, як перестає кричати на допомогу людина, що гине, зрозумівши, що допомоги немає від кого чекати. І в першому і в другому випадку наступає пригнічення темпераменту. Виховання завжди індивідуальне, воно - дотримання золотої середини і будь-яка крайність в ньому - це помилка.
Дитина розвивається стрімко і в такому ж темпі ускладнюються відносини між нею і батьками.
З 1,5 місяця дитина починає розрізняти міміку і тон, що виражають лагідну похвалу підбадьорення, співчуття або незадоволення. А раз так, то вже можливі перші впливи на неї. Вона якось сприймає, коли нею задоволені, а коли ні.
В 2-2,5 місяць дитина виражає протест, незадоволення гримасою.
В 3 місяці батьки помічають появу капризного хникання. Розвиток йде швидко, хоча і проявляється поки що в дрібницях. Не можна піддаватися капризному хниканню і вимогливому крику, але не слід допускати причин, що їх викликають. Вчасно нагодувати, запеленати - і приводу для крику немає. Замешкались - і він кричить все голосніше, засвоюючи - чим голосніше, тим ефективніше. І ось “вихований” звук - сигнал перетворюється у вимогливий крик. Мати забігала, виказуючи свою винуватість, а дитина якось це вловлює. І капризність наростає, крик звучить все напористіше, голосніше, нетерпляче.
В 3 місяці дитина гулить, кличучи матір і чекаючи лагідної відповіді. Так і повинно бути. Мати повинна підбадьорювати, бути лагідною, але без жалості, без сюсюкання. Навіть якщо дитина хвора, жалість не допоможе, тому що дитина пов’яже це особливе ставлення до неї з хворобою і коли вже стане здоровою, вона буде прагнути жалості і поведе себе як хвора. Так починається істеричність.
На 4-му місяці життя немовля шукає спілкування із всіма дорослими в сім’ї. З ним також спілкуються весело, лагідно і ніжно, але не можна переходити ту межу, за якою ніжність призводить до розпещеності і в результаті дитина поневолює сім’ю.
З 5,5 місяців дитя маніпулює предметами і проявляє стійкий інтерес, або хапає все підряд, ні на чому не затримуючись. Другий шлях - початок формування в характері поверховості, несерйозності і як результат - нестійкості.
На 9-му місяці маля починає розуміти, що від нього вимагають, і спокійно підкоряється або капризно впирається. Лагідно і твердо капризи потрібно знімати. Вже в найменшому вимоги дорослих можуть ігноруватися, а свої вип’ячуватися. Він намагається підкорити собі матір.
Дитина в цьому віці тонко розрізняє лагідний і сердитий тон. Отже прийшов час похвалити її, або показати, що нею незадоволені. Слід зміцнити таке важливе розуміння - коли нею задоволені, а коли ні. При неправильному вихованні в 8-9 місяців дитина може істерично вигинатися і кричати. В такому випадку потрібно бути твердим. Слід пам’ятати: дитина ніколи і нічого не повинна добиватися істерикою. Істеричність швидко зникне, якщо вона не отримає підкріплення.
Часто питають, як треба виховувати - суворістю чи ласкою? Відповідь: заохочуючи, але твердо настоюючи на своєму при необхідності. І тоді дитина дуже рано вловить смисл слів “можна” і “не можна”, як і навчиться розуміти прохання “почекай”. Якщо таке розуміння буде виховане, то не треба буде карати дитину, коли вона виросте. Необхідність в покаранні - свідчення упущень у вихованні.
Однак повернемося до формування про те, що “можна” і “не можна”, до розуміння прохання “почекай”. “Можна” і “не можна” виникають як реакція на “хочу”. “Хочу” важлива проблема. Мабуть, навколо задоволення чи відмови в “хочу” і концентрується процес виховання. Із “хочу” виростають прагнення дитини. На досягнення “хочу” спрямований темперамент. “Хочу”, як і “не хочу”, виникають вже до року. Саме з “хочу” народжується проблема “можна” і “не можна”, з “не хочу” - надпроблема “потрібно”. Від шляхів її вирішення на першому році життя і до 5 років у великій мірі залежить, якою стане людина - соціально пристосованою чи егоїстом, важкою. Ось тут і корені нервовості - від її перших проявів до неврозу, психосоматичних станів.
“Хочу” і “не хочу” дитини більше всього потребують батьківського аналізу і розуміння. Якщо “хочу” допустиме, справедливе, воно задовольняється, як і “не хочу”. Але частіше буває так: дитина не хоче їсти, але її годують насильно, насильно кладуть спати, вмивають, одягають. Спочатку вона опирається, але з дорослими їй не справитися і вона здається. Вона вже до року показує кивком голови: “Так, я хочу, згоден”, заперечуючим жестом руки вказує: “Ні, не хочу, не згоден”. За цим не лише бажання чи небажання, згода чи незгода. За цим - вроджене почуття гідності, основа основ особистості, самостійність, активність. Владні батьки не порахувались з “хочу” і “не хочу” дитини, пригнітили їх. Одночасно вони пригнітили почуття гідності, самостійність, активність. Вони виховали необхідні “не можна” і “потрібно”, але “не можна”, що базується на страхові, і гнітюче, пасивне, народжене насиллям “потрібно”. В цьому випадку “не можна” і “потрібно” одним сприймаються протестно, агресивно, а в іншого базуються на боязливості, пасивному підкоренні.
Якщо зрозуміле, справедливе “хочу” і “не хочу” задовольняються, дитина зрозуміє розумність, справедливість “не можна” і “потрібно”. Спочатку вона сприйме це як неусвідомлену, а потім як усвідомлену категорію. “Не можна” і “потрібно” ввійдуть в її плоть і кров, перетворяться в стрижень почуття власної гідності, яке буде вражатися якраз тоді, коли людина переступить через ці поняття. Самостійність проявиться більше в самообмеженні “не можна” і в виконанні “потрібно”, ніж в досягненні забороненого “хочу” і в подоланні “не хочу”, коли треба. І лише в такому випадку немає причини для виникнення нервовості або важкості характеру. Стосовно “можна” і “не можна” не повинно бути у батьків різних думок, якщо вони є - тоді немає виховання.
В 9 міс. дитина може бути товариська або замкнута, добра або зла, енергійна чи пасивна, тобто зародки характеру вже мають місце. Нервовість або важкість помітні, і потрібно виправляти цей стан. Ще до року один зосереджено займається чимось, а інший бере іграшку і тут же кидає її, хапається то за одне, то за інше. Саме тут закріплюється нестійкість в характері, що може приголомшливо проявитися в шкільні роки, а потім і в житті. Б’ють на сполох звичайно в першому класі, коли мають справу із сформованим характером.
До 11 міс. маля повинно розуміти і виконувати прохання типу “підніми”, “не чіпай”, “візьми”, “віддай”, “поклади”, “відкрий ротик”. І справа не лише в розумовому розвитку, а в закріпленні готовності виконувати вказівки дорослих і в розумінні “потрібно”. Якщо він тепер не виконає цього, то в 10 років і пальцем не поворухне при 3-х кратному проханні. Таким чином в 11 міс. дитиною або можна керувати, або вона некерована. Вона вчиться розуміти похвалу і здивування, виражені словами, радіти першому і засмучуватися другому.
В 1 рік дитина починає ходити і її темперамент проявляється чітко. Один пішов рішуче, навпростець, впав, встав без сліз і пішов далі. Відгородили стільчиками частину кімнати, а він змітає їх, вперто ступає в двері і в іншу кімнату. Це - холерик. Другий пішов - і тут же бігом. І ось він вже на дивані, під столом. Його не втримати. Це - сангвінік. Третій пішов в свою першу путь обережно, непоквапливо. Він не йде безцільно, а направляється до чогось. Пішов і став, зайнявся своїми справами. І якщо якийсь простір обмежений стільчиком, він зупиниться, поверне назад. Це флегматик.
В рік дитина особливо прив’язана до матері. Вона підвищено боязлива, оскільки розуміє більше ніж вміє. Можливо саме страх збільшує її здатність пересуватися. Вона пішла і злякалася. Те саме у дітей тварин. Вони бігають, але лише біля матері. Інстинкт самозбереження підказує не віддалятися від неї. Так і дитина. Тільки в 1,5-2 роки, оволодівши мовою, вона починає віддалятися від матері. Вона сміливішає, отримавши можливість висловити прохання, поскаржитися, запитати де мама. Мова фантастично збільшує можливості пристосування і з цим - впевненість і самостійність.
До 3-4 років в дитині нехай в зародку, проглядаються всі людські чесноти або вади, формується її характер. Дитина може вже хитрити - віддати одну іграшку, а взяти дві кращі. Вона починає розуміти, якою їй потрібно здаватися, залишаючись при цьому сама собою. Отже, у неї не все не язику, що на умі, у неї є своє внутрішнє життя, абсолютно усвідомлюване.
Перед кимось вона відчуває страх, намагається приховати його і пам’ятає про це довго, їй знайоме почуття любові, вона проявляє його і пам’ятає людей, які любили її все життя. Маленький хитрун добре розуміє, хто є хто в сім’ї. Може тероризувати малого брата чи бабцю. Чекає з роботи владного батька, щоб поскаржитися йому на маму. Взнавши таємницю, дитина може приховувати її довго, використовуючи в своїх інтересах.
Отже, 3-4 річне маля не простачок. І це природно. Він вчиться пристосовуватися до будь-яких обставин, адаптуватися до будь-якого середовища. І обов’язково пристосується. Але велика шкода буде нанесена в сім’ї, де є невеликодушний сильний і негордий слабкий. Дитина наслідує сильного. Якщо сильний великодушний, такою швидше всього й буде дитина, і навпаки.
Дитина 4-го року життя вловлює глузування над собою, пам’ятає кривду, не буде гратися з ровесником, що принизив її. Іронічний батько або насмішливий старший брат - це біда для маленької дитини, джерело глибоких переживань і появи відчуття власної неповноцінності, яке вона може пронести через все життя.
Дитина гостро переживає як невдачі, так і задоволення від подолання перешкод і труднощів. Нехай переживе все це, накопичить досвід. Батьки не повинні оберігати 3-4 річну дитину від подолання труднощів. Інакше, зіткнувшись в подальшому з переконаннями, вона не прикладе зусиль, не подолає їх. Результатом буде зневір’я, розчарування, відмова від подальших спроб, схильність звинувачувати у власних невдачах всіх і вся.
В 3-4 роки у дітей при правильному вихованні проявляється ще одна принципова якість - стид. Де стид, там і совість. Неправильним вихованням можна пригнітити розвиток цієї тендітної якості, зробити дитину безсоромною. Але немає стида і людина стає егоїстом. Немає стида - людина безвідповідальна, брехлива, непостійна. Немає стида - не буде ні сина, ні дочки, а в майбутньому - ні чоловіка, ні жінки, ні батька, ні матері. Немає стида - немає порядної людини.
На 4-му році життя дитина повинна оцінювати свої вчинки з позицій добра і зла. З цього часу психічно повноцінна дитина не буде спричиняти біль іншому, мучити тварин. Якщо ж такі дії мають місце і робляться свідомо, перед нами або психопатичний характер, або результат поганого виховання.
В 5-6 років, як ми вже говорили, первісне базове фундаментальне виховання закінчується. Дитина цього віку багато в чому вже особистість. Її вели многотрудним шляхом, на якому вона вбирала хороше і погане. Тепер все залежить від співвідношення хорошого і поганого в ній. Дитина прийшла в цей світ, не знаючи про нього нічого. Батьки першими зустрічають її і проходять поряд з нею ці 5 років. Якими вони з’являються перед дитиною, таким вона й уявляє собі світ, людей, відношення до себе і відношення до інших людей. Якими були перші враження від життя, така й дитина. Як живуть батьки - мирно чи конфліктно, одухотворено чи їх потреби бідні - такі і перші, найважливіші враження від життя у дитини.
Дитина на 6-му році життя нерідко розуміє дорослих людей більше, ніж вони розуміють її, і страждає від їх нерозуміння. Нерідко на прийом приходять матері, які чітко пам’ятають, як дитина розвивалась, росла, поправлялась, чим хворіла. Але питання: “Яка ваша дитина за характером, що вона за людина?” - ставить їх в безвихідь. Як же вони виховували, не знаючи власного сина чи дочку?
Якщо дитина не впевнена в собі, несамостійна, нерішуча і в неї не розвинуте почуття гідності - в ній пригнічений темперамент, і це наслідок помилок у вихованні, що ведуть до небезпечних наслідків у формуванні особистості. Якщо дитина неавторитетна серед ровесників, нерівноправна серед них, не вміє за себе постояти, принижена - це дуже серйозно. У неї порушена адаптація. Ровесники в такому випадку безпомилково висвітлюють дефекти виховання і розвитку дитини. Вони миттєво вловлюють слабкості, невміння, невпевненість і боязливість.
Якщо дитина спілкується з більш старшими, то потрібно своєчасно прояснити для себе - їй нудно з ровесниками, оскільки в неї швидкий розумовий розвиток чи її приваблює їх вільна поведінка. Якщо вона егоїстична, демонстративна і не визнає своїх помилок, в ній зріють істеричні риси характеру.
В 3 роки вже розвинуті такі риси, як стид і співчуття. І погано, якщо цього немає.
Погана і тривожна вразливість. Вона нерідко призводить до неврозу.
Незосередженість і відсутність цікавості породжують конфлікти в школі, і можуть призвести до малорозвинутості розумових потенцій.
Агресивність - найбільш небезпечна риса у важкому характері, а слабкість, незграбність і невміння призводять до почуття неспроможності і неврозу. Батьки повинні попереджати розвиток таких рис.
Отже, головним питанням, яке потрібно прояснити в 2 роки - це чи засвоїла дитина поняття “можна”, “не можна”, “треба”, а в 3 роки стидно. Якщо засвоїла, виховання правильне і такій дитині не загрожує розвиток нервовості чи важкості характеру. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
