|
Лекція 2. Типи неправильного виховання 1. Виховання по типу неприйняття.
2. Гіперсоціальне виховання.
3. Тривожно-вразливе виховання.
4. Егоцентричне виховання. Темперамент, як природне в людині, пригнічується перш за все неправильним вихованням. Постійно зустрічаються чотири типи неправильного виховання.
1) перший з них - неприйняття
В особистих відносинах людини до людини велике значення мають неусвідомлені мотиви. Якщо говорити про відношення батьків до дитини, то це любов або її відсутність. Відсутність любові до дитини і є неприйняттям. Не любити своє дитя протиприродно. В цьому не можна признатися і самому собі. Таке засуджується всіма. Тому людина пригнічує в собі усвідомлення цього факту. Відповідно не усвідомлюються і причини неприйняття.
а) неприйняття може бути первинним, коли народження дитини з самого початку небажане (не планували; вагітність стала причиною вимушеного шлюбу; в період вагітності жінка розвелася з чоловіком і т.д.). При первинному неприйнятті вагітність протікає з ускладненнями, часто є загроза аборту. Неусвідомлені тенденції потужно впливають на такий складний, узгоджено протікаючий фізіологічний акт як роди. Тому й роди при неприйнятті можуть мимовільно розтягуватися. Немає потуг (перейм) і роди приходиться швидко стимулювати. Однак роди можуть бути і стрімкими. Дані отримані при обстежені дітей, причиною неврозу у яких стало виховання по типу неприйняття, свідчать, що загроза аборту спостерігається приблизно у 65% матерів небажаних дітей, звичайні або стрімкі роди - у 60% з них.
б) після родів, в перші місяці життя дитини, якщо вона чимось сильно розчарувала своїх батьків, може виникнути також неусвідомлене вторинне неприйняття. Причиною його може бути “не та” стать дитини, фізичний дефект, “невідомо на кого схоже”.
При первинному і вторинному неприйнятті у матері спостерігаються:
1) нестійкі тугі соски, що дитині не вдається висмоктати ні краплини молока із “кам’яних” грудей, а також “безпричинне” зникнення молока у годуючої матері;
2) при неприйнятті очі матері байдужі, руки нелагідні, жорсткі, як у добросовісного, але вибраного професією не по покликанню лікаря, в її голосі звучить роздратування, вона не усміхається і її догляд за ним - казенний;
3) вже грудна дитини неусвідомлено вловлює відсутність материнської любові. Але ж вона для неї надпотреба, безпека. Тому неприйняття породжує в ній страх. Вона збуджена, але частіше пригнічена, багато хворіє. При неприйнятті від руки матері виходять “не ті струми” і руки її жорсткі. Якщо життя починається так, то цей початок несприятливий;
4) при неприйнятті в дитині все дратує, все викликає досаду, що є основною ознакою цього типу неправильного виховання;
5) при неприйнятті батьком часто не до дитини, на неї чомусь постійно не вистачає часу, до неї не доходять руки. Її довіряють бабусям під різними приводами. Неприйнятну дитину кладуть в лікарню “щоб добре підлікувати”, хоча лікувати можна було б дома. Кожен рік дитину відправляють в санаторій, “щоб зміцнити”. Але дитина сприймає санаторій однозначно: тато і мама мною незадоволені - і поступово приходить до розуміння, що від неї хочуть позбутися.
Неприйняття - це найбільш драматичний тип неправильного виховання. Діти рано чи пізно доводять, що батьки їх не люблять. Зробивши таке приголомшливе відкриття, дитина, як і її батьки, опирається усвідомленню цього факту, тим більше, що прямо про нелюбов йому не говорять. Обманюючи себе, батьки обманюють і дитину, стверджують, що люблять її.
В чому ж виражаються несприятливі наслідки неприйняття?
1) в одному випадку дитину при неприйнятті суворо контролюють, жорстко карають і він живе в умовах суворого режиму.
В цьому випадку темперамент пригнічується повністю. Природні риси в дитини дратують батьків, і вони ліплять його характер таким, яким, в їх розумінні, він повинен бути.
2) в другому до нього відносяться істерична претензійність; він ніби росте в атмосфері безконечних претензій.
В цьому випадку в дитині пригнічуються одні риси темпераменту, частіше всього альтруїстичні, і відповідно загострюються інші - егоцентричні, агресивні. Подібне відбувається в результаті протестно-істеричної реакції дитини на неприйняття її батьками. Загострення одних рис темпераменту при пригніченні інших, що закріплюється в характері, розмиває пристосувальну суть темпераменту і характеру. Так наполегливість холерика перероджується в згубну впертість, жвавість сангвініка в не менш згубну нестійкість, цілеспрямована неквапливість флегматика - в пасивність.
3) в третьому найбільш частому, на нього не звертають увагу, усуваються від виховання.
Тут темперамент ніби не пригнічується. На дитину не звертають увагу, і вона, здавалось би, живе і розвивається у відповідності із своєю натурою. Однак це не так. Відсутність виховання - це також виховання. Не відчуваючи уваги до себе, дитина стає байдужою до інших або істеричною, протестною.
Неприйняття дитини призводить в кінці кінців до неприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження, що в свою чергу поглиблює взаємне неприйняття. І тоді:
1) один шукає компенсацію - віддушину, втіху поза сім’єю. Шукає компанію, в якій до нього проявляють увагу, зустрічають з радістю. Але на цьому шляху він стає важким. В характері формуються риси нестійкості, негативізму, особливо до дорослих, і він робить все наперекір їхнім поглядам і вимогам. Рисами характеру стають необов’язковість, безвідповідальність, егоїзм, відсутність серйозних прив’язаностей, коли той і приятель, хто з ним сьогодні.
2) у іншого формується істероїдний характер із схильністю до ширших сцен протесту з руховою бурею. Визивна поведінка спостерігається і поза сім’єю. В цьому випадку рисами характеру стають егоїстичність, брехливість, манірність, схильність завжди і в усьому звинувачувати інших, починаючи від батьків і закінчуючи всіма оточуючими.
3) третій протестно замикається в собі, і тут можливі два шляхи: формування пасивного апатичного характеру або егоцентричної тенденції домінувати над іншими, часто за рахунок установчих зусиль, коли зневажають здоров’ям, надриваються намагаючись зайняти перше місце в навчанні, спорті.
4) четвертий не протестує, але в кінці кінців виявляється зломленим, і тоді в нього формується характер, який визначають як безхарактерність.
5) п’ятий також не протестує, пристосовується, але у нього складається тривожно-вразливий характер.
6) у шостого виникає невроз.
Неприйняття завжди призводить до невпевненості. Якщо дитину не люблять власні батьки, у неї не може бути і впевненості в собі. Її не люблять - і вона відчуває себе гидким каченям. Як наслідок, темперамент її пригнічений, пригнічення і природність в пристосуванні у житті, і вона невпевнена в собі подвійно.
2) Другий тип неправильного виховання - гіперсоціальне.
Зустрічається більш часто. Близьке до неприйняття. Дитину хочуть мати не тому, що у ній є глибока душевна потреба, а тому що діти повинні бути у всіх. Дитину чекають, від неї не відмовляються. Вона з’являється і завойовує серця, її люблять. Але справа тут не в орієнтаціях батьків. Це “правильні люди”:
а) діти у них тому, що так повинно бути;
відповідно виховання їх - “як повинно бути”;
б) читаються і до формалізму пунктуально виконують рекомендації по “ідеальному” вихованню;
в) дитину не беруть на руки навіть якщо вона знаходиться в плачі, тому що це непедагогічно; її годують по годинах, хоча вона тоді їсти не хоче. З нею займаються, не дивлячись на її повне небажання займатися саме цим і саме в цей час;
г) все в житті дитини суворо регламентовано, все розроблене на біле і тільки на чорне, на добре і погане, на дозволене і недозволене. Культивуються педантизм і надмірна пунктуальність;
д) “потрібно” гіпертрофоване до абсурду. Оцінки в школі - самоціль. “Задовільно” - трагедія для батьків.
Таким людям (батькам) небезпечно давати рекомендації, читати лекції і пропонувати якісь книжки по педагогіці. Тому що будь-яка друкарська помилка, не так мовлене слово будуть сприйняті буквально. І гіперсоціальні безтямно виконають і безглуздість. (Дай дурному богу молитись, то він голову розіб’є).
Гіперсоціальна дитина живе як робот, як автомат. Емоційно вона стримана, тому що емоції пригнічувалися з самих пелюшок, оскільки емоційна стриманість вважалася ознакою інтелігентності, а прояв емоцій чимось постидним. І звичайно у всьому орієнтуються на те, що скажуть чи подумають, чи осудять його поступок інші. Коли вона виросте, успіхом для неї буде лише успіх на роботі.
При гіперсоціальному вихованні темперамент пригнічується, особливо сангвінічний; в холеричному і фрагметичному загострюються елементи наполегливості, цілеспрямованості, працьовитості, а інші риси цих темпераментів пригнічуються. В результаті у цих дітей формується гіперсоціальний або тривожно-вразливий характер, який призводить їх до психосоматичних захворювань і навіть до неврозу, якщо вони терплять вічну невдачу або крах домагань.
3) тривожно-вразливий тип виховання
Спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини одночасно виникає і не відсутня тривога за неї, за її здоров’я і благополуччя. Це антипод неприйняття. Дитину люблять, але бездумно і тому не в радість їй і собі. Любов перетворюється в страх втратити того, кого люблять.
Виховання по типу тривожної вразливості нерідко спостерігаються в сім’ї з єдиною дитиною, а також в сім’ї, де росте ослаблена або пізня дитина. Характерне воно і для тривожних від природи батьків, коли звичайні хвороби травми буквально викликають паніку, апетит дитини стає незвичайною турботою всієї сім’ї, коли вночі стають декілька разів, щоб поправити ковдру і послухати, як вона спить”, доторкнутися до чола, чи немає жару.
При тривожно-вразливому вихованні дитину:
а) не випускають з квартири, оскільки бувають “різні вилазки” і на “вулиці погані хлопці”;
б) її проводять в школу і зустрічають, щоб перевести через вулицю, по якій не їздить транспорт, і “просто на всяк випадок”;
в) їй тривожно заглядають в рот і по декілька разів на день задають тривожні, стурбовані питання.
Природно, що дитина злякана і дуже рано сама стає тривожною. Тепер вже вона тричі на день запитує: “А я не захворію?”, “А це не страшно?”, а з 5 років: “А я не вмру?”, “А ви не вмрете?”.
Ця аномалія виховання несе в собі елемент гіперсоціальності, але не престижної, не марнославної, а тривожної.
Дитина в такому випадку несамостійна, нерішуча, боязлива, ранима, вразлива, не впевнена в собі. Постійне стримування, обмеження активності батьками, а пізніше - і надмірний самоконтроль, самообмеження призводять до пригнічення сангвінічного і холеричного темпераментів, а у флегматичному загострюють тенденцію до обережності, поміркованості.
Шлях цих дітей - в тривожність і вразливість на все життя, в нервовість або в невроз. Вони і важкі, оскільки неспокійні із-за тривожного сприйняття дійсності.
4) Егоцентричне виховання
Спостерігається в сім’ях з недостатнім рівнем відповідальності щодо майбутнього, коли дитині часто єдиній, довгоочікуваній, нав’язується уявлення про себе як про самодостатню надцінність: вона кумир, “смисл життя” і т.д. При цьому інтереси оточуючих нерідко ігноруються, приносяться в жертву дитині. Найменші її прихоті задовольняються негайно, бажання вгадуються, немає обмежень, режиму дисципліни, поняття “не можна”. Вона не привчена розуміти інтереси інших, чекати своєї черги, не переносить найменших незгод, агресивно сприймає будь-які перепони. Дана дитина розгальмована, неспокійна.
В результаті в холерика загострюється агресивність, його наполегливість трансформується у впертість, цілеспрямованість - в настирну вимогливість і т.д.
У сангвініка швидкість трансформується в розгальмованість, гострослів’я - в балакучість і резонерство, рухливість - в суєтливість, емоційність - в істеричність, впевненість - у самовпевненість.
У флегматика повільність перетворюється в пасивність, наполегливість - у впертість, а цілеспрямованість - в ригідну вимогливість, як і в холерика.
Головне ж заключається в тому, що у дітей всіх типів темпераменту при егоцентричному вихованні пригнічується соціальна сутність темпераменту, його альтруїстський ріст.
При першій же зустрічі із ровесниками егоцентрична дитина терпить невдачу. Життя і ровесники негайно все ставлять на свої місця. Її претензії викликають сміх і зустрічають негайний спротив. Егоїста не терплять всі, і він закономірно приречений на самотність і крах.
В результаті холерик зривається на протестну поведінку, сангвінік впадає в істероїдність, флегматик - і тривожність і вразливість. На зміну самовпевненості приходить невпевненість в собі. Тепер ці діти переживають те ж, що й при неприйнятті, в даному випадку - неприйнятті іншими за межами стін.
Наслідки ж ті самі, що й при неприйнятті в сім’ї, але тут переважає істероїдність.
Отже, пропоную приблизний перелік питань, об’єктивні відповіді на які допоможуть скласти уявлення про те, які темпераменти і характер у дитини
Дитина наполеглива, завзята, вперта, непоступлива, прямолінійна? Її інтереси стійкі, вона довго займається однією і тією є справою і шумно протестує, коли її відволікають? Вона непримхлива, якщо вона впала - встає сама, допомоги не шукає, не скаржиться, і чим їй важче, тим вона наполегливіше йде до цілі? Якщо все це так, то в дитини холеричний темперамент.
Дитина повільна, тугодум, мовчазна, стримана, замкнута, домосід, віддає перевагу іграм наодинці, все переживає в собі, тихоня, її не видно і не чути? Вона терпляча, розважлива, обережна, миролюбна, покладиста? У такої дитини флегматичний темперамент.
Дитина швидка, рухлива, активна, моторна, орієнтується і пристосується миттєво, завжди почуває себе як вдома, товариська, балакуча? Вона вигадник, сперечальник, заводила, схильна до ризику, азарту, все їй цікаво і все вона встигає зробити? Якщо дитина така, вона - сангвінік. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
