|
Лекція 18. Франція у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Соціально-економічний розвиток Франції у ХVІ ст.:
аграрні відносини, розвиток ремесел, поява мануфактур, торгівля.
Реформація у Франції.
Утворення гугенотської і католицької партій.
Громадянські війни (3 періоди).
Політика Генріха ІV.
Кардинал Рішельє і його політика зміцнення абсолютизму. Соціально-економічний розвиток Франції у ХVІ ст.: аграрні відносини, розвиток ремесел, поява мануфактур, торгівля. У ХVІ ст. Франція була найбільш централізованою державою Європи. Об‘єднання було завершене у 30-х рр. ХVІ ст. Але збереглись пережитки – провінційні штати. Вони домовлялись з урядом про розмір податку, що падав на провінцію. Населення – 15 млн. чол. Економічно Франція відставала від Голландії і Англії, але випереджала Італію, Скандинавські країни.
Село лишалось феодальним, хоча серваж зустрічався рідко. Спадкові тримачі землі сплачували чинш (як копігольдери в Англії). Але чинш був вищим, ніж рента “по звичаю” в Англії. Крім нього були й інші платежі. Були тут і державні позики і церковна десятина. В результаті селяни опинились в залежності від лихварів. Лихварі увічнили цей борг, наклавши проценти на селянську землю. Так з‘явилась особлива рента.
У ХVІ ст. з‘явились мануфактури в шкіряній промисловості, по виробництву мережива. Централізована – в ливарній справі (Франція виробляла гармати), в книгодрукуванні.
Великою славою користувалась парфумерія і ювелірна справа. Були гобеленові мануфактури. Ліон мав славу міста шовку. Там же були і ярмарки, і біржі.
Найбільш впливовою була придврна аристократія. Принци і герцоги були губернаторами, командували армією і флотом. Від короля одержували пенсії, гроші, посади. Але феодальна знать виступала за колишню самостійність.
Провінційне дворянство – “дворянство шпаги” розорялось. Чинш був фіксований, а гроші знецінювались. Маєтки доводилось закладати і продавати. Купити прибуткові посади було не за що. Залишалось вступати до почту вельможі або служити в королівській армії.
Складалось нове дворянство – “люди мантії”, вихідці з буржуазії. Вони відтісняли старе дворянство на друге місце, тримали в своїх руках фінананси. Їх вплив зріс у королівській раді, де раніше панували аристократи. Вони підтримували централізовану державу і були проти сепаратизму.
Таким чином, крім знаті, дворянство було опорою абсолютної монархії. Духівництво соціально ділилося на 2 групи – прелати і приходські священики. Друге наближалось по становищу до міських низів.
З феодального стану городян формувалась буржуазія. Економічно вона міцніла, а політично була принижена. Венеціанський посол писав, що торгівля зневажалась як неблагородне заняття.
Але буржуазія була зацікавлена в єдності країни і підтримувала королівську владу. А на півдні був сепаратизм. Південне купецтво вело зовнішню торгівлю і слабо пов‘язане з ринком Франції.
“Революція цін” знизила розміри зарплати найманих робітників і підмайстрів. Безробітним і жебракам загрожувала в‘язниця і робота на галерах. Робочий день на мануфактурах був довший, ніж на галерах.
Цехові підмайстри і наймані робітники маніфактур створювали союзи або компаньонажі. Їх боротьба набувала часом форми страйку. У 1539 – 1542 рр. були організовані страйки друкарів у Парижі та Ліоні. Вони привели до зіткнень з властями. Спеціальним указом король забороняв робітникам носити зброю і створювати союзи.
У ХVІ ст. в дворянських помістях майже не залишилось доменіальної землі, вся земля була в користуванні селян, адоходи феодалів полягали в грошовій ренті.
Селяни були в поземельній залежності, а особисто – вільні. Селяни-цензаторії мали право користуватись землею і передавати її у спадок, продавали, здавали в аренду за умов сплати цензу. Селяни були юридично праводієві – мали право укладати угоду, судитись у королівському суді. Пережитки серважа (право мертвої руки) було в Оверні, Беррі, Бургундії.
Основна маса селян потрапляла в боргову залежність від лихварів – своїх же односельців. Багато продавали свої землі, у декого внаслідок боргів землі продавались з молотка. Купували землі купці, городяни, ремісники, лихварі і багаті селяни. Але в основному – “люди мантії” – судейські чиновники, фінансисти. Куплені землі вони здавали в оренду за частку урожаю. Крупні господарства траплялися рідко.
Абсолютна монархія почала формуватись в першій половині ХVІ ст. Але остаточно склалась лише після громадянських воєн. Характерними особливостями були наявність бюрократичного апарату і постійної армії. Спадкове представництво в особі Генеральних штатів.
Основною соціальною опорою французького абсолютизму був шлях дворянства. Його підтримувала католицька церква. Союзником була буржуазія. Королівська влада позичала гроші під великі проценти, що дозволяло буржуа створювати великі капіталу.
Другою формою зв‘язку буржуазії з державою була відкупна система податків. Третьою – система продажу державних посад. Затрачений на це капітал повертався від прибутків посади. Особливо прибутковими були судові і фінансові посади.
Королівська влада вже в перід правління Франциска І (1515 – 1547) досягла великої сили. Цей король жодного разу не скликав Генеральних штатів. В екстрених випадках король скликав нотаблів – призначених ним людей.
Вся центральна влада була зосереджена в королівській раді, яка ділилась на відділи, згодом перетворені в міністерства. Але основні питання вирішувались у вузькому колі наближених радників короля.
У короля була армія і розгалужений судово-адміністративний аппарат.
Утримання армії і апарату, роздача пенсій, подарунків, пожертвувань дворянам вимагали великих коштів, тому росли податки. В кінці ХV ст. податки складали 3 млн. ліврів, а в середині ХVІ ст. – 9 млн. ліврів.
Грунт для Реформації був тут менш сприятливий. Королівська влада протистояла папським претензіям. У папську курію представники французької церкви могли звертатись лише у справах віровчення.
Реформація у Франції. За Болонським конкордатом 1516 р. король одержав право призначати єпископів з наступним затвердженням папою. Він міг довго не призначати єпископа і сам одержувати прибуток.
Однак, ідеї Реформації поширювались і тут. У 1512 р. французький гуманіст Лефевр д‘Етапль написав трактат “Послання апостола Павла”, де висунув два положення Реформації – виправдання вірою і визнання св‘ященного писання єдиним джерелом віри. У Франції поширювалось лютеранство. Першим засновником протестанської общини був Брісонне, єпископ міста Мо.
Але богословський факультет Паризького університету рішуче виступив проти вчення реформаторів. Буржуазія півночі підтримала католицизм – символ національної єдності. Її гаслом було: “Єдиний король, єдина католицька віра”. Великі мануфактуристи були зв‘язані з двором. Селянство теж мислилось католицьким. Реформація поширювалась лише серед буржуазії і ремісників південно-західних міст.
У 30-х рр. ХVІ ст. протестанти стали діяти більш активно. Королівський уряд перейшов до репресій: у 1535 р. було схоплено 35 лютеран і 300 заарештовано. При Генріху ІІ був створений надзвичайний трибунал для боротьби з кальвінізмом, що називався “Вогненна палата”. За три роки він виніс близько 500 звинувачень, з них 60 смертних.
Але Реформація поширювалась у містах. З середини ХVІ ст. – кальвінізм, в т.ч. і серед ремісників. До нього примкнула і частина дворянства, зацікавленого в секуляризації церковних земель.
Опозиція до королівської влади набувала форм кальвінізму. На півночі кальвіністи були лише в містах Нормандії. Феодальна знать і дворянство Північної Франції підтримали католицький табір, очолюваний Гізами. Франсуа Гіз був головнокомандуючим королівською армією. Гізи мали великі володіння в Шампані, Лотарінгії, Бургундії.
Кальвіністів називали гугенотами і цю партію очолив дім Бурбонів (король Наварри Антуан Бурбон, його син Генріх і принц Конде), а також представник старовинного роду Шатильонів – адмірал Гаспар де Коліньї. Це була група південного дворянства, що трималась за свої привілеї. Оскільки королівська влада надавала посади дворянам з півночі і центру, вони почувались обділеними.
Обидва табори були за відродження Генеральних штатів і провінційних штатів.
У таборі захисників абсолютизму найбільш надійною опорою були “люди мантії” півночі, до яких примикала і буржуазія півночі. З них склалась партія “політиків”.
Отже, соціальні і політичні суперечності набули релігійного забарвлення.
Селяни бачили ворогів і в гугенотах, який не розуміли, і в католиках – проти них були повстання.
Гугенотські війни. Гугенотські війни тривали 36 років (1562 – 1598). Вони почались в 1562 р. з епізода в містечку Вассі, коли герцог Гіз із своєю збройною силою напав на молитовні збори гугенотів. Гугеноти були озброєні, відбулось зіткнення. Після третьої війни в 1570 р. був укладений мир в Сен-Жермені. Протестанське богослужіння дозволялось по всій країні. Гугеноти одержували 4 фортеці, мали право займати великі державні посади.
Після загибелі лідера гугенотів Антуана Бурбона його місце зайняв його син Генріх Наваррський.
У 1572 р. виник план примирення партій з допомогою династичного шлюбу Генріха Бурбона і Маргарити Валуа, сестри Карла ІХ. Цей проект був зірваний Гізами і матір‘ю короля Катериною Медічі, які боялись посилення гугенотів. Гугеноти, які приїхали на весілля, були перебиті 24 червня 1572 р. (Варфоломеївська ніч). Загинуло понад 2 тис. гугенотів, був убитий і адмірал Коліньї.
Але віна не припинилась. Воєнні дії стали ще більш запеклими.
ІІ період війни (1572 – 1576). Не сподіваючись на перемогу в усій державі, гугеноти створили на південному заході Франції свою державу як федерацію кількох провінцій. Міста схилялись до королівської влади, а дворяни змушували їх виступати проти. Влада на півдні опинилась в руках кальвіністів.
В другий період сформувалась поілтична ідеологія гугенотів, які боролись проти абсолютизму. В памфлетах монархомахів – гугенотських публіцистів виславлялись середньовічні Генеральні штати.
Юбер Ланге і Дю Плессі Морне – публіцисти. Другий написав “Позов до тиранів”, де визначав народ як багатоголове чудовисько.
Ідея Бодена – монарх не повинен бути тираном, повинен радитись з “ліпшими людьми”.
ІІІ період (1576 – 1598). Після смерті Карла ІХ у 1574 р. трон Франції перейшов до Генріха ІІІ, його брата. Католики боялись, що в разі його смерті трон перейде до Генріха Наваррського, його родича, кальвініста.
У 1576 р. католики створили Лігу. Очолив її Генріх Гіз, якого католицька Ліга розглядала як претендента на престол.
У 1576 р. в Блуа зібрались Генеральні штати. Сторонники протестували проти спроб Генріха ІІІ примиритись з гугенотами і надати їм свободу віросповідання. Однак королівським едиктом це право було надане скрізь, крім Парижа. Гугеноти одержали також 8 фортець і зберегли свою армію.
Гізи повели агітацію проти короля, використовуючи невдоволення низів – ремісників і дрібних торгівців. У 1584 – 85 рр. В Парижі була утворена Паризька ліга, більш демократична, ніж католицька. Керівниками були монахи-фанатики, але осовну роль відігравали нотаріуси, прокурори, адвокати, середня буржуазія. Був створений “Комітет 16-ти” (по числу 16 кварталів). За прикладом Парижа й інші міста перетворювались у незалежні республіки.
Король вирішив розігнати Паризьку лігу і позбутися опіки Гізів і почав стягати війська до Лувра. Народ споруджував на вулицях барикади. Тоді король втк у Шартр. У 1588 р. в Блуа зібрались Генеральні штати. Король, прагнучи придушити опозицію, наказав убити Гіза. В Парижі вибухнуло обурення. Ліга висунула свого кандидата на престол – брата Гіза, герцога Майєнського. Скориставшись цією обстановкою, Філіп ІІ (Іспанський) ввів у Париж свій гарнізон.
Генріх ІІІ спробував виправити становище і пішов на угоду з Генріхом Наваррським, якого проголосив своїм наступником. Весною 1589 р. обидва королі пішли на Париж.
1 серпня 1589 р. Генріх ІІІ був убитий монахом, членом Ліги. Королем Франції повинен був стати Генріх Наваррський, але йому належало ще перенести війну з Лігою і католицькими противниками.
“Комітет 16-ти” був розпущений. На селі повстали крокани з гаслом “На гризунів”, громили маєтки дворян, збирачів податків. Народний рух примусив політичних противників піти на примирення і компроміс. Париж згодився прийняти Генріха, який вже був коронований у Шартрі, але він повинен був перейти в католицьку віру, що ним і було зроблено: “Париж вартий месси”.
У 1598 р. закінчилась війна з Філіпом ІІ, громадянські війни скінчились. Генріх ІV у 1598 р. видав Нантський едикт, що мав на меті примирити католиків і гугенотів. Католицтво ставало державною релігією, але гугеноти одержували право сповідувати кальвінізм, проводити церковні з‘їзди. Це був едикт віротерпимості. Гугеноти на півдні Франції мали 200 фортець, право на збори, на предстаників при королі.
Політика Генріха ІV. За Генріха ІV зміцнів абсолютизм після війни й анархії. Промисловість, торгівля й фінанси були в запустінні. Казна пуста. У встановленні порядку були зацікавлені широкі верстви суспільства.
Генріх ІV зумів підібрати собі розумних і енергійних міністрів – Сюллі, Лафемма. Головним вони вважали землеробство. Був упорядкований збір податків, осушувались болота, заохочувалось вирощування нових культур – кукурудзи, буряків. Селяни були звільнені від боргів, що нагромадились за час воєн. Заборонено було продавати знаряддя праці і худобу за борги. Уряд заохочував виробництво шовку – садились тутові дерева. Були створені державні мануфактури, яким надавались субсидії – по виробництву шовку й оксамиту, гобеленів і сап‘яну, шкіри й меблів, мережива, прикрас.
З‘явились привілейовані мануфактури – золотої пряжі в Парижі на 350 верстатів, полотняна в Руані на 200 робітників.
Проводилась політика протекціонізму. Висока якість і художні цінності виробів гарантували їм збут за межами країни. Покращені були дороги, налагоджена пошта. У 1599 р. був запроваджений митний тариф, а у 1601 р. була створена торгова компанія під керівництвом Лафемма. У 1604 р. була заснована Ост-Індська компанія за взірцем англійської. Почалась колонізація Канади.
Зовнішня політика Генріха ІV була спрямована проти іспанських і австрійських Габсбургів. Його союзниками були протестанські князі Німеччини. Генріх ІV проектував створення в Європі антигабсбургської коаліції у складі Франції, Англії, Голландії, князів Німеччини і Скандинавських країн та Швейцарії. Але в розпал підготовки до війни у 1610 р. Генріх ІV був убитий одним із войовничих католиків Равальяком. Це був 10-й замах, підтриманий Іспанією.
Кардинал Рішельє та його поліьтика зміцнення абсолютизму. Після смерті Генріха ІV престол перейшов до його 9-річного сина Людовика ХІІІ. Регентшою стала королева-мати Марія Медічі. Скориставшись слабістю уряду, вельможі виступили проти королівської влади. Третій етап підтримав уряд. Між етапами виникли тертя. Генеральні штати були розпущені (до революції 1789 р.). В королівську раду був запрошений єпископ Арман Жан дю Плессі (Рішельє). З 1624 р. Рішельє був першим міністром Людовика ХІІІ – фактично керівником.
Рішельє зміцнив абсолютизм. Його ідеалом була могутня централізована держава. В “Політичному заповіті” він визначив мету: І – велич короля, ІІ – могутність держави. Він боровся з усіма противниками абсолютизму – світськими феодалами, членом сім‘ї. Інтереси держави ставив вище від інтересів короля.
Головний життєвий нерв держави – це “дворяни, але дворяни, що підкорялися королю”.
Наказав зруйнувати замки, що не мали оборонного значення. Заборонив дуелі. Рішельє почав наступ на гугенотську державу і її опорний пункт на заході – Ла-Рошель, який одержував допомогу з Англії. В Лангедок Рішельє направив принца Конде, а сам обложив Ла-Рошель, спорудивши там греблю і відрізавши її від допомоги Англії. 20 тис. жителів померло від голоду. Ла-Рошель було взято в 1628 р. У 1629 р. Рішельє видав “Едикт милості”. За гугенотами залишалась свобода віросповідання, але воєнні і політичні привілеї були ліквідовані.
Щоб послабити самостійність місцевої влади, був зміцнений інститут інтендантів у провінціях. Ці посади не передавались у спадок і не купувались.
Королівська рада втратила значення. Влада зосередилась у Рішельє, який продовжував політику Генріха ІV. При Рішельє почала заселятись Канада, відбувалась торгова експансія на Антільські острови.
Але податки на селян зростали – в 4 р. талья. В 30-х роках були повстання, особливо у Нормандії – “армія страждання” на чолі з Жаном Босоногим.
Відродження Франції представлене гуманістами Клеманом Маро, його перекладами Марціана і Овідія і сатиричними творами.
Сатириком був і Бонавентюр Депер‘є.
Сатириком був і Бонавентюр Депер‘є.ові забави і веселі пригоди”. Сорбонна обрушилась на нього і він покінчив самогубством.
Франсуа Рабле в своєму творі “Гаргантюа і Пантагрюель” піддав критиці феодальний суд – “Острів пухнастих котів”, схоластичну науку – “Диспут про дзвони”. Рабле висміює і католиків і протестантів – папімани і папіфіли.
Трагедія Корнеля “Сід” – вияв становлення французької драматургії.
Гурток “Плеяди“ включав поетів П‘єра Ронсара, дю Беллє, закликав до збагачення французької літературної мови.
Філософія представлена Мішелем Монтенем і Рене Декартом (раціоналістом). Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
