|
Лекція 16. Іспанія у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Економічний розвиток Іспанії у першій половині ХVІ ст.
Повстання міських комун Кастилії.
Внутрішня і зовнішня політика Філіпа ІІ. Специфічні риси іспанського абсолютизму.
Економічний спад в Іспанії наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.
Іспанська культура епохи Відродження. Економічний розвиток Іспанії у першій половині ХVІ ст.
У першій половині ХVІ ст. Іспанія займала передове становище в геогафічних відкриттях, в колоніальних загарбаннях, в торгівлі з Америкою. Однак піднесення було коротким. З середини ХVІ ст. почався спад. Його причини – в соціально-економічному і державному ладі.
Райони Іспанії відрізнялись за соціальним та економічним розвитком. В Кастилії – центральній Іспанії – селяни були особисто вільними з часів реконкісти. За землю вони платили чинш. А в Арагоні феодали мали повну владу над особою селянина, аж до права вбити його. Повинності арагонських селян були особливо важкими. В Каталонії після повстань кінця ХV ст. селяни домоглись особистої свободи.
З кінця ХVІ ст. дальший ріст міст і поява американського ринку для збуту сільськогосподарської продукції стимулювали розвиток агрокультури. На півдні Іспанії і Кастилії з‘явились виноградники і оливкові гаї. Вино і оливки вивозились в Америку і Європу.
Піднесення господарства, однак, не зачіпало селян, які вирощували зернові. Ціни були низькими. Багато селян потрапляли в залежність від лихварів. Справжнім бичем для кастильких селян був перегін худоби – Местою. Попит на шерсть заставляв королівську владу сприяти їй. Селяни все частіше залишали землю.
Ремесла знаходились на піднесенні. Виробництво сукна було поширене в Сеговії, Тоскані, Кордові, Куенці. Біскайя була центром суднобудівництва. В Севільї і Талавері вироблялась полив‘яна порцеляна. Шовкові тканини вироблялись в Толедо, Гранаді, Валенсії – це була спадщина арабів. Шовк більш високої якості, тафта, атлас, оксамит вивозились у Фландрію, Францію, Італію і Північну Африку. Від арабів були також успадковані виробництво кольорового скла, зброї. Розширився ринок не лише в Іспанії, але і в її американських колоніях. Туди переселялись ідальго, які купляли одяг і зброю і платили за них золотом і сріблом.
В результаті втеч селян з села з‘явились вільні робочі руки. У Вальядоліді, Саламанці та ін. містах бідних насильно перетворювали у робітників. Хоч сама промисловість відставала у розвитку – слабка техніка, відсутність кваліфікованих робітників. Імпорт Іспанії переважав над експортом.
У ХVІ ст. спостерігалось пожвавлення торгівлі через Севілью, де зосередилась торгівля з Америкою. Регулярно із Севільї відпливали в Америку флотилії по 100 кораблів і більше, навантажених всім потрібним для переселенців. Повертались вони з дорогоцінними металами і колоніальними товарами. Медина дель Кампо славилась своїми ярмарками: сюди стікались товари з різних країн Європи.
Повстання міських комун Кастилії.
У 1516 р. після смерті Фердинанда Арагонського королем Іспанії став його онук Карл І. У 1519 р. він був обраний імператором Священної Римської імперії як Карл V.
Карл І виріс у Фландрії, іспанської мови не знав. Коли 17-літній король з‘явився в Іспанії, він був зустрінутий вороже. Із труднощами йому вдалось добитись у кортесів Кастилії і Арагона свого визнання королем Іспанії і одержання грошової субсидії. Разом з тим у 1519 році Карла обрано імператором “Священної Римської імпероії”.
У травні 1520 р. Карл відплив з Іспанії, залишивши намісником Адріана V трехтського – кардинала з Нідерландів. В Кастилії зразу ж почалось повстання міських комун – комунерос.
Багаті городяни були невдоволені господарюванням фламандців у фінанасових питаннях і тим, що Карл мало рахувався з кортесами, почав обмежувати самоуправління міст. Городяни Толедо, які першими піднялися проти короля, закликали інші міста до спільних дій. Основу повстання складали міські низи, що страждали від податкового гніту.
Спочатку до повстання примкнули графи та ідальго. Гранди хотіли відновити свої старі привілеї. Ідальго теж хотіли того статусу, який вони мали під час війни з маврами. Крім того всіх обурювало засилля іноземців, які їх витісняли з прибуткових місць та посад.
У травні-червні до Толедо примкнув ряд кастильських міст (Сеговія, Бургос, Авіла). Вони виганяли корехідорів (королівських чиновників) і обирали нове, більш демократичне управління. Найбільше число вільних міст-комун було в Кастилії. Тому в першій половині ХVІ ст. саме тут були найбільші рухи протесту проти гніту.
В Авілі зібрались депутати 5 міст, які утворили “Святу хунту” (союз) і обрали її головою представника кастильської знаті Хуана де Паділью.
Адріан зібрав війська і розгромив одне з повсталих міст – Медіну дель Кампо. Після цього повстання охопило майже всі комуни Центральної і Північної Кастилії. Хунта оголосила Адріана скинутим. Але надалі вона виявила нерішучість – направила Карлу V петицію з викладом вимог комун. Міста наполягали на тому, щоб король жив в Іспанії, на найвищі посади призначались лише іспанці і, щоб золото і срібло не вивозилось за кордон. Кортеси повинні були збиратись регулярно – кожних три роки. В той же час городяни вимагали обкладання знаті податками і повернення казні розкрадених аристократією після смерті Ізабелли земель і рудників. Домагались і позбавлення грандів і дворян права займати посади в міському самоуправлінні.
Це було переломом у повстанні – знать відкололась від повстання. Карл у листі дав їй деякі поступки – щоб розділити повсталих. Повстання носило антифеодальний характер. Це було остаточним поштовхом, щоб дворяни перейшли у табір короля.
Селяни Кастилії почали нападати на своїх сеньйорів. У листопаді 1520 р. у Вальядоліді утворилась нова організація, що об‘єднала радикальну частину повсталих – “Хунта загонів”. Вона вела себе як влада у Кастилії, видала маніфест, де говорилось: "Від сьогодні війна проти грандів, кабальєрос та ін. ворогів королівства, проти їх майна і палаців, повинна вестись вогнем, мечем і руйнуваннями”. Вирішальна битва відбулась у квітні 1521 р. біля с. Вільялар. Дворяни розбили загони “Святої хунти”, що складались з міських ополчень і селян. Паділья був захоплений у полон і страчений. Лише Толедо продовжував оборонятись під керівництвом вдови Падільї – Марії Пачеко. Коли у 1522 р. Карл повернувся в Іспанію з німецькими військами ландскнехтів, повстання було вже придушене.
Невдача повстання міст була невипадковою. Арагон і Каталонія не брали в ньому участі. Одночасно були повстання у Валенсії та на о. Мальорка, але зв‘язку між ними не було. Замість цього повсталі звернулись до Португалії – ворога Іспанії і Франції.
Повстання комуньєрос було суперечливим. Міста ще зберігали середньовічний спосіб життя, вимагали повернення до часів Фердинанда та Ізабелли. Т.ч. об‘єктивно це були повстання проти абсолютизму.
Внутрішня і зовнішня політика Філіпа ІІ. Специфічні риси іспанського абсолютизму.
Держава Карла V була конгломеративною. Він же сам прагнув до “всесвітньої християнської монархії”, боровся з турками і протестантами. Іспанію розглядав як джерело доходів і солдат.
У ході італійських війн Карл захопив більшу частину Північної Італії. Намагаючись стримати просування турок у Європу, Карл зібрав велику армію, забрав у них Туніс (1535 р.). Але подальша боротьба була неуспішною. Турецькі кораблі нападали на іспанські.
У 1556 р. Карл V зрікся імператорського та іспанського престолів. Королем Іспанії став Філіп ІІ (1556 – 1598), його син, фанатик. Почалось знищення єретиків, активізувалась інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. У другій половині ХVІ ст. було проведено 100 аутодафе (“акт віри” – урочиста публічна церемонія проголошення приговору інквізиції). Інквізиція здійснювала нагляд і за духовним життям – відала цензурою, видала індекси заборонених книг. Переслідувались мориски. Їм заборонялось зберігати арабські книги, імена, звичаї. За ними наглядала інквізиція. У 1568 р. мориски Гранади і Андалусії підняли повстання. Філіп ІІ послав війська і особливим едиктом дозволив їм грабунки місцевого населення. У 1572 р. повстання було придушене, мориски переселені в інші області.
Філіп ІІ не залишав Ескоріал поблизу Мадріда. Недовірливий і підозрілий, він ввів систему шпигунства. Він очолив католицьку реакцію на міжнародній арені, хотів встановити гегемонію Іспанії в Європі і домогтись торжества католицизму.
У 60-х рр. Нідерланди підняли повстання проти іспанського абсолютизму. Іспанія витратила величезні кошти, але втратила північні провінції Нідерландів.
Головним ворогом Іспанії була протестанська Англія. Між державами велась війна на морях. Філіп підтримував змови проти Єлизавети, в центрі яких завжди була шотландська королева Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була страчена. Почалась стадія відкритого конфлікту між Англією та Іспанією. У 1588 р. до Англії був посланий іспанський флот – “Непереможна армада”. Вона була розгромлена, а частково кораблі загинули від бурі. Повернулась лише половина із 130 кораблів. Морській могутності Іспанії був нанесений значний удар.
Потім Іспанія втрутилась у громадянську війну у Франції, послала війська для боротьби з гугуенотами в Нормандію, Бретань, Лангедок та ін. райони. У 1591 р. в Париж був введений постійний іспанський гарнізон. Філіп ІІ хотів видати свою дочку за короля Франції. Але після вступу в Париж у 1594 р. вождя гугенотів і ворога Іспанії Генріха ІV Наваррського, іспанські війська залишили Париж. Війна тривала ще кілька років і завершилась миром, вигідним для Франції.
Третім напрямом політики Філіпа ІІ була боротьба з турками. У 1560 р. він направив флот до берегів Північної Африки для того, щоб повернути Іспанії м. Тріполі. Турецький флот розбив іспанський. Але у 1571 р. іспанці взяли реванш, розбивши флот турок біля затоки Лепанто. Ті кораблі, що залишились цілими, дістались іспанцям і їх союзникам венеціанцям. Керував флотом дон Хуан Австрійський (позашлюбний син Карла І). Панування турок в Середземному морі було підірвано.
Однак цей успіх в цілому не міг нейтралізувати враження від неуспішної політики Філіпа ІІ у Європі.
У 1581 р. загинув під час експедиції в Північну Африку португальський король. На 60 років Португалія приєдналась до Іспанії – Філіп ІІ обіцянками та інтригами схилив на свою сторону знать і духівництво.
Позиції абсолютизму в Іспанії були за Філіпа ІІ зсміцнені. Міста частково зберігали самоуправління, але всі міські посади займали дворяни. Депутатами міст у кортесах теж були ідальго. Кортеси лише затверджували субсидії королю: ідальго охоче давали згоду на податки, яких самі не платили. Склався королівський бюрократичний аппарат, в якому основну роль грали ідальго.
Повної централізації не було досягнуто. Колишні самостійні держави, перетворені у провінції, зберігали автономію. Гранди, позбавлені політичної влади, зберігали економічну могутність, титули, посади. Частина аристократії стала придворною. При дворі Філіпа ІІ був складений етикет – взірець для Європи. Великим впливом користувалась церква. Опора абсолютизму – ідальго. Але вони не займались господарською діяльністю, шукали простих шляхів збагачення – відправлялись в Америку, воювали. Не склався союз монарха з містами.
Економічний спад в Іспанії наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.
У середині ХVІ ст. в економіці Іспанії почався занепад, який продовжувався і в ХVІІ ст. Товари з Іспанії втратили збут навіть в Америці. Уряд не проводив протекціоністської політики. Места вивозила шерсть у Фландрію, Францію, Італію, а суконна промисловість Іспанії відчувала брак сировини. Були митні податки при перевезеннях з провінції в провінцію.
Друга причина занепаду – в політиці абсолютизму, що ігнорував національні інтереси. Витрачені на війни кошти змушували короля збільшувати податки. За першу половину ХVІ ст. вони зросли у 4 рази. Це розорило виробників – селян і ремісників. Вивіз золота з Америки, орієнтував не на вробництво. Золото втікало в інші країни. Філіп ІІ брав позики і три рази проголошував державне банкрутство. Ремесла прийшли в занепад. З 70-х рр. почалось ввезення Іспанією пшениці з Франції, Польщі, Росії. Підприємці в Іспанії почали вилучати гроші з виробництва і вкладати їх у землю, посади, позики, папери.
У час Філіпа ІІІ (1598 – 1621) від величі і могутності Іспанії не лишилось і сліду. Філіп ІІІ фактично передав справи по управлінні державою своєму фавориту Лермі та його родичам. Гранди повернули собі політичну владу на місцях. Ідальго, що знаважали працю, вели злиденний спосіб життя, але приховували бідність.
Чиновництво створювало все нові посади і продавало їх. Церква володіла ¼ земель. Ріст податків взагалі зробив невигідною продуктивну працю. “Більшість іспанців перетворились в нероб”, – писав сучасник. У 1609 р. вийшов едикт про вигнання морисків. Це ще більше погіршило економічну ситуацію. Було залишено лише 6% морисків, щоб зберегти рисові поля, виробництво цукру, зрошувальні системи. Частини морисків пішла в гори і там підняла повстання. А всього вигнано було 500 тис. морисків.
За Філіпа ІV (1621 – 1665) влада опинилась в руках його фаворита Олівареса. Господарське життя завмерло. Іспанія втратила ¼ населення, а уряд вів агресивну зовнішню політику. Іспанські Габсбурги ще за Філіпа ІІІ ув‘язалися у Тридцятилітню війну. За Вестфальським миром 1648 р. Іспанія визнала незалежність Голандії.
У 1640 р. Португалія відокремилась від Іспанії.
Почались народні повстання. У 1632 р. у Біскайї вибухнуло повстання, приводом до якого була спроба ввести податок на сіль. Особливо великим було повстання 1620 – 1621 рр. у Каталонії. Воно набуло форми сепаратистського руху, т. я. Однією з причин була політика абсолютизму, що прагнув ліквідувати місцеві звичаї і вльності. Мова тут близька до південнофранцузьких діалектів. Іспанські вояки вели ссебе тут як у завойованій країні. Лише у 1651 р. після п‘ятимісячної облоги Барселона здалася. Але Філіп ІV підтвердив всі вольності Каталонії.
Іспанська культура епохи Відродження.
Відродження в Іспанії носило суперечливий характер. Тут не було розриву з католицизмом і навіть Сервантес і Лопес де Вега не порвали з католицькою традицією.
Представники передової думки називались “еразмістами”.
Альфонсо де Вальдеса – гуманіст, писав твори в дусі Лукіана. Нападав на папу і духівництво.
Філософ Хуан Луїс Вівес з Валенсії. Учився в Парижі, жив у Англії, Фландрії. Написав “Товариство Христа”, критикувава арістотелеву схоластику.
Поет Луїс де Леон – ортодоксальний католик, але був звинувачений в єресі, потрапив у руки інквізиції, через 4 роки був звільнений. В поезії прославляв життя на лоні природи (ода “Блаженне життя”).
Мігель Сервантес де Сааведра (1547 – 1616) - з сім‘ї хірурга. Прожив непросте життя. Був поранений у битві при Лепанто. Захоплений піратами і 5 років провів у Англії. Коли його викупили, він став зборщиком податків і два ради потрапляв у в‘язницю. Тут і був створений “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський” (1605 – 1615).
Лопе Феліс де Вега Карньо написав 1800 комедій, збереглось 426. Найбільш відома драма “Фуенте Овехуна” (“Овече Джерело”), а також комедії “Собака на сіні”, “Валенсіанська вдова”, “Учитель танців”.
У живописі головна фігура - Ель Греко (з Криту), що жив у Толедо. Створив ряд всесвітньо відомих полотен, серед них - “Похорон графа Оргаса”.
Дієго Веласкес де Сільва, живописець Філіпа ІV, жив у Севільї. Він створив його портрети, “Меніни” (фрейліни), “Пряхи” та інші полотна з життя знаті і простих іспанців. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
