|
Лекція 11. Скандинавські країни в ХІ – ХV століттях Утворення Скандинавських держав.
Природно-географічне становище Скандинавії своєрідне. Ліси і гори перешкоджали заняттям землеробством. Лише на рівнинах Ютландії і в Південній Скандинавії (Сконе) було можливе землеробство. У Норвегії, Північній Швеції населення займалось мисливством, морським пормислом, скотарством. Населення тут було мало, жило воно в окремих хуторах.
Важливу роль у розвитку феодальних відносин відігравала королівська влада. Королі були великими землевласниками, вони захопили право верховної власності на общинні пасовиська і ліси. Через це багато селян, що мали господарства на землях, розчищених від лісів, перетворилась у державність колроля. Вони повинні були утримувати короля із свитою під час його роз‘їздів по країні. Право збору податків король передав своїм служилим людям, поставленим на чолі областей і округів. Це частково нагадує лени (феоди) в інших країнах Європи. Однак вони не вважались спадковими, хоча частково були такими. Замки в Данії і Швеції не були власністю феодалів, вони займали їх як намісники, повинні були слідкувати за порядком і збирати податки.
Своєрідно склався і клас залежних селян. Бонд був не лише землеробом, але й мисливцем, рибалкою. Втягнути таку людину в залежність було важко. Основною ланкою залишалась сім‘я, що володіла, ділянкою землі. Громадські справи вирішувались на народних сходках – тінгах. Тут же на основі звичаєвого права, що зберігалось в пам‘яті закономовників, вершився суд. Релігією було язичництво, що відображено в сказаннях і піснях “Старої Едди”. Поширення християнства йшло складно.
Державна влада в Скандинавських країнах склалась пізніше, ніж в інших країнах Європи. У Данії утворення держави почалось у VІІІ ст. і завершилось у другій половині Х ст. за Харальда Синьозубого.
У Норвегії державна влада зміцнилась на початку ХІ ст. Але королю протистояли непокірна племінна знать і селянство. Король Олаф Харальдсон (1016 – 1028) зміцнив королівську владу, спираючись на християнську церкву, однак це викликало повстання селян, які захищали старі вольності і язичництво. Послаблена Норвегія на якийсь час була включена до Данської держави Кнута Великого. У Швеції утворились дві держави – на півночі із столицею в Упсалі, на півдні – в області поселення гетів. В ХІ ст. король Упсали підкорив південь країни.
Королі були за християнство. Але християнізація Скандинавії була завершена лише у ХІІ ст. Церква теж виступала за феодальні порядки. В її володіннях встановлювалась поземельна залежність і особиста залежність селян.
Але община і пережитки родового ладу лишались сильними. Селянам дозволялось носити зброю, вони відвідували судові збори. Вони ж несли сторожову службу. Королі встановлювали нові повинності – будівельну та ін.
Найраніше склалися феодальні відносини у Данії. У ХІІ ст. переважна більшість селян вже була у поземельній залежності від церкви, феодалів і короля. Всі раніше не зайняті землі були оголошені власністю короля. Були і раби аж до ХІV ст.
Королю протистояла знать. У ХІІ ст. вона повстала, але король, спираючись на церкву, розправився з нею. Але це зміцнило і церкву. З другої половини ХІІ ст. створюється рицарське військо середніх і дрібних землевласників. За військову службу вони звільнялись від сплати податків. Вони перетворювались у привілейований клас, утримуваний бондами. Був введений поземельний податок – з плуга. У 1250 р. це викликало повстання проти короля Еріка ІV, названого “Плужним грошем”.
Маючи військо, Данія здійснювала походи проти Англії, Норвегії, Швеції. У ХІІ ст. найбільше походів проти поморських слов‘ян. У 1166 р. захоплений о. Руяну (Рюген). У ХІІІ ст. Данія захопила Північну Естонію і продала оренду. Данський король Вольдемар ІІ захопив ряд німецьких територій – Гамбург, Голштинію, але не утримався тут.
У Норвегії спроба короля зміцнити свою владу викликала повстання біркбейнерів (лапотників). Король Магнус був убитий, а керівник повстання Сверир проголосив себе королем (1184 – 1202). А верхівка біркбейнерів стала його опорою. Становище селян не поліпшилось.
Сверир відмінив привілеї церкви, але це привело до зіткнення з папством. Папа Іннокентій ІІІ відлучив Сверира від церкви і наклав на країну інтердикт. У відповідь король вигнав з Норвегії папаських прелатів. Спадкоємці Свевира змирились з папою і відновили привілеї духівництва. У другій половині ХІІІ ст. королівська влада посилилась. Король Магнус Законодавець видав у 1274 р. загальнонорвезький звід звичаєвого права. Вищим органом влади була королівська рада. Всі вільні селяни збирались на тінги – збори. На чолі місцевого самоуправління стояли королівські васали.
Феодалізм у Норвегії не мав широкого розповсюдження та розвитку. Була рента продуктами, імунітетів і сеньйоріальних судів не було. Не було ієрархіної драбини, хоч королівські бенефіції були.
У Швеції теж не було класничного кріпосного права. Простори давали селянам йти від гніту в інші місця. Королю протистояла родовита знать. Зміцніло становище ярла – воєначальника і правителя королівства. Один з найбільш енергійних ярлів – Біргер, використовуючи підтримку церкви, посадив на престолд свого сина і у 1250 р. заснував нову династію. Був введений постійний податок. Великі власники фрельси були звільнені від податків і несли королю кінну службу, а селяни стали сплачувати всі податки.
Шведи теж організовували загарбницькі походи. У 1249 – 1250 р. вони організували хрестовий похід на язичників фіннів, намагаючись захопити і руські землі, але у 1240 р. потерпіли поразку.
Міста в Скандинавії стали центрами ремесла і торгівлі значно пізніше, ніж у Західній Європі. Солеваріння, металургія, ткацтво та ін. виробництва були селянськими промислами. Міські ремісники були малочисельні. Внутрішня торгівля була розвинута слабо, гроші – рідкістю. Засобом обігу були худоба, полотна, сукна та ін. товари.
У ХІІ – ХІІІ ст. торгівля пожвавилась, особливо зовнішня – вивіз шкір, риби, хутра.
Ряд данських і шведських міст одержали королівські хартії, що жалували їм часткове самоуправління по взірцю магдебурзького права. Підноситься Стокгольм. Однак економічно слабе бюргерство не впливало суттєво на політичне життя. У ХІІІ – ХІV ст. в торгівлі Скандинавії помітну роль відіграють ганзейські купці з Любека і Ростока. Вони захопили в свої руки вивіз риби, продуктів тваринництва і промислів. Німці ж тримали в своїх руках видобуток залізних і мідних руд. Королі Данії, Норвегії, Швеції давали німецьким купцям і лихварям привілеї, тому що брали у них позики. Муніціпальні ради більш як наполовину складалися з німців.
Роль німецького купецтва була неоднозначною. Вони сприяли економічому розвитку, але гальмували розвиток місцевого бюргерства і дворянства, які не могли служити опорою монархії в боротьбі з магнатами.
Король Данії Ерік Кліппінг у 1283 р. підписав на вимогу знаті хартію, за якою щорічно зобов‘язувався скликати данегоф – з‘їзд знаті для розв‘язання державних справ. Хартія обіцяла строге додержання королем всіх привілеїв феодалів. Коли Ерік порушив ці обіцянки, знать підняла повстання і убила його. У 1320 р. знать заставила короля Кристофа ІІ дати письмову обіцянку не порушувати вольностей магнатів і церкви. З того часу був встановлений повний контроль знаті над політикою короля. Сам він не міг ні збирати податки, ні оголошувати війну. Феодали закріпили за собою судову владу над селянами.
Таке ж становище в Швеції. У 1284 р. король почав скликати ховдал – раду з світських феодалів і прелатів. Коли привілеї були порушені, знать повстала, вигнала короля з країни, запросивши на престол малолітнього норвезького короля Магнуса Еріксона (1319). Але унія з Норвегією була нетривалою. У 1363 р. Магнус був скинутий, оскільки намагався порушити фінансові привілеї феодалів. Шведським королем був обраний німецький герцог Альбрехт Мекленбурзький. Він обіцяв правити країною з допомогою ховдала.
Таким чином реальна політична влада була в руках великих феодалів.
Війни з Ганзою. Кальмарська унія.
За Вальдемара ІV (1340 – 1375) в Данії посилилась королівська влада. Спираючись на церкву і рицарство, король вступив у боротьбу зі знаттю, забираючи у неї захоплені коронні землі. Він же захопив о. Готланд з багатим містом Вісбю, що служив торговою базою Ганзи, що призвело до війни з Ганзою, яка закінчилась поразкою Данії. Був укладений мир. Данія знизила мито на користь гензейських купців, попала в залежність від Ганзи, під контроль якої перейшли Зундські протоки. Без згоди Ганзи король не міг зайняти престол. Ганза захопила і зовнішню торгівлю Норвегії.
Німецькі феодали почали проникати в Скандинавію. Це змусило правлячі верхівки Данії, Швеції і Норвегії заключити династичну унію трьох держав. Етнічна, господарська і культурна близькість держав надала унії життєвої сили.
Дочка датського короля Вальдемара ІV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на датський престол свого сина Олафа ф іактично управляла двома державами – Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський – внучатий племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.
Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй датських і шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.
В ХІV – ХV ст. була посилена експлуатація селянства. У цей час більшість селян вже була обкладена податками і оброком. Особливо загострилось становище в Швеції, де всі верстви населення виявляли невдоволення данським засиллям. У 1434 р. вибухнуло повстання рудокопів і селян. Повсталі вимагали обмеження засилля датчан і німців. До повстання примкнули деякі феодали, на чолі його став Енгельбрект Енгельбректсон – власник рудника, вихідець з рицарства. У 1435 р. були скликані станово-представницькі збори – риксдаг, в яких брали участь духівництво, феодали, бюргери і бонди (селяни). Так, у Швеції почала формуватись станова монархія. Енгельбрект був обраний “вождем держави”, але згодом загинув від рук змовників. Селянське повстання було придушене. Однак воно нанесло удар по данському і німецькому засиллю в Швеції.
Хвиля седянських повстань була і в Норвегії, Данії, Фінляндії. Феодальна знать Данії використала народне повстання в своїх інтересах. Вона домоглась вигнання короля Еріка, У 1468 р. в Данії були скликані збори станів і сформувалась станова монархія. Однак станове представництво збиралось у Данії, як і в Швеції, рідко і не закріпляло за собою важливих державних функцій.
Найбільш важливою в Кальмарській унії була Норвегія. В її економіці панували ганзейські, а з кінця ХV ст. – голландські купці. Норвезьке бюргерство відтіснялось на задній план. Слабе дворянство не могло організувати боротьбу проти унії і відокремитись. Норвегія втратила свої володіння – Оркнейські та Шетландські острови, поселення в Гренландії.
Швеція ж переживала піднесення. Наростала опозиція данському засиллю. Однак частина дворянства і духівництва хотіли збергти унію з Данією. Йшла боротьба між противниками і сторонниками унії. Феодал Карл Кнутсон, спираючись на опозицію, захопив престол і правив з перервами з 1448 по 1470 р. Спроби Данії повернути свої позиції потерпіли невдачу. Повсталі бюргери і селяни під керівництвом Стена Стуре нанесли поразку датчанам. У 1471 р. Стен Стуре став регентом держави. Його політика сприяла національному відродженню Швеції. В Упсалі був відкритий університет. Обмежувався вивіз з країни дорогоцінних металів, встановлена монополія держави на експорт заліза і міді. Карбування монет стало виключно державною прерогативою. Ремесло і торгівля переходили в руки шведських бюргерів. Обмежувалось церковне землеволодіння. Хоча формально Кальмарська унія не була відмінена, Швеція проводила незалежну політику.
Данія у ХV ст. теж переживала господарське і культурне піднесення. Розвивались міста, росло бюргерство. У ХV ст. столицею стало місто Копенгаген. Тут був відкритий університет. Данія домоглась звільнення від засилля ганзейських купців. Вивіз датських товарів у Північну Німеччину спряв впливу Данії. У 1460 р. Христіан І став герцогом Шлезвіга і Гольштинії і титул імперського князя дозволив йому втручатись в німецькі справи. У 1493 р. була укладена угода з Москвою – Іваном ІІІ, спрямована проти Ганзи. Встановились постійні зв‘язки з Руссю. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
