|
Лекція 10. Країни Піренейського півострова в умовах реконкісти Араби в Іспанії.
Реконкіста.
Особливості економічного та політичного розвитку окремих королівств на Піренеях.
Утворення єдиного Іспанського королівства. У 711 – 714 рр. Піренейський півострів був завойований арабами (маврами). Тільки невелика гірська область Астурія на півночі країни зберегла незалежність. Крім арабів участь у завоюванні брали корінні жителі Північної Африки – бербери. Вестготське військо зазнало поразку. Однак, дальше просування на територію Франкського королівства було зупинено Карлом Мартеллом.
Селянство, пригнічене повинностями і податками, знать, що вела боротьбу за владу, аріани та іудеї, невдоволені великим впливом католицької церкви, не чинили арабському завоюванню опору і навіть допомагали, як архієпископ Севілії.
Економіка теж переживала піднесення. Із Сходу були принесені нові культури - рис, цукрова тростина, гранатове дерево, пальма, шовковиця. Прогрес був і в ремеслі – видобутку металів, кераміці, шкіряних виробах. У Толедо вже в Х ст. виробляли папір.
На півдні були створені іригаційні системи. У центральних районах було поширене перегонне вівчарство.
Значна частина завойовників жила в містах, що стали торгово-ремісничими центрами, особливо Кордова. Жвава торгівля йшла по Середземному морю.
Істотні зміни стались і в культурному житті. На латинську мову з арабської були переведені праці арабських і грецьких вчених. Були збудовані палаци Алькасар і Альгамбра.
З 755 р. мусульманська Іспанія (аль-Андалус) входила до складу Дамаського халіфату. Коли владу там захопили Аббасиди, представник скинутих Омейядів Абд ар-Рахман утвердився в аль-Андалусі і проголосив себе еміром. З 929 р. емір Абдарахман ІІІ став іменуватись халіфом. Х ст. було вершиною політичної могутності аль-Андалуса.
Склад населення, однак, не став однорідним. Частина вестготського населення засвоїла мову і звичаї арабів (мосараби), частина – релігію (ренегадос).
Поширення набула ідея відвоювання Піренейського півострова у арабів – реконкіста. Її джерелами були християнські держави на півночі – Астурія, Галісія, Басконія, Іспанська марка на сході. Серед народу ідея реконкісти була популярна. А серед арабської знаті відбувались незгоди.
У 923 р. сформувалось графство Кастилія (країна замків) на північному заході. Воно і королівство Леон, що утворилось на місці Астурії, повели боротьбу з арабами, відвойовуючи у них території. Ці дві держави часом об‘єднувались для боротьби з маврами. У 1230 р. відбулось остаточне об‘днання Леона і Катилії в одне королівство.
У Басконії в ІХ ст. виникло графство Наварра, яке у Х ст. стало королівством.
У 1035 р. Арагон, який був у складі королівства Наварра, теж став окремим королівством. У 1137 р. з Арагоном об‘єдналась Каталонія. У кінці ХІ ст. утворилось королівство Португалія, незалежне з 1139 р., хоч і визнавало себе васалом папи.
Отож, в Іспанії утворились християнські держави. На півночі – Астурія, в центрі – Кастилія, на заході – Португалія, на сході – Наварра, Арагон, Каталонія і Валенсія.
1085 р. – перемога на р. Тахо, коли кастільці оволоділи Толедо (столицею). Мусульманські правителі звернулись до північноафриканських берберів-альморавидів. Наступ християн був зупинений.
У 1212 р. об‘єднані сили Кастилії, Арагона, Португалії і Наварри завдали арабам поразки біля Лас-Навас де-Толоса (Х ст.). Потім над арабами було здобуто ще ряд перемог. У результаті у маврів на кінець ХІІІ ст. залишився лише Гранадський емірат на півдні.
Основні вигоди від реконкісти одержала феодальна знать, вона створила великі володіння. Багато земель одержала католицька церква. Виникли такі духовно-рицарські ордени: Сант-Яго, Алькантара, Калатрава, теж великі землевласники.
Зміцніли позиції рицарства – воно відігравало основну роль у боротьбі проти мусульман. Ці події оспівані в героїчній поемі про Сіда – кастильського дворянина, організатора походів проти маврів. Селяни і городяни тут брали участь у реконкісті. В результаті міста домоглись певних вольностей, а селяни домоглись особистої свободи і общинного самоуправління. Міста одержали комунальні права.
Кожна з піренейських держав мала свої особливості.
Кастилія – відігравала основну роль у війнах з маврами (3/5 територій півострова). На відвойованих землях склались великі володіння церкви. Багато рицарів-ідальго, дуже войовничих. Селянство було в особистій і поземельній залежності. Серви куплялись і продавались із землею і без землі, не мали право вільно переходити і вступати у шлюб. У них була ненормована панщина і подушний податок. Переселятись в інше місце можна було лише відмовившись від наділу. У ХІІІ – ХІV ст. кріпосна залежність була майже ліквідована. Але збереглась судова влада феодалів.
На півдні Кастилії (т.з. Нова Кастилія) кріпосного права не було. Вільні общини-бегетрії мали право обирати собі сеньйорів і міняти їх. Але повинності селян були грошові і натуральні. Бегетрії домагались королівських грамот, що захищали їх від поборів.
У 1273 р. був заснований союз дворян вівчарів – Места. Места мала від короля великі привілеї – переганяти худобу, де хоче, навіть по селянських полях. Места мала свою адміністрацію, суд і фінанси.
У ході реконкісти Кастилія вкрилась фортецями. Багато з них стали містами. В них жили і мудіхари (маври), що користувались захистом короля. Великими ремісничими центрами були такі міста: Севілья, Сантьяго, Толедо, Сеговія, Медина дель Канто. В Севільї 2 рази на рік відбувались ярмарки. Кастильські міста мали самоуправління і різні привілеї, зафіксовані у міському праві. Міста мали своє ополчення з піхоти і кінноти. Проти маврів міста заключали угоди – ермандади. Вищий прошарок міщан – міські кабальєрос - рицарі.
Арагон. В ході реконкісти земельна власність в Арагоні і Каталонії була в руках знаті – світської і духовної. Найвище становище займали рикос омбрес (багаті люди). Королівська влада цілком від них залежала. Вони обирали “Великого суддю”. Нижче йшли кабальєрос, третя ступінь – інфасони.
Селяни в Арагоні знаходились в особистій і поземельній залежності. Але у ХІІІ ст. селяни одержали право викупити свою особисту свободу.
Приморські міста Каталонії мали розвинені ремесла і торгівлю. На першому місці була Барселона. Сюди приходоили кораблі з Візантії, Генуї, Франції, Єгипту. Раніше генуезців купці з Барселони проникли у Фландрію і заснували тут торгову біржу в Брюгге. У Барселоні були розроблені морські закони, що започаткували міжнародне морське право.
Валенсія, приєднана до Арагона у 1238 р., славилась культурою землеробства, ремеслами. У Валенсії вперше зародились векселі. У ХІV ст. Арагон підкорив Балеарські острови, Сардинію, Сицилію. У 1342 р. – заволодів Неаполітанським королівством. Йому належало і французьке місто Русильон.
Португалія. Назва від м. Портуш (Порту) – столиці графства. У ХІІІ ст. тут уже сформувався етнос.
Крім короля великими власниками були гранди і прелати. Тут були рицарські ордени – Авісський, Калатрава. Вільні общини селян, як і в Кастилії, мали королівські грамоти, подібні до кастільських фуерос.
Серед міст перше місце займав Ліссабон, що став столицею. Политика віротерпимості до євреїв, мусульман сприяла росту міст. Король спирався на нижче дворянство. Це дозволяло їм боротись проти магнатів. У ХІV ст. селяни були переведені на грошову ренту.
У 1383 р. кастильський король претендував на португальський престол, але Португалія відстояла незалежність. У ХV ст. Португалія стала на шлях колоніальної експансії. Початок – захоплення у 1415 р. фортеці Сирна на африканському узбережжі.
У Піренейських державах рано з‘явились станові установи. Це викликано ростом політичної активності після реконкісти. Виникла знать, що мала політичну вагу. Від неї дуже залежали королі.
Раніше від інших кортеси з‘явились в Леоні, об‘єднаному з Кастилією. За короля Альфонса ІХ в королівській курії з 1188 р. стали засідати і представники міст. З 1250 р. кортеси почали збиратись і в Кастилії. В Каталонії – з 1218 р., в Арагоні – з ІІ пол. ХІІІ ст. В цей же час – в Португалії і Наваррі.
У склад кортесів входили 3 стани: духівництво, дворяни, міщани. В Арагоні – 4: феодальна знать (рікос омбрес), дворянство, духівництво і представники деяких міст.
У порівнянні з парламентом кортеси мали ширші права – вони не лише вирішували фінансові справи, але й брали участь в законодавстві, престолонаслідуванні. Арагонські кортеси приймали присягу короля, що він буде поважати закони і звичаї (фуерос) країни. Кастильські кортеси встановлювали бюджет королівського двору. Члени кортесів користувались парламентською недоторканістю.
В ХV ст. ряд селянських виступів в Каталонії, на острові Майорка. У 1462 – 1472 р. – масове повстання на півночі Каталонії. Селяни вимагали відміни кріпосної залежності і “дурних звичаїв” (посмертний і шлюбний побори і “право першої ночі”). На чолі повсталих став збіднілий ідальго Варталят. Він встановлював строгий воєнний порядок, поділив селян на загони. Селяни одержали кілька перемог над феодалами. Арагонський король Хуан ІІ, що саме вів переговори з арагонською та каталонською знаттю, вступив у переговори з Варталятом і з його допомогою виступив проти знаті. Варталят одержав звання віконта і землі. Селяни одержали незначні поступки.
1484 р. каталонські селяни підняли нове повстання, очолене селянином Педро Хуаном Сала. Керівників схопили, але повстання тривало і тоді король пішов на поступки. У 1486 р. уряд оголосив про відміну особистої залежності і “дурних звичаїв”. Але оброк лишався, як і церковна десятина.
Боротьба на Майорці закінчилась без результатів.
Об‘єднання Кастилії з Арагоном. У 1479 р. воно сталося в результаті династичного шлюбу Фердинанда Арагонського і Ізабели Кастильської. Спільно вони збирались боротись проти арабів на півдні – в області Гранади.
Крім того, кастильське дворянство і міста хотіли використати зовнішні ринки, якими володів Арагон в басейні Середземного моря. Династична унія виявилась міцною. Населення, хоч і мало певні відмінності, складало єдину етнічну спільність – іспанський етнос.
У кінці ХV ст. королівська влада в Іспанії зміцніла. Хоча кожне королівство зберігало автономію – окремого короля і кортеси, привілеї знаті і в Кастилії і в Арагоні були порушені. Їй були заборонені приватні війни, право карбувати монету. Землі невдоволених феодалів конфісковувались.
Фердинанда і Ізабеллу називали католицькими королями, вони підкорили собі церкву. Фердинанд одержав від папи магістерство над орденами і конфісковував їх багаті земельні володіння.
У 1480 р. в Іспанії була введена інквізиція, що слугувала державній владі. Вона наглядала за всім населенням країни, а найбільше – за маврами і євреями. Суд інквізиції міг за таємномим доносом засудити будь-кого, підозрюваного в єресі. 9 років іспанську інквізицію очолював Торквемада. Він послав на страту – спалення 8 тис. чол. А ще були й засуджені до ув‘язнення.
У 1492 р. після тривалої облоги впала Гранада. Південь був приєднаний до Іспанського королівства. Маврам було обіцяно зберегти їх віросповідання, однак обіцянки були порушені. Почались переслідування мусульман та євреїв. Багато з них покидали Іспанію і переселялись в Африку.
Південь економічно підупав.
У ХV ст. в Іспанії склалась монархія – абсолютна. Феодальна знать перетворилась на придворну аристократію. Але провінційна розрізненість збереглась, як і станові відмінності.
Правові звичаї записувались у особливі документи – фуерос. Фуерос м. Леона 1020 р., наприклад, наказує повертати сеньйорам селян.
У 1479 р. об”єднання Кастілії та Арагону поклало початок багатьом новаціям в житті Піренейського півострова. Завершення реконкісти наближало великі географічні відкриття. Була наявна й соціальна верства, зацікавлена у відкритті і завоюванні нових земель – феодальне рицарство, яке століттями було усунуте від виробництва і займалося лише війною. Попереду була ціла епоха іспанського мореплавства, завоювання нового світу. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
