|
Лекція 7. Хрестові походи. Передумови хрестових походів.
Перший хрестовий похід.
Третій хрестовий похід.
Четвертий похід.
Значення хрестових походів. Майже два століття (1096 - 1270) тривав воєнно-колонізаційний рух західноєвропейських феодалів в країни Східного Середземномор'я під знаком боротьби християнства з ісламом за святі місця.
Організатором походів виступала католицька церква, яка надавала їм характеру релігійних війн. Але це лише їх ідеологічне забарвлення, а не причини.
В першу чергу хрестові походи були породжені зростанням агресивності західноєвропейських феодалів, їх прагненням до захоплення багатих земель на Сході, до примноження власних багатств. Це прагнення стало особливо помітним з кінця ХІ ст. у зв'язку із збільшенням матеріальних потреб класу феодалів, що обумовлювалось загальним економічним піднесенням, ростом торгівлі. Задовільнити потреби, що зростали, феодалам було легше силою зброї.
Католицька церква прагнула до поширення свого впливу на Схід, а значить, зростання прибутків. Схизма 1054 була ще недавньою подією і можна було сподіватись на об"єднання шляхом походів східної та західної церков - під владою папи.
Із Сходу і з Візантії в Західну Європу йшли якісні товари - по рівню матеріальної і духовної культури Схід був вищим. Прочани, що відвідали святі місця, оповідали про казкові багатства Сходу. В уяві європейців це був земний рай.
У ІХ ст. на Близькому Сході склалася обстановка, яка сприяла здійсненню цих загарбницьких планів. У 1055 р. турки-сельджуки заволоділи Багдадом, у битві при Манцикерті у 1071 р. перемогли візантійське військо, захопили майже всю Малу Азію, Сирію, Палестину з Ієрусалимом, де знаходились головні християнські святині. Це дещо ускладнило відвідання святих місць, гроба господня. А тут ще й Візантія звернулась за допомогою. Вона ніколи ще не була у такому скрутному становищі. Турки-сельджуки просунулись майже до проток і зробили своєю столицею місто Нікею, що була у 100 км від Константинополя. З півночі підступали печеніги і половці. Це і заставило Алексія І просити воєнної допомоги у папи та західноєвропейських країн.
Хрестоносний рух охопив і селян, купецтво, рицарів. Останні хотіли одержати лени на Сході. Великі сеньйори прагнули створити власні князівства. Духівництво хотіло багатих приходів. Папство сподівалося включити у свої володіння і православну церкву. Папа Григорій VІІ хотів на цій основі об'єднати православ"я з католицизмом.
Для селян похід у далекі країни давав надію позбутися повинностей, розбагатіти. Великі італійські міста-республіки - Венеція, Генуя, Піза прагнули зміцнити свої позиції у торгівлі із Сходом і створити колонії у Середземномор'ї.
Перший хрестовий похід. У 1095 р. на церковному соборі у Клермоні (Франція) папа Урбаній закликав усіх королів, сеньйорів, рицарів і простих людей взятися за зброю, щоб відвоювати гріб господній від "невірних". Він обіцяв "спасіння душ" і матеріальні блага. Цей заклик знайшов широкий відгук. Багато з тих, хто слухав промову Урбана ІІ відразу вирішили взяти участь у поході і нашили на одяг хрести (тому їх і назвали хрестоносцями).
Хрестоносці були поставлені під опіку церкви: їм прощалися борги і забезпечували охорону залишеного майна.
Першими зібралися у похід селяни і біднота з Франції і Західної Німеччини. Ними керував монах Петро Пустельник з Ам'єна разом із збіднілим рицарем Вальтером Голяком. Селяни за безцінь продавали майно, купували все потрібне для походу. Нерідко йшли усією сім'єю, з малими дітьми. По дорозі до них приєднувались різні декласовані елементи і розбійники. Хрестоносці, щоб прохарчуватися, нападали на жителів, влаштовували єврейські погроми. До Константинополя добралась половина - 40 тис. Половина загинула в розбійних сутичках і від хвороб.
Візантійський імператор Алексій І намагався утримати селян від дальшого походу, почекати рицарів, але, щоб уникнути грабунків, що почалися, наказав переправити ополченців через протоку. У першій же сутичці на шляху до Нікеї турки майже повністю перебили ополченців. Залишки - близько тисячі чоловік разом із Петром Пустельником втекли до Босфору і були переправлені у Константинополь.
Восени 1096 р. в Константинополь почали прибувати добре озброєні рицарські ополчення. Одним з перших вийшов загін Готфріда Бульонського. Вони йшли по "шляху пілігримів". Потім рушило військо південнофранцузьких феодалів на чолі з Раймондом Тулузьким, в ньому знаходився і папський легат. Було ще й військо південноіталійських норманів Боемунда Таренського, Ворога Візантії.
Імператор по шляхах проходження військ виставив охорону і з допомогою підкупу і обіцянок домігся у організаторів походу клятви і обіцянок, що Візантії будуть повернуті всі захоплені турками території.
Весною 1097 р. рицарі взяли Нікею і вона перейшла до Візантії. Але далі похід ускладнювався. Легка турецька кіннота завдавала ударів по флангах та із засідок.
У 1098 р. хрестоносці захопили Едессу у Месопотамії. Тут було створене графство Едеське, воно дісталось Болдуїну Фландрському. Рицарі обложили Антіохію, але завдяки зраді одного з начальників фортів змогли взяти. Почалась розправа з мусульманами і пограбування. Врешті решт місто дісталося Боемунду Тарентському, який став князем Антіохійським. Це остаточно посварило Візантію з хрестоносцями. Візантійські війська, скориставшись послабленням турок, зуміли повернути деякі області в Малій Азії.
Зайняті влаштуванням своїх справ, хрестоносці, здавалося, забули про головну мету походу - святі місця. Це викликало невдоволення у масах хрестоносців. У 1099 р. був розпочатий похід у Палестину до Ієрусалима. Після облоги і штурму місто було взяте. Хрестоносці безжально вбивали мусульман. Грабунки чергувалися з молебнами. Скоро хрестоносці завоювали майже все східне узбережжя Середземного моря з містами Акра, Триполі, Тир. При взятті цих міст з моря допомагали венеціанці, генуезці і пізанці. Вони й укріпилися тут. Перший хрестовий похід завершився. Всі, хто залишився живий, були щедро нагороджені - одержали землі. Деяким селянам було пожалувано рицарство. Дуже виграли італійські міста - тепер їм належала левантійська торгівля.
В результаті захоплення більшої частини узбережжя Східного Середземномор'я утворилося 4 держави хрестоносців: Ієрусалимське королівство, графство Триполі, князівство Антіохійське і графство Едеське.
В цих державах були заведені французькі порядки. Феодальне право зафіксоване у "Ієрусалимських асизах", що були ніби конституцією Ієрусалимського королівства. Відносини між феодалами будувалися на основі ленної залежності. Першим по рангу був король Ієрусалимський. Ним обрали Готфрида Бульонського (у нього був титул "захисника гроба господня", а його наступники вже називалися королями). Від короля формально залежали володарі трьох інших держав, хоча по суті вони були цілком самостійними.
Барони і рицарі несли за феодалів воєнну службу. Найбільші феодали засідали у "Високій палаті". Без їх згоди король не мав права видавати закони, оголошувати мир і війну.
Місцеве населення жорстоко експлуатувалося. Оброки доходили від 1/3 до 1/2 врожаю, подекуди була й панщина.
Частими були повстання проти хрестоносців. Їхні держави були неміцними. Вони розтяглися на 1200 км у прибережній смузі. Довелось побудувати фортеці. Щоб мати постійну воєнну силу для оборони були створені духовно-рицарські ордени тамплієрів (храмовників) і госпітальєрів (іоаннитів). Пізніше виник Тевтонський орден, що об'єднував німецьких рицарів. Членами цих орденів були рицарі, що жили по особливих монашеських законах. Тамплієри носили білі плащі з червоним плащом; госпітальєри - червоні плащі з білим хрестом; у тевтонських рицарів був білий плащ із чорним хрестом. Під плащами - рицарські лати. Члени орденів завжди були готові до війни з "невірними". У рицарів були слуги. На чолі ордена стояв "великий магістр", підпорядкований папі.
Ордени були і великими власниками. Тамплієри займалися лихварством і мали великі грошові засоби. З втратою володінь на Сході орден переніс свою діяльність в Європу і вів лихварські операції у Франції. Тевтонський орден зайнявся підкоренням язичників-прусів.
Другий і третій хрестові походи. Під загрозою хрестоносців мусульманські князівства почали згуртовуватись і переходили у наступ. У 1144 р. емір Мосула забрав у хрестоносців Едесу. Загроза нависла над Антіохією. Папа закликав до хрестового походу. Відомий церковний діяч, містик Бернард Клермонтський умовив французького короля Людовика VІІ і германського - Конрада ІІІ рушити в 1147 р. у другий хрестовий похід. Однак, на цей раз хрестоносці не домоглись ніякого успіху. Німці були розбиті в Малій Азії турками-сельджуками. Французькі рицарі без успіху прагнули захопити Дамаск, але зазнали поразки і повернулись в Європу.
У другій половині ХІІ ст. становище на Сході змінилося. В Єгипті утворилася сильна мусульманська держава. Вона підкорила Сирію і значну частину Месопотамії. На чолі її стояв султан Салах-ед-Дін (Саладін) - дальновидний і талановитий полководець. Він завдав поразки хрестоносцям біля Тіверіадського озера і в 1187 р. завоював Ієрусалим.
Це стало приводом для третього походу 1189 - 1192 років, який по складу учасників був найбільш грандіозним. В похід направились німецькі рицарі під проводом Фрідріха І Барбаросси, французькі - на чолі з Філіпом ІІ Августом і англійські - під началом Річарда І Левове серце. Фрідріх І ворогував з Візантією, увійшов у угоду з її противником іконійським султаном. У відповідь Візантія уклала угоду із Саладіном. Німців з самого початку чекали невдачі. Переправляючись через гірську річку в Кілікії, втопився Фрідріх І і більша частина німецьких рицарів повернулась у Германію.
Французький і англійський королі ворогували між собою. Папа допоміг налагодити тимчасове перемир'я. Річард І хотів укріпитись на Середземному морі і спробував захопити Сицилію, але германський і французький королі цьому перешкодили. Тоді Річард захопив о. Кіпр, який став останнім оплотом хрестоносців. Потім почалась облога Акри і вона була взята. Філіп ІІ поїхав назад у Францію, щоб готуватися до поновлення війни з англійцями. Річард намагався взяти Єрусалим, але зміг домогтися лише дозволу Саладіна на протязі 3-х років прочанам і купцям відвідувати Єрусалим
На зворотному шляху в Англію Річард І потрапив у полон до свого противника - австрійського герцога, котрий згодом змушений був передати його імператору, і одержав свободу лише через півтора року за великий викуп.
Так закінчився третій хрестовий похід, якому, здавалося, все провіщало успіх. Фрідріх І Барбаросса був досвідченим полководцем, що провів життя у походах. Король Англії не випадково звався Річард Левове серце. Він був героєм і переможцем турнірів, нещадний до переможених. Хоч Річард і Філіп ІІ, король Франції, були союзниками, Філіп завжди пам'ятав, що у Фрації на Заході лежать родючі землі, які належать дому Плантагенетів.
У Річарда відвага поєднувалась із жорстокістю. З групою хоробрих рицарів він кидався у найризикованіші авантюри. Під час перемир'я наказав заколоти 2 тис. Знатних мумсульман, які знаходились як заложники в його руках, тільки тому, що Салах-ад-Дін дещо запізнювався з виконанням умов перемир'я. Але гарячий і відважний Річард програвав розсудливому Салах-ад-Діну як полководець.
Четвертий хрестовий похід. На папський престол вступив невтомний Іннокентій ІІ, один із найенергійніших діячів церкви. Він прагнув до безмежної влади, хотів, щоб королі схилялися перед ним. Як і його попередник Григорій VІІ, Іннокентій йшов до мети. Величезне листування зв'язувало його з усіма королями Європи, аббатами. Це був тонкий політик і прекрасний оратор.
Іннокентій ІІІ поставив за мету надихнути рицарів на новий хрестовий похід, згуртувати всі сили західного світу для боротьби за Схід.
Вже в перший рік перебування на папському престолі Іннокентій посилає єпископам Італії своє послання: "Плаче церква, жалібний голос якої лунає по всій землі до її меж, бо за гріхи християнських народів язичники увірвалися у вотчину Христа, затопили кров'ю ниви Ієрусалима, і не залишилось там нікого, щоб поховати трупи убитих".
Папа малював картину гірку, але не правдиву. Салах-ад-Дін, взявши Ієрусалим, дарував життя християнському населенню, обмежившись викупом, і надав можливість тисячам хрестоносців неушкодженими повернутись додому.
Між тим, коли у свій час перші хрестоносці захопили Ієрусалим, вони вирізали все мусульманське населення.
Здійсненню походу перешкоджало все те ж ворогування королів Англії та Франції. Папа Гнівно засуджував цю ворожнечу: "Поки наші государі взаємно переслідують одне одного з невгасимою ненавистю, поки один намагається помститись другому за образу, немає жодного між нами, хто взяв би до серця образу Христа".
Папа намагався збудити ненависть до мусульман. Він оповідав про вигаданого мусульманина-оратора, який ніби-то говорить речі, образливі для християн: "Де ж ваш господь, що він не в змозі обстояти ні себе, ні вас від наших рук? Ми поглумились над вашою святинею, Ми простягнули наші руки на заповітні для вас місця і проти вашої волі утримуємо у нашій владі колиску, де виникло з вашої вигадки, ваше суєвір'я. Ми зламали списи французів, відвернули хитрість англійців, знищили силу німців, перемогли зверхніх іспанців! Де ж ваш господь? Хай він воскресне і поможе вам. Тепер нам залишається, перебивши мечем тих, кого ви полишили тут, здійснити натиск на ваші землі і знищити вас так, щоб про вас ніколи й згадки не було!" Своє послання папа закінчував закликом взяти меч для захисту святої землі, щоб на початок березня наступного року (1199) графи і барони вислали загони воїнів, споряджені всім необхідним для дворічного походу.
Іннокентій обклав усі монастирі і церкви особливим податком на проведення походу і послав двох своїх кардиналів для підготовки походу. Один із них їде до Франції, щоб домогтись миру з Англією, другий - у Венецію, щоб вона забезпечила все потрібне для перевезення хрестоносців морем.
На одному з турнірів, який проходив у Франції, багато баронів і рицарів, що зібралися там, прагнули походів і слави і тому прийняли під впливом палкого проповідника обітницю хрестоносця. Це було восени 1199 р., тобто пізніше того періоду, який папа визначив для початку виступу.
Французькі барони обрали своїм ватажком графа Тібо Шампанського і вирішили направити послів у Італію, щоб домовитись про перевезення весною 1202 р. хрестоносного війська з 4 500 рицарів і коней, 9 000 зброєносців, 20 000 воїнів.
Спочатку хрестовий похід планувався проти Єгипту, який володів Ієрусалимом. Хрестоносці звернулись з проханням до Венеції перевезти їх у дельту Нілу. Венеціанський дож Енріко Дондоло зажадав за це величезну суму - 85 тис. Марок сріблом. У Хрестоносців не було такої суми і дож, який прагнув відвернути похід від Єгипту, з яким Венеція торгувала, і використати хрестоносців у своїх зовнішньополітичних цілях, вимагав для компенсації завоювати для Венеції далматинське місто Задар. Але й після цього венеціанці не виконали своєї обіцянки перевезти хрестоносців у дельту Нілу. По договору з керівником походу Боніфацієм Монферратським Дондоло спрямував флотилію з хрестоносцями до Константинополя, щоб відновити на візантійському престолі Ісаака ІІ Ангела, перед тим скинутого його братом Алексієм. Син скинутого імператора ще раніше вів переговори з цього приводу з папою і германським королем, обіцяючи за допомогою папи підпорядкувати східну церкву папському престолу. Все це обіцяло хрестоносцям солідну суму - 200 тис. марок сріблом.
Після нетривалої облоги Константинополя херстоносці взяли його і поновили на престолі Ісаака ІІ Ангела. Але спроба зібрати потрібні кошти виклакала повстання в столиці і хрестоносці не одержали всієї суми. Тоді вони пограбували місто - православні церкви, в т. ч. і храм св. Софії. Здобич хрестоносців була оцінена в 400 тис. марок.
Візантійська імперія розпалась на частини. Хрестоносці створили на її розвалинах Латинську імперію. В Епірі і Малій Азії утворились незалежні грецькі держави - Епірське царство, Нікейська і Трапезундська імперії. Венеції дісталась частина Константинополя, Адріаполь, південно-західна частина Пелопонеса, багато гаваней на березі Мармурового моря, ряд островів Егейського моря і Кріт. Венеціанського дожа тепер називали "володарем трьох восьмих Ромейської імперії".
Латинська імперія включала Фракію, частину північного узбережжя Малої Азії. У васальній залежності від неї знаходилось королівство Фессалоніки, від якого в свою чергу залежали Афіно-Фіванське герцогство і Ахейське князівство.
І Латинська імперія, і Ієрусалимське королівство були неміцним утворенням. У 1261 р. імператор Нікеї Михаїл Палеолог з допомогою генуезького флоту заволодів Константинополем. Більшість володінь венеціанців дістались генуезцям.
Хрестоносний рух занепадав. З'явилась ідея дитячого хрестового походу. У 1212 р. в Марселі зібралось 10 тис. дітей. Частина їх загинула по дорозі, інші були продані в Александрії в рабство. Друга армія хрестоносців-підлітків, головним чином з Німеччини, зібралась на півдні Італії, але були відправлені назад. Багато з них загинуло.
У 1217 - 1221 рр. Був п'ятий хрестовий похід, в ході якого оволоділи фортецею Дам"єтта в гирлі Нілу, але потім залишили її.
У 1228 - 1229 рр. - германський імператор Генріх ІІ організував шостий хрестовий похід. В результаті умілої дипломатичної комбінації з єгипетським султаном проти правителя Дамаска йому вдалось одержати Ієрусалим, але у 1241 р. мусульмани знову, на цей раз надовго, заволоділи Ієрусалимом.
7-й похід (1248 - 1254)був організований Людовіком ІХ Святим. Французький король Людовік ІХ зі свитою потрапив у полон до єгипетського султана. Звільнився ціною великого викупу.
8-й похід (1270) - теж був організований Людовіком ІХ, під час цього походу король помер від чуми.
Після цього хрестовий рух припинився. В католицькому світі розчарувались у ньому. Королівська влада зміцніла і рицарство знайшло менш ризиковані заняття - міжусобиці, службу королю. Селяни розчарувались у щасливому житті за морем.
У 1291 р. хрестоносці втратили останній оплот на Сході - Аккру. У них залишились лише Кіпр і Родос. В ХV ст. Кіпр перейшов до Венеції.
Хрестові походи дуже вплинули на Західну Європу. Вони сприяли розвитку ремесла, торгівлі, товарно-грошових відносин. Прискорилась заміна натуральної ренти грошовою.
Дещо посилилась політична централізація. Відхід на Схід феодалів допоміг зміцнитися королівській владі.
Відбулось взаємне збагачення культур. В Європі поширились рис, гречка, кавуни, абрикоси. Європейці навчились загартовувати метал, виготовляти тонкі тканини.
Увійшли в побут деякі елементи гігієни - лазні, зміна одягу - нижнього і верхнього. Але це наслідки не лише хрестових походів, але й торгівлі.
Для народів Східного Середземномор"я хрестові походи принесли загарбання, втрати, руйнації, загибель мирних жителів. Вже в ХХ ст. папа вибачився за жорстокості, вчинені під час хрестових походів. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
