|
Лекція 2. Навколишнє середовище і здоров’я людини - Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем; поняття про гомеостаз.
- Визначення поняття “здоров’я”, його характеристики, рівні здоров’я.
- Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення
- Структура захворюваності населення України; фактори ризику захворювань населення З самого початку існування людей на Землі їхня життєдіяльність проходила у навколишньому середовищі, а здоров’я формувалось залежно від впливу природних факторів на організм. При цьому, здатність організму підтримувати себе у сталому стані незалежно від оточуючого середовища тривалий час залишалася загадкою. Першими, хто внесли великий вклад у розуміння даного питання були французький вчений К. Бернар і американський дослідник Р. Кєннон. К. Бернар вважав, що життя — це не тільки хімічні або фізико–хімічні процеси. На його думку, існує тісний зв’язок живого з оточуючим середовищем, який проявляється у різних формах пристосування.
Одна із таких форм адаптації — це латентне життя або життя без зовнішніх ознак його прояву, наприклад, зерно, у якого здатність до проростання зберігається багато років.
Іншою формою адаптації, згідно поглядів К. Бернара, є постійне або вільне життя, тобто форма життя, характерна для тварин з найбільш високою організацією, в тому числі і людини. Відомо, що життя не припиняється у людини навіть при різких змінах оточуючого її середовища. К. Бернар вперше припустив, що внутрішнє середовище, яке оточує клітини і тканини, при цьому практично не змінюється. Організм живе як би у теплиці, залишаючись вільним і незалежним.
Якщо К. Бернар дав широке біологічне узагальнення даного питання, то Р. Кєннон висловив свою думку як фізіолог. Він увів поняття гомеостазу — відносного сталого стану внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму. З його точки зору, організм — це відкрита для навколишнього середовища система, яка має багато зв’язків з ним через органи почуттів, рецептори шкіри, слизових оболонок, кишково–шлункового тракту, нервово–м’язевих органів. Під впливом якого–небудь зовнішнього фактору відбуваються зміни у межах фізіологічних коливань функцій органів, систем і організму в цілому, але при цьому зберігається стан відносної сталості внутрішнього середовища, що забезпечує нормальний хід обміну речовин.
Основними механізмами адаптації або пристосувань є механізми саморегуляції. Вони діють і на рівні клітини, і на рівні органу, системи і організму. Процес клітинної саморегуляції не являється автономним, він підкоряється регулюючому впливу нервової, ендокринної і імунної систем, які здійснюють нервовий, гуморальний і клітинний контроль за сталістю внутрішнього середовища організму.
Реакції, які забезпечують гомеостаз, спрямовані на підтримання стаціонарного стану організму, координацію комплексних процесів для виключення або обмеження впливу негативних факторів, вироблення або збереження оптимальних форм взаємодії організму і середовища у змінених умовах середовища, тобто при зміні температури повітря, його вологості, тиску, руху повітря, сонячної радіації, ґрунту, харчових продуктів тощо.
Здоров’я.
Врешті ми підійшли до основного поняття не лише біології та медицини, але й усієї природи загалом до “здоров’я”.
Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття “здоров’я”. П.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я це не лише відсутність хвороби, це також здатність швидко адаптуватись до постійно змінюющихся умов середовища, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Необхідно відзначити, що здорова людина не здатна пристосуватись до любих умов середовища, адаптація завжди має свої межі.
Ю.П. Лисицин і співавтори (1985) диференціюють 3 взаємопов’язаних рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві.
Другий — групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.
Третій — індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина. Найчастіше у літературі приводиться наступне визначення “здоров’я індивіду” — це процес збереження і розвитку його психічних, фізичних та біологічних функцій, його працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя.
Досить часто у літературі замість поняття “суспільне здоров’я” використовують термін “здоров’я населення”. Водночас, поряд із визначенням поняття “здоров’я населення” деякі вчені користуються поняттям “здоров’я популяції”, тобто здоров’я значних груп населення. В.П. Казначеев (1993) визначає здоров’я популяції як процес соціально–історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєдіяльності населення у низці поколінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини.
У свою чергу поняття “ індивідуальне здоров’я” замінюють на термін “здоров’я людини”.
Відсутність універсального, всебічного та загальновизнаного визначення “здоров’я” можна пояснити не тільки тим, що сучасна медицина зорієнтована головним чином на вивчення проблем хвороб, а не здоров’я, а й складністю й труднощами, з якими пов’язане вивчення самої проблеми здоров’я. Здоров’я людини перебуває у взаємозв’язку з багатьма чинниками, такими, як соціальні, природні, біологічні, психологічні, культурні та ін. Проте більшість дослідників схиляються до думки, що основними ознаками або характеристиками здоров’я є:
1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації — організму, органів, тканинних, клітинних та генетичних структур, нормальне функціонування фізіологічних та біохімічних процесів, які сприяють відтворенню.
2. Динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища.
3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці.
4. Здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються, здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі.
5. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь–якого порушення.
6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.
Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення.
Протягом тривалого часу лікарями, демографами, соціал–гігієністами, а також біологами вирішується питання: якою мірою і з якою повнотою демографічні показники, такі, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, можуть служити показниками здоров’я населення.
На сьогоднішній день доведено, що цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я тільки демографічні показники, це обумовлено тим, що показники смертності та середньої тривалості життя кращим чином акумулюють в собі всю попередню патологію захворюваності, дуже по–різному розподілену в часі. Іншими словами, смертність не існує поза захворюваністю, тоді як захворюваність довгий час може існувати поза смертністю. Смертність ніби акумулює в собі всі патологічні процеси в організмі людини і відповідні їх захворювання, і в цьому їх єдність. Але не кожне захворювання закінчується смертю, і в цьому їх відмінність.
Таким чином, якісною оцінкою здоров’я населення є смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.
Разом з тим, методи кількісної оцінки стану здоров’я населення чи його окремих груп нині ще недостатньо опрацьовані. Досить часто на практиці оцінюють стан здоров’я за параметрами захворюваності, при цьому для прийняття рішень використовується сукупність показників, кожний з яких оцінюється окремо. Наприклад, для визначення груп здоров’я осіб працездатного віку використовують характеристики тільки хронічних захворювань: їх виявлення за частотою звертань, частота загострень, ступінь важкості.
Встановлено що, показниками здоров’я людини—індивіда є:
1. відсутність чи наявність хронічного захворювання;
2. функціональний стан органів (з врахуванням способу життя та стану навколишнього середовища);
3. специфічна резистентність, про яку можна судити за показниками захворюваності;
4. психічний та фізичний розвиток.
Показниками здоров’я популяції є:
1. тривалість життя;
2. відтворення потомства;
3. працездатність;
4. захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов середовища);
5. задоволення життям.
Вивчення цих показників дозволяє розробити пропозиції щодо усунення несприятливих чинників навколишнього середовища.
Структура захворюваності населення України; фактори риску захворювань населення.
Нині домінуюче місце в структурі захворюваності та смертності населення посіли хронічні неінфекційні захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення. Помітно зросла значущість травматизму, нервово–психічних, ендокринологічних, алергічних, генетичних захворювань.
У структурі захворюваності 1–ше місце посідають хвороби органів дихання, далі йдуть хвороби системи кровообігу, на 3–ому місці хвороби нервової системи та органів чуття. Серед уперше виявлених хвороб на 2–му місці — хвороби нервової системи та органів чуттів і на 3-му — хвороби шкіри та підшкірної клітковини.
Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально–побутові умови тощо. природнокліматичні істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще приблизно 20%, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10% “внеску” в той рівень здоров’я населення, що ми його сьогодні маємо. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
