|
2. Будова плазмолеми Плазмолема складається з мембрани і надмембранного комплексу. Деякі автори виділяють ще третій внутрішній шар плазмолеми — субмембранну опорно-скоротливу систему. Інші вважають цей шар периферичною ділянкою цитоплазми — її кортикальним шаром. Таким чином, плазмолема є асиметричною структурою внаслідок наявності в ній неоднакових шарів, а також різного молекулярного складу самої мембрани.
а) Надмембранний комплекс у тваринних клітинах представлений глікокаліксом (товщиною 3–4 нм). Він вкриває майже всі клітини тваринних організмів, за винятком невеликих ділянок цитоплазми в місці особливих контактів між клітинами, а саме в щільних замикальних контактах. Дослідження показали, що глікокалікс складається переважно з глікопротеїдів, що містять сіалову кислоту, та гліколіпідів. Більша частина глікопротеїдів занурена в бімолекулярний ліпідний шар плазмолеми, так що між глікокаліксом і розміщеною під ним мембраною існує тісний зв’язок.
Вважають, що глікокалікс діє як склеювальний (адгезивний) фактор, що сприяє утримуванню клітин разом. Різні види клітин характеризуються певними особливостями вуглеводних сполук у глікополімерах мембрани, що забезпечує взаємне “розпізнавання” клітин, як однорідних, так також “пізнавання” чужих, (наприклад, при пересаджуванні органів), Глікокалікс приводить в дію імунні механізми, які викликають відпадання цих клітин. Таким чином, глікокалікс забезпечує взаємодію клітин з оточенням взагалі. Завдяки пористості будови глікокалікс є в плазмолемі реактивною зоною, де відбуваються певні біохімічні процеси.
б) Середній шар плазмолеми є біологічною ламелою (мембраною) завтовшки 7–8 нм (детальніше описана вище як елементарна біологічна мембрана). Згідно з рідинно-мозаїчною моделлю біологічна мембрана представлена ліпідним бішаром, до складу якого входять переважно ліпоїди: фосфатиди — лецитин (фосфатидилхолін) і цефалін (фосфатидилетаноламін), а також холестерин (холестерол). У ліпідному бішарі головки ліпідів спрямовані назовні, а хвостики всередину. Деякі ліпіди виступають поза мембрану назовні, придаючи їй асиметричності.
За положенням та функціями у мембрані виділяють три види білків: інтегральні, напівінтегральні й периферичні. Периферичні білки нетісно зв’язані з поверхнею мембрани і звичайно знаходяться поза біліпідним шаром. Інтегральні (трансмембранні) білки звичайно мають наближену до круглої форму і пронизують всю мембрану. Більша частина з них зв’язана з внутрішньою поверхнею мембрани (наближеною до цитоплазми). Напівінтегральні білки лише частково занурюються в ліпідний бішар. Серед білків, які беруть участь у формуванні плазмолеми, є структурні, ферментативні, транспортні та рецепторні молекули.
Положення молекул у плазмолемі є лабільним (плинним), вони можуть переміщатися, що залежить від вмісту в біліпідному шарі холестерину, який міститься ближче до внутрішньої поверхні мембрани. Вуглеводні частини глікопротеїдів і гліколіпідів виступають над мембраною, придають поверхні клітини негативний заряд і утворюють основу надмембранного комплексу плазмолеми.
в) Субмембранна опорно-скоротлива система плазмолеми — це найбільш в’язка частина цитоплазми, її периферичного, кортикального шару, яка формує своєрідну сітку з мікрофіламентів і мікротубул. Опорно-скоротливий апарат забезпечує міцність і здатність до скорочення плазмолеми. Ця система є частиною цитоскелету клітини, забезпечує локомоторні функції, бере участь у переміщенні білків плазмолеми, реалізації процесів екзоцитозу, а також у скороченні плазмолеми при амебоїдному рухові лейкоцитів, при поділі цитоплазми під час цитотомії. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
