|
1. Соціальна природа та сутність переговорів. Серед сукупності всіх відомих засобів розв’язання конфліктів особливе місце посідають переговори один на один чи з допомогою третьої сторони. Тому конфліктологу доцільно знати як саме слід проводити переговори і володіти переговорними методиками вирішення конфліктів. Власне сам термін „переговори” використовується для позначення широкого кругу ситуацій, в яких люди прагнуть обговорити ті чи інші проблеми, узгодити ті чи інші дії.
Таким чином, переговори – це сумісна двох- або багатостороння контактна взаємодія сторін з метою прийняття взаємоприйнятних рішень, які вважаються найкращими в даній ситуації. Науковці переконані, що переговори виникли у соціальному середовищі (скоріше за все у військові сфері) з метою укладання мирних угод. Сам інститут пройшов тривалий еволюційний шлях, в історії людства залишилися такі примітивні форми переговорів, як проксенія, амфіктіони, пілагори.
Проксенія, або закон гостинності, існував у відносинах між родами, племенами в античні часи. Проксен – людина, яка укладала конвенцію з даним містом. Він користувався перевагами у торгівлі, судочинстві і брав на себе зобов’язання по відношенню до міста, де користувався перевагами гостинності. Він у всьому сприяв інтересам рідного міста, був посередником між рідним та „чужим” містом. Посольства, які прибували на чужину, зверталися перш за все до свого проксена. Таким чином, через інститут проксенії закладався інститут переговорів.
Амфіктіони – це міжрелігійні угоди (конвенції) щодо охорони святого місця де проживали племена. Термін „амфіктіони” дослівно означав „тих, хто живе навколо”. Спочатку такі угоди стосувалися охорони святого місця, жертвоприношення, спільного проведення ритуалів, а в подальшому стосувався питань ведення війни й укладення миру. Під час великих свят, які входили в предмет амфіктіонових угод, встановлювалося „боже перемир’я” припинялися сварки та збройні конфлікти.
Пілагори – це своєрідна рада, яка приймала присяги амфіктіонів та засвідчувала їх дієвість.
Першою письмовою угодою, яка виникла в результаті проведення переговорів, вважають письмову угоду між єгипетським царем Рамзесом ХІ та королем хетів Хатушилем ІІІ у 1278 році до нашої ери. Сама угода була написана на срібній пластині із зображенням богів. Ведення переговорів у чужій країні в стародавні часи було небезпечною справою, послам радили написати заповіт на користь своїх дітей, і тримати зброю для самозахисту. Дещо пізніше проблема безпеки послів перетворилася у питання забезпечення їхньої недоторканності. Звідси і символ – білий прапор парламентаря. Для ведення переговорів потрібні були такі риси, як: мудрість, хитрість, уміння розплутувати складні проблеми, символом парламентарів у Древній Греції став „жезл Гермеса” – палиця, на верхівці якої були крила птаха, що означало маневр, швидкість, здатність обминати небезпечні місця та два „вузли”, які слід було розв’язати.
За часів Давнього Риму почав формуватися етикет переговорів, зокрема було введено звичай обмінюватися подарунками, вшановувати послів. Всі посли мали особливу відзнаку – золотий перстень.
У часи Середньовіччя ставлення до послів було жорстоким і навмисно образливим з метою навмисного підкреслення величі тієї держави, куди прибував посол. (В Японії послів примушували навколішки наближатися до високопоставлених господарів, в Китаї посли були змушені робити 9 поклонів імператорові).
Таким чином, використання переговорів, прямих чи з участю посередників для вирішення конфліктів має дуже давню історію, проте переговори стали об’єктом широкого наукового дослідження лише в другій половині ХХ ст. Піонером таких досліджень прийнято вважати французького дипломата ХVІ ст. Франсуа де Кальєра. Він був автором першої книги, яка присвячена переговорам – „Про спосіб ведення переговорів з монархами”.
Інституту переговорів властиво декілька аспектів. А саме: прагматичний, комунікативний, ігровий, легітимний аспекти а також аспект дискурсу.
Прагматичний аспект, тобто практичний сенс переговорного процесу визначається тим, що він має приносити спільну користь, слугувати справі знаходження сумісного рішення у складній ситуації.
Комунікативний аспект переговорів означає, що переговори можливі за умови, коли сторони здійснюють змістовне а не фативне спілкування (безглузде, беззмістовне спілкування, коли кожен веде мову про своє).
Ігровий аспект переговорів означає, що сторони врешті-решт сприймають переговорний процес як справедливу гру, результатом якої може бути досягнення обопільної вигоди. (нідерландський філософ Йоган Гейзінга писав: „хоч би що не робила людина, все то гра”. В цілому переговори можна порівняти із грою буріме – складанням віршів двома чи декількома учасниками при дотриманні певних правил рифмування на основі попередньо висловленого опонентом слова чи рядка).
Легітимний (законний, визнаний суспільством) аспект переговорів означає схвалення їх як ефективного засобу врегулювання суперечок на всіх рівнях, включно до рівня світового співтовариства. Стаття 33 Хартії Об’єднаних Націй говорить: „сторони, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеці, повинні перш за все намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, посередництва, примирення, арбітражу...”.
Аспект дискурсу вказує на те, що у процесі переговорів сторони здійснюють вплив на позиції одна одної. Дискурс – означає розмову, бесіду, мовне спілкування, учасники яких прагнуть практично вирішити конкретні економічні, політичні завдання або спільно розв’язати певні фундаментальні питання. У переговорному дискурсивному процесі полярно орієнтовані учасники не завжди дотримуються дисциплінарних правил та змінюють свої позиції під впливом іншого учасника. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
