Studentam.net.ua

3. Форми конфліктів: словесна агресія, фізична агресія, скандал, бойкот, саботаж, страйк, переслідування, протест, бунт, тероризм, війна і революція.

      Для міжособистісних конфліктів найбільш характерною формою є словесна агресія, яка представляє собою висування обвинувачень, образ, докорів, брехні з метою дискредитації опонента о очах оточуючих. Найбільш примітивно, але найпоширенішою є ворожнеча (від російського „брань”), під якою звичайно розуміють як прямі негативні оцінки типу „злодій”, „брехун”... основною умовою широкого поширення висловів у сварці є низький рівень культури. Проте сварки поширені і в багатьох країнах з розвиненим рівнем демократії та високим рівнем культури населення. Такі факти дозволяють зробити висновок про те, що сварки є закономірними елементами життя, виконуючи при цьому певні функції. Іншими словами поки існуватиме конфлікт доти і будуть існувати й сварки. Сварка в конкретній ситуації зумовлена рядом причин. Однією із основних є прагнення представити опонента в невигідному світлі, дискредитувати його в очах інших. Досягнення основної мети дискредитації – зміна відносин до опонента зі сторони „глядачів” – призводить до того, що одна із конфліктуючих сторін займає більш вигідну позицію з точки зору перемоги в конфлікті. Наприклад, звинувачення політика в корупції, чи ствердження того, що він є хворим, веде за собою зміни відносин виборців. Приведу ще один приклад: в свій час Адольф Гітлер звинуватив комуністів в підпалі рейхстагу, це послужило приводом до масових антикомуністичних репресій. Із Олександром Сергійовичем Пушкіним поступили наступним чином: анонімний автор прислав йому диплом у якому його було прийнято в члени ордену „рогоносців” як наслідок виклик на дуель Дантеса і результат – загибель письменника.
      Найбільш поширеною образою є нецензурні слова, які висловлені в адрес опонента. Нецензурні слова, ненормативна лексика використовуються з метою зачепити святе в душі опонента. В умовах соціального напруження використання нецензурних висловів стає дуже поширеним. Досить поширені такі слова в лексиконі жителів пост радянських країн, де мат став дієвою вульгарною обороною від натиску нового. Частота використання нецензурних висловів залежить від гостроти конфлікту а також і від індивідуальних особливостей. Наприклад: телемагнат і банкір В. Гусинський матюкався в будь якій ситуації, В. Черномирдіна та В.В. Жириновського вважають майстрами неформальної лексики.
      Досить часто з допомогою сварки опонента провокують на здійснення невигідних другій стороні дій. Такі нападки на особистість опонента часто використовують в ситуації публічної дискусії, коли один із учасників не в стані вести обговорення суті питання. Щоб відійти від поразки, такий учасник дискусії може перетворити її в міжособистісний конфлікт.
      Сварки використовують також і для того, щоб занурити опонента в стан розгубленості. З допомогою сварки досягається і розрядка емоційного напруження. Не завжди сварка планується наперед, нерідко вона протікає спонтанно під час високого емоційного напруження. Досить часто сварка здійснює негативний вплив на людину яка свариться, проте найчастіше сварка свідчить про зневажливе відношення до противника.
      Якщо сварка обумовлена прагненням дискредитувати опонента, спровокувати його, кинути його в стан розгубленості, тоді вона є свідомо спланованою. Чим більше сварливих слів тим гостріша боротьба. А якщо сваряться довго і безрезультатно, то можливий перехід до більш дієвих методів боротьби. На початкових етапах конфліктів сварки відсутні. По мірі загострення конфлікту сторони частіше вступають у сварку, для того, щоб представити супротивника в невигідному світлі., дезінформувати його, вивести із стану рівноваги.
      Фізична агресія – це будь-яка форма поведінки, яка спрямована на принесення шкоди іншій людині, яка не бажає подібного відношення. Із переліку слід викреслити дії, які пов’язані із професійними обов’язками хірургів, стоматологів, „любовні забави”, які є наслідком певної силової поведінки за згодою сторін., спроби суїциду. Класифікацію типів фізичної агресії можна здійснити на основі двох шкал: активна – пасивна, пряма – непряма. Їх комбінація дає чотири можливі категорії:
      1) активна – пряма (нанесення людині ударів холодною зброєю, танення за допомогою вогнепальної зброї);
      2) активна – непряма (закладка мін, найманий вбивця);
      3) пасивна – пряма (прагнення не дозволити іншій людині досягнути мети, або зайнятися певною діяльністю – сидяча страйк);
      4) пасивна – непряма (відмова виконання певних вимог – звільнити територію, посаду).
      Існує також і класифікація фізичної агресії в залежності від її мотивів, коли виділяють: інструментальну і ворожу агресію. У випадку інструментальної агресії, агресор нападає на жертву, не маючи прямих намірів нанести їй фізичної шкоди (крадій, який прагне викрасти гаманець при небезпеці може відштовхнути свою жертву, нанести певні пошкодження і втекти, або вириваючи сумочку у жінки не переслідує мети вивихнути чи зламати її руку, хоча таке цілком може трапитися). Ворожа агресія має на меті цілеспрямоване нанесення жертві шкоди, яка пов’язана із фізичним болем (батьківське покарання ременем свого сина, зґвалтування...).
      Існують певні закономірності стосовно поширення фізичної агресії. Зокрема значний вплив мають регіонально-етнічні варіанти культур. Статистика показує, що в одних країнах агресивні дії відбуваються значно частіше а в інших рідко. Історично високий рівень напруженості, який характеризується агресивними діями присутній в країнах Латинської Америки, Африки, Південної Європи, відносно слабкий: Скандинавія, Швейцарія Канада, Нова Зеландія, Австралія.
      Конфліктологи прагнуть розробити загальну характеристику „особи екстреміського типу”. Перш за все особи, яка використовують насилля як метод боротьби – це не патологічні типи, які мають певні розумові відхилення. Вони зазвичай володіють психічним здоров’ям, проте їх відрізняють певні особливості. До них відносять надмірну емоційність, пристрасність, імпульсивність.
      Стосовно механізму дії різних причин, які, які заставляють людей використовувати насилля то доцільна така схема. Соціальні порушення, викликають незадоволення і спротив в певних групах, які в рамках даної форми не можуть знайти інших способів висловлення і захисту своїх інтересів, крім фізичного насилля. Цьому сприяє криза системи цінностей в особистості.
      Скандал. Цей термін використовується в багатьох різних смислах. Скандал – шумний конфлікт, дебош. Скандал це також і випадок, який суттєво дискредитує його учасників. Відомості про такі скандали зазвичай масово тиражуються засобами масової інформації без дозволу самих учасників скандалу. Найчастіше скандал пов’язаний із ситуацією, при якій громадськості стає відомий факт, що певна особа, часто дуже високопоставлена, таємно чи відкрито переслідувала особисті цілі з явним порушенням закону, порушував політичні, чи моральні норми. подібні скандали, особливо в розвинутих країнах здатні скинути владу, і навіть президента. Досить згадати скандал, викликаний поведінкою президента Біла Клінтона стосовно Моніки Левінськи. Серед багатьох причин скандалу не останню роль відіграють особливості особи, його характер. наприклад політична діяльність приваблює людей дисгармонійних, складних по характеру, їх поведінка не завжди відповідає загальноприйнятим нормам, що сприяє різного роду скандалам найбільш схильні до скандалів особи істероїдного збудливого типу. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, а скандал і дозволяє їм досягнути цього.
      Про те не варто думати, що скандали виникають виключно лише через неврівноваженість опонентів. При детальному аналізі стає зрозумілим, що ініціатори скандалів мають певні конкретні цілі, вони робляться спеціально як засіб боротьби. Досить часто скандали понижують популярність одного із опонентів.
      Скандали в суспільстві, коли їх не дуже багато, в певній мірі виконують і позитивну функцію, укріплюючи суспільну мораль, демонструючи, які дії є неприпустимі і викликають осуд в суспільстві. Таким чином скандали в деякі степені виховують їх учасників і все населення. Але, якщо скандали йдуть один за одним, і в них задіяні всі відомі в суспільстві особи їх дія на суспільство буде негативною. В будь-якому скандалі приймають участь групи осіб, які можна назвати „джерелом” (засоби інформації, слухи) і об’єкти (конкретні особи). Джерела дають старт скандалу. Сприйняття скандалу залежить від внутрішнього стану суспільства (страх, ворожість, напруга). Тому динаміка скандалу залежить не від важливості проблем, які обговорюються в скандалі, а від між особистісних відносин.
      Важливим питанням є те, як скандал впливає на кар’єру суб’єктів. Наприклад після того, як по засобах масової інформації було розголошено про причетність президента Латвії до корупції, йому було оголошено імпічмент. Проте такий результат є не завжди. Після оголошення тих чи інших скандальних фактів більшість політиків чи популярних співаків надалі користуються великоб популярністю. Скандали, які пов’язані із прізвищами тих чи інших політиків виборці, як правило ігнорують через те, що вважають що вони затіяні спеціально з метою дискредитації політика.
      Розглянемо питання як саме особа може вберегтися від негативних наслідків скандалів. Існує певний набір прийомів, які дозволяють понизити негативний ефект. Якщо обвинувачення (наприклад в корупції, чи подружній зраді) розпускаються одним чи небагатьма джерелами, то попередити скандал можна за допомогою подібного по формі, але протилежного по змісті повідомлення із іншого джерела, яку також користується довір’ям. (фільм про відпочинок в колі сім’ї...). другим способом захисту від скандалу, так як і від неправдивих слухів є повне ігнорування або повне відкидання висловлюваних в адрес особи звинувачень. Слід пам’ятати, що признання (навіть в дуже незначній степені) факту здійснення проступку, як правило призводить до охолодження відносин до звинуваченої особи. Замовчування скандальних подій може відіграти негативну роль. Отже як би не були інтелектуально непривабливими скандали, вони сьогодні давно стали необхідним і навіть обов’язковим елементом суспільного життя і суспільство давно вже усвідомило цей факт.
      Під бойкотом розуміють конфлікт, учасники якого повністю або частково відмовляються від дій, які є вигідними для опонентів. Замовчування успіхів противника, свідоме ухиляння від співробітництва. Бойкот може носити як між особистісний, так і економічний, політичний і міжнародний характер. В свій час Наполеон бойкотував англійські товари, американці оголосили бойкот проти Куби...
      Саботаж – форма конфлікту, яка характеризується свідомою, як правило скритою діяльністю з метою нанесення шкоди інтересам противника. Така форма найчастіше використовується під час військових дій в тилу противника. Саботаж включає такі дії як дезинформацію, підрив авторитету противника, навмисне пошкодження зброї чи інших знарядь праці, випуск бракованої продукції.
      Страйк – одна із форм бойкоту; відмова працівників від роботи. Страйкарі прагнуть в такий спосіб заставити роботодавця виконати свої вимоги.
      Переслідування – представляє собою форму боротьби, під час якої одна із сторін має перевагу сили, і більш високий статус. Переслідування найчастіше поширене в адміністративних структурах. Наприклад: взаємовідносини начальника і підлеглого, завідувача лабораторією і лаборанта, „авторитета” і „шестірки”, фаната і співака. Під час переслідування використовуються різноманітні способи дій: замовчування його заслуг, применшення його розуму, ігнорування або й надмірне докучання під час спілкування. В США досить часті звернення жінок в суд з приводу сексуальних домагань своїх шефів (не так подивився, затримав на роботі, сексуально посміхнувся). Більшість таких позовів є безпідставними, але доцільно навести і приклад сексуального переслідування Майкла Джексона до неповнолітніх хлопців з приводу чого відкрита судова справа і ведеться слідство.
      Такі форми конфлікту як протест і бунт є досить складними через те, що вони досить часто використовуються. Протест – це дії з метою виразити непогодження по відношенню до чогось чи когось. Такі дії здійснюють суттєвий вплив на громадську думку. Причиною протесту, як правило, є незадоволення станом речей який склався .протест може реалізовуватися в формі вуличних демонстрацій, мітингів, відмови від роботи, перекриття транспортних магістралей (автодоріг, залізниці).
      Крайнім результатом протесту є бунт. Бунт – стихійне повстання, спричинене незгодою із владою, незадоволенням із своїм становищем. Стихійний виступ мас, зазвичай є короткотривалим, проте досить агресивним, воно супроводжується вбивствами, грабежами, підпалами і руйнуваннями. Всі ці дії відбуваються під лозунгами досягнення справедливості дослідники вважають, що в бунті приймає участь повстанський натовп. Він утворюється тоді, коли люди, роздратовані певною кризою збирають разом, тоді совість людей втрачає свою дієвість і не може більше стримувати їхніх імпульсів. Сучасні бунти є недовготривалими, від декількох годин до декількох днів, вони охоплюють невеликі території (як правило, територія міста, селища). Акти насилля під час бунту мають невпорядкований характер і супроводжуються руйнуванням приватної власності (транспортні засоби, будинки, крамниці), грабежем і нападом на випадкових осіб. Інколи бунт може бути досить вагомим. Наприклад бунт в Лос-Анджелесі весною 1992 року за чотири дні наніс значну шкоду: 45 людей загинули, 1,5 тисяч були пораненими, матеріальні збитки становили – 500 млн. доларів. Бунт може перерости в повстання.
      Тероризм – найбільш агресивна форма протесаного конфлікту, яка використовується меншістю з метою оволодіння владою або з метою захистити свої права. Він спрямований на залякування чи примушування влади, чи окремих осіб до певних вигідних для терористів дій. Головними методами тероризму є насилля, погрози, психічний тиск, вбивства, викрадення людей. Корені тероризму можна знайти в древності, доцільно навести приклад масштабного терористичного акту 11 вересня 2001 року в США. Коротко із історії: дослідники вважають проявом терору дії Івана Грозного, який запровадив оприччину (державний терор над боярами). До терору вдавався Борис Годунов фізично знищуючи князів, які б могли претендувати на престол. Спроби вбивства членів царської сім’ї (Олександра ІІ). Спалах масового „білого” і „червоного” терору під час Жовтневої революції. Державний тероризм став одним із основних способів утвердження і централізації влади зі сторони І. Сталіна і його оточення.

      1. Чітка політична спрямованість. Основна мета терористів полягає у порушенні системи державного устрою.
      2. Провокація збройного повстання чи військового перевороту.
      3. Використання таких методів, як: політичні вбивства, шантаж, відчай.
      4. Використання дуже жорстких форм насилля: вибухи на поїздах, і в літаках, мінування залізниць, отруєння води..

      1. Окремі держави, політичні партії, рухи, які підтримують терористичні організації. (Куба, Північна Корея, Іран, Ірак, Сомалі, Судан, Сирія).
      2. Самі терористичні чи екстреміські організації, які безпосередньо здійснюють терористичні акції.(профашиські, расиські організації: „Сірі Вовки” – Терція, Ку-Клус-Клан – США, „Червоні бригади” – Франція, „Революційний рух Тупака Амару” – Латинська Америка, „Червоний вересень” – Палестина, „Тигри визволення „Таміл і лама”” Шрі-Ланка, „Хезболла” – Ліван, „Аум Синріке” – Японія, „Аль Кайда”).
      3. Злочинні мафіозні структури міжнародного і національного рівня, які все частіше використовують терористичні методи.
      4. Спецслужби держав, які ведуть військові операції в інших країнах.
      Війна – це соціально-політичне явище, яке являє собою організовану боротьбу держави чи держав, націй, народів, великих соціальних груп (класів) засобами збройного насилля. Організовану структуру війни отримали з часів появи держави, тобто створення постійно діючої армії. Війни протягом століть виконували ряд функцій: закріплення за певною державою території. Вважалося, що війни забезпечують деякий екологічний баланс шляхом селекційного відбору. Найбільш суттєвим результатом війни є людські жертви, проте людські жертви під час війни розглядаються не як загублені людські життя а лише як підірваний потенціал країни.

      1. По морально-політичному критерію справедливості: загарбницькі (несправедливі) і оборонні (справедливі);
      2. По військово-технічним критеріям: звичайні і термоядерні;
      3. За масштабами: світові і регіональні;
      4. По складу: коаліційні і двохсторонні;
      5. Стосовно засобів: інформаційні, біологічні, екологічні, збройні.
      Громадянська війна – це велике військове протиборство за володіння політичною владою між великими суспільними групами в рамках однієї країни. Громадянські війни ведуться також і між етнічними і класово-терористичними групами (початок 1980-х і до наших днів в Афганістані після падіння режиму Наджибули). Громадянські війни можуть носити і релігійне забарвлення (громадянська війна у Франції між католиками і гугенотами у другій половині ХVІ ст.). у громадянській війні беруть участь регулярні військові сили: державні війська, сили опозиції. Це дозволяє противникам проводити широкомасштабні військові операції, в тому числі великі битви з використанням різного роду зброї (танків, артилерії, літаків). В ході громадянської війни відбувається поділ території на частини, які контролюють протиборчі сторони. При цьому сторони створюють владні структури на своїй території. Як правило громадянські війни є довготривалими (Сальвадор – 12 років, Ангола – 19 років, Судан – більше 35 років). Наприклад: громадянська війна в Конго (Заїр), яка почалася в 1999 році є однією із самих крупно масштабних за всю історію незалежності Африки. В неї було втягнуто п’ять країн: на стороні влади: війська Анголи, Зімбабве і Намібії, а на стороні опозиції – Руанда і Уганда. По даним гуманітарних організацій кількість жертв досягла 2,5 млн.
      Наслідки громадянських війн різноманітні: від зміни правлячої влади до відокремлення частини території від цілісної країни і створення нової країни, наприклад Югославія у 1990 році.
      Партизанська війна – це військова боротьба проти влади, яку ведуть відносно не чисельні загони опозиціонерів, які мають постійні місця дислокації на невеликій частині території країни.
      Ознаки партизанської війни: організована військова боротьба, яку ведуть сили, які контролюють невелику ділянку території країни. На цій території, в горах, чи в лісі партизани мають свої опорні пункти, бази; партизанські дії відрізняються певною тактикою: періодичні напади на противника (засади) без відкритих і масштабних сутичок через невеликий військовий потенціал партизанів. Партизани використовують принцип: „бий і втікай”; мета партизанської війни полягає в тому, щоб невеликими силами з допомогою саботажу, і диверсій нанести максимальну шкоду противнику і в кінцевому результаті завоювати державну владу.
      Історія знає приклади як успішних так і невдалих партизанських воєн. Переможні війни мали місце на Кубі (1950 р.), в Китаї (1940 р.), В’єтнамі (1960-1970 рр.).
      Революції – радикальні зміни соціально-політичного устрою яке здійснюється насильницьким шляхом, при цьому відбувається зміна форм власності, зміна ідеології, правил і символів політичної гри. Типовими революціями прийнято вважати Англійську (ХVІІ ст.), Французьку (ХVІІІ ст.), Російську (початок ХХ ст..).
      Багато дослідників схильні вважати, що майбутні війни будуть носити не всесвітній характер, а терористичний з широким застосуванням диверсійних засобів.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.