|
4. Об’єктивні елементи структури конфлікту. Конфлікт це складне багатовимірне соціальне утворення, в якому можна виділити певні структурні елементи. Таким чином конфлікти мають структуру. Структура – це сукупність елементів та уставлених зв’язків між ними, що забезпечує цілісність і тотожність цього явища самому собі. За своїм характером і природою всі елементи конфлікту можуть бути поділені на два види: об’єктивні (поза особистісні), і особистісні (суб’єктивні).
До об’єктивних елементів конфлікту відносять такі його складові, які не залежать від волі людини, від її особистісних якостей. Таким елементами є: 1) об’єкт і предмет конфлікту, 2) учасники конфлікту, 3) просторово-часові характеристики, 4) середовище конфлікту.
Об’єкт конфлікту – це елемент матеріальної чи духовної сфери, який знаходиться на перетині інтересів конфліктуючих сторін. Матеріальні об’єкти: територія, матеріальні цінності, нерухомість, фінансові ресурси, послуги виступають важливими об’єктивними чинниками конфліктної суперечки. Ідеальними об’єктами є також бажання мати більш високий соціальний статус, правила і норми діяльності. слід знати, що об’єкт конфлікту, як правило, завжди є в обмеженій кількості. Відсутність об’єкту свідчить про те, що конфлікт є уявним. Предмет конфлікту – це ті протиріччя, які виникають між сторонами взаємодії і які вони прагнуть вирішить шляхом конфлікту. Предмет конфлікту не просто конкретизує об’єкт конфлікту, а свідчить, що навколо об’єкту склалася проблема.
Сучасна конфліктологія поділяє всіх учасників конфлікту на основних (прямих) і неосновних (опосередкованих). Основні учасники конфлікту в літературі синонімічно можуть вживатися в термінах: „суб’єкти конфлікту”, „опоненти”, „контрагенти”. Це завжди прямі безпосередні сторони, які приймають участь в конфлікті. Їм належить вирішальна і найбільш активна роль в його виникненні і розвитку. Основні учасники є його головними діючими сторонами і протиріччя їхніх інтересів лежить в основі суті конфлікту. Вони безпосередньо здійснюють конфліктну взаємодію, ведуть „наступальні” чи „оборонні” дії один проти одного. Найчастіше в науковій літературі основних учасників конфлікту називають опонентами, що в перекладі із латинської мови означає, той, хто заперечує своєму співрозмовникові. Суттєвою характеристикою основних учасників (опонентів) є ранг, тобто рівень можливостей щодо реалізації своїх цілей або „сила”, що проявляється в боротьбі. Чим більше в учасника конфлікту є можливостей впливати на хід протистояння тим вищий в нього ранг. При цьому рангування можна проводити по різним признакам: фізичній силі, політичній і економічній могутності, ресурсному і фінансовому становищі. Ранг учасників конфлікту безпосередньо пов’язаний із їхнім соціальним статусом – положенням, посадою, яку вони займають в суспільстві, а також з віком, сімейним статусом.
До неосновних учасників конфлікту відносять всіх решту зацікавлені сторони. Їх часто називають третьою стороною і їм належить другорядна роль у виникненні конфлікту. В реальному житті границя між основним і неосновними учасниками є дуже делікатною і відносною. Досить часто в процесі розвитку конфлікту основні і неосновні учасники можуть мінятися місцями. Наприклад конфлікт, який виник на побутовому рівні між двома сусідами моче з часом перерости в міжгруповий між етнічними громадами, в якому вже мало хто буде пам’ятати перших суб’єктів. Роль неосновних учасників конфлікту може бути як конструктивною (позитивною) так і деструктивною (негативною) – вони можуть сприяти те тільки не тільки вирішенню чи попередженню конфліктів, але й сприяти подальшому розвитку та поглибленню. Доцільно навести приклад: будь-яка теща, яка вмішується в конфлікт дочки із зятем звичайно має самі добрі наміри, однак із-за її втручання зазвичай відбуваються розводи. Таким чином до неосновних учасників належать: групи підтримки, ініціатори конфлікту, організатори, підбурювачі, посередники.
Групи підтримки представляють сили, які стоять за основними учасниками конфлікту та своєю присутністю, порадами, матеріальними ресурсами чи діями можуть докорінно змінювати конфлікт на користь однієї сторони. Групи підтримки можуть бути представлені друзями, колегами, у сфері міжнародно-економічних конфліктів – це державні структури, засоби масової інформації, громадські організації.
Ініціатори (зачинщики) – це ті учасники конфлікту, які беруть на себе ініціативу в розв’язанні конфлікту між іншими особами чи групами, тобто вони першими почали конфліктні дії. Ними можуть бути окремі люди, різні об’єднання і навіть держави. Після того, як виник конфлікт, ініціатор може і зовсім не приймати участі в ньому. Наприклад, людина, яка розпочала сварку в колективі, може піти в тінь або й зовсім звільнитися з роботи а конфлікт буде продовжуватися без нього.
Організатори – група осіб (чи окрема особа), яка розробляє загальний план боротьби з опонентом з метою вирішення протиріччя в свою користь. Організувати конфлікт це означає продумати всю його динаміку таким чином, щоб вигоди після його закінчення були значно більшими ніж втрати. Організаторами можуть виступати як основні так і неосновні учасники конфлікту.
Підбурювачі – це ті учасники конфлікту, які підштовхують основних учасників до конфліктної боротьби, але самі участі не беруть, як правило, вони мають на меті бути непоміченими у конфлікті. Їхнє завдання – спровокувати початок конфлікту.
Посередники (медіатори) – виконують роль авторитетного помічника. В цій ролі можуть виступати як окремі особи так і організації а також і держави. Ця сторона уважно слідкує за ходом конфлікту, аналізує його і не діє насильницькими методами. Такими посередниками на самих різних рівнях можуть виступати: маги, старішини, „злодії в законі”, священики, видатні діячі мистецтва, державні діячі, міжнародні організації типу ООН. Мета посередника – досягнути припинення конфлікту шляхом налагодження компромісу між опонентами. Тому посередник повинен володіти такими якостями як: уміння вести переговори, мудрістю, спеціальними знаннями, культурою спілкування, високими моральними принципами. Він повинен займати нейтральну позицію по відношенню до учасників конфлікту навіть у тому випадку, коли його особисті симпатії чи переконання ідуть в розріз з позицією однієї із сторін. Його завдання – організація і забезпечення переговорів.
Наступним елементом об’єктивної сторони конфлікту є просторово-часові характеристики. Простір конфлікту не тільки фізична чи географічна характеристика конфліктної взаємодії. Багато сучасних міжнародних конфліктів виникли саме з претензій на певні території: острови, морські кордони. Простором у конфліктології вважається також і соціальний простір, це „своя територія” – зона впливу на людей, це „зона національних інтересів” у певному регіоні земної кулі. Обмеженість в часі, як правило обмежує пошук оптимальної стратегії вирішення конфлікту. Наприклад у конфлікті між владою і терористами стосовно звільнення заручників. Затягування з вирішенням конфлікту або з обговоренням спірних питань призводить до погіршення ситуації.
Досить вагомим об’єктивним чинником конфлікту виступає середовище. Розрізняють мікро і макросередовище. Мікросередовище конфлікту – це сукупність умов взаємодії людей, які безпосередньо впливають на конфлікт. До нього включають не тільки найближче оточення конфліктуючих, але й усі зацікавлені соціальні групи. Макросередовище включає в себе ті умови, які впливають на розвиток конфліктів між великими соціальними групами і державами. Розрізняють також: фізичне, суспільно-психологічне, соціальне середовище конфлікту. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
