|
9.5. Наслідки Другої світової і Великої Вітчизняної війни для України Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр.
У зв’язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по „лінії Керзона” з невеликими відхиленнями. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.
Другим важливим наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн. осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні. 2,4 млн. українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40–44% загальних втрат СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд. крб. (загальні збитки СРСР – 679 млрд., з яких 225 млрд. припадає на Росію, 75 – на Білорусію, 20 – на Латвію, 17 – на Литву, 16 – на Естонію).
Український народ, який став одним із переможців у цій кривавій бійні, сподівався, що після війни все буде інакше, що тоталітаризм – то вчорашній день людства. Однак ці надії виявилися марними. Ще протягом довгих десятиліть Москва відмовляла українському народові, як і іншим народам СРСР, у праві на вільний, самостійний розвиток, на власну незалежну державу. Історичні джерела Витяг з „Секретного додаткового протоколу” до договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом 23 серпня 1939 р.
1. В случае территориально-полигического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финляндия, Эстония, Латвия, Литва), северная граница Литвы одновременно является границей сфер интересов Германии и СССР. (...)
2. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарев, Висла и Сян...
3. Касательно юго-востока Европы с советской стороны подчеркивается интерес СССР к Бессарабии. С германской стороны заявляется о ее полной политической незаинтересованности в этих областях.
4. Этот протокол будет сохраняться обеими сторонами в строгом секрете.
По уполномочию Правительства СССР В. Молотов
За правительство Германии Й. Риббентроп
Международная жизнь. — 1989. — № 9. – С. 91-92. Згадка українського композитора і бандуриста Г. Китастого про виступ Державної капели бандуристів УРСР у м. Тернополі 20 вересня 1939 р.
Піднялася завіса... При повному світлі капела у складі 36 осіб виглядала імпозантно. Але в залі – мертва тиша... На вигук керівника капели Бермана: „Здрастуйте, товариші!“ – ніхто не відповів. Показуючи рукою на капелу, Берман продовжував: „Товариші! Немає іншої країни в світі, яка б так дбала про розвиток національної культури й рідної мови, як дбають про це уряд СРСР й тов. Сталін“. Ми звикли до того, що при кожній згадці імені Сталіна зала в якийсь спосіб завжди реагувала, а тут – ні телень! Берман, закінчуючи свою промову, викрикнув тричі „ура“... Публіка й на цей раз залишилася німою.
Почався концерт. Програма була складена з українських народних пісень і окремих творів на слова Тараса Шевченка і Івана Франка.
Замість пісні про Сталіна (якою досі ми завжди розпочинали свої концерти) ми почали концерт піснею „Думи мої, думи мої“. Ген-ген десь здалека доноситься звук бандур, прорізується щораз сильніше мелодія, вже чути хор і ось уже вся капела карбує на мелодії слова Шевченка – „В Україну ідіть, діти, в нашу Україну!“ ...Тридцять шість бандуристів, з підібраними голосами, ідеально засамбльованих, закінчували першу річ своєї програми. Іще не встигли згаснути звуки бандур, як раптом гучні, захоплені оплески сколихнули повітря зали.
Український Прометей (Детройт). – 1954. – 4 березня. Декларація Народних зборів Західної України про державну владу на Західній Україні від 27 жовтня 1939 р.
Панська Польща, яка трималася на пригніченні мільйонів українців, білорусів та польського трудового народу, впала. Червона армія, виконуючи волю великого радянського народу, простягнула трудящим Західної України руку братерської допомоги і звільнила їх з-під гніту польських панів та капіталістів...
Досвідом всіх революцій, досвідом братерських народів Радянського Союзу доведено, що тільки Радянська влада є справжня виразниця і захисниця інтересів трудящих...
Виявляючи одностайну волю звільненого народу Західної України, ідучи за прикладом народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголосили встановлення Радянської влади на всій території Західної України.
Віднині вся влада на Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих...
Українські Народні Збори висловлюють непохитну впевненість, що встановлення Радянської влади, керованої комуністичною партією більшовиків, приведе до розвитку виробничих сил, народного добробуту і культури народу Західної України.
Вільна Україна. – 1939. – 28 жовтня. Витяг з плану „Барбаросса”
18.12.1940. Ставка фюрера
Цілком таємно. Тільки для командування.
Німецькі збройні сили повинні бути готові розбити Радянську Росію в ході короткочасної кампанії ще до того, як буде закінчена війна проти Англії...
Головні сили радянських сухопутних військ, що перебувають в західній частині Росії, повинні бути знищені в сміливих операціях внаслідок глибокого, швидкого просування танкових груп.
Кінцевою метою операції є створення загороджувального бар’єра проти азіатської Росії по загальній лінії Волга-Архангельськ.
Театр воєнних дій розділяється Прип’ятськими болотами на південну й північну частину. Напрямок головного удару повинен бути підготовлений на північ від Прип’ятських боліт...
Групі армій, що діє на південь від Прип’ятських боліт, належить з допомогою концентрованих ударів, тримаючи головні сили на флангах, знищити російські війська, що перебувають на Україні, ще до виходу останніх до Дніпра.
З цією метою головний удар завдається з району Любліна в загальному напрямку на Київ. Одночасно війська, що перебувають у Румунії, форсують р. Прут у нижній течії і здійснюють глибоке охоплення противника. На долю румунської армії випадає сковувати російські сили...
Адольф Гітлер Акт відновлення Української держави (Львів, З0 червня 1941 р.)
1. Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях завзяту боротьбу за свободу проти кривавого московсько-більшовицького поневолення, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!
Хай живе Організація Українських Націоналістів!
Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!
Слава Україні! Героям Слава!
Ярослав Стецько, в. р. Голова Національних Зборів З листівки „За що бореться Українська повстанська армія (УПА)” Серпень 1943 р.
Українська повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі...
УПА бореться проти імперіалістів і імперії, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької „Нової Європи“.
В лавах УПА борються українські селяни, робітники та інтелігенти проти гнобителів за УСДД, за національне і соціальне визволення, за новий державний порядок та новий суспільний лад.
1. а) За знищення більшовицької експлуататорської кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, Українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею залежно від волі селян. (...)
4. 6) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім’ї. (...)
7. а) За обов’язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури широкої народної маси...
в) За вільний доступ молоді до вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, помешканнями та навчальним приладдям. (...)
10. а) За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду.(...)
11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.
12. За рівність усіх громадян України незалежно від національностей в державних та громадських правах і обов’язках, за рівне право на заробіток і відпочинок...
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті
Документи і матеріали. – Т. III. – С. 79–81. Витяг з Резолюції 1 частини 1 Сесії Генеральної Асамблеї ООН
14 січня 1946р.
„Генеральна Асамблея обрала членами Економічної і Соціальної Ради такі 18 країн: Бельгію, Канаду, Чилі, Китай, Колумбію, Кубу, Чехословаччину, Францію, Грецію, Індію, Ліван, Норвегію, Перу, Українську Радянську Соціалістичну Республіку, Союз Радянських Соціалістичних Республік, З’єднане Королівство, Сполучені Штати Америки, Югославію.
Генеральна Асамблея трьома послідовними голосуваннями вирішила: ...с) що такі країни будуть членами Ради на строк в один рік: Колумбія, Сполучені Штати Америки, Греція, Ліван, Українська Радянська Соціалістична Республіка, Югославія.
Архів МЗС УРСР”
Українська РСР на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів. – К., – С. 104. Рекомендована література Анфилов В. Дорога к трагедии сорок первого года. – М., 1997.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953. У 2 кн. – К., 1994.
Болей П. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. – К., 1996.
Боротьба і діяльність ОУН під час війни. Документи та матеріали // УІЖ. – 2000. – № 2
Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади. – К., 1996.
Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть: Сравнительное жизнеописание. В 2 т. – Смоленск, 1994.
Волкогонов Д. А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна. Кн. 2. –К., 1990.
Гунчак Т . У мундирах ворога. – К., 1993.
Жуков Г. К. Спогади і роздуми. – К., 1990.
Ковалюк В. Р. Західна Україна на початку Другої світової війни. Сторінки історії України: ХХ століття. – К., 1992. – С. 105–120.
Коваль М. В. Друга світова війна та історична пам’ять // УІЖ. – 2000. – № 3. – С. 3–21; 24.
Коваль М. В. Друга світова і Велика Вітчизняна війна та сьогодення. Роздуми історика // УІЖ. - 1995. – № 3. – С . 3–22.
Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. –К., 1995.
Король В. Система каральних органів в окупаційному Києві (1941–1943) та її виконавці // Історія в школі. – 2000. – №№ 11–12. – С. 8–19.
Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993.
Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942–1945. Документи і матеріали. – Львів, 1991.
Муковський І. П., Лисенко О. Б. Звитяга і жертовність: українці на фронтах Другої світової війни. – К., 1997.
Народна війна в тилу окупантів (1941–1944 рр.). – К., 1989.
Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Документи і матеріали // УІЖ. – 1991. – №№ 5–6.
Парсаданова В. С. Депортация населения Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939-1941 гг. // Новая и новейшая история. – 1989. – № 2. – С. 26–44.
Поліщук В. Гірка правда (Злочинність ОУН-УПА). Сповідь українця. – Донецьк, 1996.
Потічний П. УПА та німецька адміністрація // Сучасність. – 1993. – Ч. 12. – С. 67–77.
Радченко Л. А., Семенченко В. И. Войны забытое похмелье. – Харьков, 1997.
Руденко Н. М. Партизанський командир (До 100- річчя від дня народження О. Ф. Федорова) // УІЖ. – 2001. – № 3. – С. 143–148.
Рубльов О. С., Черченко Ю А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. 20–50-ті роки ХХ ст. – К., 1994.
Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К., 1996.
Супруненко М. И. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза. – К., 1956.
Того дня зійшло сонце возз’єднання: минуле та сучасне. – Ужгород, 1997.
Трофимович В. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945). – Львів,1995.
Трубайчук А. Брудершафт двох диктаторів. – К., 1993.
Трубайчук А. Друга світова війна. – К., 1995.
Україна в Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних документів. Т.1. – Львів, 1997.
Українська дивізія „Галичина”. – Київ–Торонто, 1994.
Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр. В 3-х т. – К., 1967, 1969, 1975.
Чайковський А. С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941–1944 рр. мовою документів, очима історика). – К., 1994.
Чернега П. Український народ у Другій світовій війні: новий погляд на проблему // Історія в школі. – 2000. – №№ 5–6. – С. 5–9.
Швагуляк М. Українська карта // Дзвін. – 1990. – № 7.
Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30–50-ті роки ХХ століття. – Луцьк, 1995. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
