Studentam.net.ua

3. Експедиції М.М.Пржевальського

   Серед видатних імен другої половини XIX ст. виділяється ім'я Пржевальського. Академік Л.С.Берг відмічає, що Пржевальський належить до числа вчених, яких варто назвати класиками. Народився дослідник 12.04.1839 р. в сім'ї дрібного поміщика Смоленської губернії. Десяти років почав навчання в Смоленській гімназії, а з 16 років поступив у юнкерське училище. Закінчивши його, служить у армії, а потім поступає в Академію Генерального штабу. Тут і почав свої літературні спроби. У 1864 р. Пржевальський переводиться до Варшави в юнкерське училище викладачем географії і бібліотекарем. Тут він багато працює над поглибленням своїх знань з географії, зоології, ботаніки та ін. У 1867 р. виходить з друку його "Учебник по всеобщей истории". Пржевальський мріяв про дослідження великих просторів Азії, посилено готувався до цього. У 1866 р. на його просьбу про переведення в Сибір був даний дозвіл. По дорозі в Сибір Пржевальський зустрівся з П.П.Семеновим-Тянь-Шанським і це занйомство мало велике значення для майбутнього мандрівника. "Сибирь совсем меня поразила: дикость, ширь, свобода бесконечно мне понравились".
   У 1867 р. він організував експедицію в Уссурійський край, до якої був прекрасно підготовлений. З цього часу і почалось мандрівне життя "великого слідопита природи". Уссурійська подорож була своєрідним екзаменом і перевіркою сил і талантів Пржевальського. Його книга "Путешествие в Уссурийском крае" заставила руську громадськість звернути увагу на далекий приморський край. Після такої успішної подорожі, яка тривала два роки, Пржевальський став готуватися до екпедиції в Центральну Азію.
   В 1870 р. Географічне товариство спорядило його в Монголію, Китай і Тібет. Разом із Пржевальським у складі експедиції було всього 4 чоловік.
   Маршрут експедиції пролягав з м.Кяхти на Ургу (Улан-Батор), да­лі через пустиню Гобі до Пекіна. А звідти у 1871 р. до озера Далай­нор, потім на плато Ордос, через пустиню Алашань до озера Куку­нор. Зворотний шлях пролягав через пустині Алашань і Гобі до м.Кяхти (Рис.34). За три роки експедиція пройшла близько 12 тис. км, поборовши холод і спеку, хвороби і втому. Наукові результати експедиції були узагальнені ним у праці "Монголия и страна тангутов", що вийшла в 2-х томах. Книга глибоко наукова, написана прекрасною літературною мовою, цікаво. Одні глави присвячені описам природи, а інші – є щоденником подорожі.
   Слава Пржевальського росла і в Росії, і за рубежем.
   У 1876 р. він знову відправився в експедицію, відомою під назвою Лобнорської. З Кульджі Пржевальський пересік Тянь-Шань, вийшов до озера Лобнор і гір Алтинтаг, після чого повернувся в Кульджу, перетнувши Джунгарію до м.Гучен. Ця подорож на думку самого Пржевальського була мало вдалою (в Західному Китаї йшла війна, ускладнились дипломатичні відносини між Росією і Китаєм, смерть матері – все це заставило припинити роботи). Проте і ця подорож багато дала у справі дослідження Центральної Азії. Було описано озеро Лобнор, відкрито і описано гігантський гірський ланцюг Алтинтаг, визначено межу Тібетського нагір'я, яке простежується на 300 км дальше на північ, ніж вважали раніше. Були зібрані великі колекції з ботаніки, зоології, в тому числі шкури диких верблюдів, вперше вивезені з Центральної Азії. Метеорологічні спостереження дали уяву про клімат цих територій. Був опублікований короткий звіт, а виступи з доповідями викликали широкий відгук у наукових колах. Пржевальського обирають почесним членом АН і Ботанічного саду, а перша Велика золота медаль ім.О.Гумбольдта Берлінського Географічного товариства була присуджена Пржевальському. Він набув великого досвіду в дослідженні Центральної Азії і писав про ті вимоги, що ставить перед мандрівником експедиція: "Не ковром будет постлана ему дорога, не с приветливой улыбкой встретит его дикая пустыня, и не сами полезут ему в руки научные открытия. Нет! Ценою тяжёлых трудов и многочисленных испытаний как физических, так и нравственных, придётся заплатить даже за первые крохи открытий".
   В 1879-1880 рр. Пржевальський здійснив третю центрально­азіатську подорож із Зайсану в Тібет. Маршрут подорожі пролягав через Пустелю Гобі до м.Хамі, звідти через котловину Цайдам до хребта Куньлунь, і в Тібет до хребта Тангла, а далі у верхів'я р.Янцзи. Звідти – до озера Кукунор і через пустиню Алашань і Гобі до м.Кяхта. За час подорожі було нанесено на карту 8 тис. км шляху по невідомих районах, три рази в день велись метеоспостереження, визначались астрономічні пункти, було відкрито кілька хребтів у Північному Тібеті, пройдений хребет Тангла і знайдений шлях до Лхаси, до якої на цей раз мандрівник підійшов найближче. Проте внаслідок опору місцевих властей експедиція до Лхаси не дійшла.
   Після цієї експедиції у 1883 р. вийшла книга Пржевальського "Из Зайсана через Хами в Тибет и на верховья Жёлтой реки", що мала великий успіх у Росії за рубежем.
   Четверту подорож у Центральну Азію мандрівник здійснив у 1883-1885 роках. За цей час експедиція пройшла 7815 км з Кяхти знайомим маршрутом через Монголію до Кукунора, звідти кільцевим маршрутом – до витоків Жовтої ріки і Янцзи, дальше через Цайдам і Алтинтаг до Лобнора, перетнула пустиню Такла-Макан і через Тянь-Шань вийшли до Каракола (тепер Пржевальськ). Програма робіт у цій експедиції залишалась попередньою: маршрутна зйомка, барометричні виміри, метеорологічні спостереження, збір колекцій, етнографічні дослідження та ін. Біля витоків р.Хуанхе дослідник наніс на карту і описав два великі озера: Джарин-Нур і Орин-Нур. У Північному Тібеті Пржевальський виявив складну гірську країну, де відкрив і описав ряд хребтів, яким присвоїв російські назви (Руський, Московський, Загадковий та ін.). Після закінчення експедиції дослідник написав звіт "От Кяхты до истоков Жёлтой реки, исследование северной окраины Тибета и путь через Лобнор по бассейну Тарима".
   В 1888 р. Пржевальський відправився в наступну, на цей раз останню експедицію. 1.11.1888 р. великий дослідник помер від черевного тифу.
   Спадщина Пржевальського величезна. Перша частина – картографічна. Із загального числа пройдених 33269 км на Центральну Азію припадає 31551 км. Протяжність маршрутних зйомок досягла 16000 км. Визначено 68 астрономічних пунктів, 231 висоту. На карті Центральної Азії з'явились російські географічні назви: хр.Московський, Руський, оз.Експедиції. Відкритий в Куньлуні хр.Загадковий був пізніше перейменований в хр.Пржевальського. Друга частина – кліматична. У чотирьох експедиціях по Центральній Азії Пржевальський пробув 9 років 2 місяці 27 днів. За цей час він день у день вів з фанатичною точністю регулярні метеоспостереження. Він дав науці перші інструментальні дані про погоду і клімат Гобі, Такла-Макану, Цайдаму, Тібету, Кашгарії, Джунгарії, прекрасні описи бурану в Тібеті і пилової бурі в Алашані та ін. Третя частина – біологічна. Ботанічні збори налічують 16 тис. рослин, що представляють 1700 видів центральноазіатської флори. Серед них відкрито 218 нових видів і 7 родів (нових). Зоологічні колекції налічують 702 екземпляри ссавців, 5010 екземплярів птахів, 1200 екземплярів плазунів і земноводних 643 екземпляри риб та ін. Знайдені десятки нових видів, серед них – дикий верблюд, дикий кінь та ін. Всі ці колекції вивчали і обробляли кращі представники російської науки кінця XIX ст.: Біанкі В.Л., Воейков О.І., Комаров В.Л. та інші.
   Самим Пржевальським написано більше 100 різних статей, заміток і публікацій. У золотий фонд географічної літератури ввійшли: "Путешествие в Уссурийском крае" (1870), "Монголия и страна тангутов" (1875), "От Кульджи за Тянь-Шань и на Лобнор" (1877), "Из Зайсана через Хами в Тибет и на верховья Жёлтой реки. Исследование северной окраины Тибета и путь через Лобнор по бассейну Тарима" (1888). Всі ці книги стали бібліографічною рідкістю.
   10 років 7 місяців і 12 днів Пржевальськиий провів у важких експедиційних умовах. В.О.Обручев писав, що на ниві наукового пізнання Центральної Азії Пржевальський працював за десятьох. Пржевальський здійснив науковий подвиг, він був великим мандрівником всіх часів і народів. Послідовниками Пржевальського стали В.І.Роборовський, П.К.Козлов та інші дослідники які внесли також великий вклад у справу дослідження Центральної Азії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мурзаев Э.В. В далёкой Азии. Изд АН СССР. 1956.
2. Жекулин В.С. Введение в географию. – Изд-во ЛГУ, 1989.
3. Берг Л.С. История русских географических открытий. М.: 1962.
4. Магидович И.П.,Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий т. 4. М.: Просвещение, 1985.
5. Пржевальский Н.М. Монголия и страна тангутов.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.