Studentam.net.ua

2. Географія в епоху відродження

   З VII ст. значну роль у розвитку світової культури починають відігравати араби, які створили на той час величезну державу. Арабські купці далеко плавали, доходили до Китаю. В арабську культуру внесли свій вклад і підкорені народи – виникли наукові центри в Персії, Іспанії та інших областях, особливо після розпаду Арабського халіфату. Араби переклали праці грецьких вчених – Платона, Арістотеля, Евкліда, Страбона, Птолемея та інших.
   Серед видатних вчених того часу виділявся таджицький філософ, вчений-енциклопедист Ібн-Сіна (Авіценна) 980-1037 рр. Просторовий кругозір арабів був досить широкий. Багато вчених того часу знали весь арабський сівт, споряджались посольства в далекі країни, з’являється ряд праць географічного характеру, наприклад, "Золоті поля і розсипи дорогоцінностей", "Книга шляхів і держав" та інші.
   Великим мандрівником середньовіччя був Ібн-Батутта, який здійснив у 1324-1354 рр. дві великі подорожі: під час першої він відвідав Мекку, Східну Африку, Південну Азію, Південну Русь, Середню Азію, Західну Індію, Цейлон, Китай, Суматру. Під час другої – пересік Сахару та описав свої подорожі (рис. 24). Багато описів – це сухе перечислення номенклатурного характеру. У тлумаченні фізико-географічних явищ учені, які писали по-арабськи, не вносили істотного вкладу. Араби ігнорували християнські країни і навіть не виходили за межі Середземного моря. Проте в арабів значного розвитку набув математичний метод в географії, чому сприяли успіхи астрономії і математики. Працювали астрономічні обсерваторії в Багдаді і Дамаску. У IX ст. араби уже знали, що Земля куляста, що під час кругосвітної подорожі буде втрачена або виграна одна доба. Вчений-енциклопедист Ал-Біруні критикував геоцентричну систему Птолемея, але його геліоцентрична ідея не знайшла підтримки. Він займався визначенням розмірів Землі, питанням положення ряду астрономічних пунктів. У X ст. Ал-Балхі склав "Атлас ісламу" з текстом. Атлас містив 20 карт – переважно Ірану. Берегова лінія зображалась відрізками прямих і дуг, острови і моря – правильними кругами, ріки – прямими лініями, і т.д. Карти без градусної сітки, орієнтовані на схід. Такий стиль арабських карт зберігся і пізніше, незважаючи на численні визначення широт і довгот. Отже, математизація географії в арабів була слабка. Проте арабські лоції були досить точні. В цілому араби зібрали з фізичної географії багато матеріалу, але не зуміли переробити його в струнку систему і до реальної дійсності домішували фантазію.
   І все ж араби мали вплив на розвиток науки. Завдяки їм у Західній Європі після хрестових походів стала поширюватись арифметика, алгебра, астрономія, хімія, а також арабські переклади грецьких авторів. Однак, країнознавчі описи арабів стали відомі Європі з великим запізненням – після Великих географічних відкриттів і ще пізніше. У XII-XIII ст. географічний кругозір європейців розширився внаслідок хрестових походів, частково монгольської експансії. Папа римський та європейські королі посилали до монгольських ханів посольства та місіонерів і таким чином європейці проникли в Центральну і Східну Азію.
   Одним з найвідоміших мандрівників цього часу був Марко Поло, який з 1271 по 1295 рр. разом з батьком і дядьком здійснив ряд подорожей по Китаю, відвідав Індію, Цейлон, В'єтнам, Бірму, Малайський архіпелаг, Аравію, Східну Африку. Після повернення на батьківщину М.Поло написав "Книгу про різноманітність світу", в якій описав відвідані ним країни, зокрема корисні копалини, тварин, рослин та ін. Трапляються в його книзі і небилиці.
   Північну частину Європи обстежували новгородці. Вони у XII-XIII ст. обстежили всі великі річки європейської півночі і після цього проклали шлях через Сухону, Печору, Північний Урал в басейн Обі. Одночасно руські мореходи просувались на схід вздовж материка. І до кінця XV ст. вони обстежили побережжя Карського моря, Обську і Тазовську губи.
   На відміну від Азії Африка для європейців XIII-XIV ст. залишалась такою ж невідомою, як і 1000 літ назад.
   Практично середні віки не дали нових географічних ідей і лише зберегли частково ідеї античності.
   XV ст. – це перехідний період від пізнього середньовіччя до Великих географічних відкриттів. У цей час сформувались великі централізовані держави – Іспанія, Португалія, Франція, Англія, Московська, що скинула татарське іго (1480 р.).
   У XV ст. практично всі торгові шляхи східного Середземномор'я зосередились у руках турків. Це змушувало європейців шукати інші шляхи в країни Південної та Східної Азії. Першими вирушили на пошуки португальці, які мали на той час непоганий флот. Метою була нажива. Щоб розвинути навігаційну справу португальці створили обсерваторію і морську академію. Поступово вони просувались вздовж берегів Африки і в 1488 р. обігнули м. Доброї Надії. Отже, виникла передумова досягти Індії.
   Дослідження внутрішніх частин материків у XV ст. велись мало. З найбільш істотних мандрівок цього плану була подорож Афанасія Нікітіна, яка тривала з 1466 по 1472 рр. Він пройшов з Твері через Шемаху і Персію в Індію, де прожив три роки. Він одним з перших європейців проник в глибинні райони Індії. Звідти частково морем, через Малу Азію і Крим він повернувся на батьківщину. Свої спостереження над кліматом, рослинністю, тваринним світом, населенням Індії, він описав у книзі "Ходіння за три моря".
   У цей час центром географічної думки стала Венеція. Тут у бібліотеках нагромадилось багато цінних рукописів і карт в тому числі перських та арабських. Були перекладені праці Страбона, Геродота, "Географія" Птолемея.
   Уява про кулястість Землі стала майже загальноприйнятою в XV ст. У 1492 р. Мартин Бехайм з Нюрнберга виготовив глобус, що зберігся до наших днів. На середньовічних картах і в описах панувала думка, що Атлантичний океан неширокий. Це і відповідало прагненням досягти найкоротшим шляхом Індії і Китаю. Відбулось відродження географічних концепцій античності, почалось звільнення географії від церковних догм, посилилось прагнення до відкриття нових земель та глибшому пізнанню старих.