Studentam.net.ua

2. Вплив суспільства на географічне середовище

   З відношенням людини до природи пов'язані не тільки економічні, але й правові, етичні, естетичні та інші проблеми. Вплив суспільства на природу дуже різноманітний. У сфері відносин людини з природою виникає ряд проблем.
   1. Проблема природних ресурсів. Нерівномірний розподіл природних ресурсів між країнами в умовах виснаження багатих і доступних для розробки рентабельних запасів у розвинутих країнах може викликати міжнародні конфлікти.
   2. Енергетична проблема. Здійснюються пошуки покращити енергетичний баланс за рахунок зменшення в ньому частки нафти і газу та збільшення частки вугілля, електроенергії, атомної та ін.
   3. Проблема оточуючого середовища. Це насамперед забруднення, руйнування екосистем, знищення багатьох видів тварин і рослин. Заходи по охороні природи вимагають великих капіталовкладень.
   4. Продовольча проблема. Ріст населення в країнах, що розвиваються, обганяє виробництво продуктів харчування.
   Процеси взаємодії природи і суспільства складні і різноманітні. Для них характерні просторові і часові зміни. Часові зміни процесів визначаються соціальними законами, зміною суспільно-економічних формацій. Кожна наступна соціально-економічна формація залучала до виробництва все нові види природних ресурсів і освоювала нові регіони.
   Ще в неоліті (VI-II тис. до н.е.) почався розвиток землеробства і тваринництва, коли людина почала цілеспрямовано змінювати природу і підвищувати її продуктивність. В цей час розвивались агрогенез та процеси розселення. Найкраще це виразилось в місцях розвитку великих землеробських цивілізацій. У Середземномор'ї і на Близькому Сході внаслідок господарської діяльності розширились відкриті простори, посилилась ерозія, утворились ландшафти відкритого карсту та ін. У III-II тис. до н.е. в Африці збільшилась площа саван та пустель, у Північній Америці – прерій. Ж.Дорст (1968) писав, що первісна людина могла уже своєю діяльністю накласти відбиток на цілий континент.
   Приблизно в I тисячолітті до н.е. розвивається металургія, широко використовується залізо, що сприяло появі різних землеробських знарядь, , плавильних печей, іригаційних споруд та ін. Посилюється агрогенез, збільшуються площі орних земель, вирубуються джунглі, осушуються болота, зрошуються посушливі землі (долини рр. Хуанхе, Нілу, Тигру. Євфрату, Інду, Гангу та ін.). Саме тут виникли великі цивілізації.
   Отже, широке застосування заліза і формування рабовласницького суспільства викликали якісні зміни процесів взаємодії природи і суспільства – їх розширення в просторі і освоєння нових ресурсів.
   Наступним важливим етапом у розвитку взаємодії суспільства і природи явилась промислова революція XVIII ст. Ручна праця замінилась машинним виробництвом, виник пролетаріат. Провідною ланкою стає індустріальний фактор (гірничовидобувна промисловість, металургія, машинобудування). Різко зростає процес агрогенезу і урбанізації.
   Кінець XIX і початок XX століття знаменує собою новий етап у процесі взаємодії природи і суспільства – почала формуватись єдина світова економічна система. Бурхливо розвивається техніка, неймовірно зріс видобуток корисних копалин, зросла експлуатація інших природних ресурсів. Процес перетворення природи досяг планетарних масштабів.
   В даний час основними ланками виробничої діяльності суспільства є процеси агрогенезу, техногенезу, урбанізації та рекреації. Кожна з цих ланок впливає на природу двояко: шляхом цілеспрямованого і керованого впливу та стихійно. Цілеспрямований і керований розвиток одних процесів призводить до стихійного прояву інших. Все більш зростаючі масштаби споживання природних ресурсів ведуть до зменшення здатності відновлення, самовідтворення, самоочищення природи.
   Агрогенез – найдавніша форма виробничої діяльності суспільства і його впливу на природу. Біологічні ресурси – це основа існування людства. Ф.Енгельс у своїй праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" писав: "Люди в першу чергу повинні їсти, пити, мати житло і одежу, без чого вони не були б в змозі займатись політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т.д." Агрогенез почав активно розвиватись ще з VI тисячоліття до н.е. Спочатку його розвиток йшов вшир за рахунок освоєння нових земель, виведення і використання продуктивніших видів рослин і порід тварин, а потім і в глиб за рахунок застосування інтенсивніших систем землеробства, механізації, іригації, хімізації, боротьби з шкідниками. Земельні ресурси планети обмежені. В даний час розорано 11% площі суші, зрошено і осушено 2,3%. Людство обробляє 1 млрд. 475 млн. га землі, а за свою історію воно перетворило на пустиню до 1 млрд. 400 млн. га. На Україні всього сільськогосподарських угідь 42,4 млн. га, в тому числі ріллі – 34,3 млн.га. У ряді країн ресурси орно-придатних земель уже вичерпані і йде процес їх скорочення внаслідок ерозії, засолення, забудови. Ріст населення йде швидше ніж розширення орних площ і тому в даний час основою розвитку агрогенезу є його інтенсифікація за рахунок механізації, меліорації, хімізації. Інтенсифікація має і свій зворотній бік – руйнується структура грунту, посилюється ерозія, забруднюється середовище.
   З 1940 року масово застосовуються мінеральні добрива. Це підвищило продуктивність полів у 2-4 рази, але змив добрив призводить до забруднення грунтових і підземних вод у глобальному масштабі. Застосування пестицидів та різних хімічних сполук теж призводить до забруднення середовища і негативно впливає на здоров'я живих організмів, причому значна частина їх гине.
   Агрогенез призвів до змін видового складу тварин і рослин внаслідок генетики та селекції, підвищення їх продуктивності.
   Внаслідок агрогенезу прискорюються певні природні процеси: площинний стік, ерозія, засолення, дефляція та ін. Ерозією знищено 0,5 млн. км², зокрема в США – 0,2 млн.км², в КНР – 25% території.
   За даними В.А.Ковди внаслідок ерозії в світі зіпсовано близько 430 млн. га родючих грунтів і до 2000 року буде ще зіпсовано 300 млн. га. За даними ФАО збитки від ерозії відносяться до першої категорії. У Світовий океан щорічно виноситься до 60 млрд. т грунту. У даний час ерозійною проблемою займаються десятки тисяч спеціалістів. У 1983 році була створена Міжнародна асоціація по боротьбі з ерозією грунтів.
   Щорічно 21 млн. га родючих земель стають непридатними для сільськогосподарського виробництва., а ще 6 млн. га перетворюються в пустиню.
   Науково-технічна революція посилює значення техногенезу. У наш час техногенез досяг планетарного масштабу. Техногенез – це сукупність різних процесів, основними ланками якого є гірничо-добувна промисловість, енергетика, металургія, машинобудівна промисловість, хімічна та ін. Суспільство використовує величезну кількість матеріалів, металів, мінеральних добрив, пластмас, що виражається в сотнях млн. т. Але ефективність техногенезу ще незначна. Бо, наприклад, 1/3 видобутих корисних копалин йде у відвали, багато сировини і продуктів розсіюється при перевезенні та споживанні.
   На обширних площах формуються антропогенні ПТК, кар'єрно-відвальні типи ландшафтів та торфово-болотні пустища. Так, будови і комунікації зайняли 2% площі суші, антропогенні пустища 3%.
   Великий вплив на природне середовище мають процеси урбанізації. Просторово-організаційною формою урбанізації є місто. (Роль міст). Перші міста виникли у VI-IV тисячолітті до н.е. Пізніше ріст міст посилився і ця тенденція триває. Тепер вже утворились цілі міські агломерації (Нью-Йорк, Бостон, Токійська та ін.). Проте за останні десятиліття в багатьох містах-мільйонерах число жителів зменшилось. Міста займають 2% території суші, а до 2000 року ця цифра зросте до 10-12%. Загальна площа всіх міст планети перевищує площу Франції.
   Місто знищує природні біоценози, зональні типи рослинності замінюються азональними. Змінюється літогенна основа, накопичується "культурний" шар, лихом міст стало сміття. Забруднення атмосфери міст призводить до втрати освітлення на 20%. Міста споживають такий об'єм води, що набагато перевищує об'єм опадів над ними. Вони забирають поверхневі, грунтові і підземні води сусідніх регіонів. Забір підземних вод призводить до пониження рівня поверхні. Наприклад, осадка Мехіко з 1880 року по 1965 досягла 7,6 м. В дальнішому процес розповзання міст буде продовжуватись і до 2000 року в міських агломераціях проживатиме половина населення. Отже, ріст густої сітки поселень розширює фронт впливу суспільства на природу.