|
4. Життєві угруповання організмів Ні один організм не може існувати сам по собі без інших організмів.
Рослинні формації Землі називаються фітоценозами. За загальним виглядом розрізняють ліси, степи, сільськогосподарські угіддя, пустині, рослинність прісних вод, океанів. Головні природні фітоценози земної кулі поділяються на такі класи:
— густі екваторіальні ліси із м'яколистяних вічнозелених рослин;
— світлі ліси і савани, покриті тропічними листопадними рослинами;
— середземноморські ліси із вічнозелених рослин;
— степи і савани;
— луги;
— жаркі пустині;
— холодні (полярні) пустині.
Тваринні угруповання земної кулі утворюють зооценози, які також підпорядковані природній зональності. Наприклад, зооценози Арктичних областей, Арктичних пустинь і т.д.
Рослинні угруповання разом з угрупованнями проживаючих в них тварин, грибів, бактерій утворюють складні біологічні сукупності, що називаються біомами. Безчисленні живі організми з'єднані всілякими видами зв'язків, головні з яких харчові і хорологічні, тобто ті, через які здійснюється постійна боротьба за їжу і простір.
Організми, що шляхом фото- або хемосинтезу накопичують потенціальну енергію у вигляді органічних речовин, створених із мінеральних речовин, називаються продуцентами. Це зелені рослини, в основному, макро- і мікроскопічні. Уже створеними складними органічними речовинами, живляться консументи, що поділяються на консументів 1,2,3 порядку. А організми, що здійснюють розклад органічної речовини, живляться трупами або екскрементами і розкладають їх називають редуцентами. Вони і здійснюють поступову мінералізацію органічної матерії і повертають її в неорганічний світ.
Група організмів будь-якої ділянки, де живі і неживі організми утворюють загальну функціональну систему називається біоценозом. Р.Дажо (1975) під біоценозом розуміє угруповання живих організмів, що характеризується видовим складом і наявністю взаємозалежностей. Біоценоз займає простір, що називається біотопом. Біотоп – географічний простір, умови якого характеризуються однорідністю і в якому є достатні для життя ресурси. Біоценоз і його біотоп складають два нерозривні елементи, що діють один на одного і утворюють більш-менш стійку систему, що називається екологічною системою. Іншими словами: біоценоз і взаємодіюче з ним живе середовище утворюють екологічну систему (біогеоценоз – в германській і слов'янській термінології). Ці терміни синонімічні. (Екологія – наука, що вивчає відношення організмів з оточуючим середовищем). Як пишуть П.Дювіньо, М.Танг (1973) "Екологія широка синтетична наука, що використовує дані різних дисциплін". Екологічні питання стали не тільки науковими, але й соціально-політичними проблемами.
Отже, "екологічна система – це функціональна система, яка включає в себе угруповання живих істот і їх середовище проживання" (П.Дювіньо,М.Танг, 1973). Екосистема поняття широке. Його головне значення полягає в тому, що воно підкреслює обов'язкову наявність взаємовідношень, взаємозалежностей і причинно-наслідкових зв'язків, тобто об'єднання компонентів у функціональне ціле.
Екосистема поєднує, таким чином, 1) біо-фітоценози, зооценози, мікробіоценози, мікробіоценози і всі харчові та хорологічні зв'язки; 2) фактори середовища. Екосистеми бувають різного рангу, наприклад, мікроекосистема (деревний пень), мезоекосистема (лісова асоціація), макроекосистема (океан). Всі екосистеми складають разом єдину екосистему Землі – біосферу. З точки зору рельєфу, клімату, грунтів, гідрології, геохімії, ботаніки, зоології екосистема в певній мірі однорідна. Більшість екосистем склалась в ході тривалої еволюції і є наслідком пристосування організмів до оточуючого середовища.
На Землі можна виділити чотири відмінні між собою середовища життя: вода, суша, грунт і організм. Середовище діє на організм з фізичної, хімічної, біологічної і біотичної сторони. Не всі ці фактори діють однаково. ЛІТЕРАТУРА 1. Верзилин Н.Н. и др. Биосфера, ее настоящее, прошлое и будущее. – М.: Просвещение, 1976. – 223 с.
2. Дишловий В.Д., Плехов В.М. Біосфера і екосистема. – К.: Наукова думка, 1980.
3. Дажо Р. Основы экологии. – М.: Прогресс, 1975.
4. Дювииньо П.,Танг М. Биосфера и место в ней человека. – М.: Прогресс, 1973.
5. Камшилов М.М. Эволюция биосферы. – М.: Наука, 1974.
6. Одум Ю. Основы экологии. – М.: Мир, 1985.
7. Рамад Ф. Основы прикладной екологии. – Л.: Гидрометеоиздат, 1981. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
