|
Методи відтворення рухів земної кори. Протягом тривалої історії свого розвитку кора неодноразово переживала тектонічні рухи, які змінювали первісне горизонтальне залягання верств, нахиляючи їх в одному випадку і зминаючи в складки в іншому. тектонічні рухи призводили до підняття чи опускання часом дуже обширних територій, що в свою чергу, спричиняло трансгресії чи регресії моря, тобто змінювало фізико-географічні умови регіонів. Тому важливо відтворити час прояву тектонічних рухів, їх амплітуду і характер. Як відомо, серед тектонічних рухів розрізняють два основних типи: коливні та дислокаційні. Коливні рухи поширюються на значні території, тривалі у часі і не змінюють первісного залягання верств, на відміну від дислокаційних.
Для історичної геології важливим є вивчення якраз коливних рухів, дислокаційні тектонічні рухи - об'єкт дослідження іншої науки - стуктурної геології. Основні методи, якими користуються для відтворення коливних тектонічних рухів, такі.
1. Аналіз геологічних і палеогеографічних карт. Місця тривалих опускань на геологічних картах фіксуються поширенням товщ відповідних осадків, і, навпаки, значні підняття призводять до розмиву молодих відкладів і відслонення на поверхні древніх товщ (наприклад, на щитах). Зони прояву дислокаційних рухів виявляються на картах поширенням вузьких лінійно-витягнутих структур, розривних порушень. Коливні рухи виявляються також шляхом співставлення палеогеографічних карт певних територій, складених для різних епох.
2. Аналіз потужностей верств гірських порід дає змогу судити про амплітуду та швидкість опускань окремих територій - максимальним потужностям відповідають максимальні швидкості прогинання і навпаки. Дані про потужності осадових верст наносять на палеогеографічні карти, отримані лінії рівних потужностей - ізопахіти ілюструють швидкості прогинання тих чи інших ділянок суші або моря.
3. Аналіз перерв і незгідностей на геологічних розрізах дає змогу встановити час і характер, а також площу, охоплену підняттями. Перерви в осадконагромадженні фіксуються на геологічних розрізах (стратиграфічних колонках) відсутністю тих чи інших стратиграфічних підрозділів. Перерва в осадконагромадженні відповідає часу прояву піднять земної кори на даній території.
Наприклад, якщо на пісковиках, що містять фауну ордовика, залягають глинисті сланці тріасової системи, то це означає, що підняття, яке охопило територію в кінці ордовика, лише на початку тріасу змінилося опусканням і відповідною трансгресією моря. Протягом силурійського, девонського, кам'яновугільного і пермського періодів досліджувана територія була припіднятою областю розмиву.
Таким чином проводять аналіз геологічних розрізів, звертаючи при цьому увагу на склад, структурні і текстурні особливості гірських порід, наявність в них фауністичних чи флористичних решток, присутність (чи відсутність) перерв в осадконагромадженні, потужності осадових верств.
Отримані дані про рухи земноїї кори на даній території показують у вигляді палеогеографічної кривої, яка є графіком коливних рухів поверхні осадконагромадження чи розмиву. Для цього на осі абсцис відкладають у довільному масштабі абсолютний вік (в млн. років), відрізки часу - геохронологічні підрозділи, які відповідають стратиграфічним підрозділам розрізу, а на осі ординат показують нульову лінію (рівень моря), вище неї - сушу і нижче - біономічні зони моря (літораль, сублітораль, батіаль). За даними розрізу знаходять точки для кожного відповідного інтервалу геологічного часу і, з'єднуючи їх, дістають палеогеографічну криву. На кривій умовними знаками можна показати детальніші результати фаціального аналізу: лагунні обстановки, озерні, болотні осадки, наземний чи підводний вулканізм тощо. Контрольні запитання і завдання. 1. Назвіть основні завдання, які вирішує історична геологія.
2. Охарактеризуйте методи визначення відносного віку гірських порід.
3. Що таке керівні форми?
4. Вивчіть напам'ять основні підрозділи геохронологічної та стратиграфічної шкал, запам'ятайте початок і кінець геологічних ер.
5. У чому суть ізотопних методів визначення абсолютного віку гірських порід? ЛІТЕРАТУРА. 1. Афанасьев Г.Д., Зыков С.И. Геологическая шкала фанерозоя в свете новых констант. М., Наука, 1975.
2. Виткевич Г.В. Геологическая хронология Земли. М., Наука, 1984.
3. Якушова А.Ф., Хаин В.Е., Славин В.И. Общая геология. М., изд-во Моск. ун-та, 1988. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
