|
Основні групи фацій. Морські фації є найбільш розповсюдженими на Землі (на їх частку припадає понад 90%), найкраще зберігаються у викопному стані і тому відіграють основну роль при палеогеографічних побудовах. Серед морських фацій виділяють літоральні (прибережні), субліторальні (або неритові), батіальні і абісальні.
Літораль - це зона розташована між рівнями максимального припливу і відпливу. Ширина її звичайно 10-15м, хоча в окремих випадках може досягати і декількох кілометрів. Для літоральних фацій характерні крупно- і середньоуламкові породи, з доброю обкатаністю уламків. У випадку скелястих берегів це, як правило, галечники, конгломерати, біля піщаних чи глинистих берегів нагромаджуються піски, пісковики, глини. Органогенні породи можуть бути представлені прошарками бурого чи кам'яного вугілля, рідко черепашковими вапняками. Піски та пісковики добре відсортовані, на поверхні їх можуть спостерігатися хвилеприбійні знаки. Характерна полога, нахилена в сторону моря верствуватість. На поверхні порід можуть також спостерігатись тріщини висихання, сліди крапель дощу, граду, сліди наземних тварин і птахів . Черепашки прикріпленого бентосу товстостінні, масивні, часто биті. Зустрічаються рештки водоростей і наземних рослин.
Сублітораль - зона, яка простягається від рівня максимального відпливу до 200м. Ширина її може досягати декількох десятків кілометрів - залежить від ширини шельфу. Зона найбільш сприятлива для життя і тому заселена надзвичайною різноманітністю тваринних і рослинних форм. У верхній її частині (умовно до 100м) серед теригенних порід переважають піски, алеврити, глини. З хемогенних порід тут формуються вапняки, боксити, фосфорити, залізні і марганцеві осадові руди. Вапняки часто з оолітовою будовою, що вказує на неспокійне, рухливе середовище. У цілому зберігається закономірність зменшення розмірів уламків порід при віддаленні від берега і нарощуванні глибини. Грубоуламкові породи літоралі можуть змінюватись піщаними, глинистими, карбонатними, як правило, з горизонтальною верствуватістю. До верхньої частини субліторалі приурочена і більша частина органогенних карбонатних порід: в таких умовах відкладались форамініферові вапняки (фузулінові, швагеринові, нумулітові), губкові, археоціатові, водоростеві, коралові, брахіоподові, пелециподові і гастроподові. На таких глибинах у крейдовому періоді відкладались потужні товщі крейди (з домішками уламкового матеріалу), чисті різновидності якої формувались дещо глибше (декілька сотень метрів).
Для нижньої частини субліторалі типовими є глини, з органогенних утворень відомі діатоміти, трепели, радіолярити, спонголіти. Бентосні організми представлені мулоїдами, трупоїдами і хижаками. Черепашки крихкі, тонкостінні. Характерна тонка горизонтальна верствуватість.
Батіальні фації у викопному стані зустрічаються рідко. В сучасних морях вони представлені глинистими, кремнистими, вапнистими мулами з бідною фауною планктонних форамініфер і радіолярій.
Абісальні фації у викопному стані не відомі, сучасні представлені червоною океанічною глиною, карбонатними мулами. З червоною глиною звичайно пов'язані залізомарганцеві конкреції, які місцями покривають 70-90% поверхні дна.
В перехідній зоні від океану до континенту формуються фації лагун, дельт, естуаріїв, лиманів, прибережних озер тощо.
Лагунні фації утворюються в напівізольованих басейнах, які, залежно від розміщення у певній кліматичній зоні, можуть бути опрісненими чи засоленими. Саме тому реконструкція умов осадконагромадження в лагунах є важливою для пізнання давніх кліматів.
В лагунах гумідних областей відкладаються переважно алеврито-глинисті осадки з погано вираженою верствуватістю, відсутні глауконіт та фосфатні мінерали (на відміну від морських фацій).
Можуть утворюватись і органогенні породи - прибережні черепашники, водоростеві вапняки. При значній швидкості нагромадження теригенного матеріалу лагуна може перетворитись в болото, де накопичується торф, осадові залізні руди.
В лагунах арідних областей інтенсивне випаровування призводить до зростання концентрації солей у воді, утворення розсолів і в кінцевому наслідку осадженню солей. При цьому хімічні осадки, а також пеліти, алеврити, відкладаються в центральній частині водойми, піщані - по периферії. Із зростанням солоності басейну спостерігається така послідовність випадання в осадок мінералів: кальцит, доломіт, гіпс (131,4), галіт (275,2), сильвін (327,6), карналіт (345,5), бішофіт (371,5). В дужках показана необхідна мінімальна солоність. Органічний світ по мірі засолення лагуни вимирає і у відкладах солей органічні рештки уже відсутні.
Для фацій засолених лагун типовими є строкатоколірність, а також наявність концентрацій мінералів міді, свинцю і цинку в прибережних осадках.
Фації дельт, естуаріїв, лиманів відкладаються при постійному чергуванні прісноводних і морських умов і представлені головним чином піщаними та глинистими осадками, часто лінзовидними, з косою та горизонтальною верствуватістю. Фації дельт відрізняються великою різноманітністю: тут можуть формуватися озерні, болотні, річкові осадки. Типовими є наявність змішаного комплексу фауни: як наземних, так і морських організмів, а також багатий рослинний детрит. В естуаріях літораль звичайно складена мулами, а сублітораль - піщаними осадками з косою верствуватістю. В лиманах можуть зустрічатись бокситові і залізні руди.
Континентальні фації формуються на суші під впливом різноманітних екзогенних факторів - текучих вод, вітру, льодовиків тощо і в значній мірі залежать від кліматичних умов, рельєфу місцевості, тектонічних рухів. Значні території континентів постійно є областями розмиву і вивітрювання, тому інформацію про них дістають за вивченням кор вивітрювання та при дослідженнях суміжних територій з пониженим рельєфом, де проходили процеси акумуляції. Серед континентальних виділяють фації елювіальні, делювіальні, колювіальні, алювіальні, еолові, озерні, болотні, льодовикові і ін. Характерними особливостями фацій, утворених на континентах є їх невитриманість за складом як в горизонтальному, так і в вертикальному напрямках, значно менші площі поширення в порівнянні з морськими, збідненість органічними рештками, серед яких переважають кості хребетних, пилок і спори рослин. Континентальні фації переважно представлені теригенними утвореннями, часто забарвленими оксидами заліза у червоно-бурі кольори. Детальніша характеристика генетичних типів континентальних відкладів подана у главах, де розглядаються відповідні процеси. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
