|
Загальні відомості. Згідно із сучасними уявленнями основними структурними елементами земної кори і літосфери є континенти і океани, точніше континенти і океанічні западини, бо межа між ними проводиться не по береговій лінії, а по підніжжю континентального схилу в зоні виклинювання континентальної кори на дні океанів. Ці два типи тектонічних структур першого рангу є глибинними структурами, бо вони охоплюють не тільки земну кору, але й верхню мантію. Вони відрізняються між собою не тільки будовою земної кори, але і всієї літосфери, яка в межах континентів має у декілька разів більшу товщину, ніж під океанами. Межа між океанами і континентами інколи визначається надглибинними розломами - так званими зонами Беньофа, характерними, наприклад, для західного узбережжя Тихого океану. В свою чергу, в межах континентів і океанів виділяють структурні елементи другого, третього і більш високих порядків (тобто дрібніші).
Крім цього, літосфера може бути поділена не за структурним, а за геодинамічним принципом на окремі плити, які називають літосферними. Підставою для виділення літосферних плит і їх розмежування є розподіл епіцентрів землетрусів. Справді, якщо розглянути карти сучасної сейсмічної активності, то можна помітити, що обширні території всередині континентів та в межах ложа океанів практично асейсмічні, тоді як переважна кількість активних сейсмічних зон, та і сучасна вулканічна діяльність, концентруються у відносно вузьких смугах. Останні співпадають із осьовими зонами серединно-океанічних хребтів, із зонами зчленування острівних дуг чи окраїнних гірських хребтів і глибоководних жолобів по периферії Тихого океану, з гірським поясом, що протягується від Гібралтару через Центральну Азію до Індонезії. Такі вузькі зони сейсмічної і вулканічної активності, розглядаються як шви між відносно стабільними і монолітними плитами літосфери.
У сучасній структурі Землі виділяють сім основних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індійсько-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську, а також цілий ряд дрібніших плит. Ці плити, за винятком Тихоокеанської, охоплюють як континентальні, так і океанічні ділянки.
Розташовуючись на пластичній поверхні астеносфери, літосферні плити переміщуються, ніби плавають у ній з різною швидкістю. При цьому спостерігається їх розсув у рифтових зонах серединно-океанічних хребтів, зближення (конвергенція) на периферії океанів, вздовж зон Беньофа та зсув вздовж розломів у серединно-океанічних хребтах. Вся історія геологічного розвитку, формування, зміни обрисів, розмірів і розташування континентів та рельєфу їх поверхні по суті зводиться до взаємодії між літосферними плитами.
Більшу частину площі плит у межах континентів і океанів займають стійкі блоки кори і літосфери - платформи, відповідно континентальні й океанічні; останні частіше називають океанічними плитами, або таласократонами. Платформи відрізняються переважно плоским, вирівняним рельєфом, витриманою потужністю та одноманітною будовою земної кори і літосфери.
В океанах межі між літосферними плитами співпадають із рифтовими зонами серединно-океанічних рухомих поясів, виражених хребтами. В перехідних зонах між океанами і континентами простягаються геосинклінальні рухомі пояси окраїнно-континентального типу. Другий тип таких поясів - міжконтинентальний - простягається між континентальними плитами (наприклад, Середземноморський між Євразійською та Африканською). Третій тип рухомих поясів - орогенний (як між Євразійською та Індійсько-Австралійською плитами). Серед орогенних (тобто гірських) поясів розрізняють епігеосинклінальні та епіплатформені. Перші утворилися на місці геосинкліналей, другі виникли на платформах (префікс "епі" означає "після").
Таким чином, в океанічній корі виділяються серединно-океанічні хребти і океанічні плити (платформи), у континентальній корі - континентальні платформи, епіплатформені та епігеосинклінальні орогенні пояси. Геосинклінальні рухомі пояси розташовані у перехідних зонах між континентами й океанами (окрім так званих пасивних континентальних окраїн). Ці шість типів структурних елементів, виражених не тільки в земній корі, але й у надастеносферній мантії, є елементами другого порядку по відношенню до континентів і океанів. Кожен із цих елементів відрізняється певним типом прояву тектонічних рухів, а також магматизмом, геофізичними полями , рельєфом, особливостями осадконагромадження.
Крім цього, вони складають певний ряд, який відображає послідовність їх переходу від океанів до континентів, від тоншої й простішої за будовою океанічної кори до більш складної і потужнішої континентальної. У природі цей процес розвитку іде і в зворотному напрямі - через деструкцію континентальної кори в процесах рифтогенезу. Розглянемо коротку характеристику названих структурних елементів земної кори океанів і континентів. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
