Studentam.net.ua

      Порушення уваги.
      Корекція і розвиток уваги різних вікових груп.
      Розвиток та корекція пам’яті школярів.
      Методи корекції та розвитку уваги та пам’яті.

       Порушення уваги
      УВАГА - це спрямованість і зосередженість психічної діяльності на пев­них об'єктах.
      Це психічний стан, що характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності і виражається в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії,предметі, явищі).
      Виокремлюють такіформи прояву уваги:
      — сенсорна (перцептивна);
      — інтелектуальна (розумова);
      — моторна (рухова).
      Основнимифункціямиуваги є:
      — активізація необхідних і гальмування непотрібних у даний момент пси­хічних і фізіологічних процесів;
      — цілеспрямований організований відбір інформації, що надходить (ос­новна селективна функція уваги);
      — утримання, збереження образів певного предметного змісту доти, докине буде досягнуто цілі;
      — забезпечення тривалої зосередженості, активності на одному й томусамому об"єкті;
      — регуляція і контроль протікання діяльності.
      Увага пов'язана з інтересами, нахилами, покликанням людини, від її особливостей залежать і такі якості особистості, як спостережливість, здатність відзначати в предметах і явищах малопомітні, але істотні озна­ки.
      Увага полягає в тому, що певне уявлення чи відчуття посідає головне місце у свідомості, витісняючи інші. Ця значна міра усвідомленості вражен­ня і є основним фактом чи ефектом уваги. Як наслідок виникають деякі другорядні ефекти, а саме:
      — аналітичний ефект уваги — це уявлення стає детальнішим, у ньому ми помічаємо більше подробиць;
      — фіксуючий ефект — уявлення стає стійкішим у свідомості, не так легко зникає;
      — підсилюючий ефект — враження, принаймні в більшості випадків, ро­биться сильнішим: завдяки включенню уваги слабкий звук здається дещо голоснішим.

Вид уваги	Умова виникнення		Основна характеристика	Механізм
Мимовільна	Дія сильного, контрастного чи значущого подразника, який викликає емоційний відгук		Мимовільність, легкість виникнення і переключення	Орієнтовний рефлекс чи домінанта, що характеризує більш-менш стійкий інтерес особистості
Довільна		Постановка (прийняття) задачі	Спрямованість відповідно до задачі. Вимагає вольових зусиль, стомлює	Провідна роль другої сигнальної системи (слова, мова)
Післядо-вільна		Входження в діяльність та інтерес, який виникає у зв"язку з цим	Зберігається цілеспрямованість, знімається напруга	Домінанта, яка характеризує інтерес, який з'явився у процесі цієї діяльності

      Усім видам уваги притаманні такі властивості.
      Стійкість - тривале спрямування уваги на певний об'єкт. Ця властивість є однією з умов завершення будь-якої справи, і навпаки: часте відволікання уваги заважає доведенню розпочатої роботи до кінця. Тому треба виділити і усвідомити чинники, які впливають на стійкість уваги. Це насамперед розу­міння людиною важливості її роботи; уміння знаходити у своїй діяльності нові боки; нові шляхи розв'язання задач; це такі якості особистості, як праць­овитість, допитливість, сформоване і розвинуте почуття обов'язку. Розсі­яність - властивість, протилежна стійкості, вона полягає в неспроможності людини тривало спрямовувати свою увагу на певний об'єкт.
      Концентрація - міра зосередженості уваги на виділеному об'єкті.
      Організовуючи будь-яку діяльність, потрібно враховувати:
      1) концентрацію уваги знижує монотонність роботи, яка протягом вели­кого проміжку часу позбавляє людину того додаткового збудження, яке ви­никає щоразу під час переходу від однієї форми діяльності до іншої і яке живить і підсилює увагу;
      2) концентрацію уваги підвищують слабкі сторонні подразники, які не зменшують, а збільшують дієвість основного подразника, і тоді увага стає особливо інтенсивною, отже займатися напруженою розумовою працею у повній тиші є недоцільним.
      Обсяг - кількість компонентів певної діяльності, одночасно охоплених увагою: кількість літер, числових знаків, геометричних фігур тощо.
      Розподіл - це здатність людини одночасно виконувати декілька видів діяльності. Ефективно розподілити увагу можна лише за невисокого рівня концентрації уваги на одній діяльності й достатньому оволодінні людиною певними операціями, коли деякі з них автоматизовані. Неможливо розподі­лити увагу між такими видами діяльності, які потребують участі одних і тих самих аналізаторів.
      Переключення - свідоме перенесення уваги з об'єкта на об'єкт.
      Переключення увагизабезпечує ефективність роботи при переходах від попереднього її етапу до наступного, при змінах форм активності людини.
      Швидкість і якість переключення уваги залежить від типу вищої нерво­вої діяльності та деяких інших якостей особистості. Має значення зокрема і те, наскільки значущою або цікавішою буде наступна робота порівняно з попередньою. Усвідомлення значущості роботи, а тим більше інтерес до неї набагато полегшують переключення уваги. Незважаючи на те, що переклю­чення уваги є об'єктивною необхідністю, яка диктується різноманітністю людської діяльності, зловживати нею не можна, бо часткове перенесення уваги з об'єкта на об'єкт викликає перевтому. Особливо це стосується тих випадків, коли увага сконцентрована на певному об'єкті. У такому разі її відволікання викликає негативні емоції, які погіршують загальний стан орган­ізму.
      Розглянуті властивості уваги не є сталими у тієї чи іншої особистості. Вони розвиваються під час активної взаємодії людини з довкіллям, у процесі її життя і різноманітної діяльності, їх можна набути, зміцнити і розвинути через спеціальні тренування.
      Існують так звані негативні сторони процесу уваги або порушення уваги.
      Види порушень уваги: відволікання; неуважність; гіперрухливість; інертність; звуження обсягу уваги, нестійкість уваги( порушення концен­трації уваги).
      Під порушеннями уваги розуміють патологічні зміни спрямованості, ви­бірковості психічної діяльності, що виражаються у стані втоми або за наявності органічних уражень мозку, у звуженні об'єкта уваги, коли одночасно людина може сприймати лише невелику кількість об'єктів, у нестійкості уваги, коли порушена концентрація уваги і спостерігається її відволікання на сторонні подразники.
      Причини порушення можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні­ми причинами можна вважати різні негативні впливи (стресори, фрустратори) і негативні стосунки дитини з оточуючими людьми. Дію внутрішніх причин можна представити як вплив порушеної частини психіки на здорову.
      До порушень уваги відносять:
      — нездатність зберігати увагу: дитина не може виконати завдання до кінця, є незібраною під час його виконання;
      — зниження вибіркової уваги, нездатність зосередитися на предметі;
      — підвищене відволікання: під час виконання завдань діти метушаться, часто переключаються з одного заняття на інше;
      — зниження уваги в незвичних ситуаціях, коли необхідно діяти само­стійно.
      Відволікання уваги— це мимовільне переміщення уваги з одного об'єкта на інший. Воно виникає під час дії сторонніх подразників на людину, зайня­ту в цей момент якоюсь діяльністю.
      Відволікання може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє відволікання виникає під виливом зовнішніх подразників, за цих обставин довільна увага стає мимовільною. Внутрішнє відволікання виникає під виливом пережи­вань, сторонніх емоцій, через відсутність інтересу і гіпервідповідальності. Внутрішнє відволікання пояснюється позамежним гальмуванням, яке роз­вивається під впливом нудної монотонної роботи.
      Можливими причинами відволікання уваги в дитини є:
      —неповне навантаження;
      — недостатня сформованість вольових якостей;
      — звичка бути неуважним (звична неуважність пов'язана з відсутністю серйозних інтересів, поверхневим ставленням до предметів і явищ);
      — підвищена втомлюваність;
      — погане самопочуття;
      — наявність психотравми;
      — монотонна нецікава діяльність;
      — невідповідний темп діяльності;
      — наявність інтенсивних сторонніх подразників.

      Щоб організувати увагу дитини, треба включити його в дію, розбудити інтелектуальний інтерес до змісту і результатів діяльності.
      Неуважність —це нездатність зосередитися на чому-нсбудь певному уп­родовж тривалого часу. Термін «неуважність» означає поверхневу, змінну увагу
      Неуважність може виявлятися:
      а) у нездатності до зосередження;
      б) у надмірній концентрації на одному об'єкті діяльності.
      Неуважність буває двох видів: уявна і справжня. Уявна неуважність — це неуважність людини до навколишніх предметів і явищ, викликана зосеред­женістю па якомусь одному предметі (явищі) чи переживанні. «Під час зосе­редженого думання, — пише І. П. Павлов, — і захоплення якоюсь справою ми не бачимо і не чуємо, що навколо нас відбувається — явно негативна індук­ція».
      Механізмом неуважності є наявність могутньої домінанти — осеред­ку збудження в корі головного мозку, що загальмовує всі інші сигнали, що надходять ззовні. Виокремлюють вчену неуважність і старечу не­уважність.
      Так звана учена неуважність — це прояв дуже високої зосередженості уваги в поєднанні з її обмеженим обсягом. У стані «професорської» неуваж­ності хід думок логічно упорядкований і точно спрямований па досягнення ідеальної і віддаленої мети або на пошук розв'язку складної задачі. Приклади «професорської» неуважності зазвичай знаходять у життєписах великих філо­софів, винахідників і вчених.
      До розладів уваги, що отримали назву старечої неуважності, відносять її слабке переключення у поєднанні з недостатньою концентрацією. Увага людини фіксується на одному предметі, діяльності чи темі міркування, але, на відміну від «професорської» неуважності, таке зосередження неефективне.
      Таке явище неуважності спостерігається в станах депресії і тривоги, коли мислення людини довго і безупинно зайняте повторюваними і марними дум­ками й образами.
      Неуважністю нерідко називають і швидку виснажуваність уваги, як на­слідок хвороби, перевтоми. У хворобливих і ослаблених дітей подібний варі­ант неуважності зустрічається досить часто. Такі діти можуть непогано пра­цювати на початку уроку чи навчального дня, але незабаром утомлюються, і увага слабшає. Нині спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, які мають різні відхилення стану здоров'я і хронічні захворювання та, відпо­відно, порушення уваги.
      Поверхнева і нестійка увага зустрічається в дошкільників — мрійників і фантазерів. Такі діти часто виключаються з уроку, поринаючи в ілюзорний світ. В. П. Кащенко вказує ще на одну причину неуважності — переживання страхів, що заважає зосередитися на потрібному завданні. Нервові, гіперак-тивні і хворобливі діти відволікаються в 1,5—2 рази частіше, ніж спокійні й здорові.
      У кожному випадку нриходиться розбиратися в причинах порушень і будувати індивідуальний план корекції неуважності з їх урахуванням.
      Причин істинно розсіяної уваги є багато. Найпоширенішими є наступні:
             загальне ослаблення нервової системи (неврастенія),
         погіршення стану здоров'я;
         фізична і розумова перевтома;
        наявність важких переживань, травм;
        емоційне перевантаження внаслідок великої кількості вражень (пози­тивних і негативних);
        недоліки виховання (наприклад, в умовах гіперопіки дитина, яка одер­жує занадто багато словесних указівок, великий обсяг інформації, звикає до постійної зміни вражень, і її увага стає поверхневою, не формується спосте­режливість, стійкість і концентрація уваги);
        порушення режиму праці й відпочинку;
        порушення дихання (причиною порушення правильного дихання мо­жуть бути аденоїди, хронічні тонзиліти і т. ін.;. дитина, яка дихає ротом, дихає неглибоко, поверхово, її мозок не збагачується киснем, що негативно впливає на працездатність, низька працездатність заважає концентрації її уваги на об'єктах і викликає неуважність);
        надмірна рухливість.
      Надмірна рухливість уваги —постійний перехід від одного об'єкта до іншо­го, від однієї діяльності до іншої за низької ефективності.
      Інертність уваги —мала рухливість уваги, патологічна її фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.
      У дитячому віці дуже часто помічається неуважність. Неуважність вима­гає корекції, якщо перераховані нижче ознаки спостерігаються в дитини про­тягом шести і більше місяців:
        невміння зосередитися на деталях, помилки через неуважність;
        нездатність утримувати увагу і вслухатися в звернену до нього мову;
         часте відволікання на сторонні подразники;
        безпорадність у доведенні завдання до кінця;
             негативне ставлення до завдань, які потребують напруги, забудьку­ватість (дитина не здатна утримати в пам'яті інструкцію до завдання упро­довж його виконання);
         втрата предметів, необхідних для виконання завдання.
      Розвиток уваги немовляти та дитини раннього віку
      Перші реакції на подразники в дитини спостерігаються відразу після на­родження. Вона здригається при різкому звуці, відвертається від занадто яскравого світла. Уже на першому місяці життя в маляти виявляється оріє­нтований рефлекс «що таке?», що дає дитині можливість виділяти предме­ти, їхні ознаки на основі пізнавального відношення до них.
      Елементарним проявом уваги є реакція зосередження, коли маля ніби установлює свій аналізатор так, щоб краще сприйняти сигнал. На 2-3 тижні життя в дитини можна помітити слухове зосередження при голосному звуці, коли маля замовкає і припиняє рухи. На 3-4 тижні життя спостерігається зорове зосередження на обличчі дорослого і слухове при його розмові з ма­лям. Немовля не розуміє, що йому говорять, але прислухається. Тим самим створюються передумови для переходу до активного пильнування. Наприкінці першого місяця життя дитина орієнтується па нові, досить сильні подразни­ки, наприклад, затримує погляд на незвичайному предметі.
      Найбільш значимим подразником для дитини стає дорослий. Так, дити­на у віці 2-3 міс. довго зосереджується на обличчі матері, а потім на предме­тах, що включені в контекст спілкування з нею. Протягом усього дитинства найбільш виражене зосередження викликають подразники, що включені в спілкування і спільну з дорослим діяльність.
      Подальший розвиток уваги зв'язаний з освоєнням хапання, що дає можливість утримувати предмети і маніпулювати з ними. Після 6 міс. рефлекс «що таке?» перетвориться в рефлекс «що з цим робити?». Тепер дитина фіксує не тільки предмет, але і його ознаки, а також дії з ним. Це веде до бурхливого розвитку орієнтовио-дослідницької діяльності, зародженню здатності пізнавати навколишній світ. Наприкінці року на основі маніпулювання з предметами виникає розподіл уваги, коли дитина діє одночасно з двома предметами; удосконалюється переключення, наприк­лад, маля складає кульки в коробочку, переносячи фокус уваги з однієї кульки на іншу.
      Особливості розвитку уваги у віці немовляти:
      • спочатку являється як реакція зосередження;
      • зосередження забезпечує виділення з навколишнього світу емоцій, рухів, мови людини як його відмітних ознак, а також предметів і дій з ними;
      • зосередження спричиняє розвиток пізнавального відношення до навко­лишнього;
      • поява властивостей уваги сприяє зародженню більш складних форм поведінки і діяльності.
      У ранньому дитинстві розвиток уваги відбувається при освоєнні ходьби, предметної діяльності і мови. Самостійна ходьба робить для дитини доступ­ною широку область предметів, тим самим розширюючи коло її уваги. Пере­міщення в просторі відкриває для маляти нові можливості, тепер воно саме вибирає об'єкт, на який націлює увагу.
      Освоєння призначення, функцій предметів, удосконалювання дій з ними дозволяють, з одного боку, націлювати увагу па більше число сторін і ознак в об'єктах, а з іншого - удосконалювати властивості самої уваги - розподіл, переключення.
      У зв'язку з оволодінням мовою маля учиться утримувати увагу не тільки на предметах, але і на словах, фразах. Воно починає реагувати на інструкцію дорослого, якщо вона сформульована коротко і вказує па знайомі дитині дії чи предмети: «Принеси м'яч», «Візьми ложку». Маля може вислухати корот­ке прохання до кінця і виконати дію відповідно до нього.
      При збагненні мови в маляти зростає увага до слова, його значення. Те­пер дитина без наочної опори уважно слухає короткі вірші, казки, пісеньки, якщо вони супроводжуються виразністю мови і міміки розповідаючого їх до­рослого.
      Розвиток мови спричиняє появу елементів довільної уваги. Дорослий може керувати нею. Слово виступає як засіб організації уваги.
      І все-таки, незважаючи на те, що дитина здатна виконувати цікаву діяльність протягом 8-10 хвилин, вона зазнає серйозних труднощів у пере­ключенні і розподілі увага. Маля нерідко так занурюється в роботу, що не чує слів дорослого. Наприклад, малюючи, воно не зауважує, що перекинуло ба­ночку з фарбою, не реагує на вказівку дорослого її підняти. З іншого боку, увага дитини дуже слабко фіксована на предметі або діяльності, мало стійка. Вона ніби сковзає по поверхні, не проникаючи всередину. Тому дитина швид­ко припиняє почату справу. Маля, так захопившись грою з лялькою, бачить в однолітка машинку - і лялька забута. Здатність концентрації уваги вира­жається й у тому, що дитина фіксує незначущі, але найбільш яскраві ознаки об'єктів. І як тільки пропадає їхня новизна, губиться емоційна привабливість, вгасає й увага до них.
      Особливості розвитку уваги в ранньому дитинстві:
      •розширюється коло предметів, їхніх ознак, а також дій з ними, на яких зосереджується дитина;
      • маля зосереджене на виконанні нескладних інструкцій дорослого, на слуханні літературних творів, уважне до слова, мови;
      • під впливом мови в дитини починають складатися передумови для роз­витку довільної уваги;
      • увага маляти слабко концентрована, хитлива, спостерігаються труд­нощі переключення і розподілу, невеликий її обсяг.
      У дошкільному віці зміни стосуються усіх видів і властивостей уваги. Збільшується її обсяг: дошкільник уже може діяти з 2-3 предметами. Зростає можливість розподілу уваги в зв'язку з автоматизацією багатьох дій дитини. Увага стає більш стійкою. Цс дає дитині можливість виконувати під керів­ництвом вихователя визначену роботу, нехай навіть нецікаву. Маля не відво­лікається, якщо розуміє, що справу потрібно довести до кінця, навіть якщо з'явилася більш приваблива перспектива. Підтримка стійкості уваги, фікса­ція її на об'єкті визначається розвитком допитливості, пізнавальних про­цесів. Так, дитина довго спостерігає за рибками в акваріумі, щоб довідатися, де вони сплять. Стійкість уваги залежить від характеру діючого подразника. У віці 4-7 років тривалі відволікання викликає шум гри, а найбільш тривалі — дзвоник. Протягом дошкільного дитинства тривалість відволікань, викли­каних подразниками, знижується, тобто зростає стійкість уваги. Найбільш різке зниження тривалості відволікання спостерігається в дітей від 5,5 до 6,5 років. Розвиток уваги дошкільника характеризується різними змінами орган­ізації його життя, він освоює нові види діяльності (ігрову, трудову, продук­тивну). У 4-5 років дитина направляє свої дії під впливом дорослого. Вихова­тель усе частіше говорить дошкільнику: «Будь уважним», «Слухай уважно», «Дивися уважно». Виконуючи вимоги дорослого, дитина повинна керувати своєю увагою.
      Розвиток довільної уваги пов'язаний із засвоєнням засобів керування нею. Спочатку - не зовнішні засоби, вказівний жест, слово дорослого. У старшо­му дошкільному віці таким засобом стає мова самої дитини, що здобуває планувальну функцію. «Я хочу подивитися спочатку мавпочок, а потім кро­кодильчиків», - говорить маля по дорозі в зоопарк. Воно намічає мету «поди­витися», а потім уважно розглядає об'єкти, що його цікавлять. Таким чином, розвиток довільної уваги тісно пов'язаний не тільки з розвитком мови, але й з розумінням значення майбутньої діяльності, усвідомленням ЇЇ мети. Розви­ток цього виду уваги також пов'язаний з освоєнням норм і правил поведінки, становленням вольової дії. Наприклад, дитині хочеться приєднатися до гри
      інших дітей, але не можна. Вона сьогодні чергує по їдальні. Спочатку по­трібно допомоіти дорослому накрити на стіл. І дитина зосереджується на виконанні цієї роботи. Поступово їй захоплює сам процес чергування, їй подобається, як він красиво розставляють посуд, і вольових зусиль для підтримки уваги вже не потрібно.
      Таким чином, розвиток післядовільної уваги відбувається через станов­лення довільної, він також зв'язаний зі звичкою докладати вольових зусиль для досягнення мети.
      • значно зростає ЇЇ концентрація, обсяг і стійкість;
      • складаються елементи довільності в керуванні увагою на основі розвит­ку мови, пізнавальних інтересів;
      • увага стає опосередкованою;
      • з'являються елементи післядовільної уваги.
       Розвиток уваги молодшого школяра
      Особливості уваги молодшого школяра залежать від розвитку його не­рвової системи. Зміна процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль у молодших школярів відбувається швидко. Цим пояснюється те, що діти цього віку дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожний подразник. Тому нове джерело збудження, яке виникає в корі мозку, спонукає дитину відволікатися од того, на чому вона зосереджена. Відбувається нестійкість уваги, безпосереднє переключення її з одного пред­мета на інший.
      Цьому сприяє й досить розвинутий орієнтувальний рефлекс.
      Дитяча вразливість веде до того, что увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоцій­ності викладання цього матеріалу.
      Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра - це здатність легше зосереджуватися на предметах зовнішнього світу, ніж на власних дум­ках та уявленнях.
      Концентрація уваги молодшого школяра може бути достатньо інтенсив­ною, особливо під час виконання цікавих завдань. Але стійкість уваги Іце недостатньо розвинута. Іноді незначний подразник зовнішнього середовища веде до відволікання уваги.
      Обсяг уваги, який здебільшого залежить від минулого досвіду людини, у молодшого школяра ще не дуже великий. Діти цього віку не завжди здатні утримувати в полі зору декілька об'єктів.
      Розподіл уваги теж незначний, але він розвивається за перші роки на­вчання дітей.
      Переключення уваги як процес перебуває у стадії розвитку в перші роки навчання. Загальна нестійкість уваги веде до виявів неуважності в діяль­ності молодшого школяра.
      У молодшому шкільному віці обидва види уваги (мимовільна та довіль­на) потребують розвитку. Увага розвивається через спеціальні психологічні вправи, які може використовувати у своїй роботі і психолог, і вчитель молод­ших класів.
      У початковій школі продовжує розвиватися довільна увага дитини. Дос­лідження Г. Понарядова виявило, що діти з різною успішністю у 1-4 класах розвиваються по-різному. У встигаючих учнів увага розвинена краще, ніж у невстигаючих учнів. Значно краще розвинена довільна увага. Довільна ува­га у молодшому шкільному віці розвивається разом із розвитком відпові­дальності у ставленні до навчання та з розвитком позитивних мотивів на­вчання. Можливості вольової регуляції уваги у молодшому шкільному віці обмежені. Дитина не може заставити себе вчитися вольових зусиль, вона може зосереджено працювати лише під впливом близької мотивації (одер­жати високий бал, щоб заслужити подяку вчителя або батьків). Виховання у молодших школярів далекої мотивації довільної уваги повинно відбуватися відповідно до вікових особливостей дітей, шляхом зв'язку декількох близь­ких намірів.
      Індивідуальні властивості особистості молодших школярів істотно впли­вають на характер уваги. Так, у дітей сангвінічного темпераменту неуважність здебільшого виявляється у гіперактивності. Сангвінік рухливий, безпосе­редній у виявах, товариський. Відповіді таких дітей на уроках свідчать більше на користь їхнього спілкування з класом.
      Флегматики та меланхоліки більш пасивні, тому здаються неуважними. Але насправді, вони зосереджені на предметі, який вивчають, про що свідчать їхні ґрунтовні відповіді на запитання вчителя.
      Холерики дуже активні й іноді дійсно неуважні, вони не можуть довго концентрувати увагу на одному об'єкті, не досить серйозно ставляться до навчання, надто збудливі.
      У підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищен­ня стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги. Разом з цим у підлітків відмічається погіршення результатів на­вчальної діяльності. Це відбувається тому, що розумові здібності підлітка, на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається завдяки розвитку понятійно­го, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпо­тези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації.
      Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості самого віко­вого періоду: підліток здатен придумати спосіб запам'ятовування нової фор­мули, тобто керувати своєю пам'яттю, може висунути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислення тощо, але йому дуже важко керу-, вати своєю особистістю, собою як цілим.
      В основному це пов'язано з новими інгтересами, переживаннями та хро­нічною емоційною нестабільністю, яка виявляється в імпульсивності, не­стриманості, іноді агресивності.
      Розумова діяльність підлітка, так само як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфери. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та переживаннями.
      Усі інтимні переживання підлітка тією чи іншою мірою пов'язані з пошу­ком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з прагненням дізна­тися, як оцінюють його оточуючі, з постійним перебиранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».
      Це для підлітка головне. І якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'язана з переживання­ми, якщо характер і форми спілкування з підлітком допомагають йому здобу­ти дорослої позиції, то увага стає стійкою та концентрованою.
      Загальні розумові здібності до 15-16 років уже, як правило, сформували­ся. Але вони ще продовжують удосконалюватися. Оволодіння складними інтелектуальними операціями і збагачення понятійного апарату роблять ро­зумову діяльність юнаків і дівчат більш стійкою й ефективною, наближаючи ЇЇ до діяльності дорослого. Особливо швидко розвиваються спеціальні здібності. В поєднанні зі зростаючою диференціацією спрямованості інте­ресів це робить структуру розумової діяльності старшокласника більш склад­ною і індивідуальною порівнянно з молодшим віком.
      Серед усвідомлених та неусвідомлених причин, що заважають форму­ванню особистості в юнацькому віці на індивідуальному рівні можуть бути:
      • затримка розвитку теоретичного мислення;
      • відсутність навичок і прийомів смислової пам'яті;
      • маленький обсяг оперативної пам'яті; нерозвинутість основних компо­нентів уваги (об'єму, переключення, розподілу тощо);
      • нереалістичність уяви, відірваність від практики;
      • надмірна перевага першої сигнальної системи над другою.
       Вимоги до організації корекційних занять з розвитку уваги.
      Обов'язковою умовою реалізації «Програми з розвитку і корекції уваги в старшому дошкільному віці» є спеціально створене предметно-розвивальне середовище. Потрапляючи в нього, діти з порушеннями уваги мають мож­ливість під контролем вихователя вправляти свої уміння, набуті на корекційно-розвивальних заняттях, і відчувати підтримку дорослого (що формує в дітей віру в успіх).
      Граючись з однолітками (з нормально розвинутою увагою) і вихователем
      (як з рівним партнером), діти з порушеною увагою вчаться контролювати отриманий результат, мають можливість розвивати пізнавальні інтереси, а
      також підвищувати самооцінку і радіти успіху в колі однолітків.
       Для створення предметно-розвивального середовища, що забезпечує розвиток уваги, треба було небагато часу. Ігри і матеріали повинні бути доступні
      для дітей — у відкритих коробках на стелажах, щоб діти могли ними користу ватися будь-коли у вільний час. Багато ігор, що ввійшли до складу розви-
      вального середовища, можна виготовити з доступних підручних матеріалів.
      1. Шашками можуть бути кришечки від пляшок «Фанта», «Пепсі-Кола» двох кольорів (червоні й зелені).
      2. Для гри «Квартет» можна використовувати листівки, кожна з яких розрізається на чотири частини.
      3. Для виготовлення гри «Танграм» можна використати коробки з-під цукерок, обклеєні кольоровим папером.
      4. Намисто можна виготовити з кольорової ізоляції товстого дроту (4—5 кольорів), порізаної на невеликі шматочки, що нанизуються на волосінь чи тонкий дріт.
      5. Для викладання візерунків, малюнків, силуетів можна використати ґудзики різних кольорів і розмірів. Можна придбати мозаїку.
      6. У популярній серед дітей грі «Чарівне насіння» використовуються до­щечки різних геометричних форм (кругла з раді у сом 10см, квадратна 15х15см, прямокутна 10x15 см). Дощечки покриваються суцільним гладким шаром пластиліну, висотою 5 мм, одного кольору (синього, жовтого чи зеленого) і були тлом. Діти викладають різні візерунки і малюнки, використовуючи на­сіння, що легко вдавлюється в пластилін (насіння гороху (зеленого кольору), квасолі (білої і червоної), кукурудзи, акації, кавуна. Для створення візерунків діти можуть скористатися зразками або ж вільно фантазувати. Після закін­чення гри насіння відокремлюють від дощечки-форми і сортують за видами.
      7. Матеріалом для викладання на столі або на кольоровому папері візе­рунків і силуетів можуть слугувати заздалегідь зібрані й оброблені кісточки плодів абрикоса, персика, вишні.
      8. Великою популярністю в дітей користуються ігри, які є збільшеним варіантом настільних «маршрутних» ігор і розміщуються на підлозі. Ігрове поле можна зробити з великих картонних пакувальних коробок, на які нано­сяться маршрути. Розміри поля — 1,5x1,5 м і 1x2 м. Кубик (15x15 см) обкле­юється яскравим кольоровим папером (кожна сторона має свій колір). Фішка­ми можуть бути ковпачки від аерозолів (дезодорантів і ін.) яскравих кольорів. Варіантом «ігор на підлозі» є гра «лабіринт». Великий шматок картону (па­кувальний матеріал для холодильників, меблів, телевізорів) є ігровим полем, яке містить ряд початкових і кінцевих «станцій» маршруту. Наприклад, хто і до кого йде в гості: у лівій частині поля — гості (використовувалися яскраві картинки з зображенням казкових героїв), а в правій — будиночки з господа­рями. Маршрути гостей переплутані. Поверхня ігрового поля покривалася целофаном і в разі необхідності (у випадку утруднень) дитина могла «прой­ти» маршрутом кольоровим фломастером (маркером), крейдою чи ручкою. Після закінчення гри маршрути на плівці легко витираються вологою ганч­іркою і грати можна багато разів.
      У процесі занять у дітей спостерігається стійкий інтерес до всіх ігор ко­рекційно-розвивальної програми. Особливу зацікавленість викликають ігри, спрямовані на розвиток сенсорної і моторно-рухоїюї уваги. Під час ігор діти виявляли ініціативу, впевненість у своїх діях.

       Методи корекції та розвитку уваги

      Мета: розвиток спостережливості, уваги, пам'яті. Створення позитивного емоційного тла. Формування почуття впевненості, а також уміння підко­рятися вимогам іншої людини.
      Опис. Дорослий (а потім дитина) показує рухи, які після нього точно повинні повторювати всі гравці,
      Інструкція: «Зараз я розповім вам історію про мавпочку. Уявіть собі, що ви потрапили до магазину, де стоїть багато великих дзеркал. Туди ввійшов чоловік, на плечі в нього була мавпочка. Вона побачила себе в дзеркалах і подумала, що це інші мавпочки, і почала корчити їм мордочки. Мавпочки у відповідь скорчили їй точнісінько такі самі пички. Мавпочка показала їм кулака, і їй із дзеркал також показали кулаки. Вона тупнула лапою, й усі мавпочки тупнули. Що не робила мавпочка, всі інші точно повторювали її рухи. Починаємо гру. Я буду мавпочкою, а ви — віддзеркаленнями».
      Вправа “ Дивися на руки”
      Мета: розвиток довільної уваги.
      Необхідний матеріал: аудіозапис маршу.
      Опис. Діти, рухаючись по колу, точно виконують різні рухи показані дорослим чи «командиром».
      Інструкція: «Зараз ми пограємося. Для гри нам потрібно вибрати командира, що буде придумувати рухи для рук. Спочатку командиром буду я, а потім той, кого ми виберемо за допомогою лічилки. Усі гравці, стоячи один за одним у колі, повинні почати рухатися під музику. Першим буде стояти командир — зараз ним буду я. Всі уважно стежать, які рухи рук показує командир, і повторюють їх точно за ним. Починаємо гру».
      Примітка. На етапі освоєння гри рухи рук показує дорослий (варіанти показу рухів: руки нагору, у сторони, на пояс, руки зі зчепленими пальцями витягнуті вперед, занесені за голову тощо). Потім показ рухів рук здійсню­ють діти.

Вправа “Слухай команду”     
       Мета: розвиток довільної уваги.
      Опис. Кожна дитина повинна виконувати рухи відповідно до команд дорослого, вимовленими пошепки. Команди даються тільки на виконання спокійних рухів. Гра проводиться доти, доки гравці добре слухають і точно виконують завдання.
      Інструкція: «Ми пограємося в гру «Слухай команду». Для цього треба стати в коло один за одним і рухатися кроком під музику. Коли звуки музики припиняться, необхідно зупинитися й уважно слухати мене. У цей час я пошепки вимовлю команду, наприклад «підняти руки», і всі гравці повинні виконати цю команду. Будьте уважні!»
      Примітка. Приклади команд: присісти; нахилитися вперед і витягнути руки вперед; зігнути праву ногу в коліні, руки розвести в сторони; сісти на підлогу й обхопити коліна двома руками і т. ін.

      Ігри, завдання і вправи, спрямовані на розвиток сенсорної уваги
      Мета: розвиток мислення, обсягу уваги, сприйняття форми, величини, спостережливості, формування уміння порівнювати, аналізувати.
      Обладнання: малюнок із зображенням п'яти предметів і більше, з яких два предмети однакові; гостро заточені прості олівці.
      Опис. Дитині пропонуються:
      а) картка із зображенням п'яти предметів, серед яких є два однакові; потрібно їх знайти, показати і пояснити, у чому подібність цих двох пред­метів;
      б) картка із зображенням предметів і зразка; необхідно знайти пред­мет, подібний до зразка, показати його і пояснити, у чому схожість;
      в) картка із зображенням більше п'яти предметів, із зображених предметів треба утворити однакові пари, показати їх чи з'єднати лініями, проведеними простим олівцем, і пояснити, у чому подібність кожної пари.
      Інструкція:
      а) «Подивися уважно на цю картку і знайди серед усіх намальованих предметів два однакові. Покажи ці предмети і поясни, у чому їхня схожість. Приступай до роботи».
      б) «Подивися, на цій картці зображені предмети. Кожному з них можна знайти пару. З'єднай лініями кожну отриману пару (два однакові предмети) і поясни, у чому їхня схожість. Приступай до виконання завдання».

      Мета: розвиток довільної уваги, дрібної моторики пальців.Обладнання:палички для рахунку (шматки товстого ізоляційного дро­ту, трубочки для коктейлів і т. ін.), картка-зразок візерунка.
      Опис. Дитині пропонують за зразком викласти візерунок чи силует з паличок.
      а) 1-й рівень складності — візерунки в один рядок;
      б) 2-й рівень складності — силуети, які складаються з 6—12 паличок;
      в) 3-й рівень складності — більш складні силуети, які складаються з 6—13 паличок;
      г) 4-й рівень складності — складні силуети з великою кількістю деталей, які складаються з 10—14 паличок.
      Інструкція: «Подивися, що зображено на цій картці (візерунок, будино­чок і т. ін.)? Візьми палички і виклади з них точно такий самий візерунок (будиночок...). Під час викладання будь уважний. Приступай до роботи».

      Вправа “Виключення зайвого”
      Мета: розвиток мислення й обсягу уваги.
      Обладнання:картка з зображенням предметів, один із яких відрізняється від інших.
      Опис. Дитині пропонується знайти з п'яти зображених на картці пред­метів один, що відрізняється від інших, і пояснити свій вибір.
      Інструкція: «Подивися уважно на зображені тут предмети і знайди се­ред них такий, що відрізняється від інших. Покажи знайдений предмет і по­ясни, чому він не схожий на інші. Приступай до роботи».

      Мета: розвиток довільної уваги, переключення і розподілу уваги.
      Обладнання: картки.
      Опис. Дитині пропонуються:
      а) серія картинок по дві картинки на кожній картці; у кожній картинці треба знайти п'ять відмінностей;
      б) картка з зображенням двох картинок, що відрізняються один від одного деталями. Необхідно знайти всі наявні відмінності.
      Інструкція: «Подивися уважно на цю картку. На ній зображені дві картинки, що відрізняються одна від одної різними деталями. Необхідно швидко знайти всі наявні відмінності. Починай шукати».

      Мета: розвиток концентрації й обсягу уваги, дрібної моторики руки, фор­мування уміння працювати за зразком.
      Обладнання: мозаїка, картка-зразок.
      Опис: дитині пропонують за карткою-зразком викласти з мозаїки: циф­ри, букву, простий візерунок і силует.
      Інструкція: «Подивися, на цій картці зображена цифра (буква, візеру­нок, силует). З мозаїки потрібно викласти точно таку саму цифру (букву, візерунок, силует), як на картці. Будь уважний. Приступай до роботи».

      Мета: розвиток спостережливості.
      Обладнання: картка-малюнок із зображенням будинків і людей.
      Опис.Дитині пропонують картку із зображенням будинків і людей, що поспішають у різні сторони. Необхідно, уважно подивившись на картку, знай­ти господаря кожного будинку.
      Інструкція: «Подивися уважно на картку. На ньому зображене село. Знайди господаря кожного будинку. Поясни свій вибір».

       Мета: розвиток концентрації й обсягу уваги, дрібної моторики пальців.
      Обладнання: зразок для нанизування намиста; намистинки, що відпові­дають зразку, або однаково нарізані шматочки кольорової ізоляції товстого дроту; для ускладнення завдання — великий бісер.
      Опис. Дитині пропонують за зразком нанизати намисто.
      Інструкція: «Подивися на це намальоване намисто. Ти хочеш сам зібра­ти намисто? Я дам тобі намистинки і дріт, на який потрібно нанизати одну за одною намистинки точно так само, як вони виглядають на малюнку».
      Примітка. Робота з великим бісером часто викликає в дітей ускладнення. Використання великого бісеру можливе тільки у випадку добре розвинутої моторики руки і в якості ускладнюючого елемента гри.
      
      Мета: розвиток спостережливості, формування уміння розподіляти увагу-
      Обладнання: картка із зображенням замаскованих дерев.
      Опис.Дитині дається картка із зображенням замаскованих дерев, се­ред яких йому треба відшукати березу (сосну, найменшу ялинку).
      Інструкція: «Подивися, на цій картинці зображені замасковані дерева. Серед них потрібно якнайшвидше знайти березу (сосну, найменшу ялинку). Починай шукати».

      Мета: розвитокконцентрації й обсягу уваги, формування уміння насліду­вати зразкок, розвиток дрібної моторики руки.
      Обладнання: аркуш паперу у велику клітинку (1 х 1 см); зразок для малю­вання; гостро відточені олівці.
      Опис.Дитині пропонують простим олівцем намалювати відповідно до зразка фігуру на аркуші в клітинку. Завдання має два рівні складності:
      1-й рівень складності—зразок складається з розімкнутих фігур;
      2-й рівень складності — зразок складається з замкнутих фігур.
      Інструкція: «Подивися уважно на малюнок. На ньому зображена фігу­ра, що складається зліній. Намалюй точно таку саму фігуру по клітинках на чистому аркуші. Будь уважним!»
      Примітка.Використовувати для малювання ручку чи фломастер не ре­комендується. За бажанням дитина може заштрихувати замкнуту фігуру кольоровим олівцем.
      Вправа “Вітрина магазину”
      Мета: розвиток обсягу уваги і спостережливості.
      Обладнання: картка із зображенням вітрини магазину.
      Опис. Дитині необхідно знайти (не рахуючи) коробку з найбільшою кількістю цукерок і пояснити свій вибір.
      Інструкція: «Подивися, на цій картці зображена вітрина магазину, у якій щойно надійшли у продаж, їх поклали в прозорі коробки різної величи­ни. Мама сказала своєму сину: «Можеш вибрати будь-яку коробку». Хлоп­чик захотів ту коробку, де більше цукерок. Ти повинен допомогти хлопчику знайти коробку, яка вміщує найбільшу кількість цукерок. Поясни свій вибір. Якими способами можна перевірити правильність вибору? (Можна пораху­вати.) Уважно подивися ще раз на картку, подумай і скажи, чому на перший погляд здається, що в коробках — різна кількість цукерок. Приступай до роботи».
      Мета: закріплення уявлень про геометричні фігури, способи видозміни їх шляхом складання нових геометричних фігур із двох-трьох наявних за зразком.
      Обладнання: вирізані геометричні фігури для викладання цілої фігури; зразки фігур-силуетів.
      Опис. Дитині пропонують самостійно викласти за зразком фігуру-силу-ет з геометричних фігур.
      Інструкція: «Уважно подивися на картку. З усіх геометричних фігур склади поруч зі зразком точно таку саму фігуру».
      Примітка.Незважаючи на інструкцію, деякі діти намагаються виклада­ти частини на зразок. Необхідно зупинити дитину і попросити викласти фігуру поруч-зі зразком. Зразки фігур-силуетів отримують шляхом розрізу­вання квадрата 7x7 см певним чином. Під час складання фігур-силуетів по­трібно використовувати всі частини, приєднуючи одну до одної, не наклада­ючи їх одна на одну.
       Мета: розвиток уміння діяти за зразком
       Матеріал: малюнок будиночка, олівець.
       Хід проведення:Дитиніпропонують картинку, на якій зображення бу­диночка складене з елементів великих букв. Необхідно точно скопіювати ма­люнок на аркуші паперу. По закінченні роботи дитині пропонують перевірити, чи правильно вона виконала малюнок і виправити помилки, якщо вони є. Якщо дитина не намалювала якихось елементів, її можна попросити скопіювати їх на окремому листі аркуші, щоб перевірити, що вона, у принципі, може це зробити.Оцінка результатів:Оцінюють роботу за кількістю помилок: О балів - без помилок (норма для 6-7-літніх дітей)
      1-2 бали - 1-2 помилки (середній результат)
      4 бали - більш 4-х помилок (слабкий розвиток довільної уваги)
      Помилки:
      неправильно відтворений елемент;
      заміна одного елемента іншим;
      відсутність елемента;
      розриви між лініями в тих місцях, де вони не повинні бути.
      Мета: корекція імпульсивності
      Матеріал: картинки тесту Кагана, секундомір.
      Методика проведення:Дитині пропонують картинку з зображенням якого-небудь предмета (літак, квітка, кішка...) і ще карту з зображенням 6-ти літаків, квіток тощо, серед яких тільки одне - точна копія зразка, а інші 5 мають малопомітні відмінності. Варто фіксувати час на обмірковування дитиною задачі від моменту пред'явлення загальної таблиці і число поми­лок.
      Оцінка результатів:Висока імпульсивність - швидкість відповіді 10 сек. та менше.
      Виражена рефлексивність - швидкість відповіді більше ЗО сек.
      Безпомилковість відповідей при їхній високій швидкості говорить про швидкість, гнучкістьі точність мислення і не є приводом для занепокоєння з приводу майбутньої успішності дитини в навчанні.
      Велика неточність відповідей при їхній високій швидкості свідчить про загальну схильність дитини діяти нерозважно, підкоряючись своєму емоцій­ному пориву. Безумовно, виражена імпульсивність негативно відбивається на успішності дітей у школі, однак ця якість пізнавальної активності особи­стості піддається корекції-
      Надмірна рефлексивність дітей так само повинна турбувати батьків і вихователів, тому що такі діти відчувають у навчанні труднощі іншого роду: вони менш спонтанні і безпосередні у вираженні своїх думок і по­чуттів, почувають себе менш вільно в класі на уроці, у спілкуванні з дорослими й однолітками і дуже стурбовані результатами будь-якої своєї роботи; такі діти менш рішучі й упевнені в собі, відчувають більше інте­лектуальне й емоційне напруження при необхідності прийняти рішення.

      Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.
      Обладнання: аудіозапис маршу.
      Опис. Кожна дитина повинна виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» — стрибати; «конячки» — бити «копитом об підлогу»; «раки» — задкувати; «птахи» — бігати, розкинувши руки; «лелеки» — стояти на одній нозі. .
      Інструкція: «Зараз ми пограємося. У цій грі потрібно бути уважним. Станьте в коло один за одним. Слухайте уважно мої слова — команди. Коли я скажу «зайчики», усі повинні стрибати по колу, як зайчики. Коли я скажу «конячки», усі повинні показати, як конячки б'ють копитом. Коли я скажу «раки», усі повинні показати, як раки задкують. Коли я скажу «птахи», гравці повинні перевтілитися в птахів і бігати по колу, розкинувши руки в сторони, як крила. Коли я скажу «лелеки» — усі миттю повинні уявно перетворитися на лелек і стояти на одній нозі. Ну а коли я скажу «діти» — усі повинні знову стати дітьми. Починаємо грати».
      Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.
      Опис. Гравці сидять у колі і виконують рухи відповідно до слів: «земля» — руки вниз, «вода» — витягнути руки вперед, «повітря» — підняти руки нагору, «вогонь» — зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв.
      Інструкція: «Для цієї гри необхідно сісти в коло й уважно послухати. Якщо я скажу слово «земля», усі повинні опустити руки вниз, якщо слово «вода» — витягнути руки вперед, слово «повітря» — підняти руки нагору, слово “вогонь” – зробити обертання руками в запясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється –програв”.

      Пам'ять— фіксація, збереження і наступне відтворення людиною її досві­ду.
      Це необхідна передумова оволодіння основами будь-якої професії, а також опанування надбаннями науки, культури, мистецтва. Отже, для кожної лю­дини важливо мати досконалу пам'ять, а вчителю, крім того, вміти так орган­ізувати навчально-виховну роботу на уроці, щоб сприяти міцному запам'я­товуванню навчального матеріалу учнями і розвиткові їхньої пам'яті. Для досягнення цього необхідно звернути увагу на ті закономірності, за якими протікають процеси пам'яті: запам'ятовування, збереження запам'ятованого, відтворення і забування.
      Успішному запам'ятовуванню сприяють такі чинники:
      o              настанова на запам'ятовування, яка включає в себе визначення кола об'єктів, які треба запам'ятати, і часу, протягом якого запам'ятоване потрібно зберігати у па­м'яті,
      o              діяльне оперування людини об'єктами запам'ятовування (переказу­вання, складання речень, задач, оповідань, проведення дослідів тощо);
      o      на­явність стійкої, концентрованої уваги та інтересу до матеріалу, який треба зафіксувати у пам'яті;
      o      сприятливий емоційний стан суб'єкта, що запам'я­товує (сум, нудьга, байдужість погіршують запам'ятовування, а сильні переживання можуть викривити сприйняте або й викликати амнезію — забування).
      На якість запам'ятовування впливає і обсяг матеріалу: дроблення на дуже малі одиниці. Сприймання відразу дуже великої кількості інформації не є раціональним. Але особливо важливою умовою якісного запам'ятову­вання є аналіз і синтез запам'ятовуваного, співвіднесення його з уже відо­мим, знаходження спільних і відмінних рис, самостійне узагальнення фактів і виведення закономірностей, наведення власних прикладів до правил і за­конів.
      Залежно від того, бере чи не бере участь мислення у процесі запам'ято­вування, останнє поділяють на смислове і механічне. Роль і місце цих видів запам'ятовування при опрацюванні тої чи іншої інформації різні: ті відомості, які логічно пов'язані між собою, вимагають смислового опрацювання, а окремі замкнені інформаційні одиниці (історичні дати, гео­графічні назви, імена видатних осіб тощо) — механічного запам'ятову­вання.
      Різницю між цими видами запам'ятовування закладено насамперед у їхніх механізмах. Якщо смислове запам'ятовування спирається на гли­боке розуміння сприйнятого, на виділення в ньому головного і другоряд­ного, загальних положень і конкретних деталей, то в основі механічного запам'ятовування лежить багаторазове повторення. Це зовсім не озна­чає, що смислове запам'ятовування не передбачає повторення. Повторення є обов'язковим і у даному випадку для закріплення сприйнятого, але воно має підпорядкований характер. Первинним є смислова обробка матеріалу, вторинним — його повторення. А при механічному запам'ято­вуванні повторення є єдиним засобом фіксації у пам'яті потрібних відо­мостей.
      Приступаючи до засвоєння навчального матеріалу, слід врахувати, що міцне запам'ятовування є запорукою довгого збереження і якісного відтво­рення потрібної інформації, запорукою уникнення її забування. Крім того, щоб успішно боротись із забуванням, потрібно знати, що окремі частини матеріалу негативно взаємодіють між собою. Відбувається так зване проактивне і ретроактивне гальмування: негативний вплив попередньої «порції» вивченого на наступну і наступної на попередню. Через це середня частина засвоєних відомостей запам'ятовується гірше і забувається швидше, ніж поча­ток і кінець. Особливо сильно гальмується та інформація, яка межує з под­ібною до неї (українська і російська літератури, фізика і математика), або є надзвичайно важкою для засвоєння (вивчення вірша і розв'язання складної задачі з математики).
      Причиною забування може бути і перевтома, яка викликає позамежне гальмування. Тому, заучуючи, треба робити періодично відпочинки на 10—15 хвилин.
      Внаслідок перевтоми можливе явище ремінісценції. Це віддалене в часі, іноді — значно, відтворення пам'яттю того, то мало місце раніше і, здавалося б, не запам'яталось.
      Спираючись на загальні закономірності протікання процесів пам'яті, при організації навчальної діяльності необхідно врахувати й індивідуальні відмінності пам'яті учнів.
      Індивідуальні відмінності пам'яті особистості виявляються і у тому, як, яким способом людина краще запам'ятовує — у типі пам'яті. Розрізняють зоровий, слуховий, руховий і змішаний типи пам'яті. Найбільш корисним з них є змішаний, бо сприйнята людиною інформація про навколишнє на­стільки різноманітна, що зафіксувати її тільки зором або тільки слухом дуже важко. Звідси завдання — спираючись при заучуванні на сформований уже тип пам'яті, сприяти вихованню і розвиткові різних способів запам'ятову­вання.
      Для повного теоретичного і практичного оволодіння пам'яттю як психіч­ним процесом необхідно ознайомитись з видами пам'яті.
      Існує декілька критеріїв, за якими пам'ять поділяється на види. Це насамперед характер психічної активності, яка превалює в діяльності лю­дини. Моторна активність передбачає наявність рухової пам'яті, ак­тивність почуттів фіксується емоційною пам'яттю, наслідки активного відображення картин природи і людського життя стають надбанням об­разної пам'яті, а думки, оформлені в слова, зберігаються словесно-логіч­ною пам'яттю.
      Кожній людині притаманні всі названі види пам'яті, але специфіка діяльності того чи іншого індивіда робить один з видів пам'яті про­відною:
      • художника — образну,
      • лектора — словесно-логічну,
      • актора — емоційну,
      • спортсмена — рухову пам'ять.
      Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються ушвидкості і точності запам'ятовування, тривалості збереження запам'ятовуваного і в обсязі пам'яті, тобто у кількості відомостей, які стали надбанням пам­'яті. Важливою рисою, що свідчить про продуктивність пам'яті особи­стості, є готовність до відтворення— здатність швидко відшукати у пам'яті потрібну інформацію. Вихованню пієї риси сприяє, по-перше, передбачення, коли завчений матеріал буде потрібний, і, по-друге, сис­тематизація запам'ятованого, віднесення його до певних груп, класів, категорій.
      Перелічені особливості пам'яті визначають її продуктивність Довготривала пам'ять не вимагає якогось додаткового роз'яснення. Це найбільш поширений засіб збереження інформації.
      Причини, які впливають на продуктивність пам'яті:
      Суб'єктивні:тип запам'ятовування, попередній досвід, настанова, інте­рес, стан організму.
      Об'єктивні:кількість матеріалу, обстановка.
      Характер матеріалу:осмисленість, зв'язаність, зрозумілість, наглядність, ритмічність.
      Відповідно до того, наявна чи відсутня мета мнестичних процесів, тобто процесів пам'яті, розрізняють довільну і мимовільну пам'ять.
      Третім критерієм поділу пам'яті на види є час, протягом якого одержа­на інформація зберігається пам'яттю. Сучасні психологи виділяють три види пам’яті щодо часу: довготривалу, короткочасну й оперативну пам’ять.
      І все, що говорилось про пам'ять, фактично стосується довготривалої пам'яті.
      Інша справа з пам'яттю короткочасною. Вона є ніби відлунням тільки-но сприйнятого, її образи на диво яскраві і близькі до оригіналу, але й надзви-чайно вразливі. При сильних сторонніх подразненнях вони швидко зника­ють, не залишаючи навіть сліду.
      Якщо умови сприятливі, то образи короткочасної пам'яті за­кріплюються і стають надбанням довготривалої пам'яті. Таким чином, ко­роткочасна пам'ять — це своєрідна перепустка, через яку проходить уся інфор­мація, що міститься у довгочасній пам'яті.
      Специфіка оперативної пам'яті полягає у тому, що вона обслуговує лише окремі дії, після виконання яких інформація, збережена чи відновлена опера­тивною пам'яттю, стає непотрібною і забувається. Так, при розрахунках ми пам'ятаємо лише результати обчислення, а проміжні числа забуваємо, но­вий для нас номер телефону тримаємо у пам'яті, поки наберемо його й т.і. Отже, оперативна пам'ять за твердженням окремих дослідників, має «діло­вий» характер. Обсяг оперативної нам'яті становить приблизно 7 ± 2 оди­ниць, шо безпосередньо сприймаються.
       Піктограма– це невеличкий схематичний малюнок, що несе в собі спеціально визначений зміст. Піктограма в образній формі ніби шифрує словесний зміст. Найкраще допомагає дітям з недостатнім розвитком слухової пам’яті і хорошим розвитком зорової. Важливо, щоб ці значки придумували і малювали самі діти.
      Групування –розбивка матеріалу за групами. Спочатку дитину вчать об’єднувати матеріал у групи за певними ознаками, потім відшуковувати такі групи в тексті і запам’ятовувати вже об’єднану інформацію.
      Відшуковування аналогій– знаходження смислових зв’язків між новим і вже вивченим матеріалом.
      Складання плану.
      Придумування віршів або слів, що допомагають запам’ятати складне правило.

      Матеріал: ряд, цифр.
       ОписДитині пропонують запам'ятати ряд випадкових цифр, починаючи з 3-х
      813 3126 52169 631925
      645 7482 38471 936472
      Якщо дитина не повторила пред'явлений ряд цифр у тому ж порядку, то їй прочитують повторно інший ряд цифр тієї ж кількості.
      Оцінка результатів: Максимальне число цифр, що може запам'ятати дитина, - норма для 6-7 років - 5-6 цифр.
      Більш складним завданням є повторення цифр у зворотному порядку. Починати треба з 2-х цифр:
      Наприклад, 73 - відповідь дитини 37,629 - відповідь дитини 926...
      Норма для 6-7 років - 3 цифри в зворотному порядку і більше.

      Матеріал: набір10-15 слів і 20—30 картинок, секундомір.
       Опис: Слова для запам'ятовування:обід, сад, дорога, поле, молоко, світло, одяг, ніч, помилка, кінь, птах, навчання, стілець, ліс, миша.Набір карток з малюнками:хліб, яблуко, шафа, годинник, олівець, літак стіл, ліжко, сани, лампа, корова, -кішка, сокира, гніздо, ножик, дерево, суни­ця, сорочка, автомобіль, віз, місяць, диван, школа, чашка, велосипед, буди­нок, зошит, ліхтар.
      Дитині пропонують послухати слова, іщобкраще запам'ятати їх, виби­рати картинки з малюнками, що допоможуть потім легше згадати назване слово. На вибір картки до кожного слова надається ЗО сек. Після кожного вибору варто розпитати дитину, чому вона зробила цей вибір.
      Потім варто зайняти дитину на 15 хвилин якою-небудь іншою грою.
      Після закінчення цього часу дитині демонструються картинки, що були обрані нею для опосередкованого запам'ятовування.
      Оцінка результатів:Добрий- дитина правильно згадує всі слова; легко знаходить образи-асоціанії до всіх слів.
      Середній -дитина утрудняється в підборі асоціацій до абстрактних слів; згадує не всі слова.
      Низький -дитина утрудняється підібрати асоціації в більшості випадків, згадує менше 10 слів.
      Методика «Упізнавання фігур» для визначення рівня образної пам'яті
      Матеріал: дві таблиці з геометричними фігурами(див. с. 28),секундомір.
       Опис: Дитині пропонують таблицю 1 з 9 геометричними фігурами, час експозиції 10 сек. їй необхідно запам'ятати фігури. Відразу після показу їй пред'являють таблицю 2, де фігури-еталони розкидані серед інших 25 фігур. Дитина повинна упізнати серед них побачені раніше.
      Оцінка результатів: Дуже високий результат - 9 фігур упізнані правильно.
      Норма - 7-8 фігур (для 7 років).
      Низька норма - 6 фігур (для 7 років, для 6 років - норма).
      Низький результат - менше 6 фігур.
      Якщо дитина нічого не може пригадати, а лише називає малюнки на картках, це свідчить про порушення цілеспрямованості мислення. Така ди­тина на момент утворення зв'язку ніби втрачає основну мету роботи, яка полягає в тому, щоб поєднати вибір картки з наступним відтворенням слова.
      Якщо підліток відбирає багато карток на відтворення одного слова, це може свідчити про порушення цілеспрямованості відбору, нестійкості спосо­бу роботи. Незвичайні, надоригінальні зв'язки можуть вказувати на певні порушення мислення.

      Мета роботи: розвиток особливостей опосередкованого запам'ятову­вання, його продуктивності, а також характеру мислення, рівня сформова-ності мислення.
      Матеріал: папір, кольорові олівці, набір слів з методики «Піктограми».
       Опис:
      Підліткові пропонується запам'ятати слова, які називає психолог. Для полегшення запам'ятовування йому потрібно намалювати малюнки для кожного слова. Але писати назви слів або позначати літерами не можна. Можна малювати все, що завгодно, аби малюнок допоміг тобі відтво­рити назване слово.
      Психолог зачитує словосполучення з інтервалом у 50-60 сек. Відтвори­ти слова за малюнками пропонується через 40-60 хвилин.
      теплий вечір смачний обід
      голодна дитина хвора жінка
      сміливий вчинок темна ніч
      беззубий дід . снігова буря
      щастя любов
      перемога сумнів
      ворожнеча дружба багатство справедливість
      мрі я страх
      розум очікування
      нудьга космос надія сила.
       Інтерпретація результатів.
      Підраховується кількість правильно відтворених словосполучень у співвідношенні із загальною кількістю запропонованих словосполучень.
      
      Цікавий також якісний аналіз піктограм. Усі зображення можна класифі­кувати за 5 основними видами: абстрактні, знаково-символічні, конкретні, сюжетні та метафоричні.
      Абстрактні зображення - у вигляді рисок, відрізків, які не дають конкрет­ного образу.
      Знаково-символічні - у вигляді знаків або символів (геометричні фігури, стрілки тощо).
      Конкретні - конкретні предмети.
      Сюжетні - предмети, персонажі, що зображуються, поєднані в яку-не-будь ситуацію, сюжет, або займаються якоюсь діяльністю.
      Метафоричні - зображення у вигляді метафор, художніх фантазій.
      Якщо дитина користується абстрактним і знаково-символьним типами малюнків, то для неї характерна здатність до узагальнення, синтезу інфор­мації, до абстрактно-логічного мислення.
      Якщо дитина користується сюжетними та метафоричними зображення­ми, то для неї характерна наявність художніх здібностей, образне мислення.
      Якщо дитина користується конкретними зображеннями, то для неї ха­рактерне конкретно-дійове мислення, оперування об'єктами, які безпосеред­ньо сприймаються, здатність до практичного мислення.
      Навіть не дуже уважні батьки зауважують, що їхні дошкільнята мають дивовижну пам'ять: вони здатні без завчання запам'ятовувати цілі вірші й уривки і часто вражають літературні й художні смаки своїх батьків, цитуючи модний телесеріал чи текст рекламного ролика. Добре було б, щоб ця дивна здатність не марнувалася — адже її розквіт обмежений у часі! І хоча майже всі діти мають кращу пам'ять, ніж дорослі, усередині групи дітей зрештою є і розбіжності: хтось краще запам'ятовує матеріал, а хтось гірше.
      Тому необхідно уявити собі, як спрацьовує пам'ять, які її особливості в дошкільному віці і як її можна тренувати — адже, як відомо, ця здатність ніколи не буває надмірною. Пам'ять — це властивість психіки сприймати, зберігати і відтворювати деяку інформацію, шо може мати найрізноманітні­шу форму і зміст. Можна пам'ятати відчуття й образи, що ми одержуємо завдяки нашим органам чуттів: зору, слуху, нюху, смаку, дотику. Можна пам­'ятати краще інших вірші і прозу, обличчя людей, дати, прізвища, номери телефонів, дорогу.
      Можна пам'ятати довго, усе життя — у цьому випадку говорять про дов­гострокову пам'ять. Можна пам'ятати кілька секунд — тут ми маємо справу з короткочасною пам'яттю. Для того щоб інформація з короткочасної пам'яті перейшла в довгострокову, її потрібно повторювати до завчання.
      Можна говорити також про безпосередню пам'ять — коли матеріал запа­м'ятовується ніби сам собою, без спеціальних дій (їх називають мнемотехн­ічними прийомами), і про опосередкований, коли людина придумує щось на зразок «вузликів» на пам'ять, щоб потім згадати важкий матеріал.
      Та найголовніше для нас — це те, що пам'ять дитини можна тренувати і розвивати. Актори, що заучують напам'ять багато сторінок, не мають цю навичку від народження, а здобувають її завдяки вправі. Для дитини пам'ять — це основний спосіб пізнання і звикання до світу. Вона запам'ятовує мов­лення, і вже потім, зустрічаючи повторювані звукосполучення, учиться співвідносити їх із ситуацією й у такий спосіб осягати значення слів.
      Вона запам'ятовує правила, пропозиції, таблицю множення, щоб потім зрозуміти їх зміст, а поки не зрозуміла — користуватися механічно, довіряю­чи своїй пам'яті. Характерно, що в дітей краще сформована пам'ять на емоції й образи, ніж на слова і символи. Тому прекрасно, якщо в навчанні ви вико­ристовуватимете ілюстрації, малюнки самої дитини.
      Важливо також знати, що в різних дітей може домінувати зорова, слухо­ва або моторна пам'ять. Від цього залежатиме, що ефективніше: показувати дітям картинки чи пояснювати і диктувати, просити дитину самій обвести букву чи відтворити зображення.
      Однак 80% усієї інформації людина одержує завдяки зору і слуху, тож ми зосередимося надалі на розвитку саме цих видів пам'яті.
      Пам'ять може приховувати, компенсувати недоліки інших здібностей у дитини, але може і стимулювати їх, допомагаючи розширювати кругозір, створюючи стереоскопічну картину світу і збагачуючи поведінку новими зраз­ками.
      Ми подаємо ігри і вправи з розвитку пам'яті, необхідні для успішного навчання у школі.

      Можна грати як із групою, так і з однією дитиною. Завдання полягає в тому, що дитину просять по пам'яті описати який-небудь із предметів, що є у кімнаті так, щоб партнери відгадали. При цьому не можна дивитися на цей предмет і називати його.
      Після того як ведучий пояснив правила гри, а діти підготувалися до неї і вибрали предмет, ведучий дає в руки будь-якому учасникові камі­нчик як запрошення до розповіді. Той, хто одержав камінчик розповідає про загаданий предмет. Коли загадка відгадана, її автор передає камінчик у руки наступному. Гра триває доти, доки кожен не придумає свою загад­ку.
      Дорослий стежить за тим, щоб називалися суттєві ознаки, інші учасни­ки мають право ставити навідні запитання, однак треба дати можливість ведучому вимовити досить повний опис предмета.

      Гра для розвитку механічної пам'яті
      Грати можна і вдвох із дитиною, але краще — компанією з 3—5 дітей. Дорослий починає розповідь: «Бабуся укладає у свої валізу... гребінець», а наступний гравець має повторити вже сказане, додавши свій предмет: «Ба­буся укладає у свою валізу гребінець і... капці» тощо. Гра триває доти, доки ряд не стає таким довгим, що його вже не можна відтворити. У дітей це може бути 18—20 предметів.

      Вправа для розвитку літературної пам'яті «А яу гай ходила...»
      Пропонуємо Вам частіше розучувати вірші — це прекрасне заняття не може бути зайвим ні в якому віці і, крім загальнорозвивального ефекту, допо­магає прищепити дитині літературний смак, сприяє емоційному зближенню членів родини. Починати слід із віршів гарного ритму і яскравого змісту, якщо ви віддаєте перевагу перекладам, то нехай це будуть класичні зразки — вірші С.Маршака, Б.Заходера, К.Чуковського. Дуже мелодійні, легкі й добре запам'ятовуються вірші Н.Забіли.
      У цій грі беруть участь двоє. Перед гравцями лежать два однакових і.аоо-ри ґудзиків, усередині яких жоден ґудзик не повторюється. Для початку буває
      досить узяти всього 3 ґудзика, але при цьому перед учасниками гри лежить весь набір, із якого вони вибираються.
      У кожного гравця є ігрове поле, розділене на клітинки. Чим складніша гра, тим більше клітинок має містити поле; для початку досить 4 чи 6. Ґудзи­ки кладуться на клітинки поля. Ведучий розташовує їх за власним бажан­ням, дає партнеру якийсь час на те, щоб запам'ятати їх розташування (20— ЗО с) і накриває поле аркушем паперу. Другий гравець має вибрати зі свого набору такі самі ґудзики і відтворити на своєму полі їх взаєморозташування. Потім перший гравець відкриває своє поле, і обоє перевіряють правильність рішення.
      Зазвичай на першому етапі діти не можуть грати правильно, варто на­вчити їх допомагати собі, описуючи вголос взаєморозташування ґудзиків. При цьому рекомендується особливо стежити за тим, щоб дитина правиль­но орієнтувалась і не плуталася в напрямках «вгору», «униз», «ліворуч», «праворуч».

      Гра для розвитку зорової пам'яті «Дверна шпара».
      Для гри слід підготувати невелику яскраву і докладну картинку та ар­куш паперу, що приблизно вчетверо більший за розмір картинки. У середині цього аркуша вирізуємо отвір у формі дверної шпарини. Грати краще гру­пою з 4—5 дітей. Ведучий прикриває картинку цим аркушем і кладе її перед учасниками. Розглядати картинку можна тільки через отвір, поступово пе­ресуваючи верхній аркуш, але не піднімаючи його. Усі розглядають її одно­часно, але кожний водить лист протягом хвилини. Потім ведучий пропо­нує, щоб хто-небудь розповів, що зображено на картинці, інші виправляють і доповнюють його. На закінчення гри картинка відкривається, і ведучий обирає переможця, що розповів найправильніше і найдокладніше. Він і стає ведучим.
      Гра «Так»- і «ні».
      Мета:розвитокзосередженості
      Грати в цю гру краще вдвох, хоча можна і в невеликій групі. Ведучий звертається до партнера?
      — Тобі надіслали сто гривень. Що хочете, те і купите. Чорний, білий не беріть. «Так» і «ні» не кажіть!
      Після цього ведучий починає вести з партнером розмову, що провокує використання одного із «заборонених» слів: «чорний», «білий», «так», «ні». Усі учасники гри мають по кілька фантів; ті хто проштрафився, віддають їх ведучому. Відповідати потрібно швидко, усі діти уважно стежать за дотри­манням правила. Бесіда має приблизно такий характер:
      — Чи ходив ти коли-небудь до зоопарку?
      — Один раз.
             А чи бачив там ведмедя?
        Бачив. Він був бурий чи білий?
        Полярний.
      Бесіда триває доти, доки не прослизне «заборонене» слово. Тоді учасник віддає свій фант, для викупу якого він має виконати окреме завдання. Якщо дитина говорить «Ага», «Угу» та різні мугикання, потрібно домовитися заз­далегідь, вважати це помилкою чи ні. Можна ввести додаткову умову: якщо діалог триває три хвилини з дотриманням правил, то дитина виграла.
      Пізнавальна гра для розвитку самоконтролю «Пташка».
      Перед початком гри ведучий ознайомлює дітей із різними породами дерев, може показати їх на картинці, розповісти, де вони ростуть. До початку гри всі вибирають для себе фант, іграшку чи будь-яку дрібну річ. Гравці сідають у коло й обирають збирача фантів. Він сідає в середину кола і всім іншим гравцям дає назви дерев (дуб, клен, липа). Кожен має запам'ятати свою назву. Збирач фантів говорить: „Прилетіла пташка і сіла на дуб”. Дуб має відповісти: „На дубі не була, полетіла на ялинку. Ялинка викликає інше дерево, і т.д. Хто прогавить, віддає фант. Наприкінці гри фанти відіграються. Необхідно уважно стежити за перебігом гри і швидко відповідати. Переказувати не можна
      Мета: розвиток довільності руху
      Дитині пропонують якомога точніше змалювати пароплав, окремі деталі якого складені з елементів прописних букв і цифр. Дорослий каже: «Перед тобою лежить аркуш паперу й олівець. Намалюй, будь ласка, таку саму кар­тинку, яку ти бачиш на цьому малюнку. Не квапся, постарайся бути уваж­ним. Якщо ти щось не так намалюєш, не стирай ластиком, а намалюй по­верх неправильного чи поруч правильно». Порівнюючи малюнок зі зразком, варто звертати увагу на співвідношення розмірів деталей; наявність усіх деталей; правильність зображення — чи немає дзеркального відображен­ня, чи не плутає дитина верх і низ; кількість деталей і спосіб їх зображення — чи рахує дитина чи малює «на око»?
      
      Тренінг Розвиток вміння давати визначення словамДіти дають багато запитань із проханням пояснити: «Що це таке? Як це називається? Навіщо це? Чому?» На кожне запитання треба відповісти ясно, зрозуміло для дитини і точно.
      Люди мислять словами (вербальне мислення) і образами (образне мислення), тому треба точно знати значення слів і термінів, а також наочно представляти образи предметів у свідомості.
      Наприклад, неможливо обмірковувати способи лікування хвороби, якщо хвороба невідома тому що названо по-латинському, а значення цього терміна незрозуміле. Неможливо зрозуміти зміст тексту, якщо не зрозуміла мова, на якому він написаний. Часто досить не усвідомити одного слова — і весь текст буде або незрозумілий, або зрозумілий помилково.
      Терміни знати треба, але от коли користуватися ними?
      Звичку оперувати з чіткими визначеннями слів і уміння давати словам точні визначення варто виховувати з дитинства, тому що це основа логічного мислення, необхідна умова виконання першого закону логіки (тотожності) і взаєморозуміння між людьми. З цього і почнемо.
      Отже, що таке визначення і як давати точні визначення?
      Визначення (від лат. — дефініція)—це операція встановлення змісту незнайомого слова або предмета за допомогою абсолютно знайомих слів. Таким чином, визначення зводить невідоме до відомого і відмежовує значення одного слова від всіх інших слів, понять і предметів.
      Визначення мають справа з властивостями предметів, ознаками і відмінними рисами предметів.
      Наприклад, косоворотка - це чоловіча сорочка зі стоячим коміром, що застібається збоку.
      А що таке підщепа! «Підщепа — це рослина, на яку прищеплюють черешок привою». Нічого не зрозуміло. А що таке привой, черешок? Ці слова теж вимагають визначення.
      Слово парасолька має кілька значень: пристосування для захисту від дощу, снігу або сонця; округлий шматок тканини, натягнутий на спиці і тримається на ручці; суцвіття. Що насправді мала на увазі людина , яка сказала: «Помилуйся парасолькою»?
      Формулювання визначень слів досить складна, творча, кропітка і відповідальна розумова робота, тому корисно знати способи і правила формулювань визначень і навчити цьому дітей.
      Відзначимо, до речі, що знання правил давати точні визначення гарантує перемогу в телегрі «Зрозумій мене».
      Обов'язкові умови правильного формулювання значення слова
      Неодмінною вимогою правильного формулювання законів є, крім точного формулювання самого закону, чітка вказівка, у яких умовах він виконується або, як говорять граничні умови, при яких він справедливий. Граничні умови окреслюють область застосування, область вірогідності або середовище існування явища або закону.
      Цієї істотної «тонкості» не завжди учать у школах і у вузах.
      Наприклад, закон Ома. Начебто б загальний, але на Сонце не діє, тому що там четвертий стан речовини — плазма (15 млн град. (!) у центральній області Сонця). Більш того, він не діє і на Землі при наднизьких температурах (-270°), при яких настає явище надпровідності.
      Інший приклад. Усім відомий ще зі школи фізичний закон: при нагріванні тіла розширюються, а при охолодженні — стискуються. Але згадаєте: скляні банки з водою на морозі тріскаються. При охолодженні вода замерзає і розширюється (!) на 9%.
      Що таке граничні умови або область застосування! Це місце, час, точний перелік предметів або людей; температура, тиск, навколишнє середовище, відносини між об'єктами і суб'єктами — словом, умови, при яких тільки і виконується дане судження, закон або правило.
      Наприклад, твердження: «Дощ сприятливий для городу» і «Дощ не сприятливий для городу» несумісні для того самого городу в те саме час і в тому самому відношенні. І сумісні для різних городів або для одного городу, але в різних відносинах. Перше твердження справедливе для тих городів, що страждають від посухи, а друге для тих, котрі страждають від зволоження.
      Або така ситуація: для того самого городу дощ може бути сприятливий, тому що зволожить грядки, і не сприятливий, тому що може викликати спалах хвороб. Це приклад того, коли два протилежних твердження бувають не вірні для одних обставин або відносин і бувають вірні для Інших обставин і відносин. Тому, наприклад, в описі ліків вказуються умови його застосування, протипоказання, взаємодія з іншими лікарськими засобами і побічні дії.
        При формулюванні правил, указівок, інструкцій, законів необхідно чітко вказувати границі областей їхнього застосування. Це робиться рідко. Але ще рідше при формулюванні законів вказується, коли він не виконується.
      
      Відзначимо, що правило ідентичності умов справедливо у нашій життєвій практиці — коли ми даємо або застосовуємо поради, інструкції, указівки, правила і т.п.
      При формулюванні правил, указівок, тверджень, інструкцій, законів як об'єктивних (фізичних), так і суб'єктивних, наприклад соціальних, необхідно чітко вказувати границі областей, умови і час їхнього застосування.
      На практиці це робиться вкрай рідко, зокрема тому, що важко. Що ж робити, якщо область дії твердження або розпорядження не зазначене? Довідатися: «При яких умовах працює ваше твердження, а при яких вже не працює? По яких параметрах умови збігаються, по яким не збігаються? На які об'єкти поширюється цей закон, а на які не поширюється? Для кого він написаний?» Іншим способом точного формулювання законів є вказівка, коли і де він не виконується. Наприклад, відомо, що треба щоранку ретельно чистити зуби, однак виконання цього правила може нанести шкоду маленьким дітям, оскільки емаль на їхніх зубах ще тонка.
      Дуже важливо простежити, чи правильно зрозумілий закон і чи правильно він застосовується. От приклад:
      « Біжить Заєць. Назустріч Лисиця:
      — Ти куди, Зайчику-побігайчику?
      — Ти не чула, Лев закон видав — у кого п'ять лап, зайву відрізати будуть, щоб бігати не заважала.
      — Гарний закон, але в тебе ж чотири лапи!
      — А ти знаєш, хто закон виконувати буде?
      — Хто?
      — Осел! Він спочатку відрізає, а потім перераховує».
      Лев зробив три помилки: взяв у свою команду дурня, погано сформулював наказ і не перевірив, як виконується наказ, думаючи, що усі думають так само, як і він. Часто навмисне не робиться перевірка виконання законів.
      Пасажир запитує:
      — Чи вистачить пального до Москви? І одержує відповідь:
        Так. Але якщо не вистачить, то тільки трішки-трішки. Ситуація перша: так вам відповідає шофер таксі. Ситуація друга: так вам відповідає стюардеса!
      На закінчення наведемо одну притчу.
      Один премудрий осел возив сіль. Шлях його пролягав через ріку. Один раз він зупинився на середині ріки, щоб угамувати спрагу Пив він довго і відчув, що його ноша полегшала. Так він став робити завжди. Але один раз на нього навантажили тюки бавовни і старий прийом у нових обставинах перестав працювати.
Способи формулювань визначень      
       Завдання:Показати предмет або його зображення й одночасного вимовити його назву.
      Показують і говорять: «Це книга», «Ця рослина називається кактус», «Цей прилад називається спінтарископ, він робить видимими космічні випромінювання».
      Перелічити властивості предмета або описати предмет.
      «Шуба — це верхній, теплий, зимовий одяг на ваті або на хутрі, звичайно довга».
      Перелічити функції предмета (навіщо зроблений).
      Холодильник — пристрій для охолодження і збереження в холоді. Телефон — пристосування для передачі виклику на розмову, для передачі і прийому звуків на відстань по проводах за допомогою електрики.
      Указати на антифункцію.
      Міліціонер, суддя, прокурор — протилежність злочинця.
      Порівняти з вже відомим предметом.
      Наприклад, діти говорять: «Шапка — це як кішка м'яка на голові». І їм це зрозуміло. «Кнопка — тонкий короткий цвяшок із широким плоским капелюшком».
      Генетичний спосіб.
      Тут при визначенні як відмінність виступає походження або спосіб виготовлення предмета. «Окружність є фігура, утворена обертанням циркуля навколо крапки на площині». «Парфуми — парфумерний засіб, одержуваний змішанням різних запашних речовин».
      Класичний або науковий спосіб визначення слів і термінів.
      Наукове визначення повинне складатися з двох частин: обумовленої і визначальної. Ліворуч пишеться обумовлене поняття, наприклад «квадрат», а праворуч — визначальне поняття, пояснення — «прямокутник з рівними сторонами». Визначальне поняття теж звичайне складається з двох частин — синоніма (до якого класу належить, загального поняття, дуже близького за змістом обумовленому поняттю) і уточнюючий цей синонім поняття (указуються відмітні ознаки цього об'єкта від інших об'єктів цього ж класу). У нашому випадку синонім — це «прямокутник», а його уточнення — «з рівними сторонами».
      Дітям (і дорослим) буває важко підібрати синонім, і вони дають визначення без синоніма. «Хомут — це те, що надягають на шию коня».
      Формулювання визначень — це прекрасний спосіб змусити дитину думати. Спочатку визначення будуть довгими, неточними, це природно. Навчайте дітей робити перевірку правильності даного визначення. Перевіркою на повноту зробленого визначення є значеннєва взаємозамінність правої і лівої частин. Поміняйте місцями обумовлене і визначальне поняття.
      Визначення: «Сонце — це розпечена плазменна куля» і «Сонце — це зірка-карлик» не витримують такої перевірки. Розпеченою плазменною кулею може бути і кульова блискавка, а зірок-карликів у Всесвіті безліч, потрібно або перемінити визначальне слово, або уточнити (звузити) його значення. Формулювання «Сонце -основне джерело енергії на Землі» — витримують перевірку. Обсяг обумовленого і визначального виражень повинні бути порівнянні. Наприклад, у визначенні «Парфуми — це рідина з запахом» порушений принцип сумарності. Під це визначення підпадають оцет, ацетон, пиво. Треба обмежити й уточнити обсяг визначального слова. «Парфуми — це парфумерна рідина з приємним запахом, призначена для ароматизації й освіження». А визначення: «Парфуми — це рідина з запахом бузку», занадто «вузьке».
      У строгій науці заборонене «порочне коло», коли визначення дається через саме себе. Наприклад: «Необережний злочин —цей злочин, зроблений по необережності», «Життя є життя», «Солдат завжди солдат», «Пушкін є Пушкін». Хоча нам зрозуміло, про що мова йде.
      Визначення повинне бути зрозуміло тому, для кого воно призначено. У визначальній частині повинні використовуватися тільки такі слова, що зрозумілі людині, для якої це визначення дається. Інакше губиться зміст визначення.
      Наприклад, визначення «Сила — величина векторна», може бути не всім зрозуміло, а життєве визначення «Сила — це здатність живих істот напругою м'язів робити роботу» зрозуміло практично усім, хоча і не є зовсім конкретним.
      Визначення повинні бути по можливості повними, точними і бажано короткими. Довгі визначення, як правило, важко розуміються. Але є складні поняття, що неможливо визначити коротко. Жодне визначення не може бути зовсім повним, тому що кожен предмет має безліч властивостей, може виконувати безліч функцій.
      Наприклад, дуже важко дати повне визначення поняттю «людина». Франсуа Рабле, автор безсмертного роману «Гаргантюа і Пантагрюэль», дав знамените визначення людини — «Тварина, що сміється».
      Письменник Ж. Кардан дав досить образливе (на жаль!) визначення людини — як істоти, здатної до обману, що постійно обманює себе й інших. Відомо і таке визначення людини: «Єдина на Землі істота, що руйнує світ».
      Платон дав таке визначення: «Людина — це двонога неопірена істота». Тому що дійсно, тільки люди і птахи — двоногі істоти, але люди ще і не мають пір’я . Диоген обскубав курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «От тобі твоя людина!» Тоді Платон зробив додаток до свого визначення «...з м'якою мочкою вуха».
      С. И. Ожегов дає таке визначення: «Людина — це жива істота, що володіє даром мислення і мови, здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними». Це істотно більш точне визначення, але теж не повне.
      Предмети можна визначити:
      • без слів: вигуками, що виражають почуття, що викликає даний об'єкт, мімікою, жестами, пантомімою (мімікою і жестами);
      • сполученням декількох способів використання в одному визначенні.
      Наприклад, КНОПКА — тонкий короткий цвяшок із широким плоским капелюшком для закріплення паперу або тканини. (Отут і порівняння, і вказівка функції.)
       Ігри для розвитку уміння давати визначення
      Перша умова — дитина сама повинна вміти давати визначення або знати способи і хотіти ними опанувати, нехай разом з дітьми.
      Гра 1
      Покажіть дітям який-небудь предмет і скажіть: «Ви прибули на маленький острів у Тихому океані. Жителі острова не знають змісту цього слова. Поясніть цим людям, що це таке».
      А можна просто попросити дітей дати визначення всіма зазначеними способами якихось слів, понять або процесів.
      — Що таке гарбуз, труба, телевізор, ножиці, електрика...
      — Хто такі бронтозавр, жираф, кролик...
      Відповіді треба записати або запам'ятати, потім розкрити Тлумачний словник української мови і прочитати дані там визначення цих слів. Розберіться, у чому помилка дитини, але не будьте надтовимогливі до дітей за їхні визначення.
      Ви зробите дитині безцінний подарунок на все життя, якщо навчите її користуватися словниками і довідниками.
      На найближчій до робочого столу дитини книжковій полиці, так, щоб дитина могла дістати до неї не встаючи, повинні лежати як мінімум два словники: орфографічний і тлумачний. А ще краще, якщо там будуть стояти: Великий енциклопедичний словник і Дитяча енциклопедія.
      Не випадково говорять: «Словники знають усі».
      Хвалите дітей за те, що вони самі зауважують і не «проходять мимо» незнайомих слів і риються в словниках.
      Гра 2
       Якщо функція першої гри — давати визначення, то зворотна функція — загадувати загадки.
      Берете тлумачний словник, просите дитини назвати яку-небудь сторінку і рядок, читаєте тільки визначення і запитуєте: «Що це таке?» Загадка готова.
      Можна попросити дитини зашифрувати свою загадку цифрами. Наприклад, «416-2-10». На 416-й сторінці, у 2-й стовпчикові, на 10-й зверху рядкові дається визначення: «Частина суші, оточений водою». Що це таке?
      Можна, звичайно, і просто дати визначення, але тоді пропаде аромат гри, невідомість. Якщо вибір слова по шифровці виявиться невдалим, візьміть найближче, більш удале визначення.
      Буде чудово, якщо ці дві ігри стануть одними з улюблених. Поясніть, що ці ігри збільшують словниковий запас, вчать правильно користуватися словами і давати точні визначення. Скажіть дітям, що культуру людини можна визначити по кількості різних слів, що він використовує. Звичайно це кілька тисяч, але є люди, що використовують за день усього кілька сотень різних слів.

       Гра З
      На столі розкладають багато картинок із зображенням тварин, рослин або неживих предметів, добре відомих дітям, «сорочкою» нагору. Дитина навмання вибирає картинку, розглядає її і дає визначення будь-яким способом, наприклад, перелічуючи ознаки (ніс до землі, товстенні ноги...) або всіма способами, що він засвоїв.
      Перерахування ознак можна починати з зовнішніх відмітних — форма, величина, колір, потім — вага, запах, матеріал і, нарешті, — застосування і призначення. Ознаки перелічують доти, поки інші діти не вгадають об'єкт.
      Як переконатися в тому, що дитина зрозуміла значення слова?
      — Попросити дати визначення.
      — Попросити скласти пропозиція з цим словом.
      — Попросити повторити визначення через кілька днів.
      На закінчення питання: чому виявилося так багато способів давати визначення?
      Згадаєте найважливіший закон формальної логіки — закон тотожності. Цей закон порушується частіше інших. Якщо не розумієш значення слів, то не зрозумієш і зміст інформації.
      А тепер потренуємося.
      Визначите, які зроблені помилки в наступних визначеннях, які правила порушені?
      — Кочівник — людина, що веде кочовий спосіб життя.
      — Куля — частина простору, обмежена сферою.
      — Чотирикутник — геометрична фігура, що має чотири сторони. (Не зазначено, плоска це фігура або просторова.)
      — Настання — це кращий спосіб оборони.
      — Архітектура — це застигла музика.
      — Медицина — це наука, що вивчає людські хвороби. (Чому тільки людські?)
      — Крапка — це лінія, у якої відірвали ліву і праву частини.


      Додаток то теми;

Корекція і розвиток

Методи

Розвиток перцептивних дій, Оволодіння сенсорними еталонами (форми, кольору, розміру), Сформованість просторових співвідношень, Об’єднання елементів в цілісний образ

Пірамідка, Еталони, Розрізані картинки

Орієнтування в предметних діяхСпособи орієнтування

Коробка форм

Розвиток моделювальних дій Аналіз зразка Образна форма мислення (образне кодування) Оволодіння зоровим синтезом, Розвиток орієнтувальних дій

Рибка Розрізані картинки, Піктограма, Малюнок людини, Схематизація, Деталі, яких не вистачає

Оволодіння діями узагальнення і класифікації (прості логічні зв’язки )

Класифікація по заданому принципу, Вільна класифікація, Найбільш несхоже, Порівняння предметів з пам’яті Систематизація, Піктограма, Вилучення зайвого

Відображення логічної послідовності у мовній формі Встановлення причинно-наслідкових зв’язків Розвиток послідовного (логічного) розмірковування

Доповнення фраз, Послідовність картинок, Послідовність явищ

Розвиток зв’язного мовлення Об’єм активного словника

Питання за картинкою Послідовність картинок

Сформованість ігрових дій, Заміщення і маніпуляція, Прийняття виконання ролі

Вільна гра, Гра за правилами, Сюжетно-рольова гра, Предметно-маніпулятивна гра

Оволодіння координацією руху, Загальна рухова активність, Розробленість пальцевої і кистєвої техніки

Графічний диктант, Будиночок, Гра в м’яч, Вільні рухи, Вільний малюнок, Ліпка, Привітання пальчиків, Малювання за зразком.

Концентрація уваги	Неуважний художник, Лабіринти, Нанизування намистинок за зразком Ковпак мій трикутний, Викладання мозаїки за зразком, Замасковані картинки, Їстивне-неїстивне
Обсяг уваги	Таблиці Шульте Знайди два однакові предмети Виключення зайвого
Розподіл і переключення уваги	Яких картинок більше? Додавай і запам’ятовуй Знайди 5 відмінностей Одночасні рухи руками Намалюй коло і трикутник
Стійкість уваги	Коректурні проби
Довільна увага	Дивимось на рухи Слухай команду Графічний диктант Будинок Візерунки Танграм Збери картинку з розрізнених деталей
Моторно-рухова увага	Хто літає Море хвилюється Чотири стихії

Механічне запам’ятовування	10 предметів, 10 слів
Образна пам’ять	Запам’ятай картинки, Запам’ятай предмети Що змінилося 16 образів
Опосередковане запам’ятовування	Змістове співвідношення (15 слів-24 картинки), Піктограми Листівки 50 слів
Словесно-логічна пам’ять	Запам’ятай слова, Запам’ятай оповідання Біг асоціацій

Соціальний статус, Конфліктність, Комунікативні навички, Сімейні, партнерські взаємостосунки, Форми і засоби спілкування

Малюнок сім”ї , Ігрова кімната, Доповнення фраз, Малюнок людини, Соціометрія

Самооцінка і рівень домагань, Ціннісні орієнтації, Стійкість, спрямованість і усвідомлення мотивів, Потреба в самоактуалізації, Особистісні риси і якості, Емоційні особливості

Драбинка, Емоційне лото, Малюнок людини, Доповнення фраз, Три бажання, Тест Розенцвейга, Піктограми