Studentam.net.ua

ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ДОБА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

   Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату­ри) кінця XVII - початку XIX століття.
   Отже, поняття "просвітництво" має два значення (1. 'доба'; 2. 'ідейно-естетичний рух'), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями "романтизм" або "реалізм", адже в добу Просвіт­ництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями. В цім разі поняття "просвітництво" має хронологіч­не наповнення: доба, епоха (як, скажімо, поняття "доба Середньовіч­чя").
   Але поняття "доба Середньовіччя" або "доба античності" мають виключно хронологічне наповнення і не характеризують якоїсь єдно­сті або хоча б односпрямованості в ідейно-естетичному сенсі. Скажі­мо, в межах Середньовіччя співіснували як клерикальні (житія, спові­ді, проповіді та ін.), так і антиклерикальні (лірика вагантів) літератур­ні явища, але всі вони об'єднуються поняттям "середньовічна літера­тура".
   А от про поняття "просвітницька література" цього не скажеш. Так, на початку XVIII століття (тобто в зазначених вище хронологіч­них межах доби Просвітництва) виникає ціла література рококо (т.зв. "легка" або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літера­турою не вважають. Отже, всю літературу доби античності або Середньовіччя можна назвати античною (середньовічною) літературою, але не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою.
   Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на ма­гістральний напрямок діяльності його представників - розвіюва­ти темряву незнання і невігластва, освічувати, виховувати лю­дину і людство, озброювати їх науковими знаннями, робити розу­мнішими, "філософічнішими". Тож недаремно найвидатніші пись­менники тієї доби часто були водночас і видатними філософами.
   Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійсь­кого філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму''.
   Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Ро­зуму (у щонайширшому значенні цього слова), і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім -філософських (згадана робота англійця Дж. Локка; ''Нові досліди про людський розум" (1710) німця Г.Лейбніца, "Про розум" (1758) фра­нцуза К.Гельвеція, "Критика чистого розуму" (1781), "Критика прак­тичного розуму" (1788) німця І.Канта тощо), так і художніх (напри­клад, "Горе от ума" росіянина О.Грибоєдова) творів європейських просвітителів. Навіть система жанрів літератури тієї доби відбила цю увагу письменників до науки, філософії: саме тоді особливого розкві­ту набула філософська повість (саме так визначають жанр, напри­клад, Вольтерового "Простака").
   Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Про­світництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т. зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий  хоч і не єдиний) настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприй­няття.
   Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі без­турботними мрійниками, людьми, сказати б, у рожевих окулярах. Як­раз навпаки: розумні, як правило блискуче освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя.
   Так, коли філософи-просвітителі Шефтсбері, Лейбніц та ін. заяви­ли про те, що реальний світ улаштований найоптимальнішим чином, тобто продовжили філософську концепцію оптимізму (до речі, слова "оптимізм" і "оптимальний" є одно корінними, вони походять від ла­тинського "optimus" - 'найкращий'), яка виникла ще в античні часи (Аристотель, Епікур), то з ним вступив у полеміку просвітитель-таки - Вольтер.
   Та, попри все, просвітники вірили в розум людини, у можливість справедливого, раціонального влаштування суспільства і, за великим рахунком, саме тому стали безсмертними у вдячній пам'яті людства.
   Зовсім не той настрій панував, скажімо, в модерновому мистецтві, більшість представників якого голосно заявила, що людина в цьому світі - самотня комаха (пор. сюжет оповідання Ф.Кафки "Перевтілення"), а людське життя недосконале і взагалі абсурдне. Навіть жанрова система літератури модернізму відбила цей світогляд: драма абсурду, театр абсурду. Та хіба цього не бачили й просвітите­лі? Чудово бачили. Але суть справи не в тому, щоб "відкривати" са­моочевидні речі і ставати в авгурівську позу стомленого коментатора абсурдного життя, а в постановці одвічного запитання: а що далі? Ну добре, життя є абсурдним, а далі-то що?
   Тому не можна не погодитися з відомим французьким літературо­знавцем і письменником Андре Моруа: "Сучасні письменники заяви­ли, що наш світ абсурдний. Але все, що можна було б сказати з цього приводу, вже сказано, і дуже розумно, Вольтером... , і було б краще замість того, щоб обурюватись навколишнім світом, знайти в собі мужність діяти ";. Просвітителі в собі цю мужність знайшли, це й було (і тут все рівно, це були часто напівголодні, погано одягнені ра­дикали на кшталт Дідро і Руссо, чи люди поміркованіші й звиклі до розкошів, типу Вольтера2) їхньою, сказати б, теоретичною і життєвою філософією.
   Тож не дивно, що наявність у художніх творах філософських ідей і цілих їхніх комплексів є характерною рисою, своєрідною "візитною карткою" літератури Просвітництва.

§ 1. Комплекс ідей просвітителів і його втілення в їхніх літературних творах

   Якщо початком ідеології просвітництва вважається поява згаданої вже роботи Дж. Локка. де одним із ключових є конфлікт розуму і віри, то принципово важливим уявляється питання про ставлення до релі­гії самих просвітителів. Часто доводиться чути про атеїзм просвіти­телів, хоч послідовним атеїстом навряд кого з них можна назвати. Не­обхідно чітко розрізняти поняття: атеїзм - заперечення самої ідеї Бога як такого; і антиклерикалізм - критика релігійної догми, церкви, кліру. Просвітителі були передусім антиклерикалами (скажімо, Воль­тера католицька церква не вибачила і до цього часу).
   Своєрідне примирення своєї ідеології з релігією (як це світ, створений божественним промислом, може бути таким недосконалим, яким він є) просвітителі знайшли в деїзмі - вченні про те, що Бог є, і всесвіт створений саме Ним. Але, давши першопоштовх, Він перестав втручатися у справи людей, і відтоді людство живе за божественними законами, не завжди знаючи про це. (Так само колись герой однієї з комедій Мольєра заявляв, що все життя розмовляв прозою, не знаючи про те, що розмовляє саме прозою.) А, мовляв, учені, які відкривають закони природи, роблять не що інше, як відкривають божественні за­кони, недосяжні пересічному розумові. Саме тому видатного вченого Ісаака Ньютона називали тоді "геніальним інтерпретатором божест­венного промислу". Отже, відкривши закон всесвітнього тяжіння, Ньютон відкрив один із божественних, до того часу -прихованих від людей, божественних законів. Таким чином була знайдена, хай тим­часова і хистка, але все ж таки рівновага між вірою і розумом.
   Чи не найважливішою в добу Просвітництва була майже аксіоматична зараз, але революційна тоді ідея рівності усіх людей від наро­дження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної. Так, герой філософській повісті Вольтера "Простак" Гурон у Кастилії зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючо­го у Франції католицизму) Гордоном, який зображений з великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і на­шим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом.
   Значно продуктивнішою в літературі була ідея соціальної рівно­сті, втілена, зокрема, в комедії француза П'ера Огюстена Карона де Бомарше "Весілля Фігаро", головний герой якої, плебей Фігаро, заявляє, що, якби аристократи застосували до себе ті вимоги, які вони висувають щодо своїх слуг, то він не певен, що хоча б половина панів була б гідна стати слугами. Глядачі комедій Бомарше (звісно, перева­жно аристократи) були обурені таким монологом, а дослідники твор­чості геніального французького комедіографа переказують тогочасну ф)зазу про те, що Велика французька революція почалася не під час штурму Кастилії, а під час прем‘єри трилогії про Фігаро.
   Надзвичайно продуктивною і важливою була ідея національної рівності. Так, у народній драмі Фрідріха Шіллера "Вільгельм Телль" зображена національно-визвольна боротьба швейцарців про­ти австрійського ярма. За переконанням просвітителя Шіллера, швейцарці мали право обирати, жити їм у складі імперії, чи виокре­митися з її складу, бо вони мали однакові з австрійцями права на сво­боду та національне самовизначення.
   Вельми актуальною для тієї доби була також ідея расової рівно­сті. Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вби­вали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць".
   Саме доба Просвітництва викрила систему рабоволодіння. Зви­чайно, індивідуальний і колективний (згадаймо хоча б повстання Спартака в рабовласницькому Римі) спротив рабству виник одночас­но з самим рабством, але саме просвітники поставили питання про філософське заперечення рабства, права на володіння людини лю­диною як протиприродній стан людських стосунків. Для порівняння: видатний філософ античності Платон розглядав раба як живий засіб виробництва: мотика, плуг (неживі засоби виробництва), раби (живі засоби виробництва).
   Так, у романі англійського письменника-сентименталіста Лоренса Стерна "Сентиментальна мандрівка Францією та Італією" цю ідею подано дуже яскраво: "...Рядись как угодно, рабство, а все-таки. - сказал я, - ты - горькая микстура! И от того, что тысячи людей всех времен принуждены были испить тебя, горечи в тебе не v6aeu.nocb. А тебе, триждысладостная и благодатная богиня, обратился я к Свободе, - все поклоняются публично или тайно: приятно вкусить тебя, и ты останешься желанного пока не изменится сама Природа, - никакие грязные слова не запятнают белоснежной твоей мантии, и никакая химическая сила не обратит твоего скипетра в железо, - поселянин, которому ты улыбаешься, когда он ест черствый хлеб, с тобою счастливей, чем его король, из дворцов которого ты изгнана... "".
   Наведена цитата ілюструє також те, що, водночас із засудженням рабства, просвітники уславили свободу як природній стан, приро­дне право кожної людини. Невипадково, скажімо, народна драма Ф.Шіллера "Вільгельм Телль" закінчується трикратним повтором слова "свобода".
   Для просвітителів однією з центральних була опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс") - "цивілізація (часто зі знаком "мінус')". Звичайно, значення слова "природа" в цім контекс­ті зовсім не обмежувалося поняттям на кшталт "зелені насадження". Це швидше первісний, не зіпсований цивілізацією стан людини й людства'. Більшість просвітників вважали, що за природою, від наро­дження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозум­но: нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина".
   Тому, хоча першим у світовій літературі образом природньої людини вважається дикун П'ятниця з роману Дефо "Робінзон Крузо", поняття "природня людина" зовсім не обмежується значенням людина, що виросла на природі, не зазнала впливу цивілізації (хоча мо­же включати й це значення).
   Так, Руссо абсолютизував роль природи в розвитку людства, за­надто радикально відкидав позитивні моменти впливу цивілізації, за що негайно був висміяний Вольтером, який довів його думку до абсу­рду: мовляв, якщо цивілізація - це виключно погано, то що ви пропо­нуєте натомість, пане Руссо, невже ви закликаєте людство повернутися назад, "на карачки", адже найменший вплив цивілізації - це печер­ний період у історії людства?
   Зокрема, у філософській повісті "Простак" Вольтер полемізує з Руссо саме в цім питанні. "Природня людина" Гурон потрапляє до Бастилії. де сидить у камері з високоосвіченим янсеністом Гордоном. Цей час "цивілізований" вчений стариган і "природній" дикун-юнак проводять у наукових дискусіях, результат - взаємне вдосконалення. Це один з конкретних випадків втілення в художньому творі концеп­туального інтенції просвітників - прагнення примирити "природу" й "цивілізацію" (суспільство).
   З одного боку. Гордон визнає переваги природньої людини (і це збігається з поглядами Руссо): "Він (Гурон. - Ю.К.) записав багато думок, які вжахнули старого Гордона. "Як! - казав той сам собі, -п п’ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дити­ни. Я тремчу, зміцнивши старанно свої забобони; він же слухав тіль­ки простої природи ".
   З другого боку, Гурон визнав благотворну роль наук у своєму вдосконаленні (адже до Бастилії він був образом чи не комічним, а після дискусій з Гордоном став драматичним або й трагічним; і сам факт такого "перевтілення" вже є полемікою Вольтера з Руссо, бо під­креслює позитивні моменти впливу цивілізації на людину): ". .Мене спокушає повірити в перевтілення, - говорив він (Гурон. -Ю.К.), бо я сам із тварини перетворився на людину... ".
   Суміжною згаданій є важлива опозиція Просвітництва "природне право" - "суспільна угода". Вперше думку про "суспільну угоду, договір" висловив уже згаданий Джон Локк у трак­татах "Про правління" (1690). Згодом це вчення Локка було викорис­тане у роботі "Про суспільну угоду" (1762) Ж.Ж. Руссо і в ідеях Вели­кої французької революції 1789 року.
   Просвітники чудово розуміли, що "жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства неможливо", що Іноді індивідові (який пере­буває у "природньому стані") треба обмежити свої права і свободи задля блага більшості членів суспільства, а "справедливість і дотри­мання законів є принципами, з якими погоджується більшість людей".
   Саме на опозиції "природне право" - "суспільна угода" зіграв Во­льтер у своїй повісті "Простак", посилаючи Гурона "женитися" на панні Сент-Ів. Як завжди блискуче дотепний, він вигадав антонім по­няттю "природне право" - ''природне розбишацтво": "Простак за­хищався, посилаючись на природне право, яке він досконало знав; абат хотів довести, що перевагу мусить мати право громадянське, і що коли б поміж людей не було угод, природне право мало не зав­жди перетворювалося 6 на природне розбишацтво ".
   Мотив угоди, договору мав і інші тлумачення. Так, якщо Людина Розумна живе серед таких само розумних людей, то що заважає їм про щось домовитися між собою і влаштувати життя справедливо, по со­вісті, щоб людство було щасливим?
   Наступною ключовою ідеєю Просвітництва була ідея просвічено­го монарха. Просвітники не лише пропагували можливості людсько­го розуму, але й на ділі застосовували їх. їхні раціоналістичні побудови були напрочуд логічними і прагматичними.
   За магістральний напрям, головний засіб вдосконалення люд­ства просвітителі обрали культурно-просвітницьку діяльність. Відтак логічно поставало питання: а кого, власне, найдоцільніше про­свічувати? Адже дійти до кожної людини дуже важко, майже немож­ливо. Вольтер, наприклад, навідріз відмовився просвічувати простих людей, називаючи народ "бидлом, якому потрібен батіг і корм". Тоді кого ж треба було просвічувати?
   Відтак просвітники прийшли до ідеї просвіченого монарха: найоптимальніше починати просвіту народу з просвіти монарха (коро­ля, царя, шаха тощо). Той, у свою чергу, почне просвічувати своїх мі­ністрів, ті - своїх підлеглих і так далі, і, зрештою, вони просвітять усю свою країну, адже влада в їхніх руках.
   До того ж ідея просвіченого монарха своєрідно співпала з тради­ційною мрією широких кіл народу про доброго монарха, і це стало однією з причин її живучості.
   Іноді тодішні монархи дійсно сприяли розповсюдженню наук (наприклад, Петро І "європеїзував" Росію не в останню науку саме за до­помогою впровадження і державної підтримки науки). А іноді просві­тники робили вінценосним особам комплімент, сподіваючись таким чином підказати їм потрібне ставлення до науки.
   Як один із яскравих прикладів такого компліментарного повчання щойно коронованої монархині (і водночас пристрасний гімн Просві­тництву і наукам) можна розглядати оду видатного російського про­світника Михайла Ломоносова "На день восшествия на всероссийский престол ее величества государыни Елизаветы Петровны, 1747 года": "Молчите, пламенные звуки, // И колебать престаньте свет: // Здесь в мире расширять науки '/ Изволила Елесавет...// Тогда божественны науки // Чрез грады, реки и моря //В Россию простирали руки/ К сему монарху (про Петра I. - Ю- К.), говоря: // "Мы с крайним тщанием готовы. Подать в российском роде новы // Чистейшего ума плоды.-. " // О вы, которых ожидает // Отечество от недр своих / И видеть таковых желает, // Каких зовет от стран чужих, // О, ваши дни благословенны ! /''Дерзайте ныне ободренны // Раченьем вашим показать, // Что может собственных Платонов// И быстрых разумом Невтонов//Российская земля рождать. //Науки юношей питают, //Отраду старым подают, //В счастливой жизни украшают, //В несчастный случай берегут; //В домашних трудностях утеха //И в дальних странствах не помеха // Науки пользуют везде -//Среди народов и в пустыне, //В градском шуму и наедине, //В покое сладки и в труде".
   Ідея просвіченого монарха для просвітителів була такою приваб­ливою, що впливала не лише на їхню творчість (образ просвіченого монарха є, наприклад, у Свіфтових "Мандрах Гулівера", це король країни велетнів), а й на саме їхнє життя Так, часто лунали кпини на адресу Вольтера за те, що він став придворним історіографом Людовіка XV, начебто "дозволивши себе приручити", або що вірив у те, про що писала в листах до нього російська імператриця, "просвічена монархиня" Катерина II.
   Сумніваюсь, що Вольтер вірив усьому. Але це й не так важливо, бо хіба це зіставимі речі: дорікати французові за довірливість у питанні, чи російські селяни дійсно '' їли курочку щонеділі, а в деяких губерні­ях вже переходили на індичку ", не беручи до уваги головного: завдяки втіленню ідей Просвітництва менш ніж за півстоліття Московія із провінційної країни перетворилася на світову державу. Ось що привертало увагу французьких просвітників до далекої північної країни (адже стариган Дідро теж поїхав до Росії, і це теж невипадково). Ко­ротше кажучи, вони вважали Росію своєрідним "експериментальним майданчиком" (причому - успішним!) для апробації і втілення своїх ідей.
   Але прагнення просвічувати людей, звичайно, не обмежувалося виключно вінценосними особами. Звичайно, були роздуми й про те, як виховувати широкі народні маси. І найоптимальнішим, найефе­ктивнішим засобом просвіти, виховання людей просвітники вважали літературу.
   Мабуть, не в останню чергу тому видатні філософи-просвітителі водночас часто бували й відомими письменниками. Так, ця доба дала такі імена, як Д.Дефо, Дж.Свіфт, Г.Філдінг, С.Річардсон, Л.Стерн, Р.Бернс (Велика Британія); Вольтер (Франсуа Марі Аруе), Ж.Ж.Руссо, ШЛ.Монтеск'є, Д.Дідро, П.О.Бомарше (Фран­ція); Г.Е.Лессінг, Й.К.Ф.Шіллер, Й.В.Ґете (Німеччина); К.Гольдоні (Італія); Б.Франклін (США); Д.Фонвізін, О.Радищев, О.Грибоєдов (Російська імперія) та багато інших.

§ 2 Діяльність енциклопедистів

   У наш час енциклопедистами називають людей, які вирізняються різнобічними знаннями (на відміну від вузько профільних фахівців). Це поняття походить від давньогрецьких слів "enkyklois " і "paideia" і дослівно означає 'навчання за усім колом знань.
   А в добу Просвітництва слово "енциклопедисти" мало звуженіше і, сказати б. конкретніше значення. Енциклопедистами називали просвітників (філософів, письменників, політиків), які брали участь у виданні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (далі - Енциклопедія), що видавався, незважа­ючи на численні перешкоди, протягом 1751-1780 років (тобто понад чверть століття!).
   Головними ідеологами і виконавцями цього грандіозного проекту були засновник і головний редактор Дені Дідро та його перший помічник Д'Аламбер. Вони об'єднали навколо Енциклопедії найвидатніших учених і письменників того часу (переважно антиклерикально й антифеодально налаштованих). Монтескьє, Вольтера, Руссо, Гельвеція, Гольбаха та ін.
   Виданню передували "Попередні роздуми", написані Дідро і Д'Аламбером, де була створена найпрогресивніша на той час класи­фікація галузей знань, наук. "Попередні роздуми " стали апофеозом науки, закликом до об'єктивного дослідження природи і суспільства, прапором світського, нерелігійного ставлення до реального світу " .
   Усього було видано 35 (!) томів, де були матеріали, присвячені найрізноманітнішим галузям знань: історії, математиці, філософії, літературознавству та ін. І ось що ще цікаво: ремесла чи не вперше в історії людства були поставлені на один щабель з науками та мистецтвами, про що свідчить вже сама назва видання (раніше вони співвідносилися антитетично: науки та мистецтва - це "високе", а ремесла - це "низьке").
   Видання було справою непростою. Передусім, вихід кожного тому викликав шалений спротив майже всесильних тоді святенників (які щодалі більше позбувалися монополії на знання) і можновладців (за­надто багато загальноприйнятих на той час понять в Енциклопедії було переглянуто, зокрема, доцільність влади феодалів, яка до того багатьма сприймалася як Богом дана, одвічна й довічна, була піддана сумніву). Причому, непримиренні до того вороги - католики і янсеністи - виступили проти Енциклопедії єдиним фронтом (так тимчасово перестають гризтися між собою собаки при наближенні спільного ворога - вовка). Тож не дивно, що час від часу видання заборонялося. 1752 - заборона Королівською радою перших двох томів за те, що там було "багато положень, спрямованих на знищення королівської вла­ди, зміцнення духу незалежності й бунтарства і своїми темними й двозначними висловами закласти основи помилок, псування моралі й безвір'я ". 1757 - повторна заборона видання (з великими труднощами після заборони 1752 року енциклопедисти добилися дозволу на продовження видання), цього разу вже урядом, та ще й заборона продажу тих семи томів, що на той час вийшли. І наступний, восьмий, том по­бачив світ лише через вісім років! Воістину, через терни - до зірок.
   Крім того, не було єдності й у таборі самих енциклопедистів. Осо­бливо яскраво розбіжності в їхніх поглядах виявилися після виходу згаданого вже сьомого тому, де була стаття Д'Аламбера "Женева", через яку її автор врешті решт вийшов зі складу редколегії. Ще б пак, адже проти нього виступили не лише церковники (католики образи­лися на занадто позитивно оціночний опис скромного способу життя протестантських женевських святенників, що було різким контрас­том розкошам, якими оточило себе католицьке французьке духовенс­тво), а й самі енциклопедисти. Так, вже знаменитий на той час Жан Жак Руссо посварився з Дідро й відмовився від подальшої співпраці з енциклопедистами через ту саму статтю. Правда, його обурили не компліменти протестантам, а пропозиція Д'Аламбера відкрити в Же­неві театр, що, на думку Руссо, могло негативно вплинути на мораль­ність женевців. Отож Д'Аламбер назавжди вийшов зі складу видавців Енциклопедії, а Дідро мужньо продовжив справу один.
   До того ж видання Енциклопедії було справою надзвичайно скла­дною із суто матеріальної точки зору. Дідро часто закладав для цієї справи свої особисті гроші. Ходили навіть чутки, що в нього від пога­ного харчування, зумовленого постійним браком грошей, помирали діти. Принаймні, з постійних злиднів, за великим рахунком, його в решті решт визволив тільки неординарний крок російської імперат­риці Катерини II: вона купила особисту бібліотеку француза, зали­шивши її йому в пожиттєве користування, і книжки були вивезені до Росії лише після смерті філософа. Але, до честі Дідро, який був і батьком ідеї, і найголовнішим її виконавцем, він довів справу до завершення.
   Видання Енциклопедії стало визначним явищем в інтелектуально-ідеологічному, духовному житті не лише Франції, а й усього світу.

§ 3 Головні напрями просвітницької лі­тератури: реалізм, класицизм, сентиме­нталізм. Література рококо. Виникнення нових літературних жанрів

   Як уже зазначалося вище, просвітництво є ідеологічним рухом, який позначився на різних літературних напрямах.
   Передовсім, помітне місце в літературному житті тієї доби все ще посідав класицизм. Його естетика і поетика впливали на літературу всієї Європи. Щоправда, класицистичні твори часто наповнюва­лися просвітницьким змістом. Образно кажучи, у старі міхи залили нове вино (але міхи часто не рвалися). Так, давньогрецький сюжет про Едіпа у однойменній класицистичній трагедії Вольтера отримує про втіхи та насолоди життя. Зокрема, на формування літератури рококо відчутний вплив (своїм фантастичним елементом, екзотикою і ероти­змом) справили казки східної збірки "Тисяча й одна ніч", яка саме тоді (1707-1717) була перекладена французом Таланом.
   Надзвичайно плідно працювали також письменники-реалісти, особливо в жанрі роману. Батьком просвітницького реалістичного роману вважається англієць Даніель Дефо (автор "Робінзона", ''Молль Флендерс" та численних інших творів). Багато нового вніс до цього жанру також Генрі Філдінг і багато інших письменників.
   Саме у ту добу виник сентименталізм - літературний і мистець­кий напрям, у творах якого домінували почуття ("сентименти", звідси й назва). Сентименталісти проголошували культ природнього почуття, природи, часто - патріархальної ідеалізації. Цей напрям швидко поширився по усій Європі.
   Найвідоміші представники сентименталізму в європейських національних літературах: С.Річардсон, Л.Стерн, О.Голдсміт, Т.Смолетт (пізні твори), Ж.Ж.Руссо, штюрмери, М.Карамзін, Г.Квітка-Основ'яненкотаін.
   Тоді ж спочатку у Франції, а згодом у всій Європі поширюється лі­тература рококо, в якій у легкому, грайливому стилі зображувалися втіхи та насолоди життя. Зокрема, на формування літератури рококо відчутний вплив (своїм фантастичним елементом, екзотикою і ероти­змом) справили казки східної збірки "Тисяча й одна ніч", яка саме тоді (1707-1717) була перекладена французом Таланом.
   Виникають і/або набувають розквіту нові літературні жанри (жанрові різновиди) - філософська повість і роман виховання.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.