|
Поезія Німеччини ХVІІ ст. В німецькій літературі першої половини ХVІІ ст. головне місце безумовно належить ліричній поезії. Її розквіт у 1620–1650-і роки відзначається появою багатьох творчих індивідуальностей, поетичних гуртків і шкіл. Ця поезія з великою силою відбила трагедію народу, кинутого у прірву жорстоких бідувань. Жодна інша західноєвропейська література ХVІІ ст. не сказала такого вагомого й співчутливого слова про народні страждання, про “сльози вітчизни”, як німецька. Знаменно, що впорядковуючи антологію німецької поезії ХVІІ ст., один з найбільших її шанувальників Йоганнес Бехер, поет ХХ ст., виніс на її обкладинку саме цей титул: “Сльози вітчизни”, – за однойменним сонетом А.Гріфіуса.
Із всіх поетів ХVІІ ст. епоха Просвітництва, тобто ХVІІІ ст. визнала лише Ф.Логау, чиї епіграми були видані Лесінгом. Епізодичне захоплення окремими поетами (Фрідріхом Шпеє, Анд.Гріфіусом) спостерігалося в епоху романтизму, але справжнє відкриття поезії німецького бароко і пов’язаний з цим перегляд і переоцінка всього літературного розвитку Німеччини ХVІІ ст. настало лише у ХХ ст.
Отож тематика німецької лірики цього періоду, в основному навіяна подіями Тридцятилітньої війни: це опис народних страждань, трагічних обставин особистого життя поетів, вираження їх політичних надій і розчарувань, симпатій і антипатій, узагальнена трактовка понять “мир” і “війна”.
Поряд з цією громадянською тематикою зустрічаються традиційні мотиви античної і ренесансної лірики: вірші про кохання, застольні пісні, різного роду вірші “на випадок” життя: шлюб, народження, смерть високих осіб, меценатів або друзів поетів. Основними жанрами були: сонет, ода, епіграма і різного роду пісенні форми.
Представником старшого покоління німецьких поетів був Георг Рудольф Векерлін (1584–1653). Векерлін отримав добру освіту, володів багатьма європейськими мовами, здійснив декілька подорожей за кордон з дипломатичними дорученнями. Поет був протестантом і після поразки протестантів Векерлін покинув Німеччину і переселився в Англію, де зблизився з великим англійським поетом і публіцистом Джоном Мільтоном. Ще до свого від’їзду, в 1618–1619 рр., вийшла його збірка в двох томах “Оди і пісні”.
У 1641 р. в Амстердамі з’явилися його “Духовні та світські вірші”. Векерлін у передмові до своїх поетичних збірок відстоює високі достоїнства німцеької мови, яка не поступається за багатством і засобами вираження класичним стародавнім мовам. Поет бореться із засиллям модних іноземних слів, які засмічують німецьку мову, не боїться вводити в свої вірші і драматичні сценки окремі слова, а іноді й цілі діалоги на рідному швабському діалекті. Свою поетичну творчість Векерлін розглядав як патріотичний акт.
Велику роль у формуванні німецької культури нового часу відіграв поет Мартін Опіц (1597–1639).
Ще в гімназії Опіц почав створювати вірші на латинській мові, а в 1617 р. написав промову на латинській мові “Аристарх, або про зневагу до німецької мови”, в якій закликав до чистоти німецької мови, до її звільнення від засилля іноземних слів, відстоює її переваги перед стародавніми мовами і вважає, що німецька мова є придатною для поетичної творчості.
У 1621 р. М.Опіц пише велику поему в чотирьох книгах (2300 віршів) “Слово втіхи серед бід війни” (видана в 1633 р.). У поемі описуються всі жахи війни, проілюстровані прикладами із стародавньої і нової історії (в тому числі Варфоломіївська ніч). Поет розрізняє війни за їх метою – війни за свободу допустимі, війни заради наживи повинні бути суворо засуджені. Опіц теж був протестантом і його поема “Слово втіхи серед бід війни” має антикатолицьке спрямування. Але тут слід зважити на те, що це спрямування має не стільки релігійний, скільки політичний характер.
У 1624 році вийшла з друку теоретична праця Опіца “Книга про німецьке віршування” або “Книга про німецьку поезію”. В трактаті розглядаються загальні питання поетичної творчості: роль поетичного натхнення, ерудиція поета, питання про правдоподібність, теорія жанрів, конкретні стилістичні правила. Опіц включив у свій трактат і короткий історичний огляд німецької поезії з найдавніших часів. Принциповою новизною книги була глава про метрику. Опіц встановлює для німецького вірша силабо-тонічну систему. Серед віршованих розмірів перше місце він віддає олександрійському віршу. Поет детально аналізує різні типи і варіанти рим, встановлює правила римування, дає описи строфічної структури сонета та оди.
Після виходу “Книги про німецьке віршування” до Опіца прийшла слава і визнання. Його теорію захоплені послідовники почали пропагувати в усіх університетах. З’явилася величезна кількість учнів і полідовників поета.
Це наслідування мало позитивні сторони, але здебільшого негативні сторони. Поезія відірвалася від народного грунту. Поети орієнтувалися на античні зразки і зневажали національні поетичні традиції. Олександрійський вірш (римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних рим) став основним віршем для всього ХVІІ ст.
У своїй ліриці М.Опіц розробляв поряд з темою війни традиційні мотиви ренесансної поезії: оспівував чуттєве кохання, насолоду картинами мирного життя на лоні природи.
Із багаточисельних жанрів лірики Опіца, а це сонет, ода, “вірш на випадок” та ін. силу художнього впливу зберегли в наші дні пісні Мартіна Опіца.
Поета довгий час розглядали як основоположника раннього німецького класицизму, посилаючись головним чином на його поетичну теорію. Однак особливості його власної поетичної практики виявляють очевидну близькість до стилістичних форм поезії бароко.
Оосбливим напрямком німецької поезії ХVІІ ст. була релігійна пісня, тематично зорієнтована на євангельські сюжети, але яка й розвивала художні традиції народної пісні з її простотою, щирістю почуттів, глибокою людяністю, живим і безпосереднім сприйняттям природи. Найяскравішим представником цього напрямку був Фрідріх Шпеє (1591–1635). Він був одним із небагатьох католицьких поетів Німеччини ХVІІ ст. У 1631 р. Шпеє анонімно випустив латинський трактат “Обачливість при винесенні вироків або про процеси над відьмами”, в якому рішуче виступає проти засудження звинувачуваних до страти на основі признання, отриманого від звірячих катувань.
“Прошла угрюмая зима…”, ст.182.
У 1620-і роки в Кенігсберзі формується гурток поетів, яких об’єднала любов до музики. Найпоширенішим жанром серед поетів гуртка була пісня, проста, задушевна, музична, близька за духом до народної. Найвідомішим поетом гуртка був Сімон Дах. В історії німецької поезії залишилися не його (Сімона Даха) вірші “на замовлення”, а пісні, проникнуті щирим глибоким почуттям і які оспівують справжні людські цінності – любов, вірність, дружбу. Найвідоміша з них – пісня “Анке із Тарау”. Пісня була написана на місцевому діалекті. Згодом пісня ця була перекладена на літературну німецьку мову Йоганом Гердером і включена до його збірки “Народні пісні” (1778).
“Анке із Тороу”, ст.200
Анке из Тороу – свет моих дней.
Все, чем я жив, заключается в ней:
На німецькій мові, с.145 Центром поетичного життя Німеччини ХVІІ ст. дещо пізніше став Ляйпціг, де поезія розвивалася в основному в студентському середовищі. Яскравим представником ляйпцігського гуртка був Пауль Флемінг (1609–1640). Сам він завжди вважав себе послідовником М.Опіца. Але його лірика має значно більшу оригінальність і художню силу, ніж творчість старшого поета. Тема кохання складає зміст більшості його віршів і сонетів. Але поряд з цим Пауль Флемінг розширює тематичні рамки сонета, наповнюючи його глибоким філософським змістом. Таким є сонет “До самого себе”. У вірші “Роздуми про час” поет звертається до філософської теми буття, яка була дуже популярною в поезії німецького бароко. Во времени живя, мы времени не знаем.
Тем самым мы себя самих не понимаем…
Весьма различны времена по временам:
То нéчто, то ничтó – они подобны нам.
Изжив себя вконец, рождает время время.
Так продолжается и человечье племя. Велике місце в ліриці П.Флемінга займає тема війни. У “Новорічній оді 1633 р.” поет змалював страшну картину спустошення рідного краю: Наши села сожжены,
Наши рати сражены.
Наши души гложет страх.
Города разбиты в прах.
Щирим почуттям любові до батьківщини наповнений сонет “До Німеччини”, який закінчується рядками: И в поисках пути, в далекой стороне,
Я смутно сознаю: я дома – ты во мне… Найповнішим і художньо найдовершенішим втіленням німецької барокової поезії була творчість Андріаса Гріфіуса (1616–1664).
Поряд з високими жанрами (ода, поема, сонет) в німецькій поезії ХVІІ ст. розвивалася й епіграма. В історію німецької літератури сілезький поет Фрідріх фон Логау (1604–1655) ввійшов саме як видатний майстер цього лаконічного, сатирично гострого жанру.
У 1638 р. Логау випустив збірку “Двісті римованих німецьких виразів”. А за рік до смерті, в 1654 р. він видав під псевдонімом Соломон фон Голау (анаграма його справжнього прізвища) “Три тисячі німецьких епіграм”. Зразками для Логау послужили римські сатирики Марціал і Ювенал.
Логау вдалося створити справжню національну і за змістом, і за формою німецьку епіграму.
Поет піддає сатиричному висміюванню всі сфери суспільного і приватного життя. Одна із головних його тем – тема війни, яка відбувалася на його очах, її матеріальні і моральні наслідки.
У великій групі епіграм поет ставить соціальні і моральні питання. Він викриває звички, пороки людей, їхній фальш, лицемірство.
Логау звертається і до питання про втрату національної гордості, про сліпе наслідування іноземцям в одязі, манерах, мові. Зустрічаються в епіграмах і влучні замальовки звичаїв – про подружню невірність, пристрасть до вина, рабське наслідування моді тощо.
Більша частина епіграм – короткий вірш, двовірш або чотиривірш. Епіграми Логау написані простою, зрозумілою мовою, вільною від орнаментальності і вишуканості. За життя поета його епіграми не користувалися широкою популярністю.
Слава до Логау прийшла через століття. У 1759 р. Лессінг видав вибрані епіграми Логау, в яких побачив настрої і теми, співзвучні віку Просвітництва. Heutige Weltkunst Anders sein und anders scheinen,
Anders reden, anders meinen,
Alles loben, alles tragen,
Allen heucheln, stets behogen,
Allem Winde Segel geben,
Bös und Guten dienstbar leben,
Alles Tun und alles Dichten.
Bloß auf eignen Nutzen richten:
Wer sich dessen will befleißen,
Kann politisch heuer leußen. Житейская мудрость Быть одним, другим казаться,
Лишний раз глухим сказаться,
Злых, как добрых, славословить,
Ничему не прекословить,
Притворяться, лицемерить,
В то, во что не веришь, – верить,
Чтоб не влипнуть в передряги,
О своем лишь печься благе, –
И, хоть время наше бурно,
Сможешь жизнь прожить недурно. Такою є поезія німецького бароко Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
