|
7. П. Наторп як засновник соціальної педагогіки. Історичні аспекти виникнення терміну На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу "Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів...
Щоб втримати в пам’яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована” (9, с.301).
Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс та П. Наторп. Цей напрям ототожнили з теорією суспільного виховання. Інший напрям емпіричний досить чітко виклав у своїй праці П.Бергемен “Соціальна педагогіка, що спирається на досвід”. Він вказував на значний вплив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Проте на перше місце ставив родину. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав.
Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії. Сам термін “соціальна педагогіка” ввів німець Ф.В.А.Дістервег реформатор народної освіти і творець нових програм з підготовки вчителів, що викладені у праці “Посібник до освіти німецьких вчителів”. Спираючись на педагогічні погляди Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав “засобом діяльності вчителя у середовищі”. А.Дістервег стверджував, що саме вчителі несуть відповідальність за виховання в учнів соціальних умінь.
За іншими літературними джерелами, першим, хто використав цей термін, був К. Магер, який спеціально досліджував соціальні аспекти освіти і виховання. Він зазначав, що соціальна педагогіка це досить широке поняття, яке передбачає виховання суспільства в цілому.
На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища бездомність дітей, дітей-сиріт, та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об’єкт турботи. Вважалося, що соціальна педагогіка повинна не лише задовольняти базові потреби, але й формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві.
Отже, на початку соціальна педагогіка займалася насамперед сиротами, але охопила інші верстви населення після введення принципу обов’язковості освіти. На її розвиток вплинули культурні зміни, їх доступність до поширення, поява мас-медіа. До виховних впливів школи і родини додалося безліч інших від бібліотеки до кінотеатрів, що є типовою ознакою індустріалізованого суспільства. З кінця XIX ст. соціальна педагогіка розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства. Література
1. Андреева И.Н. Антология по истории социальной педагогики. – М.: Академия, 2000. – 176с.
2. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для педагогических учебных заведений / Под ред. Академика РАО А.И.Пискунова. – М.: ТЦ “Сфера”, 2001. – 512 с.
3. История социальной педагогики: Хрестоматия-учебн.: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Под ред. М.А.Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 544с.
4. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ ст. – Тернопіль, 1996. – 290с.
5. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки і шкільництва. – Тернопіль, 1996. – 436с.
6. Латышина Д.И. История педагогики. Воспитание и образование в России (Х- начало XX века): Учебное пособие. –М.: Издательский Дом “ФОРУМ”, 1998. 584 с.
7. Локк Д. Думки про виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М.: Просвещение, 1981. С. 163-194.
8. Мешко 0.І., Янкович О.І., Мешко Г.М. Короткий виклад курсу “Історія зарубіжної школи і педагогіки” : Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: ТДПУ, 1998. 82 с.
9. Наторп П. Соціальна педагогіка. // История социальной педагогики: Хрестоматия-учеб. / Под ред. М.А.Галагузовой. М.: ВЛАДОС, 2001. с. 300-312.
10. Оуен Р. Повий погляд на суспільство, або досліди із створення людського характеру. //Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М.: Просвещение, 1981. -С. 416-422.
11. Песталоцці Й.Г. Лінгард і Гертруда. // Там само, с. 276-280.
12. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. К., 2000. 264 с.
13. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений / Под ред. З.А.Никитина. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. 272с. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
