|
ЖЕСТИ Спрямованість, виразність мовного повідомлення, психічний стан мовця виражаються в його жестах. Психологи стверджують, що з їх участю можна передати до 40% інформації. Жести (лат. gestus — положення, поза, рух тіла) — рухи, що мають сигнальне значення; виражальні рухи головою, рукою у процесі комунікації. Основне призначення жестів полягає в посиленні впливу сказаного слова. Вони можуть супроводжувати, доповнювати, уточнювати, а інколи і замінювати слово. Використовуючи жести, учитель зображує, вказує, виражає прохання, вимогу, вдячність, здійснює емоційні дії (вітання, прощання, запрошення тощо).
Руками передають найтонші хвилювання, що не завжди вдається виразити словом. У жестах задіяні переважно пальці. Перебуваючи у відповідному положенні, вони надають жестам певного значення. Ритмічно узгоджуючись з інтонацією, наголосами і паузами, вони допомагають зосередити слухача на опорних аспектах висловлювання, вияскравлюють емоційне ставлення вчителя до своїх думок. Відчуваючи внутрішню необхідність у жестах, педагог має застосовувати їх у гармонії зі словом, бо якщо, наприклад, жест не узгоджується з ритмом мовлення, він може бути неправильно витлумачений слухачем. Рухи рук, тіла у процесі комунікації повинні бути вмотивованими, природними, підсилювати думку, виражати почуття, а малюнок пантоміми — відповідати значенню слів мовця.
Жести не тільки супроводжують мову, часто вони випереджають думку. Аналізуючи їх, можна зробити висновок про ставлення людини до події, особистості, її бажання, внутрішній стан, особистісні якості. Жестикуляція посилюється при емоційному піднесенні, ускладненому передаванні інформації. Саме тому їх відносять до виразних рухів.
Виражена жестами експресія може бути спонтанною (заснованою на інтуїції), довільною (змодельованою залежно від комунікативної ситуації). Довільні жести (рухи голови, рук, кистей) відбуваються свідомо. Та якщо вони використовуються часто, можуть перетворитися на мимовільні жести (несвідомо здійснювані, рефлекторні рухи). У сукупності жестів розрізняють вроджені (оборонний рефлекс) і сформовані: описові (ілюструють хід думки — показ розміру, форми, швидкості) і психологічні (виражають почуття — розведені в сторони руки демонструють подив, притиснутий до губ палець руки виражає застереження).
За іншими класифікаціями виокремлюють: комунікативні (замінюють елементи мови, мають самостійне значення поза мовленнєвою ситуацією, зрозумілі поза контекстом повідомлення — привітання, прощання, запрошення тощо); описово-образотворчі (не мають самостійного значення поза контекстом, супроводжують опис форми, розмірів, змісту предметів); модальні (виражають оцінку, ставлення до предметів, явищ); вказівні (спрямовані на предмети або людей); підсилюючі (підсилюють висловлювання); демонстративні (пояснюють стан справ); дотикові (сприяють встановленню соціального контакту, виявляють увагу до партнера: потискування руки, поплескування, погладжування, дотик до одягу та ін.; використовують також для ослаблення значення висловлень); комплексні жести відносин (виражають недовіру, іронію, розгубленість тощо).
Учитель має володіти системою жестів, пам'ятаючи про їх здатність “таємне робити явним”. Характер його жестів створює певний настрій у класі: якщо рухи учителя рвучкі і нервові, то замість готовності до уроку виникає напружене очікування неприємностей.
Жести сприяють забезпеченню уваги учнів, активізації їх пізнавальних процесів. Вони можуть ілюструвати розповідь учителя, активізувати сприйняття її змісту, наочно-образне мислення учнів.
За допомогою жестів учитель залучає учнів до співпраці (питальний кивок головою; жести, що запрошують, та ін.), підвищує її інтенсивність (жести схвалення, оцінки) або завершує контакт. Жест є важливим компонентом зворотного зв'язку, без якого ускладнюється адекватна оцінка вчителем стану учня. Вдаючись до оцінних, регулюючих і дисциплінуючих жестів, інших невербальних засобів комунікації, вчитель контролює діяльність учнів. Уніфікованість жестів під час вивчення всіх дисциплін полегшує педагогічне спілкування (наприклад, підняття руки для вираження бажання відповісти).
Жести вчителя нерідко є зразком для наслідування, тому вони мають бути органічними, стриманими, синхронними з мовленням, правдивими, підтверджувати сказане. Чим рідше до них вдаватися, тим переконливіші вони. Володіння жестами дається непросто, однак завдяки систематичним тренінгам їх можна сформувати. При цьому вчитель мав би враховувати особливості рівнів жестикулювання: нижнього (від попереку вниз); верхнього (між попереком і плечима); високого (від плечей угору). Жести на нижньому рівні відображають думки і почуття, пов'язані з ненавистю, опором. Жестикулюють здебільшого в межах середнього рівня. Ці жести супроводжують більшість усних виступів. На верхньому рівні жестикулюють, ведучи мову про величні ідеали, високі почуття.
Сприйняття вчителя, його слів залежить і від використання ним командних жестів долонь: відкриті долоні вверх свідчать про довірливість, відвертість, чесність, незагрозливість; долоня, повернута вниз, є свідченням владності і владолюбства. Особливо дратує учнів звичка вчителя вказувати на них пальцем. Не на користь йому і повторювані нервові, мимовільні рухи: чесання голови, тертя носа, смикання себе за вуха та ін.
Не завадить учителю знати і таку інформацію: схрещені на грудях руки є знаком захисту, бар'єра, спробою відгородитися від співрозмовника. Людина зі схрещеними на грудях і міцно стисненими руками засвоює на 35% менше інформації, ніж та, що сидить розслаблено, вільно, не закинувши ногу на ногу. Тому, дбаючи про позитивний вплив на співрозмовника, вчитель має подавати сигнали, які свідчили б про його відкритість, чесність, доброзичливість, гуманістичну комунікативну установку. Зміст окремих жестів подано у табл. 2.3. Таблиця 2.3 Зміст окремих жестів Ознаки невпевненості або неправдивості | Ознаки упевненості, правдивості | 1 | 2 | Прикриття (повне або часткове) рота долонею, пальцями | Повертання вверх, розкриття співрозмовнику долонь, розставлення пальців | Торкання пальцями носа, куточків губ, щік | Зосередження погляду на лінії, не нижчій рівня очей співрозмовника | Ховання рук за спиною, у кишенях | Нахилення корпуса вперед до співрозмовника | Схрещування рук на грудях, животі, за спиною | Розмикання рук, вільне жестикулювання | Удаване покашлювання | Знімання окулярів під час розмови, жестикулювання ними |
Закінчення таблиці 2.3 1 | 2 | Відведення погляду в бік | Зменшення відстані і кута між партнерами (набуття положення навпроти) | Потирання пальцем повік, брів | Доброзичлива усмішка | Натягнуте посміхання, стиснення зубів | Незначне розведення рук і ніг, голова прямо, плечі вільно опущені | Відтягнення, поправлення комірця | Прикладання розкритої долоні до серця |
Розшифрування змісту жестів часто відбувається на підсвідомому рівні. Тому, якими б вишколеними не були жести вчителя, як би він не контролював себе, немає гарантії, що його співрозмовники не відчують їх штучності, надуманості. Тому найпродуктивнішим підходом є постійна робота вчителя над собою, самовдосконалення, намагання завжди бути самим собою.
Приверненню уваги учнів до себе, встановленню контакту з ними, вираженню свого ставлення до них сприяє дотик. Полегшує використання його вільне пересування вчителя на уроці по класу. Не перериваючи уроку, він може повернути до роботи учня, торкнувшись його руки, плеча; заспокоїти збудженого; відзначити вдалу відповідь. Проте деяких учнів, у яких скорочення психологічної дистанції створює незручності, викликає тривогу, дотик може насторожити. Такими є “позаурочні” дотики, які залишають у дитини неприємні відчуття, змушують уникати вчителя. Неприємний дотик, як правило, створює відчуття тиску, сили. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
