|
МІЖОСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ Найчастіше конфлікти у педагогічному колективі виникають внаслідок порушень морально-етичних, культурних та інших норм співжиття, статусно-рольових позицій і прав педагогів і їх керівників, недостатнього знання і врахування керівниками особистісних, ділових якостей своїх підлеглих. Міжособистісний конфлікт — ситуація взаємодій людей, за якої вони дотримуються несумісних цінностей і норм, намагаються реалізувати їх у конкурентній боротьбі, здобути обмежені ресурси, утвердити свої інтереси тощо. Залежно від обумовлених спільною діяльністю стосунків, потреб у спілкуванні розрізняють типи міжособистісних конфліктів:
— конфлікти, породжені перепонами в досягненні цілей спільної трудової діяльності;
— конфлікти, породжені перепонами в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання, визнання);
— конфлікти, спричинені протидією окремих людей соціальним нормам;
— особистісні конфлікти, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис.
За спрямованістю комунікацій учасників конфлікти в колективі поділяють на горизонтальні та вертикальні (табл. 1). Таблиця 1 Типи конфліктів у колективі залежно від спрямованості комунікацій учасників Тип конфлікту | Горизонтальні конфлікти | Вертикальні конфлікти “знизу” | Вертикальні конфлікти “згори” | 1. Конфлікти, породжені перепонами в досягненні цілей спільної трудової діяльності | Дії однієї людини є перепоною для успішної діяльності іншої (організаційний конфлікт) | Керівник не забезпечує можливості для успішного досягнення цілі діяльності підлеглими | Підлеглий не забезпечує керівникові можливості для здійснення основної мети діяльності | 2. Конфлікти, породжені перепонами в досягненні особистих цілей | Дія однієї людини є перепоною для досягнення особистих цілей іншою (організаційний конфлікт) | Керівник не забезпечує підлеглому можливості для досягнення його особистих цілей | Підлеглий створює перепони для досягнення керівником його особистих цілей | 3. Конфлікти, спричинені протидією особистості соціальним нормам | Конфлікт поведінки і норм у групі | Суперечність між діяльністю керівника, його стилем роботи та очікуваннями підлеглих | Суперечність між діяльністю підлеглого як носія певної соціальної ролі та очікуваннями керівника | 4. Особистісні конфлікти | Особистісна несумісність | Лідери та авторитети групи не виправдовують очікувань інших її членів | Члени групи не виправдовують очікувань лідерів та авторитетів |
За своєю природою конфлікти у педагогічних колективах є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням комунікації, взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності, недотриманням правил, норм професійної етики. Можуть стосуватися вони й особистісної сфери. Залежно від цих причин розрізняють такі три групи міжособистісних конфліктів у педагогічному колективі:
1) фахові конфлікти. Вони виникають як реакція на порушення ділових відносин, перешкоди на шляху до мети в професійно-педагогічній діяльності і здебільшого є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.;
2) конфлікти сподівань (очікувань). їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами відносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і учнів, порушення норм професійної етики, невиконання вимог колективу), тобто вони виникають через порушення взаємозв'язків “рольового” характеру;
3) конфлікти особистісної несумісності. Такі конфлікти є породженням нестриманості, завищеної самооцінки, зарозумілості, емоційної нестійкості, надмірної вразливості педагогів.
Конфлікти в педколективі можуть виникати з реальних протиріч або внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності. Загалом вони є наслідком дії таких груп причин:
— матеріально-технічні (протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами праці і трудовим процесом, через що суб'єкт діяльності змушений працювати на застарілому обладнанні у непридатних умовах);
— ціннісно-орієнтаційні (протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості);
— фінансово-організаційні (протиріччя між результативністю, якістю праці та її оплатою);
— управлінсько-особистісні (неадекватне оцінювання керівником фахової придатності й моральних якостей співробітника за обґрунтованих їх домагань на вищу посаду або закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для цього якостей);
— соціально-демографічні (обумовлені віком, статтю, соціальним станом, національністю різноспрямовані інтереси, ціннісні орієнтації тощо);
— соціально-психологічні (психологічна і моральна несумісність співробітників).
Відчутними причинами також є недостатня узгодженість і суперечність цілей окремих груп; недосконала організаційна структура, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість роботою, необхідність одночасного виконання різноманітних обов'язків; нестабільність і неконкретність завдань, поставлених перед педагогом; невідповідність поточних завдань посадовим обов'язкам; низький рівень професійної підготовки, що позначається на виконанні професійних обов'язків; невизначеність перспектив службової кар'єри; несприятливі фізичні умови праці; недоброзичливість керівника; необґрунтованість претензій працівників; відчуття образи і залежності тощо.
Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі професійно непридатних людей, адаптацією молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч виникає через перебільшення заслуг одних учителів, недооцінювання інших, неоднакове ставлення учнів до навчальних предметів і до вчителів, які їх викладають.
Зіткнення інтересів учителів може статися і внаслідок дотримання ними різних моральних принципів, використання антагоністичних засобів у досягненні мети. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути й розбіжність у педагогічних поглядах, у методиці викладання і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.
Деструктивними чинниками є втрата і спотворення інформації в процесі міжособистісної комунікації, незбалансована рольова взаємодія вчителя і керівника школи, вчителя і його колеги. Часто у спілкуванні люди перебирають на себе не ті ролі, яких очікують від них партнери. Особливо конфліктогенним є нераціональне використання найзначущіших ролей. Коли, наприклад, керівник школи вступає у комунікацію з учителем або з учнем — своїм сином, то в такій ситуації він вважає себе старшим, а своїх співрозмовників — молодшими. Якщо підлеглий аналогічно сприйматиме розподіл ролей, то така взаємодія триватиме безконфліктно (рис. 1).  Рис. 1. Варіанти рольової взаємодії двох осіб: а) рольова взаємодія збалансована; б) рольова взаємодія розбалансована Однак може статися так, що в певній ситуації суб'єкт взаємодії А вважатиме себе старшим, а свого партнера Б — молодшим. Зі свого боку суб'єкт Б вважатиме старшим себе, а молодшим — партнера А. За такого розбалансування ролей рольового конфлікту рідко вдається уникнути.
Взаємодія керівника з учителем ускладнюється тим, що вона відбувається на двох рольових рівнях: як старшого з молодшим з огляду на службову ієрархію і рівних — як громадян.
Найтиповішими суперечностями в педагогічному колективі є суперечності між учителями і суперечності між учителем і колективом.
Конфлікти, що виникають у педагогічному спілкуванні, є породженням розбіжностей у поглядах, установках на явища, об'єкти дійсності, психофізіологічної несумісності, яка може усвідомлюватися або не усвідомлюватися його суб'єктами; різним баченням власного “Я” і “Я” опонента; неправильно обраною педагогічною позицією стосовно учня; відмінностями у соціальному статусі; низьким рівнем володіння вчителем психолого-педагогічними знаннями.
Генерують, провокують конфлікти люди, схильні за своїми індивідуально-психічними якостями до протистоянь у спілкуванні. Конфліктогенними особистісними якостями є нетерпимість до недоліків інших; знижена самокритичність; імпульсивність, нестриманість; підвищений або занижений рівень домагань; різні акцентуації (надмірне вираження деяких рис) характеру; упередженість відносно окремих осіб; схильність до агресивної поведінки, підкорення собі інших; егоїзм, ригідність (негнучкість, закостенілість); неврівноваженість, нестійкість; внутрігруповий фаворитизм — перевага одних членів групи над іншими; усвідомлюване або неусвідомлюване бажання якомога більше отримувати від свого оточення; накопичення негативних почуттів, спричинених незадоволеністю певних потреб особи; взаємна ворожнеча; психологічний захист свого “Я” шляхом раціоналізації — виправдання своєї поведінки, проекції — приписування протилежній стороні бажаних чи небажаних рис; необґрунтовані узагальнення; категоричність суджень; знижена позитивна емпатія — здатність проникати в чуттєву сферу іншої людини; надмірна недооцінка себе, наслідком чого бувають агресія, аутоагресія; повчальний тон; погрози, вередливість; недоречні жарти, провокаційні випади; посягання на гідність іншого, “гра на нервах іншого”, потішання над його слабкостями.
За твердженнями Дж.-Г. Скотта, в конфліктних ситуаціях простежуються такі типи особистості, яким притаманна відповідна поведінка:
— “агресивісти” (люди, які висловлюються дошкульно, роздратовуються, якщо їх не слухають);
— “скаржники” (нарікають на все, нічого не роблячи для розв'язання проблеми);
— “покладисті” (з усім погоджуються, завжди обіцяють підтримку, але здебільшого не дотримують своїх слів);
— “песимісти” (завжди й у всьому бачать проблеми);
— “всезнайки” (вважають себе обізнанішими за інших);
— “нерішучі” (не можуть прийняти рішення, боячись помилитися);
— “максималісти” (завжди прагнуть найвищих результатів, навіть якщо для цього немає необхідності);
— “цнотливі брехуни” (вишукано камуфлюють свою брехню, через що неможливо відрізнити її від правди);
— “хибні альтруїсти” (роблять добро, але в глибині душі жалкують про це).
Конфлікти можуть бути зумовлені як надмірним конформізмом (безпринципною поведінкою, піддатливістю обставинам, підпорядкуванням власної думки, позиції, вчинків інтересам інших осіб), так і негативізмом (безглуздим, впертим опором, спрямованістю проти будь-яких справ та їх ініціаторів), а також нездатністю вчителя усвідомити різноманітність і непередбачуваність ситуацій, що можуть виникати в його професійних комунікаціях. Помітну роль відіграють також когнітивні здібності, стиль мислення педагога. Дослідники Г. Ложкін та В. Повякель побачили певну залежність конфліктної поведінки особистості від її стилю мислення (табл. 2). Таблиця 2 Особливості конфліктної поведінки представників різних стилів мислення Особливості поведінки | “Синтезатор” | “Ідеаліст” | “Прагматик” | “Аналітик” | “Реаліст” | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | Тон спілкування і манера поведінки | Сардонічний (насмішкуватий, глузливий), зондуючий, скептичний, незгода, суперечка, виклик | Про все розпитує; може здаватися розчарованим, ображеним | Захоплений справою, погоджується, перебуває у захваті; може здаватися лицемірним | Сухий, дисциплінований; може здаватися твердим, упертим | Прямий, відвертий, впевнений, позитивний; може здаватися пихатим, нетерпимим до заперечень |
Закінчення таблиці 2 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | Схильність виражати власні думки й оцінки | Альтернативні опозиційні думки, концепції, теорії; запрошує до роздумів | Турбота про благо людей; думки про цінності, цілі й завдання діяльності | Нескладні ідеї, короткі приклади з життя для пояснення ідей | Загальні правила, конкретні дані, ретельний опис подій | Характеристики, які базуються на фактах | Напруженість | Жартує | Здається ображеним | Здається таким, що нудьгує | Занурюється в себе | Збуджується | Стереотипність | Налаштований на полемічність | Вихована, мила людина | Політикан, поспішливий | Зануда, надмірно прискіпливий | “Твердолобий”, лідер | Тенденції до конфлікту | Прагнення до зіткнень, необов'язковість, безвідповідальність | Ігнорування неприємностей, затягування рішень, надмірна сентиментальність, неуважність до деталей | Легко йде на компроміси, швидко досягає результату, байдужий до віддалених перспектив | Байдужість до людей, ригідність, поляризованість мислення (чорно - біле) | Ігнорування розходження думок, спрощення рішень, переоцінювання фактів |
Конструктивна взаємодія, уникнення антагоністичних суперечностей залежать від усвідомлення (прийняття) учителем значущості своєї професії, обраної справи, цінностей конкретного педагогічного колективу, відповідальності за його діяльність. Для цього він має узгоджувати свої дії з діями колег, орієнтуватися на єдність педагогічних вимог і впливів, збагачувати свої педагогічні знання й уміння позитивним досвідом колективу. Така орієнтація примножує педагогічний досвід, традиції колективу, стимулює його розвиток, підвищення авторитету, унеможливлює антипедагогічні дії, прояви псевдоколективізму та індивідуалізму. Водночас він повинен з повагою ставитися до колег по роботі, підтримувати їх авторитет, оскільки це є важливим фактором спільного педагогічного впливу на учнів. Запорукою цього є шанобливість і тактовність у взаємостосунках учителів, недопустимість концентрації уваги до свого предмета за рахунок ігнорування інших, сприяння колегам, які шукають ефективних шляхів і засобів виховання, навчання учнів, допомога менш досвідченим у вдосконаленні їх педагогічних умінь і навичок, усвідомлення недопустимості антипедагогічної поведінки. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
