9.5. Поняття і види спілкування
Розглядаючи спосіб життя різних вищих тварин і людини, ми помічаємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з природою і контакти з живими істотами. Перший тип контактів ми назвали діяльністю, і він уже був розглянутий вище. Другий тип контактів характеризується тим, що взаємодіючими сторонами є живі істоти, організми, що обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньовидових і міжвидових контактів називають спілкуванням.
Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи усвідомленим і опосередкованим через мову. У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мету і засоби. Зміст - це інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. Змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати іншій інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенційну участь у їх задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншої можуть передаватися дані про їхні емоційні стани (задоволеність, радість, гнів, сум, страждання тощо), орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти іншу живу істоту на контакт. Така ж інформація передається від людини до людини і служить засобом міжособистісного настроювання. З розгніваною або страждальною людиною ми поводимося інакше, ніж, наприклад, з доброзичливою та радісною.
У людини, крім даних природою засобів передавання інформації, є чимало таких, що винайдені й удосконалені нею самою. Це - мова та інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби запису, передавання і збереження інформації (радіо-, відеотехніка; механічна, магнітна, лазерна й інші форми записів). За своєю винахідливістю у виборі засобів і способів внутрішньовидового спілкування людина набагато випередила усі відомі нам живі істоти, що існують на планеті Земля.
Спілкування залежно від змісту, цілей і засобів можна поділити на декілька видів. За змістом воно може бути як матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності), когнітивне (обмін знаннями), кондиційне (обмін психічними або фізіологічними станами), мотиваційне (обмін спонуками, цілями, інтересами, мотивами, потребами), діяльнісне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками). При матеріальному спілкуванні суб'єкти, будучи зайнятими індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, що, у свою чергу, служать засобом задоволення їхніх актуальних потреб. При кондиційному спілкуванні люди впливають один на одного з тим, щоб ввести один одного у певний фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпаки, зіпсувати його; збудити або заспокоїти один одного, а в кінцевому підсумку - зробити вилив вплив на самопочуття партнера у спілкуванні. Мотиваційне спілкування має своїм змістом взаємне передавання певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку. Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає домогтися того, щоб в іншої виникло або зникло деяке прагнення, щоб у когось склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією когнітивного і діяльнісного спілкування може служити спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності. Так від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, удосконалює і розвиває здібності.
Людина відрізняється від тварини наявністю особливої, життєво важливої потреби в спілкуванні, а також тим, що велику частку свого часу вона проводить у спілкуванні з іншими людьми. Серед видів спілкування можна виділити також ділове і особистісне, інструментальне і цільове. Ділове спілкування звичайно включене як окремий момент у якусь спільну продуктивну діяльність і служить засобом підвищення якості цієї діяльності. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їхній внутрішній світ. На відміну від ділового, особистісне спілкування, навпаки, зосереджене в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, що глибоко й інтимно стосуються особистості: пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значущої людини, до того, що відбувається навколо, вирішення якогось внутрішнього конфлікту тощо.
Інструментальним можна назвати спілкування, що не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акту спілкування. Цільове - це спілкування, що саме по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, у даному разі - потреби в спілкуванні.
У житті людини спілкування не існує як відокремлений процес або самостійна форма активності. Воно включено в індивідуальну або групову практичну діяльність, що не може ні виникнути, ні здійснитися без інтенсивного і різнобічного спілкування.
Між діяльністю і спілкуванням як видами людської активності існують розбіжності. Зазвичай результатом діяльності є створення якогось матеріального або ідеального предмета, продукту (наприклад, формулювання ідеї, думки, висловлювання). Результатом спілкування стає взаємний вплив людей. Діяльність є в основному формою активності, що розвиває людину інтелектуально, а спілкування - видом активності, що головним чином формує і розвиває її як особистість. Але діяльність може також брати участь у персональному перетворенні людини, так само, як спілкування, - у її інтелектуальному розвитку. І діяльність, і спілкування тому слід розглядати як взаємозалежні сторони соціальної активності, що розвиває людину.
Найважливіші види спілкування - вербальне і невербальне. Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування, - це спілкування за допомогою міміки, жестів, через прямі сенсорні або тілесні контакти. Ними є тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття й образи, одержувані від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування в людини є природженими і дозволяють їй взаємодіяти, домагаючись порозуміння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але й з іншими живими істотами. У багатьох з вищих тварин, і найбільше - в собак, мавп і дельфінів, є здатність до невербального спілкування один з одним і з людиною. Вербальне спілкування властиве тільки людині, воно як обов'язкову умову передбачає засвоєння мови. За комунікативними можливостями воно багатше за всі види і форми невербального спілкування, хоча в житті не може цілком його замінити. Та й самий розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
