8.1. Поняття про волю
Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується у відповідності зі знанням, яке саме по собі позбавлене спонукальної сили. Воля, за Аристотелем, є чинником разом з прагненням, здатним змінювати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, змінювати напрямок і темп.
Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна виокремити серед інших. Вольове рішення зазвичай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямованих потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.
Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння вгамовувати бажання й імпульси, які безпосередньо виникають в даній ситуації. На вищих рівнях свого прояву воля припускає спирання на духовні цілі і моральні цінності, переконання та ідеали.
Ще одна ознака вольового характеру дій або діяльності, регульованих волею, - це наявність продуманого плану їх виконання. Дію, що не має плану або не виконувана за заздалегідь накресленим планом, не можна вважати вольовою.
Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставини, скільки на те, щоб подолати саму себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч природним або характерологічним даним.
Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи не досяг видатних успіхів, не маючи сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, ще є воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.
Як же з урахуванням сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.І. Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, виражене в умінні бачити і переборювати внутрішні та зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт стинається з необхідністю “переборювати” себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, пов'язаної із суб'єктом діяльності), його свідомість на час ніби відривається від об'єкта, предмета діяльності або партнера і переключається в площину суб'єктивних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:
I рівень - усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, свого стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;
II рівень - активна зміна функціонування психіки, вибір необхідного способу її перетворення.
Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності щодо створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.
Вольові дії бувають прості і складні. До простих вольових дій належать ті, при яких людина без коливань йде до накресленої мети, їй ясно, чого і яким шляхом вона буде домагатися, тобто спонукання до дії переходить у саму дію майже автоматично.
Для складної вольової дії характерні такі етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; 6) здійснення прийнятого рішення; 7) подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів у самій справі, усіляких перешкод доти, поки прийняте рішення і поставлена мета не будуть досягнуті, реалізовані.
Воля потрібна при виборі мети, ухваленні рішення, при здійсненні дії, подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля - особливого стану нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Воля проявляється як упевненість людини у своїх силах, як рішучість зробити той вчинок, котрий сама людина вважає за доцільний і необхідний у конкретній ситуації.
Необхідність сильної волі зростає при наявності: 1) важких ситуацій “складного світу” і 2) складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.
Виконуючи різноманітні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, людина виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Але воля і вольові якості можуть у людини не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі: 1) дитина розпещена, усі її бажання беззаперечно здійснювалися (легкий світ - воля не потрібна) або 2) дитина пригнічена жорсткою волею і вказівками дорослих, не здатна сама приймати рішення.
Батьки, які прагнуть виховати волю в дитини, повинні додержуватися таких правил: 1) не робити за дитину те, чого вона повинна навчитися, а лише забезпечити умови для успіху її діяльності; 2) активізувати самостійну діяльність дитини, викликати в неї почуття радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність переборювати труднощі; 3) навіть маленькій дитині корисно пояснювати, в чому полягає доцільність тих вимог, наказів, рішень, котрі дорослі виставляють дитині, і поступово вчити дитину самостійно приймати розумні рішення. Нічого не вирішуйте за дитину шкільного віку, а лише підводьте її до раціональних рішень і домагайтеся від неї непохитного здійснення прийнятих рішень.
Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов'язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при здійсненні вольових дій виконують лобові частки мозку, в яких, як показали дослідження, відбувається звіряння досягнутого результату з попередньо складеною програмою мети. Ураження лобових долей призводить до абулії - хворобливої безвольності.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
