|
7.3. Мотивація і діяльність Одне з найважливіших питань мотивації діяльності людини: причинне пояснення її вчинків. Таке пояснення в психології називається каузальною атрибуцією.
Каузальна атрибуція являє собою мотивований процес когнітивного плану, спрямований на осмислення отриманої інформації про поведінку людини, з'ясовування причин тих або інших її вчинків, а головне - на розвиток у людини здатності передбачати їх. Якщо одна людина знає причину вчинку іншої людини, то вона не просто може його пояснити, але й передбачити, і це важливо в спілкуванні і взаємодії людей.
Каузальна атрибуція одночасно є потребою людини в розумінні причин явищ, що нею спостерігаються, та здатністю до такого розуміння. Каузальна атрибуція безпосередньо пов'язана з регуляцією людських відносин і включає пояснення, виправдання або осуд вчинків людей.
Початок вивченню каузальної атрибуції було покладено роботою Ф. Хайдера “Психологія міжособистісних відносин”, опублікованою у 1958 р. Одночасно в пресі з'явилися важливі дослідження зі сприйняття людини людиною, де було встановлено ефекти впливу послідовності подання інформації про людину на її сприйняття як особистості. Істотний внесок у розвиток цієї галузі знань внесли роботи Г. Келлі з теорії особистісних конструктів - стійких когнітивно-оцінних утворень, що являють собою систему понять, крізь призму яких людина сприймає світ. Особистісним конструктом називається пара протилежних оцінних понять (наприклад, добрий - злий, гарний - поганий, чесний - нечесний), що часто зустрічаються в характеристиках, які людина дає іншим людям і подіям, що відбувається навколо нього. Хтось віддає перевагу одним визначенням (конструктам), інший - іншими; хтось схильний частіше звертатися до позитивних характеристик (позитивних полюсів конструктів), інший - до негативних. Крізь призму особистісних конструктів, характерних для даної людини, може бути описаний її особливий погляд на світ. Вони ж можуть служити для передбачення поведінки людини, її мотиваційно-когнітивного пояснення (каузальна атрибуція).
Виявилося, що люди з більшою готовністю приписують причини вчинків, що спостерігаються, особистості тієї людини, яка їх чинить, ніж зовнішнім обставинам, які не залежить від людини. Ця закономірність одержала назву “фундаментальної помилки атрибуції” (І. Джоунс, 1979).
Однією з плідних концепцій, з успіхом застосовуваних для пояснення досягнень у діяльності, є теорія В. Вайнера. Згідно з нею всілякі причини успіхів і невдач можна оцінювати за двома параметрами: локалізації та стабільності. Перший з названих параметрів характеризує те, у чому людина вбачає причини своїх успіхів і невдач: у самому собі або в незалежно від неї сформованих обставинах. Стабільність розглядається як сталість або усталеність дії відповідної причини.
Різноманітні сполучення цих двох параметрів визначають таку класифікацію можливих причин успіхів і невдач:
1. Складність виконуваного завдання (зовнішній, стійкий чинник успіху).
2. Старання (внутрішній, мінливий чинник успіху).
3. Випадковий збіг обставин (зовнішній, нестійкий чинник успіху).
4. Здібності (внутрішній, стійкий чинник успіху).
Люди схильні пояснювати свої успіхи і невдачі у вигідному світлі для збереження і підтримки високої самооцінки. Р. Дечармс зробив два цікавих висновки щодо впливу винагороди за успіхи на мотивацію діяльності. Перший виглядає таким чином: якщо людина нагороджується за щось таке, що вона робить або вже зробила за власним бажанням, то така винагорода призводить до зменшення внутрішніх стимулів до відповідної діяльності. Якщо людина не одержує винагороди за нецікаву, виконану тільки заради винагороди роботу, то, навпаки, внутрішня мотивація може посилитися.
Індивіди, орієнтовані на успіх, чітко виявляють прагнення будь-що добитися тільки успіхів у своїй діяльності, шукають таку діяльність, активно в неї включаються, вибирають засоби і віддають перевагу діям, спрямованим на досягнення поставленої мети. У когнітивній сфері таких людей звичайно є очікування успіху, тобто, беручись за будь-яку роботу, вони обов'язково розраховують на те, що доб'ються успіху, впевнені в цьому. Вони розраховують одержати схвалення за дії, спрямовані на досягнення поставленої мети, а пов'язана з цим робота викликає в них позитивні емоції. Для них, крім того, характерна повна мобілізація усіх своїх ресурсів і зосередженість уваги на досягненні мети.
Цілком інакше поводяться індивіди, мотивовані на уникнення невдачі. Явно виражена мета їхньої діяльності полягає не в тому, щоб добитися успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі, всі їхні думки і дії в першу чергу підпорядковані саме цій меті. Людина, спочатку мотивована на невдачу, виявляє непевність у собі, не вірить у можливість добитися успіху, боїться критики. З роботою, особливо такою, що чревата на можливість невдачі, у неї зазвичай пов'язані негативні емоційні переживання, вона не відчуває задоволення від діяльності, обтяжена нею. У результаті вона часто виявляється не переможцем, а переможеним, у цілому - життєвим невдахою.
Індивіди, орієнтовані на досягнення успіху, спроможні вірніше оцінювати свої можливості, успіхи і невдачі, зазвичай вибирають для себе професії, що відповідають наявним у них знанням, умінням і навичкам. Люди, орієнтовані на невдачі, навпаки, нерідко характеризуються неадекватністю професійного самовизначення, віддаючи перевагу або занадто легким, або занадто складним видам професій. При цьому вони нерідко ігнорують об'єктивну інформацію про свої здібності, мають завищену або занижену самооцінку, нереалістичний рівень домагань.
Люди, вмотивовані до успіху, виявляють велику наполегливість у досягненні поставлених цілей. При занадто легких і дуже важких завданнях вони поводяться інакше, ніж вмотивовані до невдачі. При домінуванні мотивації досягнення успіху людина віддає перевагу завданню середнього або трохи підвищеного ступеня складності, а при переважанні мотивації уникнення невдачі - завданням, найбільш легким і найбільш важким.
Існують певні відмінності в поясненнях своїх успіхів і невдач у людей з вираженими мотивами досягнення успіху і у людей з уникненням невдач. У той час як, ті, хто прагнуть успіху, приписують свій успіх наявним у них здібностям, ті, хто уникають невдач, звертаються до аналізу здібностей саме в протилежному випадку - у випадку невдачі. Навпаки, ті, хто побоюються невдачі, свій успіх скоріше схильні пояснювати випадковим збігом обставин, а ті, хто прагне успіху, подібним чином пояснюють невдачу. Отже залежно від домінуючого мотиву, пов'язаного з діяльністю, спрямованою на досягнення успіхів, результати цієї діяльності люди з мотивами досягнення успіхів і уникання невдачі схильні пояснювати по-різному. Ті, хто прагнуть успіху, досягнення приписують внутрішньо-особистісним чинникам, (здібностями, старанню тощо), а ті, хто скерований на невдачу - зовнішнім чинникам (легкості або складності виконуваного завдання, везінню тощо).
Крім мотиву досягнення, на вибір завдання і результати діяльності впливає уявлення людини про саму себе, що у психології іменують по-різному: “Я”, “образ Я”, “самосвідомість”, “самооцінка” і т. д. Люди, які приписують собі такі якості особистості, як відповідальність, частіше віддають перевагу мати справу з розв'язанням завдань середнього, а не низького або високого ступеня складності. Вони ж, як правило, мають і більш відповідний дійсним успіхам рівень домагань.
Іншою важливою психологічною особливістю, що впливає на досягнення успіхів і самооцінку людини, є вимоги, які вона виставляє сама до себе. Той, хто виставляє до себе підвищені вимоги, більшою мірою намагається добитися успіху, ніж той, чиї вимоги до себе невисокі. Неабияке значення для досягнення успіху й оцінки результатів діяльності має уявлення людини про властиві їй здібності, необхідні для вирішення завдання. Встановлено, наприклад, що ті індивіди, які мають високу самооцінку щодо наявності у них таких здібностей, у випадку невдачі в діяльності менше переживають, ніж ті, хто вважають, що відповідні здібності в них розвинуті слабко.
Важливу роль у розумінні того, як людина буде виконувати ту або іншу роботу, особливо в тому випадку, коли поруч з нею хтось робить ту ж справу, крім мотиву досягнення, відіграє тривожність. Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схильні поводитися тривожно завжди і скрізь, в інших - вони виявляють свою тривожність лише час від часу, залежно від обставин, що складаються. Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю в людини відповідної особистісної риси (так звана “особистісна тривожність”). Ситуативно мінливі прояви тривожності іменують ситуативними, а особливість особистості, яка виявляє такого роду тривожність, позначають як “ситуаційна тривожність”. Далі для скорочення особистісну тривожність будемо позначати буквосполученням ОТ, а ситуаційну - СТ.
Поведінка підвищено тривожних людей у діяльності, спрямованій на досягнення успіхів, має такі особливості:
1. Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу.
2. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на вирішення завдання.
3. Боязнь невдачі - характерна риса високотривожних людей. Ця боязнь у них домінує над прагненням до досягнення успіху.
4. Мотивація досягнення успіхів переважає в низько-тривожних людей. Зазвичай вона переважає побоювання можливої невдачі.
5. Для високотривожних людей більшу стимулюючу силу має повідомлення про успіх, ніж про невдачу.
6. Низькотривожних людей більше стимулює повідомлення про невдачу.
7. ОТ настроює індивіда на сприйняття й оцінку багатьох об'єктивно безпечних ситуацій як таких, що несуть у собі загрозу.
Один з найбільш відомих дослідників явища тривожності К. Спілбергер разом з Г. О'Нейлом, Д. Хансеном запропонував таку модель (рис. 17), що показує основні соціально-психологічні чинники, які впливають на стан тривожності в людини і результати її діяльності. У цій моделі враховано наведені вище особливості поведінки високотривожних і низькотривожних людей.  Рис. 17. Схематична модель впливу тривожності на діяльність людини в напружених ситуаціях (за К. Спілбергом) Вплив виниклої ситуації, власні потреби, думки і почуття, особливості тривожності як риси особистості визначають когнітивну оцінку людиною цієї ситуації. Оцінка, у свою чергу, викликає певні емоції (активізація роботи автономної нервової системи і посилення стану СТ разом з очікуваннями можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв'язку передається в кору головного мозку, впливаючи на думки людини, потреби і почуття.
Та ж когнітивна оцінка ситуації одночасно й автоматично викликає реакцію організму на загрозливі стимули, що призводить до появи контрзаходів і відповідних реакцій, спрямованих на зниження виниклої СТ. Результат цього процесу безпосередньо позначається на виконуваній діяльності. Ця діяльність безпосередньо залежить від стану тривожності, який не вдалося подолати за допомогою відповідних реакцій і контрзаходів, а також адекватної когнітивної оцінки ситуації.
Таким чином, діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить від сили СТ, дієвості контрзаходів, початих для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.
Особливий інтерес у дослідників тривожності викликало психологічне вивчення поведінки людей під час екзаменаційних іспитів, впливу виникаючої при цьому СТ на результати іспитів. Виявилося, що багато високотривожних людей терплять невдачу під час екзаменаційних сесій не тому, що їм бракує здібностей, знань або умінь, а через стресові стани, які виникають у цей час. У них з'являється відчуття некомпетентності, безпомічності, занепокоєння, причому всі ці блокуючі успішну діяльність стани частіше виникають у людей з високими показниками ОТ. Повідомлення про те, що необхідно пройти іспит, нерідко викликає в таких людей дуже сильне занепокоєння, яке заважає їм нормально думати, безліч афективно забарвлених думок, які не стосуються справи, заважають зосередити увагу і блокують добування потрібної інформації з довгострокової пам'яті. Високотривожними людьми ситуації екзаменаційних іспитів звичайно сприймаються і переживаються як загроза їхньому “Я”, породжують серйозні сумніви в собі, зайву емоційну напруженість, яка згідно з відомим вже нам законом Йєркса - Додсона негативно позначається на результатах. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
