|
ФЕНОМЕН ГРУПИ З ПОГЛЯДУ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ Об'єднання людей у групи відбувається за різними ознаками, у тому числі й статусними — владними, майновими, професійними, освітніми тощо.
Особливості їх впливу на індивіда у різні епохи дослідники усвідомлювали і оцінювали неоднаково. Те, що одні визнавали як природний феномен, інші кваліфікували як явище, яке принижує індивідуальну гідність.
Соціальна спільність і соціальна група. Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає поняттями “спільність” і “група”. Соціальна спільність — сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою. Соціальна спільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність, взаєморозуміння.
Соціально-психологічною основою спільності є феномени “Ми” та “Вони”. При цьому “Ми” — універсальна психологічна форма самосвідомості будь-якої сукупності людей, яка завжди протилежна феномену “Вони”. Вона є передумовою спілкування і продуктом розвитку особистостей. Спільності як цілісності властиві особливий психічний стан, соціальний настрій, різновиди діяльності (економічної, політичної, професійної). її характеризують момент уподібнення (індивід ідентифікує себе з її цілями, нормами, цінностями) і відокремленість людини (обмеження сфери індивідуального спілкування в конкретній спільноті або навіть припинення контакту в ній). Відокремленість вказує на індивідуальну неповторність особистості, що свідчить і про її належність до інших соціальних спільностей, різноманітних соціальних відносин і соціальних ролей.
Соціальними ознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії, спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності. Це дає підстави розглядати соціальну спільність як сукупність людей, що характеризується спільними умовами життєдіяльності, інтересами; належністю до територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, до історично сформованих соціальних організацій та інститутів.
Прикладом спільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі та ін. У сучасному суспільстві общинні зв'язки суттєво послаблені. Побутують навіть твердження, що община як соціальна спільнота себе вичерпала, оскільки вона як атрибут докласового суспільства рудиментарно зберігалася подекуди в наступні соціальні епохи. На противагу їм наводять аргументи про відродження та велике майбутнє общини, спрямовуючи погляди скептиків на факти самоуправління в багатьох сучасних розвинутих державах.
Відносно сталим об'єднанням людей є група. Сукупність людей, що претендує називатися групою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності, а й взаємовпливами індивідів. Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності. До основних ознак соціальної групи належать:
— включення їх у широкий соціальний контекст;
— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;
— зовнішня та внутрішня організація;
— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;
— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”;
— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).
Дослідники вказують на певні відмінності в сутності та обсязі понять “соціальна спільність” і “соціальна група”. Якщо поняття “соціальна група” в основному позначає функціонування певного угруповання, товариства, об'єднаних спільними цілями людей, то поняття “соціальна спільність” акцентує на результатах цього функціонування — виникненні певного соціального переживання, яке стає надбанням кожного належного до неї індивіда. Крім того, поняття “соціальна спільність” ширше за обсягом і містить поняття “соціальна група”. Водночас вони за багатьма ознаками подібні між собою. Розкриття кожним із цих понять свого аспекту людської комунікації та взаємодії у різних соціальних угрупованнях і в різних соціальних просторах створює цілісну їх картину.
Найчастіше об'єктом вивчення соціальної психології є соціальна група. Йдеться про реальні групи, учасники яких взаємопов'язані спільними цінностями, діями, взаємозалежні у способі життя, впливають один на одного з метою задоволення значущих потреб, цілей та інтересів. Розгляд їх із різних точок зору, у різних вимірах забезпечує цілісне і всебічне пізнання соціальної групи як феномену. Загалом соціальну групу характеризують такі сутнісні особливості:
1. Посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через соціальну групу суспільні явища впливають на особистість, формуються її соціально значущі якості, переконання, установки, ціннісні орієнтації та ін. Особистість також має змогу вплинути на суспільні процеси, суспільну думку і уявлення, намагається змінити чи скоригувати їх, перебуваючи у певній групі.
2. Статус самостійного суб'єкта життєдіяльності та розвитку. Група як номінальна спільнота індивідів є в соціальній взаємодії реальним психологічним угрупованням. У цьому контексті соціальна психологія досліджує феномени і механізми, які свідчать про народження соціальної групи; особливості вияву групової згуртованості; тривалість циклу життєдіяльності групи від моменту її створення до розпаду; впливи, що зумовлюють перехід групи з одного якісного стану в інший.
3. Важливий для індивіда соціальний інститут. Перебуваючи у групі, індивід соціалізується, набуває досвіду міжособистісних відносин. Соціальну психологію цікавлять зміни, що відбуваються з ним (йдеться про зміну поглядів, цінностей, звичок, поведінки) після входження у групу, а також пов'язані з цим фактом процеси у групі, яка, як відомо, акумулює в собі індивідуально-психологічні особливості її учасників.
4. Сфера концентрації різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різні соціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп. З одного боку, це сприяє визначенню місця особистості в системі соціальної діяльності, а з другого — позначається на формуванні свідомості особистості, оскільки вона включена в систему поглядів, уявлень, норм, цінностей багатьох груп.
Отже, соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.
Соціально-психологічні параметри, характеристики та ознаки групи. Соціальна психологія досліджує різні характерологічні ознаки групи, їх вплив на особистість, найчастіше використовуючи груповий та індивідуальний підходи, які є наслідком виникнення соціальної психології з двох джерел (соціології та психології). Обидві науки спрямовані на пошук причин соціальної поведінки індивідів. Представники індивідуального підходу (переважно американської соціальної психології) звертають увагу на найближчі причини такої поведінки, оскільки для них група важлива лише як факт одночасної присутності певної кількості людей, а дослідники, які сповідують груповий підхід (характерний для європейської соціальної психології), обґрунтовують ідею необхідності врахування соціального контексту при аналізі психології групи. Європейські соціальні психологи (Г. Теджфел, С. Московічі та ін.) доводять, що перебування людини у групі є лише однією з особливостей її існування. Суспільство, його структури, на їх погляд, не можна описувати у тих самих поняттях, що й особистість. Теоретичні та прикладні соціально-психологічні дослідження мають враховувати взаємозв'язок між функціонуванням людської психіки і соціальними процесами й подіями, які впливають на формування одне одного.
Досліджуючи особливості соціальної групи, соціальна психологія послуговується параметрами, що характеризують групу як цілісність, а також тими, що характеризують індивіда як члена групи.
Параметри, що характеризують групу як цілісність. До них відносять психологічний зміст спільної діяльності, композицію (склад) групи, структуру, групові процеси. Залежно від типу групи кожен параметр може набувати різного значення.
Важливою характеристикою функціонування соціальної групи є спільна діяльність належних до неї осіб. Значущість групи для індивіда полягає в тому, що вона постає як певна система діяльності, задана її місцем у системі суспільного поділу праці, і як суб'єкт певного виду діяльності, через якого особистість належить до системи суспільних відносин. Головною інтегруючою якістю групи є соціально зумовлена спільна предметна діяльність — організована система активності індивідів, спрямована на доцільне виробництво матеріальних і духовних цінностей, котрі характеризують суспільство та спосіб його існування у конкретний період.
Групові взаємини та групова взаємозалежність охоплюють канали комунікації, звичаї, традиції, масові дії, вияв різноманітних емоцій. Усі вони реалізуються в соціальній діяльності, яка є основою, інтегруючим чинником і головною ознакою соціальної групи. Здійснення спільної діяльності, участь членів групи в ній зумовлює формування психологічної спільності між ними, є передумовою виникнення групи як реального психологічного об'єднання. Саме за таких умов група стає соціально-психологічним феноменом.
Важливою умовою та основною ознакою існування соціальної групи є психологічний зміст спільної діяльності. Психологічний зміст спільної діяльності — сукупність цілей, завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності, потреб та соціальних цінностей членів групи. Особливості становлення, функціонування та розвитку групи залежать від психологічних властивостей, її діяльності. Спільна активність членів групи може бути спрямована на реалізацію основної її мети і на підтримку внутрішньої групової цілісності. У цьому процесі реалізуються два види діяльності:
— зорієнтована на досягнення основної соціальної мети, заради якої створена група (інструментальна діяльність);
— спрямована всередину групи задля її згуртування, розв'язання конфлікту, розвитку емоційних контактів (експресивна діяльність).
Однією з ознак групи є її композиція — сукупність індивідуальних характеристик членів групи, важливих з точки зору її цілісних властивостей.
Елементами структури групи є структура комунікацій, розподіл владних функцій, співвідношення неформальних і формальних взаємин у ній.
З огляду на конфігурацію позицій індивідів виокремлюють горизонтальні та вертикальні групові структури. Горизонтальні групові структури визначають позиції членів групи в системах відносин, сформовані на основі симпатії чи антипатії (структура емоційних переваг), ступеня психологічного впливу (лідерська структура), руху інформації у групі (комунікативна структура).
Вертикальні групові структури є сукупністю позицій членів групи в системі офіційних відносин, покликаних забезпечувати досягнення інструментальних цілей. Вертикальна структура в організованій групі, створеній для досягнення певної мети, вибудовується на трьох рівнях:
1. Офіційні ділові відносини. Виникають з приводу діяльності та регламентуються штатним розписом і посадовими інструкціями.
2. Неофіційні ділові відносини. Формуються у процесі розв'язання ділових завдань, але не визначаються посадовими інструкціями.
3. Неофіційні емоційні відносини. Виникають та розвиваються тільки на основі емоційної симпатії.
Основою цих відносин є спільна діяльність. З організацією діяльності групи, динамікою її розвитку пов'язані групові процеси. Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду). До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення, тобто все те, що відбувається з групою і в групі протягом її існування.
Параметри, що характеризують індивіда як члена групи. Для характеристики індивіда як члена групи використовують поняття “групові норми та цінності”, “групові санкції”, “групові очікування”, “статус особистості”, “позиція особистості”, “рольособистості”, “рангособистості”.
Групові норми та цінності виконують регулятивну функцію у взаємодії членів групи. Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів. Іноді групові норми усвідомлюються після їх порушення. Такими нормами найчастіше бувають так звані імпліцитні (англ. implicit — невисловлений, зовнішньо не виявлений), тобто неофіційні правила, котрих дотримуються у групі. Правила поведінки можуть бути і чітко визначені, формально затверджені. їх називають експліцитними (лат. explicitus — розплутаний, упорядкований) правилами.
Норми є координуючими елементами, основою соціального контролю у групі, сприяють її виживанню. Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки людей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитивного розвитку. У кризові періоди система соціального контролю може розбалансовуватися, допускати відхилення від соціальних вимог у поведінці індивідів, груп.
Норми спираються на групові цінності. Тобто різні правила формулюються лише на підставі відпрацювання певного ставлення до навколишнього світу, соціальної реальності, яке зумовлене місцем групи у соціальному середовищі, її досвідом в організації і здійсненні діяльності. Різні соціальні групи мають неоднакові цінності, та й члени однієї групи можуть різнитися цінностями, які сповідують. Тому норми спираються на групові цінності, зміст яких включає як загальнозначущі цінності, так і специфічні, вироблені окремою групою. Щоб зрозуміти взаємини всередині групи, а також між групою та індивідом, необхідно з'ясувати, які норми групи людина приймає, а які відкидає і чому. Не менш важливо знати, наскільки прийнятними для кожного в групі є її норми і цінності, як співвідносяться соціальні та індивідуальні норми і цінності.
Для запобігання поведінки, що не відповідає груповим нормам, заохочення позитивних відхилень використовують групові санкції. Групові санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку, впливає на дотримання індивідами існуючих у ній норм і цінностей. Санкції є психологічними формами заохочення нормативності, а також покарання ненормативності поведінки в групі. Залежно від рівня розвитку групи, типу відхилень санкції можуть бути позитивними і негативними, заохочувальними і заборонними.
Важливим компонентом характеристики індивіда в групі є групові очікування (експектацїі). Групові очікування, або експектації (англ. expectation — очікування) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації. Трактують їх і як різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему взаємин у групі. Реалізуються групові очікування через систему передбачуваних взірців поведінки, використовуючи які група контролює діяльність індивідів.
Становище індивіда у групі визначають його статус, позиція, роль і ранг. Значною мірою воно залежить від відносин ширшої соціальної системи, до якої належить група, тобто статусу групи.
Соціально-психологічні ознаки групи. Найважливішою ознакою, найголовнішою психологічною характеристикою соціальної групи є “Ми-почуття”, яке виявляється у потребі відокремлення однієї спільноти від іншої, будучи критерієм усвідомлення належності індивіда до певної групи. Не менш значуща така соціально-психологічна характеристика групи, як функціонально-рольова диференціація, що означає розподіл між індивідами, підгрупами функціональних ролей, зумовлених характером спільних цілей і завдань, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації осіб. Усе це передбачає кооперативну взаємозалежність індивідів, взаємодоповнювання внутрігрупових відносин.
Класифікація груп. Люди одночасно належать до багатьох соціальних груп (табл. 1). У них вони формуються, розвиваються, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми. У груповій взаємодії відбуваються становлення та самореалізація особистостей. Різні групи мають для них різну значущість.
З огляду на чисельність соціальні групи поділяють на малі (мікросоціальні спільноти), середні (локальні спільноти) і великі (макросоціальні спільноти). Кожна з них, вирізняючись принципами формування, функціями, так чи інакше впливає на індивіда. Таблиця 1 Класифікація груп Основна ознака | Види груп | Загальна характеристика | 1 | 2 | 3 | Безпосередність взаємозв'язків | Умовні | Ознаками для таких груп є вік, стать, професійна, політична належність тощо. Умовне абстрагування застосовується, наприклад, у статистичних цілях. Члени такої групи не перебувають один з одним у безпосередньому контакті, не спілкуються і можуть не знати один про одного | | Реальні | Представлені вони як спільнота людей, об'єднаних спільною діяльністю, цілями, інтересами, потребами для взаємодії і досягнення мети. Основою таких груп є об'єктивний процес обміну діяльністю та її результатами, безпосередня, реальна взаємодія і спілкування. Утворюються вони з метою об'єднання зусиль для розв'язання певних завдань, досягнення спільних цілей | Кількісний аспект | Малі | Це відносно невелика кількість людей, які безпосередньо контактують між собою і об'єднані спільними завданнями і цілями. До них належать робітничі колективи, наукові лабораторії, спортивні команди та ін. Існуючи реально, малі групи доступні безпосередньому сприйманню, осягнуті за своїм розміром і часом. Вивчати їх можна, працюючи з усією групою (спостереження, опитування, тестування тощо). Малі групи поділяють на вже сформовані (групи високого рівня розвитку) і ті, що формуються (вони вже задані зовнішніми соціальними вимогами, але ще не згуртовані спільною діяльністю) | | Великі | Це об'єднання багатьох людей, які не перебувають у безпосередньому контакті, взагалі можуть не знати про існування один одного. За певних обставин велика група може збігатися з умовною. Вона стає реальною, якщо індивідів об'єднують певні структурно-формальні (організаційно-комунікативні, функціонально-рольові) і соціально-психологічні (ціннісно-нормативні, управлінські) характеристики. Поділяються на:
1) стійкі (етноси, класи, народності та ін.). Характеризуються тривалістю |
Продовження таблиці 1 1 | 2 | 3 | | | існування, закономірністю виникнення, становлення і формування з точки зору соціального розвитку та історії. Управляються специфічними соціальними механізмами (традиції, звичаї), у зв'язку з чим можна виокремити і описати певний типовий для представника таких груп спосіб життя і мислення, особливості характеру тощо; 2) стихійні (натовп, публіка та ін.). Ви падковість виникнення цих груп спричинює короткочасність існування, неглибоку психологічну спільність почуттів і настроїв. Управління ними здійснюється за допомогою соціально-психологічних механізмів емоційної природи (навіювання, наслідування, зараження) | Середні | У таких групах, як і в малих, зберігається безпосередність спілкування індивідів, але вже з певними уповноваженими представниками групи | Соціальний статус, офіційна регламентація і спосіб організації взаємодії | Офіційні | Мають організаційну структурованість, юридично визначене становище, статут і регламент, права та обов'язки осіб як усередині групи, так і поза нею, зовні задані соціально значущі цілі діяльності | Неофіційні | Утворюються завдяки внутрішнім чинникам їх існування (спільність інтересів, симпатія, дружба, любов). Для них характерні тісні особистісні взаємини, постійність контактів представників групи. Можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними | Значущість для особистості | Референтні | Це така спільнота, з якою людина порівнює себе, до якої себе відносить і на цінності й норми якої рівняється у своїй діяльності, поведінці та вчинках | Групи членства | Характеризують реальну належність людини до певної спільноти | Тривалість існування | Тимчасові | Об'єднання, яке існує рівно стільки, скільки потребує ситуація | Постійні | Діяльність їх розрахована на тривалий період | Сила впливу на особистість | Первинні | Становлять коло найближчого оточення (сім'я, шкільний клас, студентська група, трудовий колектив) | Вторинні | Їх діяльність передбачає коло дальшого й ширшого соціального середовища, де взаємодія є не такою інтенсивною (школа, університет тощо) |
Закінчення таблиці 1 1 | 2 | 3 | Міра від критості, доступності для широкого загалу | Закриті | Характеризуються закритою діяльністю, умовами життя (трудова колонія, військовий вуз та ін.) | Відкриті | Характеризуються доступністю великому загалу (колектив фабрики, цивільний вуз та ін.) | Рівень розвитку | Дифузні (лат. diffusio — розповсюдження, поширення, розтікання) | Це такі об'єднання людей, які перебувають у стадії становлення і характеризуються відсутністю згуртованості, спільної діяльності. Такі групи нечітко окреслені за складом, високодинамічні й слабоінтегровані. Індивіди в них пов'язані локально й опосередковано | Асоціація | Переважно добровільне об'єднання людей чи організацій для досягнення спільної мети. Ціннісні орієнтації реалізуються в умовах групового спілкування | Корпорація (лат. согporatio - об'єднання) | Це організована група людей, об'єднаних для досягнення певної мети на основі цехових, комерційних та ін. інтересів | Колектив | Група людей, об'єднана загальними цілями і завданнями, що досягла в процесі соціально цінної спільної діяльності високого рівня розвитку |
Першою емпіричною реальністю для людини є мала соціальна група. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
