В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої становить господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.
Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.
Страхування - одна з галузей економіки України, в якій останніми роками спостерігається зростання основних показників. За підсумками 1999 р. загальний розмір статутного фонду усіх страховиків зріс на 177 млн. гривень, або більш як у 2 рази, і на 1 січня 2000 р. становив 327,9 млн. гривень. Страхові резерви зросли на 20 відсотків і досягли 537 млн. гривень. Балансовий прибуток, страховиків досяг 234 млн. гривень (у 1998 р. - 179 млн. гривень). Загальна сума страхових внесків, одержаних українськими страховиками протягом 1999 p., дорівнювала 1,16 млрд. гривень, що на 48 відсотків більше, ніж у 1998 р. Як і в попередні роки, спостерігається перевищення в 2 рази темпів надходження страхових премій над темпами інфляції.
Разом з тим на розвиток страхового ринку в Україні негативний влив справляють:
- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;
- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;
- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;
- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування у національній валюті неможливе;
- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;
- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектора економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;
- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.
Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.
Програмою розвитку страхового ринку України на 2001- 2004 роки передбачено, що страховий ринок має розвиватися на принципах:
o верховенства права - правове регулювання страхової діяльності;
o системності - узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обгрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;
o конкурентності - держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права На ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;
o стабільності - забезпечення сталого, надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;
o обмеження присутності держави на страховому ринку - держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається у діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;
o мотивації діяльності страховиків і страхувальників - держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи заінтересовані у страхових послугах, а страхові компанії - в наданні цих послуг,
o довіри - внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.
Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхової діяльності.
Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.
Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.
Серед" загальних нормативно-правових актів, що застосовуються для регулювання страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати закони України "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо.
Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р., Що регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Серед актів спеціального законодавства можна виділити ряд постанов Кабінету Міністрів України: "Про порядок та умови обов'язкового авіаційного страхування" від 13 липня 1998 р. № 1083, "Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків" від 17 серпня 1998 p. № 1280, "Про впорядкування діяльності страхових брокерів" від 29 квітня 1999 р. № 747 та інші.
Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінансів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів України нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосовуються нормативно-правові акти Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, який було ліквідовано згідно з Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. № 1573.
Важливе місце у системі законодавства про страхову діяльність належить Правилам страхування, що розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" Правила страхування повинні містити:
перелік об'єктів страхування;
порядок визначення страхових сум;
страхові ризики;
виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
термін та місце дії договору страхування;
порядок укладення договору страхування;
права та обов'язки сторін;
дії страхувальника при настанні страхового випадку;
перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
порядок і умови виплат страхових сум;
термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхових сум та страхового відшкодування;
умови припинення договору страхування;
порядок вирішення спорів;
страхові тарифи;
особливі умови.
Міністерство фінансів України має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.
У разі коли до правил страхування вносяться зміни, страховик повинен подати ці зміни до Міністерства фінансів України для погодження.
§ 2. Правове становище учасників страхової діяльності
Головними учасниками, які здійснюють страхову діяльність, є страховики - юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.
В деяких випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".
Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 відсотків, крім випадку, передбаченого ст. 43 Закону, тобто у разі залучення до числа учасників страховика іноземних страховиків, за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже настав. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 відсотків загального розміру статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду.
Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 20 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 5 відсотків.
Частка грошових внесків у сплаченому статутному фонді страховика має бути не менше 60 відсотків. Допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю у порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.
Законом встановлено певні особливості формування статутного фонду страхової компанії. Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та ст. 2 Закону України "Про страхування" страхова діяльність підлягає ліцензуванню.
За встановленою на сьогодні процедурою Міністерство фінансів України видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування і перестраховування, передбачених ст. 4 Закону України "Про страхування".
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.
Для одержання ліцензії страховик подає до Міністерства фінансів України заяву, до якої додаються:
- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;
- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
- правила (умови) страхування;
- економічне обгрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома керівника про вищу освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України зобов'язане розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх передбачених документів.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про страхування" підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії Міністерство фінансів України повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови.
Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.
Страхова організація (страховик) як господарське товариство може створювати свої філії і представництва, проте здійснювати страхову діяльність мають право лише філії.
Філія страховика - це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, може мати власну назву, яка повинна використовуватися згідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензії, і право на проведення, яких було надано філії загальними зборами учасників страховика в повному обсязі або з обмеженнями.
Представництво страховика - це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, діє відповідно до Положення про представництво, не має права займатися страховою, а також будь-якою підприємницькою діяльністю. Представництво виконує функції і задачі сприяння організації і здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика та фінансується останнім.
Оскільки страхові організації (компанії) створюються як господарські товариства, їх ліквідація здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
При ліквідації страховика в разі коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками, Міністерство фінансів України приймає рішення про виключення страховика з єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством, з урахуванням особливостей із забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Міністерством фінансів України.
У тих випадках, коли реорганізація страховика проводиться за рішенням Міністерства фінансів, така реорганізація передбачає:
- реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;
- об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови згоди на це власників страховиків;
- залучення до числа учасників страховика іноземних страховиків за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже настав. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 відсотків загального розміру статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду.
Діяльність на ринку страхових послуг здійснюють також страхові посередники - страхові агенти, які провадять свою діяльність згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.
Агентська діяльність - це діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.
Неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.
На страховому ринку України функціонують і інші учасники, які мають певний вплив на страхову діяльність.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України "Про страхування" страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю, а тому не можуть біти визнані її суб'єктами.
Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що реєструє об'єднання страховиків, у 10-денний термін з дня реєстрації повідомляє про це Міністерство фінансів України.
Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну
третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, зобов'язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.
Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, зобов'язані утворити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які є юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.
Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.
§ 3. Державний нагляд за страховою діяльністю
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюють Міністерство фінансів України та його органи на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Основними функціями Міністерства фінансів України є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України "Про страхування";
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".
Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:
- невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;
- недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
- інших випадках, визначених чинним законодавством України.
Примусова санація передбачає:
- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Міністерства фінансів України;
- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;
- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
