Studentam.net.ua

Тема 5. Педагогічний процес. Технологія цілісного педагогічного процесу.

1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу

2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу

3. Закономірності та організація педагогічного процесу

1. Суть та рушійні сили педагогічного процесу

Термін процес (від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукуп­ність послідовних дій з метою досягнення якогось результа­ту. Словосполучення педагогічний процес означає виховний рух, проходження, просування вперед.

Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихо­вателів і вихованців у педагогіці позначається термінами пе­дагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогіч­не партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія виховате­лів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої вихо­вної мети.

Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи ви­значаються завданнями виховання і навчання людей. Завдан­ня заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення влас­тивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї пере­творюються в якості особистості.

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попе­редніх років вживається поняття «навчально-виховний про­цес». В основному терміни «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільно­сті. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розви­ваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випад­ку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг нау­кових знань, але не зробити світоглядних і моральних ви­сновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе від­повідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними.

Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони роз­витку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видат­ного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій кон­цепції є принцип компліментарності (втіш­не зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок по­єднання, взаємодоповнення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, по­єднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу

Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний про­цес як динамічну систему. Слово «система» (від гр. systema — ціле, що складене з частин) означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є: а) наявність компо­нентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами; б) наявність внут­рішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами; в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему; д) взаємозв'язок з іншими системами.

Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різнома­нітність зв'язків і відносин між ними, кваліфіковано управля­ти педагогічним процесом.

Педагогічний процес як система протікає в інших систе­мах: освіті, школі, класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних зовнішніх, зокрема при­родно-географічних, суспільних, виробничих, культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови виховання.

Яка ж будова педагогічного процесу? У виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засо­би. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлює­ться співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети виховання, що потенціальне виявлятиметься в результатах виховання.

До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну дія­льність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес.

Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдан­ня, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати.

Зазвичай, це і є цільовий, змістовий, діяльнісний, резуль­тативний компоненти, що утворюють систему. Цільовий ком­понент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий ком­понент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст, який необхідно за­своїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педаго­гів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.

Другою важливою ознакою педагогічного процесу як сис­теми є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами.

З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді жпедагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.0. Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новім якісним утворенням, } якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утво­рюють; у цілісності й супідрядності систем, що входять де нього; в наявності загального і збереженні специфічного.

Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функція­ми. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розви­ток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогіч­ному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, вихо­вання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом зна­чно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, пра­вил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування осо­бистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети влас­тивими йому засобами.

Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використо­вують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, тру­дові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) нав­чання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільно­го, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то ви­ховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які вплива­ють на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, пись­мові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами ви­ховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, жит­тєвих ситуацій та інших характеристик.

Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до нав­чання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність.

3. Закономірності та організація педагогічного процесу

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педа­гогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні.

Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємо­дія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на пер­ший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, ор­ганізаційні форми і методи, які щоразу враховують законо­мірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки.

Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу по­требами суспільства й особистості, можливостями (матері­ально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості за­лежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і спосо­бів педагогічного впливу

3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивно­сті зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру коректуючих впливів на вихованців.

4. Закономірність стимулювання Результативність педаго­гічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і моти­вів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, мо­ральних, матеріальних та ін ) стимуляторів

5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чут­тєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, прак­тичного застосування осмисленого

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внут­рішньої (пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічно­го процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців

7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільне зумовленою загальною ме­тою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками пе­дагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного про­цесу.

8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педа­гогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Вели­чина всіх наступних змін зумовлюється величиною поперед­ніх.

9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кін­цевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємо­зв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.

Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльнос­ті. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педаго­гічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний.

На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проекту­вання та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогіч­ного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педа­гогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под.

Правильно визначити завдання процесу неможливо без ді­агностики. Педагогічна діагностика (від гр. (ііа§по5Іік:05 — здатний розпізнавати) — це дослідницька процедура, спря­мована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме пе­дагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджа­ти досягненню накреслених результатів. Діагностика забез­печує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.

Наступний крок етапу підготовки — прогнозування ре­зультатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можли­ву результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічно­го процесу, не допустити небажаних наслідків.

Завершується цей етап скоректованим на основі результа­тів діагностики і прогнозування проектом організації проце­су, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно визначе­но, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практи­ці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління нав­чально-виховним процесом у школі та ін.

Основним етапом є етап здійснення педагогічного проце­су. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і ви­хованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стиму­лювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогіч­ного процесу з іншими процесами. Результативність педаго­гічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті.

На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти ра­ціональне співвідношення педагогічного управління і самоу­правління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного про­цесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що най­більше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діаг­ностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає.

Література:

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991.

2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997.

3. Касьяненко М.Д.  Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993.

4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989.

5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996.

6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984.

7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996.

8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4.

Опорні поняття:

Педагогічний процес, пе­дагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогіч­не партнерство, рушійні сили педагогічного процесу,  компоненти педагогічного процесу, мета, завдання, засоби педагогічного процесу, цілісність та функції педагогічного процесу, закономірності педагогічного процесу, етапи педагогічного процесу, педагогічна діагностика.

Контрольні питання:

1. Що означають поняття  “процес”, “педагогічний процес”?

2. Якими термінами у педагогіці позначається взаємна активність вихователів і вихованців?

3. Що таке рушійна сила педагогічного процесу?

4. Яка будова педагогічного процесу?

5. В чому полягає суть компонентів педагогічного процесу?

6. Чим зумовлена специфіка педагогічного процесу?

7. Що таке закономірність педагогічного процесу?

8. Що таке педагогічна діагностика?

Питання для роздумів

1. У чому полягає своєрідність педагогічної взаємодії?

2. У чому полягає різниця між поняттями “навчально-виховний процес” і “педагогічний процес”?

3. Чому успіх в діяльності педагога залежить від врахування найважливіших закономірностей педагогічного процесу?

4. Чому педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання?

Творчі завдання

1. На основі аналізу досліджень П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна розкрийте сутність поняття “педагогічний процес”.

2. Доведіть, що педагогічний процес є системою?

3. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу.

4. Виділіть і проаналізуйте основні етапи організації педагогічного процесу.

5. Охарактеризуйте найважливіші закономірні зв’язки педагогічного процесу.