|
Тема 4. Українське козацтво (2 год.) План 1. Виникнення козацтва: причини та сутнiсть.
2. Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка.
3. Утворення реєстрового козацького вiйська. Реферати Байда Вишневецький в життi й легендах.
Нацiонально-культурницька дiяльнiсть українського козацтва. Список лiтератури 1. Антонович В. Про козацькi часи на Українi. – К., 1991. – C.41-99.
2. Апанович О. Розповiдi про запорозьких козакiв. – К., 1991.
3. Велика iсторiя України: У 2 т. Т.2 / Зладив М.Голубець. – К., 1993. – С. 5-36.
4. Володарi гетьманської булави: Iсторичнi портрети. – К., 1995. – С. 3-164.
5. Гетьмани України: Iсторичнi портрети. – К., 1991. – С. 7-32.
6. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.
7. Грабовський С. , Ставроянi С. , Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. – К., 1995. – С. 141-163.
8. Грушевський М. Iлюстрована iсторiя України. – К., 1990. – С. 170-187, 201-214, 239-295.
9. Грушевський М. Iсторiя української козаччини. Т.I. До року 1625 // Вiтчизна. 1989. – №1-12.
10. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1990. – С. 152-177.
11. Дорошенко Д. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1991. – С. 148-165, 188-232.
12. Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990. – С. 191-219.
13. Жуковський А., Субтельний О. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1992. – С. 38-42.
14. Кащенко А. Оповiдання про славне Вiйсько Запорiзьке низове. – Днiпропетровськ, 1991.
15. Крип’якевич I. Iсторiя України. – Львiв, 1990. – С. 155-169.
16. Крип’якевич I., Гнатевич Б., Стефанiв З. та iн. Iсторiя українського вiйська. – Львiв, 1992. – С. 170-198.
17. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя України. – Тернопiль, 1995. – С. 51-56.
18. Мицик Ю., Плохiй С. , Стороженко I. Як козаки воювали. – Днiпропетровськ, 1990.
19. Наливайко Д. Козацька християнська республiка. – К., 1992.
20. Полонська-Василенко Н. Iсторiя України: У 2 т. Т.I.-К., 1992. – С. 361-365, 437-455.
21. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 97-115.
22. Хотинська вiйна (1621 р.) / Г.Грабянка, С. Величко, Й.Мюллер та iн. – К., 1991.
23. Шерер Ж.-Б. Лiтопис Малоросiї, або iсторiя козакiв-запорожцiв... – К., 1994.
24. Яворницький Д. Iсторiя запорозьких козакiв: У 3 т. – К., 1990-1991. Методичнi поради 1. Розглядаючи проблему козацтва, потрiбно пам’ятати, що вона – одна з центральних в iсторiї України доби середньовiччя, а тому завжди привертала увагу дослiдникiв. Польськi шляхетськi iсторики пов’язували появу козацтва з дiяльнiстю польських i українських магнатiв. До такого трактування схилялися й тогочаснi iноземнi автори. Так, О.Гваньїнi твердив: магнати Лянцкоронськi, Вишневецькi, Ружинськi та iншi набирали козацькi загони, оголошували себе отаманами й «козакували» в Дикому полi.
Прагнучи захистити право козацької старшини на дворянство, українськi старшинськi iсторики-лiтописцi ХVII-ХVIII ст. намагалися довести, що козаки – це нащадки стародавнiх шляхетних воякiв, лицарiв. Наприклад, Г.Грабянка писав: козаки «ще здавна були людьми вiйськового стану i бiльше вiдчували нахил до вправ з мечем а не до трудової повинностi».
Дореволюцiйнi iсторики, письменники, поети розглядали козацтво, його демократизм, прагнення до рiвностi як втiлення суспiльного iдеалу українського народу. Зокрема, такої позицiї дотримувалися А.Скальковський, В.Антонович, М.Костомаров, Д.Яворницький.
По-новому пiдiйшов до оцiнки козацтва М.Грушевський. Розглядаючи цю проблему в iсторичному розвитку, не заперечуючи демократизму й безкласовостi козацтва, вiн трактував його на першому етапi iснування як руйнiвну, стихiйну силу, i лише згодом, на думку дослiдника, воно стало втiленням нацiональних прагнень українського народу, його державницьких змагань. «Козацтво на Українi, – наголошував М.Грушевський, – набуло широкого розвитку i, склавшись зрештою у певний суспiльний клас, в особливий iнститут, з побутового явища, по сутi руйнiвного, навiть антикультурного, стало представником нацiональних iнтересiв свого народу i взяло на себе державне будiвництво України...».
Росiйськi iсторики так званої «державницької» школи (С. Соловйов, К.Кавелiн та iн.), iдеалiзуючи роль держави в iсторiї Росiї, розглядали козацтво виключно як руйнiвну антиiсторичну силу.
М.Петровський, В.Голобуцький та iншi радянськi iсторики, вказуючи на визначну роль козацтва в iсторiї українського народу, вважають, що воно виникло внаслiдок розвитку антифеодальної боротьби селянства i мiщан в Українi як форма протесту проти соцiального та нацiонально-релiгiйного гноблення.
Нинi такий пiдхiд здається надто однобiчним. Вочевидь, слiд вбачати у феноменi козацтва не лише продукт соцiальних i класових процесiв в Українi ХV-XVI ст., а й втiлення в ньому кращих нацiональних рис нашого народу, розглядати його як суспiльну силу, що стала творцем нової форми державностi в Українi, виступала оборонцем українського народу вiд зовнiшнiх ворогiв. Водночас козацтво було найбiльшим виразником прогресивних тенденцiй суспiльного розвитку. Козак – дрiбний власник i виробник, який стояв осторонь крiпосницької системи й був принципово ворожий їй, виступав соцiальним iдеалом для переважної маси українського населення, до якого були зверненi очi трударiв.
Акцентуючи увагу на тому, що основна причина утворення козацтва корiнилася в тих соцiально-полiтичних умовах, якi склалися на українських землях у другiй половинi XV – ХVI ст., варто зупинитися на таких її аспектах як зростання визиску феодалiв та мiської верхiвки Польсько-Литовської держави, агресiя Османської iмперiї та Кримського ханства, «ухiдництво» та «добичництво», потреба колонiзацiї обезлюднених просторiв «дикого степу».
Необхiдно також з’ясувати соцiальний склад козацтва, його устрiй та заняття на нових землях, охарактеризувати першi вiйськовi походи українських козакiв.
2. З’ясувавши головнi передумови виникнення та суть українського козацтва, треба пiдкреслити, що рубiжним етапом у процесi становлення козацького устрою було створення Запорiзької Сiчi – громадсько-полiтичної i воєнної органiзацiї козакiв, яка склалася в пониззi Днiпра за Днiпровими порогами наприкiнцi ХV – початку ХVI ст. М.Грушевський писав про неї: «Запорожжя було огнищем козацької сили, солiдарностi, органiзованостi».
Характеризуючи Запорiзьку Сiч, слiд особливо наголосити: саме тут козацтво продовжило державницькi традицiї України, якi беруть свiй початок вiд Київської Русi, Галицько-Волинського королiвства, Литовсько-Руської держави. Воно створило свiй уряд, мiсцеву адмiнiстрацiю, вiйськовi сили, суд, дипломатичну службу, символiку тощо, контролюючи значну територiю Пiвденної України. За своїм характером Запорiзька Сiч була демократичною республiкою.
На Сiчi дiяв оригiнальний державний устрiй, який виключав узурпацiю влади козацькою старшиною, передбачаючи виборнiсть всiх органiв i виконавцiв, забезпечуючи визначальну роль громади у вирiшеннi всiх важливих справ. Неперевершений знавець як iсторiї Запорiзької Сiчi, так i її внутрiшнього ладу Д.Яворницький зазначав: «В основi порядкiв запорозького устрою лежала община, громада, мир, товариство... Зовнiшнiм виявом цiєї общини була рада.., народне вiче. На цiй радi могли бути присутнiми всi без винятку сiчовi козаки, починаючи вiд вiйськової старшини i кiнчаючи простою «сiромою», або простолюддям, «черню». Тут панувала повна рiвнiсть мiж всiма членами общини; кожен користувався однаковим правом голосу, кожен мiг вiдкинути пропозицiї iншого i взамiн запропонувати власнi плани й мiркування; проте, коли рiшення було прийняте бiльшiстю голосiв на радi, воно ставало необхiдним i обов’язковим для всiх».
Важливо показати, що, номiнально пiдвладна урядовi Речi Посполитої, Сiч далеко не завжди зважала на його волю i нерiдко виявляла самостiйнiсть у своїй внутрiшнiй i зовнiшнiй полiтицi. Вже наприкiнцi ХVI ст. вона починає вiдiгравати помiтну роль i в мiжнародних справах. Зважаючи на запорозьке козацтво як на значну вiйськову та полiтичну силу, уряди Австрiї, Венецiї, Московщини, Туреччини, Молдавiї, Трансiльванiї, Швецiї, Кримського ханства встановлюють з Сiччю зв’язки.
Доречно зупинитися на вiйськово-полiтичнiй дiяльностi Запорiзької Сiчi, її збройних силах та бойових засобах, зазначивши, що вже на другу половину ХVI ст. Сiч мала чiтку вiйськову органiзацiю. Все запорiзьке вiйсько дiлилося на куренi. Курiнь – це i своєрiдна казарма, у якiй постiйно жили козаки, i адмiнiстративна одиниця у самiй Сiчi, i, водночас, завжди готовий до дiї бойовий пiдроздiл, з яких складалося вiйсько запорiзьких козакiв. Сам курiнь-казарма вмiщував 150-200 чоловiк, хоч загальна кiлькiсть приписаних тому чи iншому курiню могла досягти 400-600 чоловiк. Бiльшiсть з них тiльки числилась за ним, проживаючи постiйно при своїх господарствах на територiї, що пiдпорядковувалася Запорiзькiй Сiчi, i з’являлися сюди за вимогою. Очолював цю вiйськову органiзацiю загальновиборний кошовий отаман. Крiм нього у керiвництво Коша входили також вибранi зборами усiх козакiв вiйськовий суддя, писар, курiннi отамани, хорунжий, бончужний та iн. У своїх грамотах i «листах» козаки титулували себе «Вiйськом Зопорозьким» або «Лицарством Вiйська Запорозького».
Сiчове вiйсько було своєрiдним лицарським орденом, що вимагав вiд своїх членiв особливої дисциплiни i сомопосвяти. «Вони дуже мiцнi тiлом, легко зносять спеку i холод, голод i спрагу; на вiйнi витривалi, вiдважнi, хоробрi i навiть легковажнi, бо не цiнять свого життя» – так дещо пiзнiше характеризує запорожцiв Г.Боплан, безпосереднiй свiдок тих подiй.
Уся маса запорiзького низового товариства, середня чисельнiсть якого становила 10-12 тиС. чол., розподiлялася на три роди вiйськ: пiхоту, кiнноту, артилерiю. Сiч мала також свiй флот з великих човнiв-чайок або байдакiв.
Необхiдно розповiсти про внутрiшнє життя Запорiзької Сiчi, її господарську дiяльнiсть та звичаї, охарактеризувати провiдних дiячiв.
3. В третьому питаннi слiд акцентувати увагу на тому, що поряд iз Запорiзьким вiйськом, яке репрезентувало собою збройнi сили України, польсько-шляхетським урядом було сформовано реєстрове козацьке вiйсько. Серед литовських i польських феодалiв iдея про взяття частини козакiв на державну службу виникла на поч. ХVI ст. I вже тодi, крiм вiйськової мети, передбачалося «приборкання» козацтва, яке iгнорувало урядову владу, визнаючи лише своїх старшин. Але здiйснити це вдалося лише в 1572 роцi, коли за наказом короля Сигизмунда-Августа 300 козакiв було прийнято на державну службу i записано в окремий реєстр (список), вiд чого вони й дiстали назву «реєстрових козакiв.»
Таким чином, запроваджуюючи реєстр, польський уряд здiйснював свою полiтику «приборкання козацтва». Але реєстр не лише не розв’язав, а й загострив козацьку проблему для Речi Посполитої. Хоча уряд i прагнув лiквiдувати сувереннiсть українського козацтва, перевести його з категорiї численної соцiально-економiчної верстви з державними тенденцiями в суто вiйськову, проте був змушений зберегти реєстровому вiйську елементи автономiї, а також легалiзувати й офiцiйно визнати козацьку вiйськову й полiтичну органiзацiю, яка склалася в результатi внутрiшнього розвитку козацтва. Для козакiв було встановлено власний «присуд», тобто виведено з-пiд юрисдикцiї мiсцевої адмiнiстрацiї та пiдпорядковано «старшому i суддi над усiма низовими козаками». Цей судовий iмунiтет поширювався не лише на тих козакiв якi перебували на королiвськiй службi, одержуючи вiдповiдну платню, а й на тих, що виходили з Низу «на волость» (державну територiю Речi Посполитої). Так абстрактна iдея козацької «вiльностi» набула конкретного змiсту i дiстала офiцiйну санкцiю, а козацтво в адмiнiстративно-правовому вiдношеннi було вiддiлено вiд решти населення Речi Посполитої та почало оформлятися в окрему станову групу, яка iнтенсивно зростала в результатi «покозачення» селянства i мiщан.
Потрiбно вiдмiтити, що, створюючи реєстр, уряд мав також на метi розколоти козацтво, протиставивши йому реєстровцiв, перетворених у польськi регулярнi частини, пiдлеглi польсько-шляхетському командуванню. Однак, як показало майбутнє, цi мрiї не збулися. Реєстрове козацтво, за винятком частини реєстрової вищої старшини, яка нерiдко йшла на угоду з польською шляхтою, спiвчувало свому народовi i часто виступало спiльно iз Запорiзьким Вiйськом проти соцiального i нацiонально-релiгiйного гноблення. Останнє варто проiлюструвати конкретними прикладами.
Далi важливо розглянути завдання реєстрового козацтва, його органiзацiйну структуру, прослiдкувати змiни й обмеження в чисельному складi. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
