Мова с системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й самосвідомість людини. Це специфічний соціальний засіб збереження, передавання інформації та управління людською поведінкою. Завдяки мові здійснюється передавання соціального досвіду, культурних норм і традицій, забезпечується наступність поколінь та історичних епох.
Перебуваючи в найтіснішому зв'язку з мисленням, мова бере участь у здійсненні всіх вищих психічних функцій. Цей зв'язок іноді тлумачать як паралелізм мовленнєвих і розумових процесів. Відповідно встановлюється і взаємовідношення одиниць мови і мислення, зокрема слова та поняття, речення і судження. Таке тлумачення дещо спрощене, оскільки мовне значення при цьому розглядається як безпосереднє відбиття об'єкта у дзеркалі мови. Насправді, мовне значення с системою констант (постійних величин) мовленнєвої діяльності. Будучи засвоєним носієм мови, воно стає потенційним замінником усіх проявів діяльності. Формування і розвиток категоріальних структур мови перебуває в нерозривному зв'язку з формуванням і розвитком категоріальних структур мислення.
Мова є і знаряддям ідентифікації емоцій, оскільки вона опосередковує емоційну поведінку людини. Усі її особливості виявляються при з'ясуванні специфіки мови моралі й мови етики.
Намагання з'ясувати предмет етики, тобто окреслити коло явищ, яке вона досліджує, неминуче пов'язане з висновками про необхідність урахування специфіки мови моралі, оскільки мова є одним із способів існування моралі, її реалізації, виявом усезагального в моральному житті людей. Мовою моралі є безпосередня дійсність, тобто матеріальна оболонка моральної свідомості. Моральна діяльність теж знаходить своє відображення в мові моралі.
Об'єктом дослідження етики можуть бути тільки ті аспекти моралі, які зафіксовані в мові моралі. Те, що не набуло мовного позначення, залишається поза увагою науки про мораль як ідеальний феномен, оскільки інтелектуальна діяльність є цілковито духовною, глибоко внутрішньою, безслідною. Вона матеріалізується завдяки звукам в усному мовленні і знакам на письмі, стаючи доступною для чуттєвого сприйняття.
Розв'язуючи моральні проблеми, зокрема обґрунтовуючи свої моральні вимоги, захищаючи чи спростовуючи конкретні моральні позиції, люди вдаються до відповідних термінів (“добро”, “зло”), висловлювань (“Правдивість — це добро”), засобів і форм міркування (“Він вчинив справедливо, бо сказав правду, а правдивість є добром”). Усі вони належать до мови моралі. Вона спільна для всіх людей, оскільки не залежить від того, яких моральних засад вони дотримуються, яке значення вкладають у конкретні терміни моралі.
Мораль іноді розглядають як специфічний спосіб використання мови і мовлення. Такий підхід не є самодостатнім, універсальним, але він дає змогу розкрити деякі грані морального феномену.
Лінгвістичні можливості мови моралі не варто недооцінювати, ігнорувати, адже громадська думка певною мірою доходить до кожної людини. Проте недоцільно їх і переоцінювати, бо не завжди громадська думка є почутою. Багато чинників сучасного буття людства (етнічні й соціальні конфлікти, війни, тероризм, розпуста, наркоманія, бездушне ставлення до природи) свідчать про невідповідність мови моралі власне моралі. На цьому іноді спекулюють скептики, називаючи громадську думку “і'олосом волаючого в пустелі”. Етика повинна виявляти виражальні можливості мови моралі, її сильні і слабкі аспекти.
Мова моралі є буденною, а тому істотно відрізняється від мови теорії моралі, тобто мови етики, хоч вони перебувають в єдності. Правда, представники аналітичної філософії заперечують цю єдність, намагаючись довести, що слова, якими послуговується філософська етика, нічого не описують зі сфери власне моралі.
Мова етики — дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з'ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів моралі.
Спільною для моралі й етики є насамперед термінологія. Терміни “добро”, “зло”, “справедливість”, “сумління”, “гідність”, “честь” та інші етика запозичила з буденної мови (мови моралі), а деякі створила сама. Окремі з них (“моральний”, “мораль”) вкорінилися і в буденній мові.
За походженням терміни етики поділяють на такі види:
— запозичені з мови моралі (“добро”, “зло”, “повинний”);
— запозичені з інших наук та релігії (“свобода”, “вибір”, “сором”, “гріх”, “заповідь”);
— створені етикою для позначення моралі та її виявів (“мораль”, “пуританство”, “аскетизм”);
— створені історією етики для позначення різноманітних етичних концепцій (“гедонізм”, “евдемонізм”, “утилітаризм”) і принципів етичних систем (“абсолютизм етичний”, “волюнтаризм”, “пробабілізм”).
Запозичуючи терміни зі сфери моралі, етика прагне піднести позначуваний ними зміст до рівня наукових понять. Найпростішим елементом мови моралі є слова, які позначають напівпоняття-напівуявлення. Аналогічним елементом мови етики вважають наукові терміни, за кожним з яких закріплено конкретний зміст (сукупність суттєвих ознак) і чітко окреслений обсяг (множина відповідних моральних явищ). Важливим елементом мови моралі є моральні висловлювання, з допомогою яких виражаються моральні норми, правила, приписи, смисл моральних почуттів. Моральні висловлювання поділяють на висловлювання-приписи, тобто імперативні (наказові) висловлювання (“Люди повинні бути ввічливими”, “Людина не повинна бути егоїстом”) і висловлювання-оцінки, тобто аксіологічні висловлювання (“Щедрість — добро” , “Брутальність — зло”). Етика теж вдається до таких висловлювань, прагне обґрунтувати їх.
Однією з передумов виникнення етики вважають невизначеність мови моралі — її слів, висловлювань, недостовірність міркувань. Таємницею моралі володіє громадська думка, яка адресується людині далеко не в доскональній формі. Наприклад, спонукальне судження “Людина повинна бути справедливою” невизначене, оскільки більшість людей не знає змісту поняття “справедливість” (навіть фахівці з етики по-різному його тлумачать). Обґрунтовуючи цю тезу, як правило, додають оцінне судження: “бо справедливість — це добро”. Проте такий аргумент у системі моралі є ще невизначенішим, ніж теза (“Людина повинна бути справедливою”), а тому не може бути достатньою підставою для прийняття тези. На допомогу моралі приходить етика, яка ставить своїм завданням визначити основні поняття моралі, надавши їм статусу наукових.
Громадська думка вимагає від людини не лише певної дії, а й відповідного емоційного ставлення до неї. Логічними засобами передати це ставлення неможливо. Для цього потрібна інша, переконливіша, мова, відповідні виражальні засоби мовлення. Виражальні засоби мови моралі постійно вдосконалюються під впливом науки (насамперед етики), мистецтва (передусім фольклору), священних писань, риторики.
Для моральних висловлювань характерна особлива експресивність (виразність, інтонаційність). Адже слово без інтонації позбавлене значення, а інтонаційне мовлення є проекцією процесу мислення і життєвого вольового імпульсу. Це особливо стосується спонукальних і оцінних висловлювань. Завдяки різноманітним мовним засобам підвищується комунікативна здатність мови моралі. Вона стає зрозумілішою “серцю”, посилюється її вплив на почуття, переконання людини. Однак при цьому існує загроза, що, прагнучи піднести уявлення моралі до рівня наукових понять, а інтуїтивні аргументи — до рівня раціональних, етика може абстрагуватись (і навіть зігнорувати) від зрозумілого “серцю” метафоричного аспекту мови моралі, її багатозначності, інакомовності, експресивності, символічного начала, амбівалентності.
Часто при з'ясуванні змісту категорій етики автори вдаються до метафор та інших художніх засобів, порівнюючи, наприклад, добро із сонцем, світлом, а зло — з темрявою, тінню. Використання художніх образів і засобів публіцистики певною мірою компенсує неповноту теоретичних визначень. До того ж художні образи адресуються не тільки розуму, а й почуттям, уяві людини. Оскільки етика є наукою, почуття, уявлення вона сприймає лише як матеріал, з якого продукує справжнє, тобто понятійне знання. Однак у XX ст. вона зіткнулася з багатьма труднощами, що дало підстави скептикам засумніватися в можливості створення наукової етики. Йшлося навіть про заперечення можливості її існування.
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
