|
Загальні принципи та критерії відбору методик За даними провідних вчених, визначення функціонального стану й працездатності людини повинно бути комплексним з обов'язковою оцінкою функцій головних та обслуговуючих органів та систем (Фольборт Г.В., 1958; Косилов С.А., 1965; Стенько Д.М., 1981; Золіна З.М., Ізмеров М.Ф., 1983 та ін.). При цьому вважається, що висока працездатність спеціаліста залежить від функціональних можливостей провідних для даного виду діяльності систем організму та психофізіологічних якостей (Ломов Б.Ф., 1966; Єгоров А.С., Загрядський В.П., 1973). Тому при оцінці працездатності спеціалістів необхідно враховувати зміни абсолютних значень, ступінь коливань показників функцій організму й динаміку психофізіологічних якостей в процесі трудової діяльності.
Умови навколишнього середовища, в яких здійснюється трудова діяльність, впливають на працюючу людину не як проста їх сума, а як сукупність синергічних та антагоністичних дій, і організм реагує на ці дії як єдине ціле. При цьому в процесі роботи людини формується три види функціональних систем (Анохін П.К., 1971).
До першого виду належать рефлекторні акти, з яких складається саме трудова діяльність.
Другий вид - це рефлекторні акти, що не мають прямого відношення до трудової діяльності, викликають, наприклад, необхідність адаптації до умов праці. Вони складають функціональну систему.
Третій вид - це відновлювальна функціональна система, яка включається в діяльність при стомленні. Під час тривалої роботи головна, побічна й відновлювальна функціональна системи вступають між собою в суперечливу взаємодію (Полежаев С.Ф., 1973), результати котрої й визначають в основному рівень працездатності людини. Крім того, рівень останньої залежить також від морально-вольових якостей спеціалістів, мотивації професійної підготовки, направленості на досягнення визначеної мети праці і т.д.Намагання оцінити всі численні параметри працездатності людини безперспективні, тому доцільно виділити головні прикмети для конкретного виду діяльності, які характеризуються успішністю діяльності в співвідношенні до затрат організму. її оцінка проводиться за допомогою прямих та побічних показників (Загрядський В.П., 1963; Сапов LA. та ін., 1972, 1976).
Відомо, що зміна функцій організму при фізичній та розумовій праці досліджується спеціальними методами, які й є побічними показниками працездатності.
Розумова праця досліджується переважно за допомогою психофізіологічних методик з визначенням показників пам'яті, мислення, уваги, сенсомоторики та суб'єктивного стану. Фізичну працю визначаємо, як правило, з використанням різних фізіологічних та клінічних методик та проб (енерготрати, показники кровообігу, дихання, обміну речовин та ін.).
Зміни функцій організму при дослідженні методиками фізичної та розумової праці є побічними показниками працездатності.
Прямі показники працездатності безпосередньо характеризують кількість та якість праці і є об'єктивними критеріями ефективності діяльності спеціалістів.
Серед науковців ще немає одностайності у визначенні самого терміну "працездатність", а наукове поняття повинно фіксувати не всі, а лише головні, найбільш суттєві прикмети явища. Тому пропонується найбільш вдале визначення. В.П. Загрядський та А.С. Єгоров (1971) під працездатністю розуміють здібність людини до виконання конкретної трудової діяльності в межах заданих часових лімітів й параметрів, ефективної праці.
Для умов праці спеціалістів найбільш суттєвою прикметою працездатності є ефективність, тобто продуктивність діяльності відносно до фізіологічних та психофізіологічних витрат організму.
Докладно про методичні підходи оцінки працездатності йшлося в попередніх розділах. Одним з її напрямків (Щеголєв B.C., 1973) є виявлення суттєвих зв'язків між величинами зрушень в організмі в процесі праці й показниками професійної діяльності та вибірковості інформативних методик.
Комплекс методик, які використовуються для дослідження функціонального стану організму та динаміки працездатності спеціалістів, повинен визначатись диференційно в залежності від умов, характеру та особливостей трудової діяльності.
Головними виявляються критерії:
- достатня інформативність (надійність та валідність);
- адекватність тим функціям організму, котрі мають найважливіше значення в діяльності спеціаліста;
- можливість кількісної оцінки одержаних результатів дослідження та їх діагностичного значення;
- короткочасність дослідження;
- можливості успішного проведення дослідження в умовах професійної діяльності;
- доступність і простота практичного освоєння методик, які виключають необхідність тривалої спеціальної підготовки.
Таким чином, для оцінки працездатності спеціалістів використовуються методики з відповідними критеріями в комплексі відтворюючих прямі та побічні показники працездатності в їх корелятивних взаємозв'язках з урахуванням суб'єктивного стану, особливостей та умов праці.
Застосування значної кількості побічних методик для більш повної оцінки стану функцій організму приводить до суперечливих результатів: в один і той же час одні показники можуть свідчити про зниження працездатності, другі - про її підвищення, треті - не виявити ніяких змін. Це пояснюється тим, що функціональні зміни в процесі трудової діяльності спеціалістів пов'язані не тільки безпосередньо з виконаною роботою, а й з умовами, характером, особливостями праці, а також з процесами адаптації, стомлення. Крім того, зміни функцій бувають звичайно по-різному виражені в фізіологічних системах, які забезпечують дану конкретну діяльність, і в тих, котрі в цій діяльності не приймають участі. Тому вчені шукають інформативні побічні методики, за допомогою яких можна судити як про динаміку працездатності та її рівні в період праці, так і адаптацію та стомлення.
Матеріали досліджень провідних авторів показують, що зі змінами показників функцій організму можливо стверджувати лише про їх чутливість до впливу факторів середовища або розглядати стомлення й оцінювати методики, за допомогою яких одержані результати, як методики високої, середньої та низької чутливості (Рождественська В.І., 1965; Дерев'янко Е.А., 1973).
Назвати ж методики інформативними, очевидно, можливо тільки в тому випадку, якщо встановлена їх прогностична цінність за допомогою двох основних математичних підходів: послідовного статистичного аналізу та виявлення корелятивних зв'язків.
Інформативність (прогностичність) включає в себе два основних показника: надійність та валідність (Берштейн М.С., 1968; Гуревич К.М., 1970). Надійність потребує від критерію, щоб він був стабільним, стійким і суттєво не відхилявся від одного дослідження до другого. Валідність показує, чи дійсно досліджений показник вимірює явище, яке нас цікавить.
Інформативність психофізіологічних, клініко-фізіологічних методик встановлюється шляхом виявлення корелятивних зв'язків між ними та прямими показниками працездатності. Визначення надійності та валідності здійснюється шляхом вивчення великої кількості різних психофізіологічних констант (І.А. Сапов з співавт., 1972; B.C. Щеголєв, 1973). Встановлено, що для оцінки зміни ефективності праці моряків високою інформативністю володіють лише деякі показники функцій організму (латентний період складної сенсомоторної реакції з вибором, критична частота зливання світлових миготінь, витривалість до статичного зусилля, частота серцевих скорочень, пульсовий артеріальний тиск та індекс 2-хви-линного степ-тесту). Саме цей комплекс побічних показників працездатності показав в 80% обстежень високу ступінь кореляції з прямими її критеріями і був рекомендований для оцінки стану працездатності корабельних спеціалістів. Аналогічна робота в 1980-1985 pp. проведена автором підручника й визначені інформативні методики, крім описаних, для дослідження рівня працездатності керівників-операторів, а саме: оперативна пам'ять з дефіцитом часу, реакція на рухомий об'єкт, час прийняття рішення (різниця між складною та простою сенсомоторною реакцією) та 6-хвилинна методика кільця Ландольта з форсажем на 5 хвилині. Крім того, була підтверджена необхідність врахування суб'єктивного стану для оцінки працездатності керівників, а також встановлено інформативність оцінки суб'єктивного стану по методиці САН.
Для характеристики функціонального стану організму та працездатності спеціалістів в період виконання професійної діяльності велике значення мають не абсолютні показники методик, а зміни в порівнянні з фізіологічною нормою. Під фізіологічною нормою розуміється зона функціональних змін досліджуваних показників, в межах котрих зберігається оптимальна в даних конкретних умовах життєдіяльність людини й в заданих параметрах її працездатності (Загрядський В.П., 1967).
В психофізіології праці в якості психофізіологічних норм можливо використовувати доробочі (фонові) результати побічних та прямих показників працездатності.
Таким чином, для оцінки працездатності спеціалістів використовуються методики: інформативні (надійні та валідні), адекватні, короткочасні, з кількісними показниками й можливістю проведення в умовах професійної діяльності в комплексі відтворюючих основну функціональну систему, прямі та побічні показники працездатності в їх корелятивних взаємозв'язках та в порівнянні з доробочими (фоновими) показниками в динаміці з урахуванням суб'єктивного стану особистості, умов, характеру та особливостей праці.
Оцінка працездатності спеціалістів включає в себе оцінку суб'єктивного стану, оцінку розумової праці, оцінку фізичної працездатності, оцінку професійної працездатності, діагностику стомлення та перевтомлення та висновки про зміну працездатності. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
