|
Критерії оцінки працездатності спеціалістів Мабуть найбільш складним завданням, яке стоїть перед вченими (психологами, психофізіологами, фізіологами праці), є вироблення критеріїв за допомогою яких можливо було б визначити рівень працездатності та безпечної діяльності людини й прогнозування її стану на період робочого циклу (чергування) або виконання завдання. В цьому напрямі суттєвий внесок зробили А.О. Єгоров, В.П. Загрядський, 1973; Ю.М. Бобров, 1986; А.О. Навакатикян з співавторами 1979; З.М. Золіна, М.Ф. Ізмеров, 1983; А.М. Карпухіна, 1990; В.Г. Лоос, 1980; І.А. Сапов, ЛС. Солодков, 1986; М.С. Корольчук, 1987, 1991, 1997; В.Л. Марищук, 1990; Г.Л. Апанасенко, 1979, 2000 та ін.
За їх поглядами, працездатність необхідно оцінювати за допомогою прямих та побічних показників. Використовуючи їх, вдається проводити якісну оцінку працездатності, а також здійснювати поточний прогноз. В той же час тільки комплексна характеристика дозволяє об'єктивно оцінити її стан на будь-який конкретний період роботи.
Кількісну оцінку можливо здійснити за допомогою таких критеріїв, як надійність і якість роботи, швидкість виконання робочих операцій та інших прямих показників. Однак в реальних умовах не завжди є можливість використання критеріїв виконання професійних обов'язків. Крім цього, дуже важливо виявити, якою ціною для організму досягається успішність професійної діяльності. Це можливо виявити за допомогою інформативних психологічних, психофізіологічних та фізіологічних показників. Тому для кількісної оцінки працездатності поряд з прямими показниками необхідно застосовувати критерії функціонального стану організму.
Як відомо комплексна оцінка окремих психофізіологічних функцій дозволяє більш точно порівнювати та прогнозувати їх зміни як у окремих спеціалістів, так і в колективах.
Ця методика широко застосовується в клініці (М.М. Кабанов, 1968), психофізіології (Г.В. Суходольський, 1972), фізіології та психології праці (С.А. Косидов, Л.Н. Леонова, 1974; І.А. Сапов з співавт., 1981), в військовій гігієні (М.А. Толоканцев, 1972).
Аналіз даних літератури показує, що загальна характеристика функцій організму в процесі діяльності може бути здійснена шляхом використання достатньо широкого набору методик дослідження з метою об'єднання одержаних показників в одну інтегральну оцінку (І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.Л. Апанасенко, 1979; А.С. Солодков, 1980; В.Л. Гущ, 1980; М.С. Корольчук, 1985, 1997; П.П. Криворучко, 1999; В.І. Осьодло, 2001).
Розрахунок інтегрального показника функціонального стану можливий двома способами. В першому випадку усереднюється відносна величина зміни досліджуваних показників в порівнянні з даними попереднього (фонового) дослідження (В.Л. Кулешов, 1975; Ю.М. Бобров, 1972). В другому випадку всі досліджені показники в динаміці спостереження переводяться в бальні оцінки за методикою Г.В. Суходольського (1972), які в подальшому складаються і розраховується середня арифметична величина функціонального стану в балах (М.С. Корольчук, 1985, 1997). В практичних дослідженнях в залежності від умов та мети роботи рекомендовано використовувати два підходи для характеристики функцій організму та працездатності спеціалістів.Для пошуку можливості кількісно виміряти рівень працездатності спеціалістів за допомогою побічних її показників І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.Л. Апанасенко (1979) пропонують такий методичний підхід.
В основі його розробки вони використали поняття норми в психофізіології та медицині. Аналіз проблеми дозволив АА. Королькову і В.П. Петленко (1977) зробити висновок, що визначенням норми живих систем є характеристика її як функціонального оптимуму. При цьому під оптимальним функціонуванням розуміється перебіг всіх процесів в системі з найбільш можливою узгодженістю, надійністю, економічністю, ефективністю. Однак стомлення є психофізіологічною реакцією, хоча й характеризується тимчасовим зниженням працездатності й, безумовно, оптимальним рівнем функціонування систем організму, який грає важливу роль в тренуванні й розширенні функціональних можливостей людини. Отже, якщо говорити про норму працездатності, то вона повинна включати в себе й стомлення. Тому норма працездатності характеризується як здатність виконувати в заданих параметрах і конкретних умовах професійну діяльність, яка супроводжується поверненням в терміни регламентованого відпочинку функціональних змін в організмі.
Виходячи з психофізіологічної суті норми й динаміки працездатності, послідовно можна виявити якісні прикмети та кількісні показники основних її періодів у співвідношенні до адаптації та стомлення.
Впрацьовуваність проявляється в підвищенні рівня працездатності за прямими та побічними її показниками в порівнянні з початковими даними і відповідає періоду преадаптації. Період відносно стійкої (оптимальної) працездатності зберігається до тих пір, поки не прийде професійної діяльності, що відповідає адекватній (компенсованій) адаптованості. Нестійка працездатність обмежується періодом від початку погіршення побічних показників до появи прикмет зниження рівня працездатності, що відповідає неадекватній (некомпенсованій) адаптації та вираженому стомленню. Періоду прогресивного зниження працездатності відповідає період дезадаптації та перевтомлення.
Як приклад приведу графік динаміки прямих та побічних показників працездатності моряків в тривалому плаванні. Чітко видно період працездатності (з 1 по 2 етап обстеження) й період відносно стійкої працездатності до 4 етапу, після 4 до 5 етапу відмічається погіршення побічних показників, що відповідає нестійкій працездатності та появі вираженого стомлення. Після 5 етапу відмічається погіршення прямих показників працездатності, що вказує на період прогресивного зниження працездатності та перевтомлення і дезадаптацію.
У відповідності з виявленими змінами працездатності можливо дати кількісну характеристику її побічних показників. Приведені в таблиці дані характеризують в числових значеннях інформативних побічних показниках норму працездатності в умовах плавання й відхилення від її оптимуму. Ці відхилення відображають в основному деяке погіршення функціонального стану організму в процесі трудової діяльності моряків та підтверджують положення про те, що в норму працездатності входить також зниження її рівня внаслідок розвитку стомлення.
Однак таку оцінку динаміки працездатності, хоча й виражену конкретними величинами, неможливо признати достатньою, оскільки не визначений той допустимий ступінь функціональних зрушень організму, при якому ще зберігається нормальний стан професіональної діяльності. Рішення цього завдання і є головною метою кількісної оцінки динаміки працездатності спеціалістів. Тому логічним продовженням обґрунтування кількісних критеріїв є визначення ступенів зміни побічних показників працездатності з врахуванням "ваги" в забезпеченні професійної діяльності. В якості ваги інформативних побічних показників, очевидно, можливо використовувати числові значення коефіцієнту кореляційного зв'язку між змінами критеріїв функціонального стану організму й професійної діяльності спеціалістів. Маючи числові значення цих перемінних для кількісної оцінки працездатності, можливо скористатись такою формулою:  де A - значення інтегральної оцінки працездатності; а" - значення інформативних побічних показників працездатності в процесі роботи (після роботи); а - значення цих же показників до роботи; В - вага кожного інформативного показника; п - кількість показників.
У відповідності з таблицею наведу приклад виконаної у такий спосіб оцінки працездатності обстежених операторів на початку і в кінці тривалої роботи.
Якщо умовно прийняти величину кожного з показників працездатності до роботи за І то II інтегральний рівень у відповідності з формулою буде рівний 0,877, що видно з приведеного розрахунку: 
Порівнюючи одержані результати, можливо зробити висновок, що інтегральна оцінка побічних показників працездатності операторів в кінці роботи знизилась на 13% в порівнянні з початковою. Дослідження багатьох авторів показують, що при такому ступені погіршення функцій організму ще зберігається нормальна професійна діяльність. Прогресуюче ж її зниження виявляється тоді, коли ступінь погіршення інтегральної оцінки побічних показників дорівнює 19-23%. Звичайно, що одержані величини, так як і будь-які інші розрахункові результати, не є повним підтвердженням фактичного стану працездатності людини, тому що для цілісного організму вона не може визначатись простою сумою складових її елементів. Але з метою практичного використання запропонований І.А. Саповим, B.C. Щеголєвим, Г.Л. Апанасенко (1979) методичний підхід може знайти застосування для кількісної та якісної оцінки працездатності спеціалістів в різні періоди їх діяльності. Таблиця. Порівняльна оцінка показників працездатності операторів до і після тривалої роботи  Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
