|
Функціональний стан та працездатність спеціалістів операторського профілю під час професійної діяльності Для професійної діяльності спеціалістів операторського профілю характерна висока нервово-психічна напруга та дія на організм комплексу несприятливих факторів (природних, технічних, соціально-психологічних та медико-біологічних), що передбачає високі вимоги до фізіологічних і психологічних функцій організму, його якостей та можливостей. Особливе значення в цих умовах мають дослідження функціональних станів людини та працездатності. Оптимізація працездатності пов'язана з різними науками (фізіологією, соціальною психологією, гігієною та психофізіологією праці, ергономікою, інженерною психологією).
Теоретичною основою уяви про функціональний стан є центральні механізми збудження та гальмування, науково обґрунтовані видатними вченими та їх школами (І.М. Сеченова, І.П. Павлова, М.Є. Введенського, О.О. Ухтомського, Л.А. Орбелі, К.М. Викова, П. К. Анохіна).
До різноманітних ФС людини, що впливають на ефективну та безпечну діяльність, в основному відносять: стомлення, хронічне стомлення, перевтомлення, стан гіпокінезії, монотонії та нервово-психічної напруги.
Саме поняття "функціональний стан" в практиці необхідне для того, щоб визначити можливості спеціаліста, який знаходиться в тому чи іншому стані, виконувати свої професійні обов'язки. Різноманітність визначення терміну потребує його уточнення з позицій фізіології праці.
Під функціональним станом слід розуміти сукупність характеристики фізіологічних функцій та психофізіологічних якостей, які визначають рівень активності функціональних систем організму, особливості життєдіяльності та стан працездатності людини (Маріщук В.Л., 1974, 1991).
На думку В.П. Загрядського та З.К. Сулимо-Самуйлло (1976), під функціональним станом організму слід розуміти таку сукупність характеристики фізіологічних функцій та психофізіологічних якостей, котра забезпечує ефективність виконання людиною робочих операцій. У відповідності до виду діяльності відомості про функціональні стани використовуються для визначення можливості людини виконувати конкретний вид професійної діяльності. Тому, І.А. Сапов (1986) дає визначення функціонального стану спеціаліста як сукупності характеристик тих функцій та якостей, що забезпечують успішність його професійної діяльності. Загальним в уявах про ФС є те, що дослідження його неможливо застосувати, не вивчивши один або декілька показників, і потребує інтегральної оцінки функцій, прямо або ж побічно зумовлюючих ефективну діяльність людини в безпосередньому зв'язку з динамікою працездатності.
Розвиток того чи іншого ФС зумовлюється як специфічністю факторів, так і механізмом його розвитку. Так, стомлення розвивається під впливом виду та характеру робочого навантаження, монотонія пов'язана з однобічністю трудової діяльності, а нервово-психічна напруга - наслідок усвідомлення відповідальності та значимості професіональної діяльності. Сприяють формуванню ФС та впливають на динаміку їх розвитку такі фактори, як параметри умов праці та життєдіяльності, характеристика самої трудової діяльності, соціального середовища та індивідуальні особливості людини. Найбільше впливають на зміну ФС умови придатності до праці та життєдіяльності, напруженість та тіривалість професійної діяльності.
Загальний підхід характеристик та класифікація ФС людини, які виникають в процесі роботи, можливо визначити за допомогою двох основних критеріїв: надійності, та ціни діяльності (Медведев В.І., 1979).
Під надійністю розуміється вірогідність виконання поставлених професійних завдань в зазначених параметрах.
Ціна діяльності - це величина фізіологічних, психофізіологічних затрат, які забезпечили виконання роботи на необхідному рівні. Використовуючи дані критерії, всі ФС можливо розділити на три основні класи: нормальні, межові, патологічні. До нормальних відносяться такі ФС, коли необхідний рівень роботи забезпечується адекватними затратами та параметрами гомеостазу. Для патологічних ФС необхідна надійність не забезпечується, а ціна діяльності перевищує можливості регуляції гомеостазу. Межові ФС можуть характеризуватися або зниженням надійності, або неадекватністю психофізіологічних витрат.
Основою в механізмі змін ФС є порушення регуляторних функцій, враховуючи їх пластичність та можливості компенсації: тривалий час можуть не відображатись на стані здоров'я та працездатності людини. В зв'язку з цим положенням доцільно ФС розглядати як припустимі та неприпустимі. Припустимими ФС можливо вважати в тому разі, коли при кордонному ФС надійність роботи знижується до припустимих рівнів, а ціна діяльності відповідає постійності внутрішнього середовища організму. Якщо ж надійність роботи нижча за необхідну або ціна діяльності неадекватна параметрам гомеостазу, такі ФС слід розглядати як неприпустимі. Така класифікація ФС має виражену практичну направленість, тому й належність ФС спеціаліста до певного класу повинна вирішуватись конкретно в кожному випадку. Наприклад, стомлення вважається нормальним ФС, виражене та хронічне стомлення - кордонним, а перевтомлення - патологічним станом. Разом з тим виражене та хронічне стомлення в одному випадку може розглядатись як припустимим ФС (надійність та ціна діяльності знаходяться ближче до нормального стану), а в другому випадку - неприпустимим (ці ж критерії ближче до аналогічних показників патологічного стану). Зрозуміло, що до неприпустимих ФС відносяться всі преморбідні стани, оскільки вони є субклінічними формами (стадіями) різних захворювань.
Такі стани, як нервово-психічне напруження, монотонія, в залежності від їх впливу не працездатність та здоров'я теж можуть бути нормальними і кордонними, припустимими та неприпустимими функціональними станами.
Таким чином, рівень ФС організму забезпечує ефективну та безпечну діяльність спеціаліста. Оцінка ж ФС повинна бути комплексною, динамічною, з виділенням тих фізіологічних систем, які найбільшою мірою забезпечують професійну діяльність. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
