|
7.1. Предмет педагогіки, її категорії Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Термін походить від грецьких слів pais [paidos) — дитя і ago — веду, виховую, тобто дітородіння, дітоводство. У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії пайдагогос найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.
У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.
У Давньоруській державі педагогів називали майстрами. Упродовж багатьох століть тут не було спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів.
Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — школярі-книжники.
У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.
Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.
Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (у процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Родинна педагогіка — складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.
Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.
Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання та розвитку людської особистості, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого педагогічного процесу.
Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії.
Теоретична функція педагогіки здійснюється на трьох рівнях:
- описовому — вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;
- діагностичному — виявлення стану педагогічних явищ (наприклад, успішності, вихованості учнів), встановлення умов і причин, які їх обумовлюють;
- прогностичному — експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їхній основі моделей перетворення цієї дійсності.
На прогностичному рівні теоретичної функції педагогіки розкривається суть педагогічних явищ, визначаються їх глибинні причини, науково обґрунтовуються гіпотези. На цьому рівні створюються теорії навчання і виховання, моделі педагогічних систем, що випереджають освітню практику.
Технологічна функція педагогіки як науки також реалізується на трьох рівнях:
- проективному, що пов'язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників, навчальних посібників, педагогічних рекомендацій) на базі теоретичної концепції, в якій визначається план педагогічної діяльності;
- перетворювальному, що спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в навчально-виховну практику з метою удосконалення;
- оцінному і коректувальному, що передбачає оцінку впливу результатів наукових досліджень на педагогічну практику і подальшому корекцію взаємодії наукової теорії та практики навчання і виховання.
Теоретична і технологічна функція педагогіки реалізуються в органічній єдності. Предметом педагогіки є процес виховання. Термін "виховання" — різноплановий. Він вживається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні під вихованням розуміють вплив суспільства на формування особистості, процес дій педагогів певних соціальних інститутів, скерованих на забезпечення оптимальних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців. У вузькому розумінні під вихованням розуміють конкретний вплив особи вихователя (батьків, учителів та ін.) з метою формування в дитини певних морально-духовних якостей.
Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання й освіта.
Виховання — це цілеспрямований і організований процес формування особистості.
Навчання — двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнів знаннями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.
Освіта — це процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумови активної соціальної діяльності.
Названі категорії взаємопов'язані між собою і спрямовані на розв'язання єдиних завдань. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
