|
Розділ 5. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Особливо актуальними на сьогодні є проблеми, пов'язані з відновленням наукового підходу до формування динамічної функціональної структури професійної діяльності, психологічну основу якої у своїй діалектичній єдності становлять глибокі знання та високий рівень загальної культури особистості, високі моральні якості, висока пізнавальна активність та самостійність, здібності та професійна майстерність, інтерес до діяльності.
Діяльність людини — це об'єктивний процес взаємодії суспільного середовища та людини. Завдяки свідомій діяльності, людина вступає в різноманітні взаємодії з іншими людьми, формує власне ставлення до їх діяльності, власні наміри та прагнення. Психічні процеси і властивості людини не виникають самостійно та ізольовано один від одного: вони тісно взаємопов'язані в єдиному акті суспільно обумовленої свідомої діяльності особистості, тому ефективність діяльності залежить від загального розвитку особистості та передусім від спрямованості її розуму, почуттів і волі.
Перед тим, як визначити специфіку професійної діяльності, розглянемо суттєві діяльності, що дають змогу аналізувати її з різних боків. Найбільш традиційними є психологічні погляди: виокремлення трьох фундаментальних видів діяльності, які відповідають трьом етапам онтогенезу: грі, навчанню, праці. З більш загальних позицій, виходячи за ці рамки, виокремлюють три "фундаментальні соціальні діяльності": працю, спілкування, пізнання.
О.М. Леонтьев називав діяльністю процеси, які характеризуються психологічно тим, що спрямований процес діяльності в цілому (його предмет) завжди збігається з тим об'єктивним, що збуджує суб'єкта до певної діяльності, інакше — мотивом; процес, що збуджується та спрямовується мотивом, — з тим, чим визначена будь-яка потреба. У іншій роботі О.М. Леонтьев наголошує на тому, що діяльність є однією з різноманітних форм активності людини, яка забезпечує різні форми ставлення людини до дійсності. Він виокремлює макроструктурні блоки в загальному потоці діяльності, до яких відносить: "окремі (особливі) діяльності — за критеріями збуджувальних мотивів, далі виділяються дії — процеси, що підпорядковуються свідомим цілям; нарешті, операції, які безпосередньо залежать від умов досягнення конкретної мети".
Н.Ф. Тализіна, виходячи з загальновизнаної думки щодо кільцевої структури діяльності, вважає, що будь-яка дія людини становить "своєрідну мікроструктуру управління, яка включає: "управлінський орган" (орієнтована частина дії), виконавчий "робочий орган" (виконавча частина дії), який є спостережним та порівняльним механізмом (контрольна частина дії)".
На основі загальних уявлень про діяльність стало можливим розглядати професійну діяльність як процес управління.Розглядаючи людську діяльність з позиції системного підходу, у вигляді суб'єкт-об'єктних відносин, М.С. Каган виокремлює перетворювальний, пізнавальний та ціннісно-орієнтаційний види діяльності. Крім того, враховуючи можливість взаємовідносин на рівні суб'єктів, він виділяє також комунікативний вид діяльності. Не важко побачити в цьому підході розвиток ідей Б.Г. Ананьева та інших: перетворювальний, комунікативний та пізнавальний види діяльності є тим самим, що й праця, спілкування, пізнання. Є виправданим те, що як елементарний вид діяльності вибір орієнтаційної діяльності дає об'єктивно-суб'єктивну оцінну інформацію. Всі ці відносно самостійні види діяльності, історично диференціюючись та відокремлюючись, водночас не існують ізольовано, у чистому вигляді. У реальних, особливих видах діяльності вони виявляються в "різноманітних формах взаємодії". При цьому, звичайно, один з елементарних видів є визначальним, провідним відносно особливої діяльності.
Отже, будь-яка діяльність має кільцеву структуру, а також становить процес управління, в якому виділяються окремі особливі види діяльності. У межах кожного окремого особливого виду діяльності вступають у взаємодію відносно самостійні елементарні види діяльності.
З метою проникнення в сутність специфіки професійної діяльності звернемося до аналізу її структури й пов'язаних з нею теоретичних знань та практичних навичок.
Сутність професійної діяльності полягає в єдності емоційно-чуттєвого та розумового розвитку, вихованні рис справжньої людини.
Як визначає О.В. Лішин, професійна діяльність — цілеспрямована багатоступенева активність людини щодо формування смислотвірних мотивів, ціннісних орієнтацій на результати професійного продукту.
В.О. Сластьонін ширше трактує це поняття: професійна діяльність — особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу культури та досвіду, накопичених людством, створення умов для особистісного розвитку і підготовки до виконання соціальних ролей, визначених у суспільстві, створення професійно важливого продукту діяльності.
Виділяють три підходи до аналізу сутності та структури професійної діяльності.
А. Діяльність з позицій системного підходу. В інтерпретації Л.Д. Столяренка, професійна педагогічна діяльність становить складну організовану систему різних видів діяльності, головний з яких, відповідно, — діяльність викладача, що безпосередньо навчає. Три наступних види діяльності мають надрядковий характер щодо головної: це діяльність методиста, який конструює прийоми та методи навчання; методична діяльність, спрямована на побудову навчальних предметів та діяльність з програмування, складання навчальних програм. Головний зміст діяльності вчителя, на думку автора, передбачає виконання декількох функцій, зокрема навчальної, виховної, організаційної та дослідницької. Ці функції виявляються в єдності, хоча в багатьох учителів одна з них домінує над іншими.
В аспекті цього С.О. Смирновим виділено чотири рівні професійної педагогічної діяльності.
1. Відтворення готових рекомендацій — викладач використовує зворотний зв'язок, коректує свої впливи за його результатами, однак він діє "за шаблоном", за досвідом інших учителів.
2. Оптимізація діяльності, починаючи з планування, коли творчість виявляється в умілому доборі та доцільному поєднанні вже відомого викладачеві змісту, методів і форм навчання.
3. Використання творчих можливостей "живого" спілкування з учнями.
4. Використання готових прийомів з привнесенням особистісних елементів, які відповідають творчій індивідуальності викладача, особливостям вихованців, конкретному рівневі розвитку класу.
На думку С.О. Смирнова, професійна педагогічна діяльність — це процес, що розпочинається із засвоєння раніше накопиченого (адаптація, репродукція, відтворення знань), а потім переходить у перетворення власного досвіду. Шлях від пристосування до педагогічної ситуації — до її перетворення становить сутність динаміки роботи вчителя.
І.Ф. Харламов, віддаючи перевагу системному підходу, наголошує, що в навчально-виховному процесі мають місце такі взаємопов'язані види педагогічної діяльності вчителя:
а) діагностична;
б) орієнтаційно-прогностична;
в) конструктивно-проектувальна;
г) організаційна;
д) інформаційно-пояснювальна;
є) комунікативно-стимулювальна;
ж) аналітико-оцінна;
з) дослідницько-творча.
Отже, з позиції системного підходу професійна діяльність учителя розглядається як цілісна система, що включає взаємопов'язані види цієї діяльності.
Б. З позиції технології діяльність розглядають як циклічний процес вирішення чисельних функціональних завдань і вважають, що в її структурі можна точно виокремити етапи з визначенням на кожному з них домінуючих завдань і функцій.
Тлумачний словник С.І. Ожегова визначає технологію як сукупність виробничих процесів у певній галузі виробництва, а також науковий опис засобів виробництва. За енциклопедичним словником О.І. Прохорова, "технологія (від гр. мистецтво, майстерність, уміння та логіка) — сукупність методів, допоміжних пристроїв обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, матеріалу, що здійснюються у процесі виробництва продукції. Завдання технології як науки — виявити фізичні, хімічні, механічні та інші закономірності з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних та економічних виробничих процесів".
Поняття технології відображає спрямованість прикладних досліджень (у тому числі й педагогічних) на радикальне вдосконалення діяльності людини, підвищення її результативності, інструментальності, технічної оснащеності. Технологія в будь-якій сфері — це спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розподілення його на взаємопов'язані процедури та операції, що виконуються більш-менш однозначно і мають за мету досягнення високої ефективності.
Відмінність педагогічних технологій від матеріально-технічних або інженерних обумовлена специфікою навчально-виховної предметної діяльності. Водночас розуміння педагогічної технології також передбачає врахування досягнень певних результатів, але в навчально-виховному процесі, що тісно пов'язаний з професійною діяльністю вчителя та тими, хто навчається.
За визначенням Б.Т. Лихачева, педагогічна технологія — це сукупність психолого-педагогічних настанов, що становлять спеціально підібрану й компоновану систему форм, методів, засобів, прийомів, виховних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість досягнення ефективного результату в засвоєнні учнями знань, умінь, навичок, у розвитку їх особистісних властивостей та моральних якостей.
Педагогічна технологія реалізується в технологічних процесах, які є певною системою технологічних одиниць, зорієнтованих на конкретний педагогічний результат. У теорії виховання за певними технологічними процесами є методики організації колективу, колективних творчих справ, система виховної роботи в школі або в класі тощо. У теорії навчання за визначеними технологічними процесами є, наприклад, система форм і засобів вивчення певної теми навчального курсу, організація практичних занять з "відточення" вмінь і навичок розв'язання задач.
В основу педагогічної технології покладено ідеї контролю, проектування та відтворення навчального циклу, а також міцного зворотного зв'язку. Для традиційного навчання є характерним невизначеність постановки мети, неможливість повторення навчальних операцій, слабкий зворотний зв'язок і суб'єктивність оцінки досягнення мети.
З цього погляду, педагогічна технологія — це упорядкована сукупність дій, операцій та процедур, які інструментально забезпечують досягнення результату, що прогнозується і діагностується в умовах, які змінюються під час навчально-виховного процесу.
В.О. Сластьонін поняття технологія навчання трактує як педагогічну діяльність, що реалізує науково-обґрунтований проект дидактичного процесу й має більш високий ступінь ефективності, надійності та га-антованості результату, ніж це має місце при традиційних методиках навчання.
Таке визначення може бути модифікованим за умови, коли технологія навчання виступає або як цілеспрямований, логічно структурований дидактичний процес, що інваріантно протікає під впливом певних педагогічних умов та забезпечує діагностований результат; або як цілісна система концептуально і практично значущих ідей, принципів, методів, засобів навчання, що гарантує досить високий рівень ефективності та якості навчання при її подальшому використанні й тиражуванні.
Для того, щоб навчально-виховний процес був успішним, необхідним є професійне засвоєння викладачем теоретичного, методичного та технологічного блоків у їх органічній єдності і нерозривності. З цих позицій, на нашу думку, досить перспективною є педагогічна технологія, суттєвими рисами якої є відтворюваність навчального циклу, зворотний зв'язок, об'єктивний контроль проміжних та остаточних знань, що орієнтовано на гарантоване досягнення цілей і повне їх засвоєння шляхом навчальних процедур.
В. Професійна діяльність з позиції управління включає такі елементи, як планування, організацію, стимулювання, поточний контроль, регулювання діяльності й аналіз її результатів.
Структура педагогічної діяльності, за О.С. Падалкою, містить:
а) планування роботи вчителя на уроці (написання конспекту уроку);
б) організацію навчальної діяльності учнів, яка передбачає теоретичне ознайомлення з новим матеріалом, особистий показ виконання окремих дій;
в) стимулювання навчальної діяльності учнів (оцінювання діяльності учнів);
г) контроль виконання навчальних дій (види контролю: усний, письмовий, комплексний, машинний, тестовий);
д) аналіз результатів навчальної діяльності школярів (учитель вносить корекцію для засвоєння учнями матеріалу на підставі оцінок або результатів складання спортивних норм);
є) діяльність учителя, спрямовану на розвиток культури спілкування та логічного мислення учнів.
Таким чином, з позиції управлінського підходу, професійну діяльність учителя можна витлумачувати як процес управління діяльністю учнів під час засвоєння ними навчального матеріалу (шляхом пізнавально-інструментальної сукупності дій учителів та учнів). Всі відомі підходи управління, що реалізуються за допомогою ефективних стратегій розв'язання навчально-пізнавальних завдань у такий спосіб безпосередньо інтегруються в інструментальні та ціннісні структури цілеспрямованої діяльності людини.
Ефективність педагогічної діяльності значною мірою залежить від знання особистісного потенціалу кожного учня, потенціалу учнів усього класу як умови реалізації концепції педагогічної діяльності, що спрямована на формування цілісної творчої особистості школяра.
Отже, професійна діяльність є організованою системою видів діяльності, спрямованої на прогнозування, управління та діагностику в умовах, що змінюються, розвиток свідомої самоактуалізації та вмінь самокерування пізнавальним професійним процесом.
Відповідно до всіх зазначених вище підходів до професійної діяльності побудовано загальну структуру професійної діяльності.
Узагальнюючи засади професійної діяльності вчителя в аспекті системного підходу, конкретизовано специфіку кожного з видів педагогічної діяльності.
Діагностична діяльність пов'язана з вивченням учнів та встановленням рівнів розвитку їхніх здібностей (від гр. diagnosis — розпізнавання, визначення). Не можна здійснювати професійно-педагогічну діяльність, не знаючи особливостей фізичного та психологічного розвитку кожного учня, рівнів його інтелектуального та креативного розвитку. Учитель повинен бути спостережливим, володіти методами вивчення та діагностики рівнів здібностей, виявляти індивідуальні здібності учнів та ін.Орієнтаційно-прогностична діяльність виявляється в умінні визначати напрямок своєї діяльності, її конкретні цілі та завданні, не тільки кінцеві, а й проміжні (на кожному з етапів своєї роботи). Вміти прогнозувати (від гр. pro — вперед і gnosis — знання) результати власної діяльності, тобто які конкретно із здібностей необхідно розвити.
Конструктивно-проектувальна діяльність значною мірою пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. Якщо прогнозується розвиток будь-якої здібності, спираючися на ознаки компонентів діяльності, постає завдання проектування, конструювання змісту роботи за умов надання діяльності захоплюючого характеру. Для цього слід володіти психолого-педагогічними вміннями, необхідними для організації та управління діяльністю, формами та методами, розвивати власну творчу уяву, констуктивно-проектувальні здібності, вміння планувати навчально-виховну роботу.
Організаційна діяльність пов'язана із залученням до творчої діяльності та стимулюванням їх активності. Для цього потрібна наявність цілого ряду вмінь: визначати конкретні завдання та співвідносити їх, розвивати ініціативу, планувати спільну роботу, вміти розподіляти завдання та доручення, взагалі керувати процесом діяльності. Дуже важливим елементом цього є також уміння надихати підлеглих на творчість, привносити в діяльність романтику та здійснювати при цьому тактичний контроль.
Інформаційно-пояснювальна діяльність. її велике значення обумовлено тим, що всі професійні процеси значною мірою ґрунтуються на інформаційних. Тому у процесі професійної підготовки велике значення мають не тільки методичні знання з навчального предмета, а й уміння проводити наукове дослідження та управляти ним, тобто володіти навичками дослідницької професійної діяльності. Від того як сам учитель володіє цими навичками, залежить якість його пояснень, зміст та логічність вказівок учням. Чим краще він володіє практичною стороною знань, тим позитивніше це відображається на розвитку визначених здібностей, умінь та навичок школярів.
Комунікативно-стимулююча діяльність пов'язана з тим великим впливом, який справляє особистісна привабливість, уміння встановлювати доброзичливі стосунки та збуджувати своїм прикладом до активної професійної пізнавальної та творчої діяльності.
Аналітико-оцінна діяльність. Сутність цієї діяльності полягає в виявлянні позитивних сторін та недоліків, порівнянні досягнутих результатів з тими цілями та завдання, що були заплановані, а також власної роботи з досвідом колег. Ця діяльність дає змогу безперервно проводити звірку того, що було намічено досягнути з уже досягнутим, і на цих підставах вносити необхідні корективи, вести пошук шляхів удосконалення та підвищення ефективності діяльності, ширше використовувати передовий досвід.
Дослідницько-творча діяльність. Сутність цієї діяльності — у науковому підході до психолого-педагогічних явищ, володінні евристичним пошуком та методами наукового дослідження. Творчість виявляється як самореалізація на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання та побудова програми самовдосконалення .
Такою є специфіка кожного з видів професійної діяльності. Питання для самоконтролю 1. Що розуміють під діяльністю людини?
2. У чому полягає сутність професійної діяльності?
3. Що розуміють під педагогічною технологією?
4. У чому полягає сутність професійної діяльності з позиції управління?
5. Назвіть види діяльності з позиції системного підходу.
6. Що розуміють під орієнтаційно-прогностичною діяльністю?
7. У чому суть діагностичної діяльності?
8. Що розуміють під конструктивно-проектувальною діяльністю?
9. Охарактеризуйте організаційну діяльність? Теми для рефератів 1. Категорія діяльності в психології та педагогіці.
2. Діяльність, психіка, свідомість.
3. Діяльність і явище інтеріоризації.
4. Проблема мотивів діяльності.
5. Мета, діяльність, результат.
6. Особистість і діяльність.
7. Психологічні передумови ефективності навчальної діяльності.
8. Індивідуалізм, суспільство й бізнес.
9. Мистецтво ділових відносин.
10. Проблеми професійної етики. Використана та рекомендована література 1. Падалка О.С., НісімчукАМ., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології: Навч. посіб. для вузів. — К.: Укр. енциклопедія, 1995. — 253 с
2. Советский энциклопедический словарь / Под ред. А.И. Прохорова. — М., 1987. — 1600 с.
З. Сластенин В А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки. — М.: Просвещение, 1976. — 160 с.
4. Сластенин ВА., Руденко Н.Г. О личностно-ориентированных технологиях подготовки учителя // Педагог. — М 3. — 1998. — С. 15—20.
5. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студентов пед. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — М.: Прометей, 1992. — 528 с.
6. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Гардарики, 1999. — 519 с.
7. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений / С.А. Смирнов, И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов, Т.П. Бабаева и др.; Под ред. С.А. Смирнова. — М.: Изд. центр "Академия", 1998. — 512 с.
8. Основы психологи: Практикум / Ред.-сост. Л.Д. Столяренко. — Ростов н/Д: Феникс, 1999. — 576 с.
9. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — Л.: Ленингр. ун-т, 1968. — 339 с.
10. Каган М.С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа. — М., 1974.
11. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний. — М.: Изд-во МГУ, 1975. — 343 с.
12. Леонтьев А.Н. Избр. психол. произв.: В 2 т. — Т. 2. — М., 1983.— 317с.
13. Леонтьев А.Н. Философия психологии. — М., 1994. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
