|
4.3.2. Активність особистості та самоуправління Особистість — продукт обставин, але обставини складаються людьми. Активність особистості, якщо вона упорядкована і цілеспрямована, досягається тонким управлінням як пізнавальної, так і практичної діяльності. Саме за узгодження знань і досвіду особистість діє найбільш доцільно. Тому важливо розкрити психологічний механізм самостійної активності особистості.
Людина не автоматично переключається з однієї справи на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, оцінки значущості імпульсів, наслідків дій і т. ін. Вона може вибирати, і в цьому полягає свобода її волі.
У малої дитини ще немає уяви про власне "я", тому вона перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх умов життя. Малі діти навіть називають себе у третій особі. Із утворенням "Я" дитина починає виокремлювати себе з предметного світу і людського оточення, а в окремих випадках навіть протистоїть їхнім діям. Це і є початок формування особистості — перехід від індивіда до власне особистості. З подальшим розвитком система саморегуляції зміцнюється, і людина стає господарем своїх сил.
Уявлення про власне "Я" визначає рівень домагань, відповідну міру активності особистості, міру розвитку здібностей (здебільшого прогностичну).
Ось чому в гіпнозі, навіюючи ті чи інші можливості "Я", ми спостерігаємо реальні, хоч і тимчасові, зміни здатності здійснювати ті чи інші види діяльності. Навіть більше, навіюючи чоловікові чи жінці протилежну їм стать, спостерігають відповідні корінні зміни поведінки.
Здатність до самоуправління змінюється з віком й у зв'язку з патологічними змінами особистості.
Найвищий рівень самоуправління досягається у зрілому віці, коли знання вже апробовані життям, а сама особистість досягла піку всіх сил і здібностей, пройшовши всі випробування. Але треба зазначити, що дехто вміє володіти собою і не вдаватися до необачних висловлювань чи вчинків у 30-річному віці, тоді як інші, вже вийшовши на пенсію, не управляють ні своїми вчинками, ні своїми емоціями. Отже, все у світі є відносним.
Особистість як самокерована система, здійснює:
1) виклик, затримку процесів (дій, вчинків);
2) переключення психічної діяльності;
3) її прискорення чи сповільнення;
4) підсилення чи послаблення активності;
5) узгодження спонукань;
6) контроль за діяльністю через зіставлення наміченої програми зі здійснюваними діями;
7) координацію дій.
Для вирішення цих завдань формуються такі основні механізми "Я":
- контролю;
- узгодження;
- санкціонування;
- підсилення.
"Я", входячи до структури особистості, має і власну структуру, що містить:
1) уявлення про те, який "я" є і яке "я" має бути в ідеалі;
2) сумління, або совість, яка в моральної людини має тенденцію наближення реальної поведінки до ідеальної. Якщо реальна поведінка помітно відрізняється від ідеальної, особа відчуває докори сумління, що сприяє закріпленню позитивної поведінки.
Самоуправління особистості має два види:
1) оперативне, або повсякденне;
2) перспективне, що визначається далекими цілями.
Саморегуляцію як вияв волі розрізняють за типами. Перший визначається як морально-вольовий. Другий — аморально-вольовий. Третій — абулічний, або слабкий. Четвертий — імпульсивний.
Є, звісно, і проміжні типи. Перші два типи характеризуються високорозвиненою саморегуляцією, але відрізняються між собою моральними якостями. Решта — зі слабкою саморегуляцією і нестійкою мораллю.
Морально-вольовий тип саморегуляції — позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина — господар своїх слів, вона здатна домогтися соціально й особистісно значущих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу і завдяки цьому розвиваються. Це цільна особистість у повному розумінні слова.
Аморально-вольовий тип — це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він є цілісним (Ця наявна в підручниках думка викликає дискусію в студентській аудиторії. Адже й аморальні типи інколи здатні на шляхетні вчинки. Врешті-решт, студенти доходять висновку, що навіть аморальній людині потрібні поодинокі факти для власного виправдання, щоб і надалі залишатись асоціальним.) у своїй аморальності, розумним у визначенні способів досягнення намірів, але це асоціальний тип.
Людина абулічного типу характеризується в'ялістю й пасивністю, байдужістю до всього. Вона легко піддається навіюванню, легко погоджується з іншими, піддається їхньому впливу, залишаючись бездіяльною.
Така людина не може змусити себе працювати, а надто — долати труднощі, боротися з перепонами, домагатися реалізації поставленої мети. Це — інертна людина.
Такий тип виникає внаслідок слабкості внутрішніх спонукань, через що кора мозку не отримує потрібного тонусу, і слабовілля, тобто нездатності до зусилля. Такі люди можуть бути від природи обдарованими, але їхні здібності не розвиваються і не використовуються через пасивність.
У деяких випадках апатичні типи є наслідком сформованого почуття власної неповноцінності, коли людина вважає, що вона ні до чого не здатна і нічого не може досягнути в житті. Відтак опускаються руки, "засинають" здібності.
І нарешті, є імпульсивний тип поведінки. У людини цього типу багато сильних імпульсів, захоплень, але вона діє нерозважно через недосконалість механізму зіставлення імпульсних спонукань із реальною ситуацією та особистими переконаннями. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
