|
2.2.1. Типи нервової системи (темпераменту) Жвавий тип (сангвінік) має сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи. У людини риси жвавого типу виявляються в енергії та впертості стосовно досягнення мети (достатня сила нервових процесів), у самовладанні (достатня зрівноваженість нервових процесів) і, водночас — у значній рухливості нервових процесів, що виявляється в умінні швидко перебудовувати свої звички і вподобання, виходячи з конкретних обставин життя.
Спокійний тип (флегматик) має сильну, зрівноважену, проте інертну нервову систему. Люди, які належать до цього типу, відрізняються, передовсім, неквапливістю дій. Поряд з енергією та великою працездатністю (достатня сила нервових процесів), самовладанням і вмінням тримати себе в руках (добра зрівноваженість нервових процесів) у них спостерігається певний консерватизм поведінки, повільність у винесенні рішень, особливо в раптових ситуаціях, що свідчить про інертність (малу рухливість) нервових процесів.
Нестримний тип (холерик) має сильну, але незрівноважену нервову систему. Для людей нестримного типу характерна захопленість, з якою вони виконують роботу; вони працюють натхненно, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про незрівноваженість нервових процесів із переважанням збудження. Саме через це для характеристики такого типу і не використовується поняття рухливості нервових процесів.
Слабкий тип (меланхолік) вирізняється загальною слабкістю нервової системи, для характеристики якої такі властивості, як зрівноваженість і рухливість нервових процесів, не застосовуються. Особливістю цього типу є швидкий розвиток позамежного гальмування під дією навіть помірних за силою подразників. У людини риси слабкого типу виявляються насамперед у нерішучості й нездатності наполягати на своєму. Меланхолік легко підкоряється чужій волі, за незвичних обставин впадає в паніку, життя видається йому дуже тяжким, повним непереборних труднощів (слабкість нервових процесів). Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.
Наведемо деякі порівняльні приклади за матеріалами А.Н. Давидової. Представники чотирьох основних типів темпераменту по-різному можуть поводитися в однаковій ситуації.
Чотири приятелі з яскраво вираженими рисами темпераменту запізнилися в театр. Як вони поводяться в цій ситуації?
Холерик почне сперечатися з білетером, прагнучи проникнути в партер на своє місце. Він запевняє, що годинник у театрі поспішає, що він нікому не заважає, а відтак спробує відтиснути білетера і проникнути на своє місце.
Сангвінік одразу збагнув, що в партер не пустять, але на верхні яруси пройти простіше, і побіг сходами вгору.
Флегматик, побачивши, що в зал не впускають, подумав: "Перша частина завжди нецікава. Піду поки в буфет і зачекаю антракту".
Меланхолік сказав: "Мені завжди не щастить. За який час вперше вибрався до театру, і то невдало". І поїхав додому.
Наведемо приклад характерних представників основних типів темпераменту в підлітковому віці, учні 6-х класів, вік 12—13 років.
Сангвінік (Сергійко Т.). Дуже жвавий підліток. У класі ні хвилини не сидить спокійно, постійно змінює позу, крутить щось у руках, тягне руку, розмовляє із сусідом. Легка хода, підстрибцем, швидкий темп мови. Дуже вразливий і легко захоплюється. Емоційно і збуджено розповідає про переглянутий фільм, прочитану книгу. На уроках жваво відгукується на кожен новий факт або нове завдання. А втім, його інтереси й захоплення дуже непостійні та нетривкі: розпочавши нову справу, швидко втрачає інтерес до неї. У нього живе, рухоме, виразне обличчя. З його обличчя легко здогадатися, який у нього настрій, яке його ставлення до предмета чи людини. На цікавих для нього уроках виявляє високу працездатність. На решті уроків майже не слухає вчителя, розмовляє із сусідом, позіхає. Почуття і настрої його дуже мінливі. Отримавши двійку, він ладен розплакатись і ледве стримується. Та не минає й півгодини, як він забуває про погану оцінку і на перерві бурхливо й весело гасає коридорами. Попри жвавість і непосидющість, його легко дисциплінувати: у досвідченого вчителя він прекрасно сидить на уроках і ніколи не заважає роботі класу. Швидко звикає до нової ситуації та нових вимог. У цій школі він вчиться перший рік, але вже звик до нових учителів, зійшовся з хлопцями, подружився з багатьма, увійшов до активу класу.
Холерик (Сашко П.). Вирізняється з-поміж однокласників своєю рвучкістю. Захопившись розповіддю вчителя, легко збуджується і перериває її різними вигуками. На будь-яке запитання викладача відповідає не подумавши, тому часто — не до ладу. У прикрості й роздратованості легко втрачає витримку, кидається в бійку. Пояснення вчителя слухає дуже зосереджено, не відволікаючись. Так само зосереджено виконує класну і домашню роботу. На перервах ніколи не сидить на місці, бігає коридорами чи бореться з ким. Розмовляє голосно, швидко. Пише швидко, розгонисто, почерк нерівний. Дуже виразне обличчя. У виконанні домашніх завдань, а також у спортивних заняттях виявляє захопленість, наполегливість. Його інтереси досить постійні й тривкі. Не лякається труднощів і з великою енергією їх долає.
Меланхолік (Миколка М.). На уроках спокійний, сидить завжди в одному положенні, щось крутить у руках; настрій змінюється з незначних причин. Він дуже чутливий. Коли вчитель пересадив його з однієї парти за іншу, довго міркував, чому його пересадили, і того дня на всіх уроках сидів засмучений і пригнічений. Почуття в нього пробуджуються повільно. Дивлячись циркову виставу, він довго сидить мовчки, з нерухомим обличчям; згодом починає "танути" — усміхатися, сміятися, вступати в розмову із сусідами. Легко розгублюється. Якщо вчитель зробив йому навіть найм'якше зауваження, хлопець ніяковіє, голос його стає глухим, тихим. Дуже стриманий у почуттях. Отримавши двійку, зовсім не змінюється на обличчі, іде на місце й сідає, але вдома, за словами батьків, довго не може заспокоїтися, не в змозі взятися до роботи. Відповідає на уроці невпевнено, затинаючись, навіть якщо ретельно підготувався до уроку. Свої здібності й знання оцінює низько, тоді як насправді вони дещо вищі від середнього рівня. Якщо під час виконання якогось навчального завдання трапляються труднощі, він губиться і не доводить роботу до кінця. Рухи кволі, слабкі, говорить повільно, трохи протяжно.
Флегматик (Віктор М.). Виокремлюється неспішністю і спокоєм. На запитання відповідає не відразу і без жодної жвавості, як би добре не знав матеріал. Для нього характерна невтомлюваність: він не уникає додаткового розумового навантаження, хоч би яким значним воно було, і ніколи не виглядає стомленим. Він прагне до логічно розгорнутих, просторих висловлювань: вимовляє слова рівним голосом, не боячись збитися, начебто на початку довгої побудови знає, яким чином буде закінчена почата думка. Зовні він не збуджується і нічому не дивується на уроці, що б не відбувалось у класі. З молодших класів він любить заняття з математики й фізкультури, залишаючись вірним своїм уподобанням. Він бере участь у спортивних змаганнях (гімнастика), не виявляючи, на відміну від більшості учасників, якогось азарту чи хвилювання. Він не буває ні метушливим, ні веселеньким, ні смутним.
І.П. Павлов вважав, що описані ним чотири типи нервової системи, які повністю відповідають класифікації Галена, в чистому вигляді в житті трапляються порівняно рідко. Найчастіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням властивостей того чи іншого типу.
Залежно від комбінації різних градацій трьох типологічних властивостей нервової системи (сили, зрівноваженості й рухливості) можна, за І.П. Павловим, вирізнити 96 варіацій типів, а його учень В.К. Красуський довів цю кількість до 120.
Тип нервової системи є природженим, і змінити його повністю нікому не під силу. А втім, іще І.П. Павлов довів можливість корекції окремих типологічних властивостей. Так, у нестримного типу (холерика), в якого сильний процес збудження не зрівноважений значно слабшим процесом гальмування, можна тренуванням досягти певного збільшення сили гальмівного процесу відповідно до процесу збудження.
І.П. Павлов наголошував, що тривалим тренуванням можна змінити нервову систему навіть слабкого типу, тим більше що слабкий тип, як установив В.Д. Небиліцин, має високу чутливість нервової системи, завдяки чому він може досить успішно пристосуватися до умов життя.
Слід зазначити, що, починаючи з 40-х pp. XX ст., збільшується кількість слабких, неврівноважених, інертних типів нервової системи людини (Запитання: В чому причини і звідки витоки цього явища? — ставилося нами перед різними лекційними аудиторіями протягом трьох років (близько 800 осіб). У судженнях наші студенти були одностайними: війни XX ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні — стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до "розширення кордонів" неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково). Ці риси виявляються в різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав'язливих станах, неможливості закінчити розпочату роботу тощо. Схильність до інертності успадковується за домінантним типом. Для подолання спадкової інертності нервових процесів велике значення має тренування їхньої рухливості. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
