|
1.5. Методи психолого-педагогічних досліджень Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Розпочинається наука там, де проводять дослідження, необмежуються авторитетними висновками, перевіряються, але приймаються на віру висновки, пропозиції, від кого б вони не надходили. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, зв'язки і взаємозв'язки між предметами та явищами, умови, за яких ці зв'язки і взаємозв'язки виявляються.
У психолого-педагогічних дослідженнях виокремлюють такі основні етапи, як:
1. Постановка проблеми — дослідник повинен визначити, що конкретно він збирається вивчати. Проблема — це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного розв'язання, тобто це те, що невідомо в науці; це суперечлива ситуація, яка виступає у вигляді протилежних позицій під час пояснення будь-яких явищ, об'єктів, процесів, що потребує адекватної теорії для її конструктивного вирішення. На відміну від відповіді на запитання, вирішення проблеми не міститься в науковому знанні, що вже наявне, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації.
Сутність проблеми — суперечності між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, між науковими теоріями, що знаходяться в стані конкуренції. Наукова проблема не висувається довільно, а є результатом глибокого вивчення дослідником стану практики та наукової літератури, відбиває суперечності процесу пізнання на його певному етапі розвитку. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, "вузькі місця", що породжуються реальною практикою. Тому виникає потреба в їх усуненні, що найчастіше відображено в практичних завданнях. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно: визначити, яких наукових знань не вистачає для вирішення наявного практичного завдання; визначити, чи є ці необхідні знання в науці.
Крім того, дослідник зобов'язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є "поле" самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук було здійснено позитивно.
Під час вибору та обґрунтування проблеми дослідження необхідно враховувати:
— суперечливість проблеми, оскільки в процесі вивчення будь-якого феномену, що знайшов відображення в теорії наукового знання, завжди є елементи старого й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме з уже дослідженого має цінність для нового, що підлягає оновленню, зміні, спростуванню, заперечуванню;
— істинність проблеми, тому що необхідно обґрунтувати, чи дійсно питання, які підлягають вивченню, є невідомими для науки, чи відповідає істині основне трактування визначеної проблеми, чи дійсно означена проблема є цінною для теорії і практики;
— місце досліджуваної проблеми в науці, оскільки не можна допускати перебільшення ролі того чи іншого питання в наявній теорії наукового знання;
— зіставлення історичного та логічного, тому що необхідно обґрунтувати, що визначена проблема — результат закономірного розвитку психологічної або педагогічної науки, відповідь на актуальні замовлення практики виховання й навчання. Отже, дослідник має спиратися на те, що вже міститься в науці;
— виокремлення головного напрямку дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні повинна бути провідна ідея, що є стрижнем авторської концепції; тому актуальність проблеми передусім слід обґрунтовувати саме з позицій провідної ідеї дослідження.
Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Проте в різній послідовності звичайно висвітлюються такі аспекти:
— соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення певної проблеми в офіціальних документах: законах держави, національних державних програмах тощо);
— загальнонаукова аргументація цієї проблеми (філософські посилання, обґрунтування проблеми з позицій сучасної педагогічної та психологічної думки, інших наук про людину);
— історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і сучасному (коли і яким чином означена проблема трактувалася раніше, чому на сьогодні вона є актуальною, з вирішенням яких наукових проблем пов'язана тема дослідження, що вивчено недостатньо і т. ін.);
— обґрунтування проблеми з погляду психологічної або педагогічної практики (чому ця проблема привертає увагу практиків, які утруднення виникають у них під час вирішення практичних завдань, які спостерігаються недоліки та помилки в їхній педагогічній праці, які є досягнення, що потрібно проаналізувати, який передовий вітчизняний і світовий досвід слід узагальнити).
Суперечності, що міститься в проблемі, мають прямо або побічно знайти своє відображення у формулюванні теми дослідження. Тема дослідження, у свою чергу, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмежування рамок) проблеми.
Об'єкт дослідження — це процес або явище психолого-педагогічної дійсності, що протистоїть досліднику як суб'єкту в його пізнавальній діяльності, що породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Об'єкт дослідження завжди виступає як щось реально існуюче. Це будь-яка сукупність властивостей чи відношень психологічної/педагогічної дійсності, що існують об'єктивно, тобто незалежно від суб'єкта пізнання, але відображаються ним.
Предмет дослідження — це частина об'єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою (формування якості особистості; її взаємодія з іншими якостями; характеристика процесу, явища; виявлення сутності, умов, тенденцій, зовнішніх і внутрішніх передумов виховання чи навчання особистості визначеного віку у визначеній сфері).
Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Проте на відміну від об'єкта, предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.
У предмет дослідження слід включати тільки ті елементи, зв'язки, відносини об'єкта, які підлягають вивченню в науковій роботі. Предмет має охоплювати напрямок, найважливіші завдання дослідження, вірогідність їх вирішення за допомогою відповідних пізнавальних засобів та методів.
Мета дослідження — це ідеальне, уявне передбачення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження (розробка наукових основ виховання й навчання, одержання нової наукової інформації з теми дослідження, аналіз результатів практики, виявлення шляхів і засобів виховання тощо). Мета дослідження визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії. Під час визначення мети дослідження необхідно чітко відповісти на такі запитання:
- У чому полягає сутність досліджуваної проблеми?
- Чи є в науці пояснення сутності досліджуваного явища чи процесу, яке воно, у чому полягають його сильні та слабкі сторони?
- На що саме потрібно дати аргументовану відповідь?
- Чи в моїх силах під час дослідження здобути необхідні наукові факти для висвітлення сутності досліджуваної проблеми?
Як наслідок виокремлюється основна прогалина в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослідної роботи.
Завдання дослідження — це те, що потребує виконання за допомогою засобів теоретичного чи емпіричного мислення (порівняння, класифікація, конкретизація). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проблеми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідної роботи, можливостей дослідника, вимог педагогічної практики. Єдиного стандарту в формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють три-чотири завдання дослідження. При цьому перше завдання спрямоване на вияв сутності, природи, структури, закономірностей функціонування та розвитку феномену, що вивчається. Друге — передбачає розкриття загальних способів перетворення об'єкта, вибудовування його моделей. Третє — спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій. Четверте — на експериментальну перевірку їх ефективності.
2. Формулювання гіпотези стосовно передбачуваних результатів досліджуваного явища. Дослідник заздалегідь прогнозує, що може бути виявлено в процесі дослідження. Наукова гіпотеза — це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату вирішення означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ (наприклад, на те, як буде протікати досліджуваний процес, явище: що буде відбуватися з дитиною або рисою, яку потрібно сформувати; від чого залежить протікання процесу і т. ін.). Гіпотеза — це своєрідне мисленнєве дослідження, що здійснюється розумом дослідника, проводиться ним перед початком самого дослідження.
Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з'являється можливість висвітлити "проект" рішення, сформулювати положення, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію. Наукова гіпотеза має відповідати критеріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За своїм характером вона може бути висуванням принципово нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, на основі припущення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний характер, коли висувається та перевіряється якесь одне положення, чи розгалужений характер, коли необхідна перевірка декількох припущень.
Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв'язки між педагогічними впливами, змістом, організаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває при цьому особливостей самих механізмів цих впливів, то така гіпотеза має емпіричний характер. Для того, щоб гіпотеза мала теоретичний характер, вона повинна містити припущення про механізм зв'язків, що досліджуються, а також про їх внутрішні закономірності. Висуванням гіпотези закінчується та частина дослідження, логіка якої визначається загальними вимогами до наукового пошуку.
3. Перевірка гіпотези. Дослідник повинен зібрати дані і проаналізувати їх, використовуючи відповідні статистичні критерії. Щоб перевірити істинність гіпотези, вибирають придатні для цього методики, визначають умови проведення перевірки, вимірювальні інструменти і кількість вимірів, а також намічають ті особливості психологічного/педагогічного процесу, що будуть контролюватися під час дослідження.
4. Формулювання висновків. З огляду на результати попереднього етапу дослідник формулює висновки про наявність чи відсутність причинно-наслідкових зв'язків, що передбачалися у вихідних гіпотезах.
Після розробки програми експериментально-дослідної роботи окреслюються адекватні до завдань кожного дослідницького кроку методи та процедури, що становлять специфічні інструменти здобуття істини. Під методами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв'язання завдань наукового дослідження. Поняття методів наукового дослідження охоплює і форми логічного мислення (індукція і дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація), і загальні моделі дослідних процедур, і способи (прийоми) виконання дослідних дій. Методика дослідження — сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких будуть вирішені завдання дослідження, перевірено наукову гіпотезу, одержані достовірні наукові факти. Методика дослідження становить певну частину дослідної системи, що дає змогу здійснити дослідницьку діяльність.
Усі методи як психології, так і педагогіки умовно можна розподілити на дві групи: загальнонаукові та конкретні методи психологічних і педагогічних досліджень.
Загальнонаукові методи застосовуються майже у всіх науках. До них належать такі: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо.
Конкретні наукові методи — це методи, що є специфічними для певної науки. До конкретних наукових методів психології і педагогіки належать: спостереження, опитування, тести, експеримент, моделювання тощо.
Спостереження у психолого-педагогічних науках використовують у різних варіантах. Спостереження — цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Спостереження проводиться звичайно за заздалегідь наміченим планом з виділенням конкретних об'єктів спостереження. Можна виокремити такі етапи спостереження:
— визначення завдань і мети (для чого, з якою метою ведеться спостереження);
— вибір об'єкта, предмета і педагогічної ситуації (що спостерігати);
— вибір способу спостереження, що найменш впливає на досліджуваний об'єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати);
— вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);
— обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат).
По-перше, спостереження може бути зовнішнім (тобто спосіб збору даних про людину шляхом прямого спостереження за нею) та внутрішнім або самоспостереженням (використовується у випадках, коли поставлене завдання дослідити певне явище в тому вигляді, в якому воно безпосередньо представлене в людській свідомості).
По-друге, виділяють вільне спостереження (не має заздалегідь встановлених меж, програми, процедури його проведення; можливі зміни предмета чи об'єкта спостереження, його характеру залежно від тих чи інших чинників) та стандартизоване спостереження (проводиться за певною, заздалегідь складеною програмою і суворо дотримується її, незалежно від того, що відбувається у процесі спостереження).
По-третє, спостереження може бути включене (коли дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за протіканням якого ведеться спостереження; найчастіше використовується в загальній, віковій, педагогічній та соціальній психології) та стороннє (не передбачає особистої участі спостерігача в тому процесі, який він вивчає).
Важливим способом дослідницької роботи є соціологічні методи — опитування. Методи опитування — це бесіда, інтерв'ю, анкетування. Вони можуть бути усними і письмовими. Усні опитування — це і довільна бесіда, і цілеспрямована співбесіда з респондентами (педагогами, психологами, студентами, їхніми друзями чи батьками за спеціально підготовленими запитаннями (чи програмами) — інтерв'ю. Бесіда — самостійний чи додатковий метод дослідження, застосовуваний з метою одержання необхідної інформації для роз'яснення того, що не було досить зрозумілим при спостереженні. Бесіда проводиться за заздалегідь наміченим планом з виокремленням питань, що потребують з'ясування. Вона проводиться у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.
Різновидом бесіди є інтерв'ювання, запозичене у психологію і педагогіку із соціології. При інтерв'юванні дослідник дотримується заздалегідь окреслених питань, що ставляться у визначеній послідовності. Під час інтерв'ю відповіді записуються відкрито. Для одержання більш достовірної інформації необхідно створити атмосферу довіри між тими особами, які розмовляють, дотримуватися почуття міри в тривалості опитування, тому що будь-яке перевантаження за часом, кількістю питань і складність їхнього змісту знижує повноту і вірогідність одержуваної інформації. Не можна забувати, що в груповому інтерв'ю люди (і дорослі, і діти) намагаються перед іншими виглядати кращими, розумнішими, більш обізнаними, прагнуть здаватися більш начитаними, цікавими. У зв'язку з цим може знижуватися вірогідність інформації, яку потрібно враховувати.
Дуже результативний метод дослідно-експериментальної роботи — анкетування. Анкетування — вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають письмові відповіді на запитання. Бесіду й інтерв'ю називають опитуванням "віч-на-віч", анкетування — заочним опитуванням. Анкетування на відміну від бесіди пропонує більш тверду логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом усього опитування. У цього методу багато незаперечних переваг: він дає змогу за порівняно короткий термін зібрати інформацію від великої групи людей. За умови правильно проведеного анкетування виключається можливість впливу опитуваних осіб один на одного. Проте анкетування потребує значного часу для обробки здобутих результатів та їх аналізу, адже якщо навіть попросити відповісти всього на три запитання п'ятдесят учителів і сто учнів, ми одержимо відразу чотириста п'ятдесят відповідей.
Анкети поділяють на відкриті (коли не обмежуються варіанти відповіді на запитання) і закриті (коли можливий вибір відповідей обмежується заздалегідь підготовленими варіантами). Для одержання більш точних даних користуються анкетами закритого типу. Особливість їх у тому, що відповіді в цьому випадку легше зіставляються і статистично обробляються.
Суттєво, що результативність бесіди, інтерв'ювання та анкетування багато в чому залежить від змісту і структури запитань, що пропонуються для відповідей. План бесіди, інтерв'ю й анкети — це перелік питань (питальник). Розробка питальника передбачає:
— визначення характеру інформації, яку необхідно одержати;
— формулювання пропонованих запитань;
— складання першого плану питальника і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження;
— виправлення питальника й остаточне його редагування.
Корисний матеріал можна отримати в результаті вивчення продуктів діяльності досліджуваних: письмових, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень, деталей, зошитів з окремих дисциплін тощо. Ці роботи можуть дати необхідні відомості про індивідуальність людини, яка бере участь у дослідженні, про досягнутий нею рівень умінь і навичок, що цікавлять дослідника з тієї чи іншої галузі.
У сфері дослідження явищ психолого-педагогічної дійсності важливим є застосування методу тестування. Тестування — метод виявлення певних якостей особистості й інтенсивності їхньої виразності за допомогою серії іспитів (питань, задач, ситуацій та ін.), тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання (тести), які мають визначену шкалу значень. Тест — це стандартизований, обмежений за часом іспит. Він дає змогу з заздалегідь установленим ступенем імовірності визначити актуальний, наявний у людини на цей момент рівень знань, відносно стійкі особистісні властивості (у тому числі вміння і навички) і зразки, стійкі риси поведінки. Тести дають можливість одержати якісні й кількісні оцінки вимірюваних характеристик.
Так, одержане за допомогою тестів знання структури потреб і мотивів учасників психологічного/педагогічного процесу дає змогу знаходити найбільш ефективні стимули і шляхи підвищення їхньої ретельності, а також властиві їм якості особистості. Тестування допомагає досліднику вчасно виявляти особливості певних психолого-педагогічних ситуацій, ставити правильний діагноз під час їх виникнення і знаходити шляхи їхнього ефективного вирішення. Цей метод застосовується для визначення індивідуальних розходжень, дає змогу визначити актуальний рівень розвитку в суб'єкта педагогічного процесу необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо. Відомі різні види тестів: досягнень, інтелекту, проективні, особистісні та ін.
Тестування — невід'ємний фактор особистісного менеджменту, що припускає систематичне самопізнання і самооцінку дослідником (і в принципі будь-яким учасником педагогічного процесу) своєї індивідуальної роботи з вироблення чи розвитку якостей, необхідних для науково-дослідної діяльності. Використання тестів допомагає досліднику:
— об'єктивно оцінювати свої особистісні й ділові якості, стосунки з колегами, іншими людьми;
— переборювати помилкові стереотипи сприйняття самого себе й інших людей;
— коректувати поведінку в напрямку успішної реалізації особистісних і професійних цілей;
— обґрунтовано робити професійний вибір і реально визначати можливості свого професійного зростання.
Рейтинг — оцінка психолого-педагогічного явища, якогось елемента навчально-виховного процесу, людини тощо за допомогою компетентних суддів (експертів). Його іноді називають методом експертної оцінки.
Особливу роль у психолого-педагогічних дослідженнях відіграє експеримент. Поняття "експеримент" має різні визначення, що подані в енциклопедичних словниках. Але більшість дефініцій вказує на те, що всі вони еквівалентні (рівносильні, рівнозначні), з кожного можна вивести всі інші, кожне з них більше висвітлює той чи інший бік конкретного явища. Подамо ці визначення.
Експеримент (від лат. — проба, досвід) — науково-обґрунтований досвід; перевірка гіпотези; відтворення кимсь (іншим педагогом чи керівником закладу освіти) розробленої автором методики (технології, системи заходів і т. ін.) в нових умовах; дослідна робота в закладі освіти з тієї чи іншої проблеми; метод пізнання, за допомогою якого в природних чи спеціально створених контрольованих і керованих умовах досліджується психолого-педагогічне явище, відшукується новий спосіб розв'язання педагогічного завдання, проблеми; строго спрямована і контрольована педагогічна діяльність зі створення й апробування нових технологій навчання, виховання, розвитку особистості, керування закладом освіти; метод дослідження, який припускає виділення істотних факторів, що впливають на результати педагогічної діяльності і що дає змогу їх варіювати з метою досягнення оптимальних результатів.
Експеримент — спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його психолого-педагогічної ефективності. Педагогічний експеримент — дослідна діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педагогічного явища й умов його перебігу; активний вплив дослідника на педагогічне явище; визначення результатів педагогічного впливу і цієї взаємодії.
Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний — створення спеціальних умов для перевірки, наприклад, того чи іншого методу навчання, коли окремі особи ізолюються від інших. Найчастіше використовують природний експеримент. Він може бути тривалим чи короткочасним.
Теоретичні методи необхідні для визначення проблеми наукового психолого-педагогічного дослідження, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів. Теоретичні методи насамперед пов'язані з вивченням наукової літератури: праць класиків з питань людинознавства в цілому і психології/педагогіки зокрема; загальних і спеціальних праць з педагогіки і психології; історико-педагогічних праць і документів; періодичних педагогічних видань; художньої літератури про школу, виховання, учителя; довідкової педагогічної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Вивчення літератури дає можливість довідатися, які сторони і проблеми вже досить добре вивчено в галузі педагогіки, з яких ведуться наукові дискусії, що застаріло, а які питання ще не вирішено. Крім того, це дає змогу з'ясувати, що найбільш суттєвого було створено з досліджуваної проблеми на сьогодні, оскільки це важливо для збору ідей і визначення тезауруса, тобто джерел, на основі яких і будуть будуватися всі гіпотези, моделі, проекти майбутньої роботи дослідника.
З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми, аналізу шкільної (вузівської), професійної документації (планів, аналітичних доповідей, протоколів загальних зборів, методичних засідань, нарад тощо), що озброює дослідника певними об'єктивними даними.
Робота з літературою припускає використання таких методів, як складання бібліографії — переліку джерел, відібраних для роботи з досліджуваної проблеми; реферування — стислий виклад основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування — ведення більш детальних записів, основу яких становить виділення головних ідей і положень публікації; анотування — короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування — дослівний запис виражень, фактичних чи цифрових даних, що містяться в літературному джерелі.
До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод, метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення, такі як: аналіз (розчленовування на частини), синтез, класифікація, типологізація, абстрагування, порівняння, узагальнення та ін.
Порівняння. Йдеться про зіставлення того, що вийшло, з цілями, що намічалися. Будь-яка оцінка завжди є порівняння з ідеальним чи оптимальним. Але важливо зіставляти не тільки з тим, як має бути, а і з тим, як було раніше, що дає змогу побачити позитивні і негативні зрушення, тобто динаміку процесу. Порівняння як розумова процедура дуже продуктивна під час аналізу інформації про будь-яку людину, включеної в педагогічний процес: що кажуть про неї різні люди (вчителі, однолітки, батьки, приятелі тощо).
Класифікація. Суть цієї розумової процедури під час аналізу інформації полягає в логічному розподілі фактів, даних, явищ тощо за якоюсь однією ознакою, притаманною для цієї групи.
Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу в цілому, дослідник використовує й узагальнення. Узагальнення припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального судження, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає змогу проникнути в сутність заходів, явищ і, в такий спосіб, оцінити діяльність педагогів із принципових позицій. Проте узагальнення — це не підсумовування. Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно сполучати з виділенням головного, істотного.
Значну допомогу досліднику може надати і така розумова процедура як абстрагування — процес мисленнєвого відволікання дослідника від будь-яких ознак чи якостей предмета, від самого предмета, щоб глибше вивчити його, ізолювати від інших предметів, ознак. Ідеться про первісне відволікання від конкретних фактів і пошуку науково обґрунтованого алгоритму діяльності (адже будь-які алгоритми припускають моделювання, імітації, тобто абстрагування від конкретних форм прояву суті). Потім інформація вибудовується відповідно до знайденого алгоритму, моделі (згадаймо систему заходів для оптимізації керування, процесу навчання, різні пам'ятки і т. ін.). Граничним випадком абстрагування є ідеалізація, внаслідок якої створюється поняття про ідеалізований об'єкт.
Конкретизація — це логічна форма, протилежна до абстракції. Це розумовий процес перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. Під час конкретизації здійснюється збагачення понять новими ознаками, тому що вона спрямована на висвітлення розвитку предмета як цілісної системи. Конкретним тут називають єдність різноманітного, сполучення багатьох ознак, якостей предмета. Абстрактним, навпаки, називають однобічну, ізольовану від інших моментів ознаку предмета.
Теоретичний аналіз — це виділення і розгляд окремих сторін, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Аналізуючи окремі факти, групуючи, систематизуючи їх, ми виявляємо в них загальне й особливе, установлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних психолого-педагогічних явищ.
Індуктивні й дедуктивні методи — це логічні методи узагальнення одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух думки дослідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний — від загального судження до окремого висновку.
У пошуку оптимального рішення в експериментальній роботі корисні й такі процедури, як аналогія, інтегрування, систематизація та ін. Причому під час аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в чистому вигляді, усі вони взаємопов'язані, взаємодіють одна з одною і виділені нами за домінантною ознакою.
Моделювання. Широко застосовуваним у теоретичних дослідженнях є прийом порівняння та, особливо, аналогія — специфічний вид порівняння, що дає змогу встановлювати подібність явищ. Аналогія дає підставу для висновків про еквівалентність у визначених відносинах одного об'єкта стосовно іншого. Тоді більш простий за структурою і доступний вивченню об'єкт стає моделлю більш складного об'єкта, іменованого прототипом (оригіналом). Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії від моделі до прототипу. У цьому сутність одного зі специфічних методів теоретичного рівня — методу моделювання. При цьому можливе повне звільнення суб'єкта від емпіричних посилань висновку, коли самі умовиводи від моделі до прототипу здобувають форму математичних відповідностей (ізоморфізму, гомоморфізму, ізофункціоналізму), а мислення починає оперувати не реальними, а уявними моделями, що втілюються потім у формі схематичних знакових моделей (графіків, схем, формул тощо).
Ізоморфізм — відношення між об'єктами, що мають різний склад, але тотожну чи подібну структуру, коли кожному елементу одного об'єкта відповідає один елемент іншого. Гомоморфізм — структурна подібність двох об'єктів, коли кожному елементу одного може відповідати група елементів іншого. Ізофункціоналізм — подібність функцій чи дій об'єктів.
Модель — допоміжний об'єкт, обраний чи перетворений людиною в пізнавальних цілях, що дає нову інформацію про основний об'єкт. У дидактиці розпочаті спроби створити, поки що на якісному рівні, модель навчального процесу в цілому. Модельне ж подання окремих сторін чи структур навчання практикується вже досить широко (наприклад, розпочата спроба представити зміст освіти як багаторівневу педагогічну модель соціального замовлення, є дослідження, у яких подається математичне моделювання окремих сторін навчання).
Моделювання в теоретичному дослідженні слугує також завданню конструювання нового, чого не має ще в практиці. Дослідник, вивчивши характерні риси реальних процесів і їх тенденцій розвитку, шукає на підставі ключової ідеї їхні нові сполучення, робить їхнє уявне компонування, тобто моделює потрібний стан досліджуваної системи. Створюються моделі-гіпотези, що розкривають механізми зв'язку між компонентами навчання (наприклад, зв'язку між оволодінням знаннями, способами діяльності й психічним розвитком особистості), на підставі яких будуються рекомендації і висновки, що перевіряються емпірично. Перевірені моделі-гіпотези перетворюються в наукові теорії, багато в чому зберігаючи свій модельний характер. Слід тільки пам'ятати, що будь-яка модель завжди бідніша за прототип, що вона відображає лише його окремі сторони і зв'язки, тому що теоретичне моделювання завжди включає ідеалізацію.
Особливим видом моделювання, заснованого на ідеалізації, можна вважати уявний експеримент. У такому експерименті дослідник на підставі теоретичних знань про об'єктивний світ і емпіричні дані створює ідеальні об'єкти, співвідносить їх у визначеній динамічній моделі, імітуючи думкою той рух і ті ситуації, що могли б мати місце в реальному експериментуванні. При цьому ідеальні об'єкти і моделі виявляють у "чистому" вигляді найбільш важливі для дослідника істотні зв'язки і відносини.
Суттєво, що метод моделювання реальних психолого-педагогічних процесів поєднує емпіричні й теоретичні методи наукового педагогічного дослідження. Він полягає у створенні ідеальної, з погляду наукових даних, моделі організації й умов функціонування будь-якої частини цілісного педагогічного процесу. Моделювання можливе у процесі вивчення й експериментування окремих форм, методів роботи, їхнього взаємозв'язку між собою. Воно застосовується і в організації великомасштабних досліджень.
Математичні і статистичні методи. Математичні і статистичні методи в педагогіці застосовують для обробки одержаних даних методами опитування й експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найбільш розповсюдженими з математичних методів, застосовуваних у психології і педагогіці, є реєстрація, ранжирування, шкалування. За допомогою статистичних методів визначаються середні величини одержаних показників: середнє арифметичне (наприклад, визначення кількості помилок у перевірних роботах контрольної й експериментальної груп); медіана — показник середини ряду (наприклад, за наявності дванадцяти осіб у групі медіаною буде оцінка шостої особи в списку, у якому всі розподілені за рангом їхніх оцінок); ступінь розсіювання — дисперсія, чи середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації та ін. Усе частіше у психолого-педагогічних дослідженнях використовуються різні форми математичного аналізу (факторного, регресивного, кореляційного тощо). Для проведення цих підрахунків використовують відповідні математичні формули, застосовуються довідкові таблиці. Результати, оброблені за допомогою методів математичної статистики, дають змогу встановити кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць. Питання для самоконтролю 1. Що є предметом психології як науки?
2. Назвіть науки, з якими психологія має зв'язок, та поясніть, у чому він полягає.
3. Які галузі психологічної науки становлять сучасну психологію?
4. Коли виникла психологія як наука?
5. Що таке гештальтпсихологія?
6. Що таке психоаналіз: метод лікування психічно хворих чи напрям психологічної науки? Хто був його засновником?
7. Назвіть основні етапи психолого-педагогічного дослідження.
8. Назвіть основні методи психолого-педагогічного дослідження.
9. Які варіанти спостереження використовують у психології?
10. Які методи наукового дослідження ви знаєте?
11. Що таке метод педагогічного дослідження? Теми рефератів 1. Взаємозв'язок принципів і методів психологічної науки.
2. Роль психології в оптимізації професійної діяльності.
3. Психологія майбутнього.
4. Зародження і розвиток психології.
5. Основні етапи розвитку поглядів на предмет психології.
6. Людина у психологічній науці.
7. Аналіз концепцій розвитку у віковій психології.
8. Матеріалізм та ідеалізм у психології.
9. Напрями психології у XX ст. Використана та рекомендована література 1. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. — К.: Вища школа, 2001.
2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології.—K., 1993.
3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посіб. — К., 2001.
4. Немов Р.С. Психология. — М., 1998.
5. Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В.І. Педагогіка: Навч. посіб. — Вінниця, 2001.
6. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов / Сост. А.А. Радугин. — М., 1998.
7. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. — 2-е изд., испр. и доп. — М., 1990.
8. Роменецъ В.А. Історія психології. — К., 1978.
9. Рубинштейн С.Л. Проблеми общей психологии. — М.,1973.
10. Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессознательному. — СПб.; М., 1997.
11. Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. пр. — М., 1998.
12. Ярвилеекто Т. Мозг и психика. — М.: Прогресс, 1992.
13. Ярошевский М.Г. История психологии. — М. , 1985. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
