Studentam.net.ua

СЛОВНИК НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОНЯТЬ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У ПОСІБНИКУ

   Агресивність — риса характеру, яка виявляється у ворожості до інших людей, а також різних об'єктів оточуючого світу. Таке ставлення не може бути виправдано об'єктивними обставинами, наприклад необхідністю самооборони або захисту інших.

   Акцентуйовані риси характеру та темпераменту — сталі особливості психіки, які розвинені значно помітніше інших рис характеру та темпераменту і значно сильніше, ніж у більшості людей даного віку та даної статі. Ці риси заважають нормальній адаптації людини до найближчого соціального середовища, визначають постійні конфлікти, відхилення у поведінці або психологічний дискомфорт самої людини. За ще більшої вираженості таких рис їх класифікують як психопатичні.

   Афект неадекватності — тимчасове новоутворення психології дитини — найчастіше підліткового віку — яке буває наслідком невдалої самореалізації та самоствердження і полягає у протиріччі між високою самооцінкою та низькою оцінкою з боку значущих дорослих. Виявляється у протесті проти “недооцінки”, найчастіше у формі грубощів та різноманітних порушень дисципліни. Часто постає результатом педагогічних помилок вихователів.

   Афективно-вольова сфера психіки людини — система емоційних та вольових рис людини, що значною мірою пов'язана з інтелектуальними процесами, але й відносно незалежна від них, детермінована властивостями темпераменту та психологічної конституції людини, пов'язана з інстинктами, потребами та мотивами поведінки. Емоційні стани постають у формі емоцій, почуттів та афектів; вольові процеси виглядають як боротьба різно-спрямованих мотиваційних тенденцій, уявна побудова майбутньої ситуації подолання внутрішніх перешкод та інші.

   Бар'єри спілкування — певні установки одного чи обох партнерів у спілкуванні, що заважають їм бути доброзичливими та чуйними один до одного. Бар'єри можуть існувати на ґрунті інтелектуальних, естетичних, культурних, мотиваційних, моральних та емоційних розбіжностей.

   Вікові психологічні особливості вихованців — типові для даного віку особливості психічних процесів, станів та властивостей дітей, що виявляються у їхній поведінці.

   Виховання — процес цілеспрямованого впливу людини чи групи людей (суб'єктів виховання) на іншу людину чи групу людей (об'єкти виховання) з метою формування у них певних психологічних властивостей та проявів поведінки. Буває успішним за умови достатньої активності як суб'єкта, так і об'єкта виховання.

   Виховні системи — теоретично обґрунтовані та методично розроблені концепції виховання, які спираються на певну фундаментальну філософську та педагогічну ідею. Прикладом можуть бути теорія вільного виховання, “лінія Гербарта”, система колективістського виховання, “Вальдорфська педагогіка”.

   Гуманізм — сукупність поглядів, що стверджують цінність людини як особистості, повагу до її прав та гідності, пріоритетність турботи про її інтереси. Як педагогічна ідея означає перевагу демократичного стилю керування, методів позитивного підкріплення доцільної активності вихованців, врахування індивідуальних особливостей кожного з них.

   Гуманна особистість — людина, переконання якої ґрунтуються на ідеї гуманізму і у поведінці якої є звичними стереотипи поваги до інших, ввічливості, тактовності, демократичності, толерантності.

   Дискомфорт — неприємний психологічний стан людини, який викликає в неї стійкі негативні емоції.

   Дитячий колектив — група найвищого рівня розвитку, яка об'єднана загальною суспільно корисною метою, має ефективні органи самоврядування і в якій визначальними є стосунки відповідальної залежності, тобто статус кожного члена групи залежить, в першу чергу, від його внеску у загальну справу. Вираз “дитячий колектив” часто використовується у практиці в значенні “будь-яка дитяча група”, що є звичним, але науково неправильним.

   Індивідуальний педагогічний стиль — сукупність методів, прийомів, форм педагогічного керівництва, викладання та манер спілкування з дітьми, характерна для окремого педагога.

   Колективізм — поняття, яке означає політичне явище, етичний принцип та певну педагогічну технологію. Останнє характеризується більшою увагою до виховання через колектив у порівнянні з індивідуальним педагогічним впливом.

   Конфлікт — зіткнення інтересів або позицій двох людей або груп, для якого характерне емоційне напруження учасників конфлікту та емоційне негативне ставлення до опонента.

   Конфліктна субкультура — сукупність стереотипів поведінки, яка найбільш помітно мотивується бажанням перемогти у словесній: сутичці, уразити опонента, зруйнувати його позитивний образ самого себе.

   Методи виховання — найбільш суттєві, принципово відмінні засоби досягнення мети та вирішення окремих завдань виховання. Існують різні класифікації методів виховання в залежності від критеріїв їх аналізу. Кожен метод включає в себе як підсистемні утворення окремі прийоми, а також форми організації виховної діяльності.

   Моральне виховання — напрямок виховної діяльності, метою якої є формування у вихованців морально позитивних переконань та способів поведінки, які визначатимуть такі риси характеру як чесність, справедливість, чемність, тактовність, толератність, демократичність, працелюбність та інші.

   Навіювання — метод формування свідомості вихованців, коли головним засобом впливу постає не логічність аргументів педагога, а його авторитетність для вихованців, їх довірливе ставлення до нього, переконлива манера поведінки педагога.

   Особистість — поняття, яке використовується у двох основних значеннях.
   У першому значенні особистість — це людина як носій соціальних якостей: ціннісних орієнтацій, потребу установок, звичок, тобто людина як соціалізований індивід. Характерні для цього значення вирази: “Внутрішній світ особистості”, “Потреби особистості”, “Інтереси особистості”.
   У другому значенні особистість — це сукупність соціально значущих якостей людини, її соціально детермінований внутрішній світ. Основними компонентами є характер, спрямованість, переконання, емоційно-вольова сфера Характерні вирази: “Особистість людини”, “Особистісні якості”, “Особистісна привабливість”.

   Педагогічна технологія — сукупність засобів: методів, прийомів та форм навчання і виховання, найбільш розроблених теоретично та перевірених практикою. Технологія виховання є частиною1 педагогічної технології. Остання означає також систему знань про засоби навчання та виховання — розділ педагогічної науки.

   Педагогічне спілкування — спілкування педагогів з вихованцями в процесі педагогічної діяльності. У вихованні має надзвичайне, часом вирішальне, значення, тому що є не просто засобом передачі інформації, а часто транслює ставлення педагога до вихованця.

   Педагогічне стимулювання — цілеспрямоване підкріплення (позитивне чи негативне) педагогом доцільної активності вихованців.

   Педагогічні здібності — особистісні властивості педагога, які створюють сприятливі передумови для оволодіння ним педагогічною майстерністю, зокрема, академічні, організаційні, дидактичні, комунікативні, креативні, спеціальні, пов'язані з окремими, видами, діяльності.

   Переконання — метод формування свідомості вихованців за допомогою логічного, аргументованого доведення вихованцям педагогічно доцільних ідей.

   Позакласна виховна робота — система виховної роботи, яка проводиться не в процесі викладання навчальних дисциплін, а окремо, в позаурочний час.

   Психологічний захист — неусвідомленіша реакція індивіда на інформацію, що загрожує його позитивній Я-концепції, за допомогою різноманітних прийомів, наприклад, виправдання власної позиції (раціоналізації), витіснення (усунення з свідомості, забування), проекції (приписування іншим власних негативних намірів, мотивів), дистанціювання та інших.

   Примітивна гpyпa — група дітей або дорослих, в якій панує “право сили”,, а справедливість, співчуття та інші вищі почуття помітно поступаються як мотиви поведінки міркуванням власної вигоди, самозахисту, примітивного самоствердження.

   Рівні спілкування — стереотипи поведінки під час спілкування, в яких виявляється певна упередженість до партнера, наприклад, зверхність, зацікавленість, намір використати у власних цілях тощо. Установка на партнера може відбивати і позитивні культурні норми, наприклад у конвекційному рівні.

   Самовиховання — внутрішня та зовнішня активність людини, спрямована на вдосконалення власних психічних та фізичних якостей згідно з тим, як це розуміє людина — суб'єкт самовиховання.

   Самонавіювання — метод регулювання людиною власного психічного або фізичного стану за допомогою різноманітних прийомів: самонаказу, самопідбадьорювання, самозасудження, використання мовних формул на фоні м'язового розслаблення (аутотренінгу) тощо.

   Самореалізація — поняття, близьке до “самоактуалізації” — відносно повний розвиток і реалізація людиною у життєвій практиці власного особистісного потенціалу, досягнення бажаних результатів у масштабах життя.

   Самоствердження — процес задоволення однієї з основних потреб особистості, яка полягає у надбанні певної соціальної значущості, усвідомленні того, що суб'єкт є не гірший за тих, з ким він порівнює себе на життєвому шляху.

   Смисловий бар'єр — відносно стійка негативна реакція вихованця на певного педагога або певну інформацію, внаслідок чого він не бере до уваги слів даного педагога або змісту даної інформації.

   Соціалізація — процес набуття людиною соціальних якостей, становлення її як особистості в процесі сімейного, шкільного та інших видів виховання, а також самовиховання.

   Стимулювання доцільної активності вихованців — група методів виховання, спрямована на позитивне або негативне підкріплення педагогічно доцільної поведінки вихованців. Це, наприклад, методи заохочення, покарання, організація змагання.

   Теоретичні засади виховання — основні концептуальні положення, що характеризують процес виховання: закономірності, принципи, категорії, обгрунтування, визначення, технології.

   Форми виховної діяльності — організаційні умови, в яких відбувається виховна діяльність, що мають істотні відмінності. Формами можна вважати дитячі організації, клуби, гуртки, різноманітні змагання, бесіди, диспути, екскурсії, походи, свята тощо.

   Ціннісні орієнтації — сукупність найважливіших, принципових положень суспільства або людини, які визначають їхнє ставлення до об'єктів та явищ оточуючого світу. В етичному аспекті відрізняють термінальні цінності — явища, які характеризують як добрі чи погані, та інструментальні цінності — засоби досягнення бажаних результатів.

   Я-концепція — уявлення людини про саму себе та ставлення до себе. Формується у дитячому віці на грунті оцінок індивіда іншими людьми, але не є точним відбиттям цих оцінок. Складається з декількох різних самооцінок, наприклад, Я-реального, Я-ідеального, Я-дзеркального.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.