|
§ 17.2. Інституціалізація конфлікту Завдання інституціалізації. З конкретних прийомів попередження конфліктів найбільше поширення одержав прийом інституціалізації. Суть його полягає в наступному. У міру наростання конфлікту починаються зусилля, які сприяють виникненню всіляких комітетів, партій, організацій, що прагнуть до вираження і відстоювання інтересів сторін, які беруть участь у конфлікті. Цей процес веде до упорядкування вимог, претензій, прагнень раніше роз'єднаних і розрізнених учасників конфлікту. Розпочинаються зусилля, спрямовані на формування посередницьких організацій, що сформовані з компетентних, нейтральних, демократично налаштованих представників неполітичних інститутів. Процес інституціалізації дає можливість упорядкувати перебіг конфлікту, а тим самим полегшити його регуляцію, але разом з тим містить і певні потенційні труднощі подолання конфлікту. Суперечливість процесу інституціалізації полягає в тому, що організації, які виникли на хвилі конфліктних подій, можуть знаходити свій більш вузький інтерес, відмінний від інтересів маси рядових учасників. Узагалі це ускладнює конфліктну ситуацію, а іноді робить її розв'язання просто неможливим доти, поки такі організації зберігають свій авторитет і вплив.
Можна пояснити ситуацію на прикладі подій у Прибалтиці. Інтереси союзного центру в суперечці з прибалтійськими республіками були більш досяжними до того періоду розвитку конфліктної ситуації, коли ще не виникли самостійні організації, які виражають інтереси сепаратистськи налаштованих шарів населення Прибалтики. Коли ці організації виникли і їхні соціальні позиції зміцнилися, ситуація в цілому якісно змінилася. Інституціональні позиції конфронтуючих у конфлікті сторін вирівнялися, що значно послабило однобічні переваги центру, а тим самим і можливості розв'язання конфлікту в його інтересах. Подібні ситуації мали місце у Вірменії, Азербайджані, Грузії, Молдавії. Однак, якщо визнати, що неможливе ґрунтовне подолання конфліктів, коли виграє лише одна зі сторін, які беруть участь, процес інституціалізації є цілком сучасною, цивілізованою процедурою врегулювання і подолання конфліктів.
Подібний цивілізований спосіб вирішення соціальних конфліктів найбільш типовий для сучасних західних демократій. Р. Даль вважає, що в демократичних умовах можливості застосування насильства обмежені. Вони можуть застосовуватися лише виключно до меншин, і то до таких, які не мають підтримки у всьому суспільстві. Основним же методом вирішення соціальних проблем є мирне пристосування. Він називає сім умов, за яких мирний спосіб перебігу конфліктів є найбільш ймовірним:
- існування інституціональних утворень, що прагнуть до консультацій і переговорів, вивчення інтересів, пошуку взаємовигідних рішень;
- широкі рамки угоди щодо того, що може складати оптимальне розв'язання проблеми;
- відсутність кумулятивності конфліктів;
- великі економічні можливості (статок);
- позитивна поінформованість громадян щодо результатів мирного розв'язання попередніх конфліктів;
- рівний розподіл між сторонами можливих для використання засобів насильства;
- переважна кількість зрілих ознак, які сприяють мирному пристосуванню.
Процес інституціалізації відносин конфлікту. Для того щоб не допустити конфлікту, корисно зміцнювати позитивні відносини можливих його учасників. Тут велике поле діяльності юридичних, правоохоронних органів. Коли такі правові і соціальні інститути існують і діють ще до виникнення конфлікту, то вони можуть відіграти дуже позитивну роль. Не виключене створення такого роду організацій і в умовах уже наявного конфлікту.
Вище говорилося про деякі форми інституціалізації конфліктів, зокрема про американський досвід. У нас було вже не раз поставлене питання про створення так званої конфліктологічної служби, яка виконувала б експертні і консультаційні функції. Основне її завдання повинне полягати в тому, щоб на базі серйозного діагностичного і прогностичного аналізу відслідковувати зародження і розгортання конфліктних процесів і залежно від їхнього характеру висувати обгрунтовані пропозиції з їх локалізації, раціоналізації і регулювання.
Заслуговує на увагу й ідея про створення етичного кодексу конфліктолога. Передбачаючи правила аналізу, попередження і розв'язання конфлікту, а також поведінку дослідника, такий документ міг би відіграти важливу профілактичну роль. З обома названими пропозиціями добре поєднується ідея розгортання конфліктологічного обслуговування (освіти). Конфліктологія, як комплексна дисципліна, могла б вивчатися спочатку на таких факультетах, де викладаються соціологія, психологія, право, політологія.
Важливе значення в попередженні конфліктів належить громадським об'єднанням. На думку С. Гейгера, класи і соціальні шари — носії протилежних інтересів — можуть сформувати тимчасову спільність, члени якої будуть дотримуватися різних поглядів, але сходитися в думці, що так чи інакше суперечливе питання повинне бути розв'язане ними самими. Інакше кажучи, був би створений деякий “круглий стіл” для обговорення суперечливих проблем. При цьому, вважає зазначений автор, боротьби як такої уже не буде, її замінить розвинуте переплетення громадських організацій.
Л. Козер вважав, що сама соціальна структура містить гарантії єдності внутрішньогрупових відносин перед обличчям конфлікту: це інституціалізація конфлікту і визначення рівнів його допустимості. Соціальні структури відрізняються одна від одної, зокрема, допустимими способами вираження антагоністичних домагань і рівнем терпимості щодо конфліктних ситуацій.
Ця думка безсумнівно правильна. Не можна не відзначити, що в тоталітарному суспільстві ніякі конфлікти не заохочуються: конфлікти індивіда з державою закінчуються репресіями, з посадовою особою — розв'язуються самими ж чиновниками; побутові конфлікти стають предметом розгляду партійних і громадських організацій, а іноді і держави; видимі конфлікти на національному ґрунті практично неможливі.
У демократичному суспільстві зростає кількість конфліктних ситуацій, але використовуються старі і створюються різноманітні інститути, призначені для їхнього розв'язання. Частіше використовується право оскарження в суді незаконних дій посадових осіб і колегіальних органів. Свобода слова і багато партійна система дають можливість відкрито обговорювати політичні конфлікти на найширшому суспільному рівні. Така ж можливість існує і для представницьких органів влади. Практично відсутні репресії з політичних мотивів. Усе це, здавалося б, створює сприятливий грунт для попередження багатьох конфліктів і їхнього мирного розв'язання.
Насправді, однак, це не зовсім так. Створюючи інститути, спрямовані на попередження небажаних форм протиборства, треба враховувати всю складність цієї проблеми. Л. Козер справедливо звернув увагу на те, що соціальні системи можуть надто відрізнятися одна від одної рівнем толерантності та інституціалізації конфліктів; немає таких суспільств, де будь-яка антагоністична вимога могла б проявитися безперешкодно і негайно.
Створення інститутів для розв'язання конфліктів — справа довга, важка і невдячна. Але її треба робити, звичайно, з врахуванням регіональних і національних умов і обставин нашого перехідного історичного періоду. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
