|
§ 11.2. Основні види внутрішньоособистісного конфлікту У більшості теоретичних концепцій поданий один чи декілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості, а також між потребами і соціальними нормами. У інтеракціонізмі аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається велика кількість інших внутрішньоособистісних конфліктів. Для того, щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідна підстава, відповідно до якої можна об'єднати цю розмаїтість внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є цінністно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини пов'язана її внутрішня конфліктність, тому що саме вона відображає різноманітні зв'язки і відносини особистості з навколишнім світом.
З огляду на це виділяють наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт.
1. Мотиви, які відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям “хочу” (“Я хочу”).
2. Цінності, які втілюють у собі суспільні норми і виступають завдяки цьому як еталони належного. Ми маємо на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, які не приймаються нею, але через їх суспільну чи іншу важливість особистість змушена наслідувати їх. Тому вони позначаються як “треба” (“Я повинна”).
3. Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним збудником її активності, поведінки. Виражається як “можу” чи “не можу” (“Я є”).
Залежно від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають у внутрішній конфлікт, виділяються шість основних видів внутрішньоособистісного конфлікту.
1. Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями — класична дилема “буріданового осла” (К. Левін), чи як зіткнення різних мотивів.
2. Моральний конфлікт. В етичних вченнях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом. Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності наслідувати його.
3. Конфлікт нереалізованого бажання чи комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями та дійсністю, що блокує їхнє задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між “хочу бути таким, як вони” (референтна група) і неможливістю це реалізувати. Конфлікт може виникати не тільки коли дійсність блокує реалізацію бажання, але й у результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, які виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутрішньоособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології.
4. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних із неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутрішньоособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями чи сенсами життя.
5. Адаптаційний конфлікт сприймається як у широкому розумінні, тобто як такий, що виникає на основі порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, так і у вузькому розумінні — при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами дійсності і можливостями людини - професійними, фізичними, психологічними. Невідповідність можливостей особистості вимогам середовища чи діяльності може розглядатися як тимчасова неготовність, так і нездатність виконати запропоновані вимоги.
6. Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, ставлення до успіхів і невдач. Розбіжність між вимогами й оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникають підвищена тривожність, емоційні зриви та ін. Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості, між заниженою самооцінкою й усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити вимоги, щоб одержати максимальний успіх і понизити вимоги, щоб уникнути невдачі (Д. Хекхаузен).
Крім того, виділяють невротичний конфлікт. Він є результатом “простого” внутрішньоособистісного конфлікту, який довго зберігається. Більш докладно сутність невротичного конфлікту буде розглянута далі. Висновки 1. У зарубіжній і вітчизняній науці склалося різне розуміння внутрішньоособистісного конфлікту. Він розглядається з огляду на те розуміння особистості, яке склалося в рамках певної наукової парадигми. Внутрішньоособистісний конфлікт є гострим негативним переживанням, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу, що відображає суперечливі зв'язки із соціальним середовищем, і затримує ухвалення рішення. Виділяються показники внутрішньоособистісного конфлікту в когнітивній, емоційній і поведінковій сферах особистості. Інтегральними показниками внутрішнього конфлікту є порушення нормального механізму адаптації і посилення психологічного стресу.
2. Основні види внутрішньоособистісного конфлікту: мотиваційний, моральний, конфлікт нереалізованого бажання, рольовий, адаптаційний і конфлікт неадекватної самооцінки. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
