|
§ 11.1. Підходи до розуміння внутрішньоособистісного конфлікту Проблема внутрішньоособистісного конфлікту активно розробляється в зарубіжній психології. Особливість зарубіжних досліджень полягає в тому, що внутрішньоособистісний конфлікт розглядається з огляду на розуміння особистості, яке склалося в рамках певної психологічної школи.
У концепції внутрішньоособистісного конфлікту в рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на його біопсихологічне трактування. У людини в стані внутрішньоособистісного конфлікту відбувається зіткнення бажань, частина особистості відстоює певні бажання, інша відхиляє їх (3. Фрейд). У теорії К. Юнга внутрішньоособистісний конфлікт — це регрес на більш низький рівень психіки, тобто він відбувається в сфері несвідомого. У К. Хорні внутрішньоособистісний конфлікт аналізується з двох позицій: як зіткнення прагнень до задоволення бажань і до безпеки та як протиріччя “невротичних потреб”, задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.
У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішньоособистісного конфлікту. В основі конфлікту, за К. Роджерсом, лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина набуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні. Інший представник даного напрямку - А. Маслоу сутність внутрішньоособистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації.
За К. Левіним внутрішньоособистісний конфлікт — це ситуація, у якій на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової величини, і суб'єкт змушений робити вибір: між позитивною і негативною тенденціями; між позитивною і позитивною тенденціями; між негативною і негативною тенденціями.
Сутністю внутрішньоособистісного конфлікту, на думку засновника логотерапії В. Франкла, є втрата сенсу життя.
Когнітивна психологія розглядає внутрішньоособистісний конфлікт через когнітивний дисонанс (Л. Фестінгер). Дисонанс є негативним станом, який виникає в ситуації невідповідності знання і поведінки чи розбіжності двох знань. Суб'єктивно когнітивний дисонанс переживається як дискомфорт. Тому особистість прагне усунути його.
У рамках біхевіоризму внутрішньоособистісний конфлікт трактується як погана звичка, результат помилкового виховання (Д. Скінер). У роботах необіхевіористів (Н. Міллер, Дж. Доллард) конфлікт визначається як фрустрація, тобто реакція на перешкоду.
Інтеракціонізм при аналізі внутрішньоособистісного конфлікту базується на розумінні його як конфлікту ролей (А. Голднер).
Засновник концепції психосинтезу P. Ассаджолі бачить сутність внутрішньоособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч у самій особистості, які знижують цілісність “Я”.
У більшості зарубіжних теорій внутрішньоособистісного конфлікту, розроблених зарубіжними психологами, основу складає категорія протиріччя, внутрішньої боротьби і поняття Психологічного захисту (подолання конфлікту). Перебіг внутрішньоособистісного конфлікту пов'язується з негативними переживаннями.
Значний внесок у розвиток теорії внутрішньоособистісного конфлікту внесли психологи В. Мерлін, В. М'ясищев, Н. Левітов, Л. Славіна. В. Мерлін розглядав внутрішньоособистісний конфлікт як “результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів і відносин особистості”.
За Н. Левітовим внутрішній конфлікт є боротьбою мотивів, що усвідомлюється як переживання щиросердечного розладу.
Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв 'язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішення.
У психології виділяють показники внутрішньоособистісного конфлікту.
Когнітивна сфера: суперечливість образу “Я”; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічної безвиході, затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів у справжності мотивів і принципів, якими суб'єкт раніше керувався.
Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.
Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативне емоційне тло спілкування.
Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
