Studentam.net.ua

§ 2.2. Дослідження конфліктів у психології

   За кількістю публікацій психологія займає виражене лідируюче положення серед галузей конфліктології. Більше чверті публікацій з проблеми конфлікту підготовлено психологами.
   При змістовному аналізі психологічної літератури автори спиралися на логіку понятійної схеми опису конфлікту. Такий підхід у вітчизняній психології запропонований Л. А. Петровською. Нею виділені чотири категоріальні групи: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія. Нами були запропоновані сім, а потім — одинадцять груп понять у психологічному аналізі конфлікту. До них віднесені: сутність конфлікту; його генезис; еволюція конфлікту; класифікація; структура; динаміка; функції; інформація в конфлікті; попередження; розв'язання конфлікту; методи діагностики і дослідження конфлікту.
   У психології поки не склалося загальновизнаного розуміння сутності конфлікту. Частина авторів трактує його як зіткнення, протидію, протиріччя. Іноді конфлікт розуміється як вид спілкування, ситуаційна несумісність, ситуація незнайденого виходу, тип конкурентної взаємодії. Серед сутнісних рис конфлікту виділяють: наявність протиріччя між суб'єктами; їхня протидія; негативні емоції у ставленні один до одного.
   Серед причин конфліктів виділяють суб'єктивні й об'єктивні. Конкретний конфлікт відбувається у зв'язку з дією тих чи інших причин. Психологів цікавлять суб'єктивні причини.
   Проблема еволюції конфлікту поставлена одним з авторів кілька років тому. Еволюція ймовірно має дев'ять видів: макроеволюція; міжвидова; внутрішньовидова у тварин; в онтогенезі у тварин; в антропогенезі; суспільно-історична; еволюція конфліктів у XX ст.; в онтогенезі людини; еволюція конкретних конфліктів.
   Наявність багатьох загальних і часткових класифікацій конфлікту говорить про те, що їх може бути стільки, скільки різних сторін виявляє в ньому психологія. До ознак, на основі яких пропонуються різні типології, відносяться: об'єкт конфлікту; особливості сторін; тривалість; функції; форми прояву; тип відносин; наслідки і т. п.
   До структурних компонентів конфлікту відносять об'єкт і предмет конфлікту, особистості опонентів, ситуацію в країні, регіоні, місці проживання, умови роботи і життя людини, обстановку соціальної взаємодії, а також потреби, інтереси, цілі опонентів і конфліктну взаємодію (прийоми і способи впливу один на одного, тобто стратегію і тактику протидії).
   Більшість авторів у динаміці конфлікту виділяють наступні етапи: виникнення об'єктивної передконфліктної ситуації; її усвідомлення як конфліктної; інцидент чи власне конфлікт; розв'язання (завершення) конфлікту; післяконфліктна ситуація.
   Функції конфлікту поділяють на конструктивні і деструктивні. Звичайно конфлікт включає і те, й інше, тому його оцінюють за тим, яке начало переважає. Функціональність конфлікту в міру його розвитку може змінюватися у бік позитивних чи негативних наслідків.
   Інформація в конфлікті подана головним чином інформаційними моделями конфліктної ситуації, які є в кожної зі сторін, що беруть участь у конфлікті, інформаційним обміном опонентів і інформаційним середовищем, в якому походить конфлікт.
   Попередження конфліктів — це створення об'єктивних умов і суб'єктивних передумов, що сприяють розв'язанню передконфліктних ситуацій неконфліктними способами.
   Розв'язання конфлікту передбачає конструктивне саморозв'язання людиною своїх конфліктів, а також уміння керівників розв'язувати конфлікти між підлеглими.
   Методи діагностики і дослідження конфліктів є ключовою проблемою, розв'язання якої забезпечує успіх у їхньому вивченні. Аналіз літератури показав, що використовуються практично всі методи психології, однак найбільш часто — лабораторні експерименти, ретроспективні і бланкові методики і тести. Перспективи вивчення конфліктів пов'язані з вибором як одиниці їхнього аналізу конфліктної ситуації.
   У психологічній літературі з проблеми конфлікту виділяються кілька напрямків. Перша спроба їхньої систематизації викладена в роботі Р. Л. Кричевского та Є. М. Дубовської. З огляду на схему аналізу міжособистісного конфлікту “організаційний контекст — спільна реалізована діяльність — розуміння цілей — когнітивні процеси”, виділяються чотири напрямки: організаційний, діяльнісний, мотиваційний, когнітивний. Мотиваційний напрямок представлений роботами тільки західних психологів. Результативним є виділення таких напрямків, як організаційний і діяльнісний. Щодо мотиваційного і когнітивного, то у вітчизняній психології вони є, незважаючи на розбіжності, підходами одного напрямку, який можна назвати особистісним. Особистість у ньому розглядається як центральна ланка конфліктної взаємодії.
   У психології склалася певна нерівномірність у вивченні різних видів конфлікту. Близько 83 % робіт припадає на вивчення міжособистісних конфліктів. Внутрішньособистісним конфліктам присвячено близько 8 % публікацій. Психологічна характеристика конфліктів між малими, середніми і великими групами, міжнародних конфліктів представлена в 3-4 % робіт. Близько 5 % робіт носять методологічний і загальнотеоретичний характер.
   Крім того, психологи досліджують конфлікти в різних видах людської діяльності і сферах відносин:
   - у трудових колективах;
   - у науково-дослідних колективах;
   - у діяльності правоохоронних органів;
   - у військових колективах;
   - у спорті;
   - у середовищі засуджених;
   - у педагогічній діяльності;
   - конфліктність сімейно-шлюбних відносин.
   Вивчаються конфлікти на різних етапах соціалізації особистості:
   - у дошкільному віці (А. А. Рояк, Т.І. Юферова та ін.);
   - у шкільному віці (В. М. Афонькова, Л. С. Славіна та ін.);
   - у підлітковий період (Т. В. Драгунова, Є. В. Первишева та ін.);
   - у молодіжних, студентських групах (В. М. Басова, А.І. Шкіль та ін.).
   У цілому можна стверджувати, що в період з 30-х до середини 70-х років психологічні дослідження конфлікту носили фрагментарний характер. Були відсутні узагальнюючі роботи, необхідні для формування методологічної і теоретичної бази вивчення конфлікту.
   У другій половині 70-х років з'являються роботи, в яких початі спроби теоретичного осмислення емпіричного матеріалу, що нагромадився. Запропоновано понятійну схему психологічного аналізу конфлікту. До середини 80-х років сформувалося три підходи до вивчення конфлікту: організаційний, діяльнісний і особистісний. На рубежі 80-90-х років стала усвідомлюватися необхідність міждисциплінарного вивчення конфлікту.
   Зооконфлікти вивчаються як біологічними науками, так і галузями психології — зоопсихологією і порівняльною психологією. Соціоетологія, зоопсихологія і порівняльна психологія є галузями, що вивчають один і той же об'єкт.
   Поняття “зооконфлікт” і “конфлікт у тваринному світі” у вітчизняній соціоетології, зоопсихологи і порівняльній психології поки що не використовуються. Вони зустрічаються тільки в перекладених роботах зарубіжних авторів (Д. Кемпбелл, О. Меннінг, Н. Тінберген, Р. Хайнд та ін.).
   Основні напрямки вивчення зооконфліктів:
   - соціалізований (конфлікт пов'язаний із внутрішньою організацією життя групи);
   - біологічний (конфлікт пов'язаний з потребами фізіологічного існування).
   У роботах осоціалізованого напрямку конфлікт розглядається як засіб: накопичення досвіду взаємодії тварин (внутрішньовидового, міжвидового); встановлення і підтримки ієрархічних відносин у групі (стаді) тварин; якнайшвидшої адаптації до зовнішніх і внутрішніх умов; створення і підтримки авторитету групового лідера; досягнення більш високої внутрішньовидової організації; демонстрації агресії з метою придушення супротивника; ослаблення емоційної напруженості чи результат фрустрації; підтримки територіальності.
   У роботах біологічного напрямку конфлікт розглядається як засіб виживання у конкурентній боротьбі; результат біологічно визначеної, генетично закладеної агресивності. Особливістю робіт цього напрямку є застосування дослідниками фармакологічних засобів для регуляції агресивності тварин у різних ситуаціях і виявлення її нейрохімічних, генетичних і фізіологічних основ.
   Переважна частина робіт присвячена результатам досліджень конфліктної поведінки, як правило, нижчих тварин, гризунів, що пояснюється зручністю проведення з ними експериментів.
   Найбільша кількість робіт видана в період 1970-1983 pp. Два “піки” у кількості публікацій — у 1976 р. і 1983 р. — пояснюються проведенням Всесоюзних конференцій, присвячених проблемі поведінки тварин. Останні 10 років кількість публікацій знизилася.