|
ЗАСОБИ НАВЧАННЯ Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежать від вдалого вибору засобів навчання.
Засіб навчання — допоміжний матеріальний засіб школи (вищого навчального закладу), що виконує специфічні дидактичні функції.
Головне завдання засобів навчання полягає у забезпеченні навчальної мети завдяки включенню, активізації різноманітних пізнавальних можливостей учня і студента.
Функції і види засобів навчання. Засоби навчання виконують найрізноманітніші функції:
— замінюють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);
— конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які дає викладач (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал);
— є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);
— виступають “посередниками” між школярем (студентом) і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо);
— використовуються для озброєння учнів (студентів) уміннями та навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.);
— є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).
Найістотнішим засобом навчання є слово викладача. За допомогою слова він організовує засвоєння знань учнями (студентами), формування в них умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним.
Підручник як важливий засіб навчання слугує для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення здобутих на занятті знань, виконання домашнього завдання, повторення пройденого.
Необхідними чинниками, що сприяють успішному засвоєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.); фонопосібники (магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телепередачі.
Використання ТЗН вимагає ретельного їх поєднання зі словом викладача, для чого використовують різноманітні методичні прийоми:
— установка на сприймання перед демонструванням окремих елементів комплексу чи комплексу загалом;
— пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів;
— демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергуються з розповіддю (поясненням);
— демонстрування (прослуховування), що супроводжується поясненням (синхронне коментування).
Застосування ТЗН на уроці вимагає попередньої підготовки, яка передбачає:
— вибір теми заняття;
— визначення необхідних для вивчення теми засобів навчання;
— підготовку необхідних ТЗН;
— визначення дидактичних функцій і місця кожного технічного засобу при вивченні теми;
— встановлення характеру можливої роботи учнів з ТЗН;
— вибір способу викладу навчального матеріалу на кожному етапі вивчення теми;
— використання технічних засобів навчання відповідно до плану заняття.
Ефективному використанню ТЗН сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів у спеціально обладнаних навчальних кабінетах. Вона дає змогу швидко “вникнути” у предмет, що вивчається, створює кращі можливості для використання наочності, ТЗН та умови для цікавої організації позауроч-ної роботи з предмета, позакласної виховної роботи.
Форми навчання у сучасній зарубіжній практиці. Зарубіжна школа і педагогіка постійно вдосконалюють систему навчання, використовуючи при цьому різноманітні методи. Один із них — навчання учнів групою вчителів за певного розподілу обов'язків між ними. Провідний педагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закріплення здійснюють у класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції, інших країн.
До новацій у розвитку форм навчання належать неграду-йовані школи і школи з різновіковими об'єднаннями учнів за інтересами. У них заняття організують так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу під керівництвом учителя-консультанта, міг сам визначати темпи свого навчання.
Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя загальні вказівки і завдання. У процесі їх виконання доводиться звертатися до спеціального навчального центру, де для самостійної роботи його забезпечують необхідною інформацією, матеріалами і технічними засобами навчання.
В індивідуалізації навчання використовують також контрактну форму — угоду між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Це дає змогу учням індивідуально планувати свою навчальну діяльність і опановувати матеріал відповідно до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складається для поглиблення знань з певного предмета.
У багатьох школах запроваджено навчальні центри і центри за інтересами.
Навчальний центр може бути організований у класі. Він забезпечує учнів, які цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і популярною літературою.
Центри за інтересами дають учням змогу розширити знання з конкретної соціальної проблеми, наприклад дослідити екологічну ситуацію в штаті тощо.
Серед нових форм організації навчання — “школа без стін”. Вона не має свого приміщення, постійних класів. Діти зустрічаються з учителем у різних місцях, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, пізнаючи передусім практичний бік життя.
Практика сучасної школи свідчить, що ефективності в навчально-пізнавальній діяльності досягають за умови взаємодоповнюваності різних методів, засобів і форм навчання. Вибір конкретного методу, засобу чи форми навчання на практиці залежить від індивідуального стилю діяльності вчителя, рівня його науково-методичної підготовки і педагогічної майстерності. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
