|
ЗМІСТ І РІВНІ ОСВІТИ Серед головних завдань розбудови вітчизняної системи освіти є постійне збагачення змісту освіти знаннями, оволодіння якими сприяло б усебічному і гармонійному розвитку підростаючого покоління.
Сутність змісту освіти. Зміст освіти покликаний забезпечити передавання, засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток. Цей досвід складається із:
— знань про природу, суспільство, техніку і способи мислення;
— способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід;
— творчої, пошукової діяльності з вирішення проблем, які виникають перед суспільством;
— ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, до інших людей і світу загалом.
Зміст освіти — система наукових, знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.
Розробляючи зміст освіти, передусім зважають на те, щоб він відповідав потребам суспільства щодо формування всебічно розвиненої особистості. Навчальний матеріал, який включають до змісту освіти, повинен мати високу наукову і практичну значущість. При цьому слід враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку учнів, стан навчально-методичної і матеріальної бази) і забезпечувати соціально детерміновану єдність усіх навчальних предметів.
Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. Тому зміст освіти спрямований на формування в учнів необхідних для цього якостей, зокрема комунікативної культури, гнучкості, мобільності, конкурентоздатності та вмінь інтегруватися у динамічне суспільство, репрезентувати себе на ринку праці; критично мислити, використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем, генерувати ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; працювати в команді, запобігати конфліктним ситуаціям і виходити з них, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення; здобувати, аналізувати інформацію з різних джерел; бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності; вибирати доцільні з численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.
Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Швидкі темпи соціального прогресу, динамічних змін зумовлюють необхідність постійного самовдосконалення, розвитку життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення успіху.
Види освіти. Залежно від мети і характеру змісту освіти розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Загальна освіта — сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, людину, а також необхідних кожній людині умінь і навичок.
Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна.
Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.
Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (фізики, хімії, біології, географії, математики), а також історії, літератури, правознавства, трудового навчання. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.
Загальна і політехнічна освіта — базові у профорієнтації та професійному навчанні.
Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.
Професійну освіту частково дають загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але головний шлях здобуття професійної освіти — навчання у професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.
Пріоритети розвитку освіти в Україні. Як система освіти в цілому, так і її зміст зокрема постійно вдосконалюються. Національна доктрина розвитку освіти в Україні передбачає такі пріоритетні напрями її реформування на 2002—2004 роки:
— особистісна орієнтація освіти;
— прищеплення національних і загальнолюдських цінностей;
— постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
— створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
— розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
— пропаганда здорового способу життя;
— розширення україномовного освітнього простору;
— забезпечення освітніх потреб національних меншин;
— забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
— розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
— органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
— впровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
— створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
— створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;
— інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.
Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні в Україні. Система освіти в Україні передбачає здобуття її громадянами певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Освітній рівень означає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти. Законом України “Про освіту” встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта і повна вища освіта.
Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.
Встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Кваліфікований робітник — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на базі загальної середньої освіти здобув кваліфікаційний розряд, що визначає ступінь його кваліфікації відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника.
Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти має поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад.
Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування для виконання проблемних професійних завдань у певній галузі.
Наукові ступені. Законом України “Про освіту” визначено наукові ступені кандидата наук та доктора наук.
Кандидат наук — перший науковий ступінь, що присвоюють особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію. Ступінь кандидата наук присвоюють спеціалізовані вчені ради вищих навчальних закладів або науково-дослідних установ.
Доктор наук — науковий ступінь, який присвоюють особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.
Наукові звання. Законом України “Про освіту” передбачено наукові звання старшого наукового співробітника, доцента і професора.
Старший науковий співробітник — вчене звання і штатна посада в науково-дослідних установах. Це звання присвоюється докторам і кандидатам наук, які мають друковані праці або винаходи і обіймають відповідні посади.
Доцент — вчене звання для викладачів вищих навчальних закладів, яке присвоюється особам, що мають, як правило, науковий ступінь кандидата наук, друковані наукові праці або винаходи, є обраними на посаду.
Професор — вчене звання, яке присвоюється найбільш кваліфікованим викладачам вищих навчальних закладів і науковим співробітникам науково-дослідних установ. Його можуть мати особи, які мають учений ступінь доктора наук, в окремих випадках — висококваліфіковані спеціалісти, які не здобули вченого ступеня, але мають заслуги в галузі науки, техніки, багато років працюють на педагогічній ниві, а також є авторами друкованих праць і навчально-методичних посібників.
Академік — в Україні академічне звання, яке мають дійсні члени Національної академії наук України і низки галузевих академій. Академіків обирають Загальні збори певної академії з числа вчених, які мають видатні наукові праці. Існують також звання “почесний академік” і “іноземний член”.
Загалом ступеневу освіту в Україні побудовано з метою забезпечення народного господарства, культури і науки необхідною кількістю фахівців різного рівня підготовки. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
